Тема 1.2. Психологічна характеристика відчуттів, сприймань, уваги та пам’яті як психічних процесів

1. Поняття про відчуття та сприймання. Фізіологічна основа відчуттів. Класифікація та види відчуттів. Роль відчуттів у навчальній діяльності дітей та професійній діяльності дорослих.

2. Психологічна характеристика видів сприймань. Характерні особливості сприймань. Вікові та індивідуальні особливості сприймань.

3. Поняття про увагу та її значення в діяльності людини. Фізіологічні основи уваги. Види та властивості уваги. Розвиток уваги у дітей та дорослих.

4. Поняття про пам'ять та її фізіологічні засади. Види та процеси пам'яті, їх психологічна характеристика. Умови ефективного запам'ятовування та боротьба із забуванням. Типи пам'яті. Формування і розвиток пам'яті.

Первинний пізнавальний процес, який притаманний людині від народження - це відчуття, яке означає відображення у корі головного мозку властивостей предметів і явищ навколишньої дійсності, у їх безпосередньому впливі на органи чуття. Відчуттям притаманне передавати тільки властивості (холодне, гаряче, тепле, гладке, шершаве, гостре тощо). Людина за відчуттями розрізняє властивості предметів за допомогою органів чуття (аналізатора).

За І. Павловим аналізатор являє собою орган, який розкладає відчуття від цілого предмета на окремі частини.

Будова аналізатора:

1. Рецептор - це зовнішній кінець аналізатора. Сюди належать: зір, органи слуху і нюху, шкіра.

2. Провідний шлях або нерв, за допомогою якого подразник передає властивості редмета або явища дійсності до кори головного мозку.

3. Мозковий кінець аналізатора, який складається з:

- Ядерної частини (вміщує накопичені нервові клітини, які аналізують інформацію, що надходить від рецепторів);

- Розсіяну частину (кількість розсіяних клітин, які розташовані по усій поверхні кори головного мозку. Їх називають клітинами-дублерами).

Ядерна та розсіяна частина мозкового аналізатора реагують лише на свій адекватний подразник.

Мозковий та розсіяний кінець аналізатора реагують лише на власні подразники.

Розрізняють наступні види рецепторів. За походженням:

- Контактні (це рецептори, які реагують на

подразник під час контакту);

- Дистантні (це рецептори, які реагують на

подразник, який розташований на відстані - зір, слух, нюх).

За розміщенням рецептори об 'єднані у групи:

Екстероекція - рецептори, які реагують на подразники, що розташовані за межами нашого організму (зір, нюх, смакові аналізатори, шкіра). Реагують на усе, що подразнює.

Інтерпроекція - рецептори, які реагують на стан внутрішніх органів чуття (головокружіння, биття серця, нудота).

Пропріпроекція - рецептори, які повідомляють про положення тіла у просторі та передають інформацію у мозок. Розташовані у м'язах та суглобах

Рецептори - це окремі нервові закінчення високої чутливості, які реагують на подразник. В них розташовані спеціальні нервові клітини в 1 см кв - 1-2 клітини реагують на тепло. 12-13 реагують на холод і 100-200 клітин реагують на біль.

Фізіологічною основою відчуттів є рефлекс. Іншими словами відчуття - це відповідь на подразник.

Види відчуттів:

> Відчуття глибини;

> Зорові;

> Слухові;

> Нюхові.

5 видів клітин на кожному 1 см кв., які реагують тільки на свій подразник. На 1 см кв. поверхні язика налічується 5 видів клітин, які реагують на:

Рис. 1. Особливості рецепторів язика

Докладніше класифікація видів відчуттів представлена у додатку рис. 4.

Таким чином, кожен рецептор реагує тільки на свій подразник. Чим старшою стає людина, тим вищого рівня набувають рецептори.

Первинне відчуття відбувається у рецепторі, а вторинне - у корі головного мозку.

Як кожен феномен відчуття вирізняються своїми властивостями:

Адаптація - пристосування чутливості до умов, до середовища. (Наприклад: до холодного повітря, до колективу).

Сенсибілізація - підвищення або зниження чутливості аналізатора під впливом діючих подразників протягом певного часу.

Синестезія - це здатність одного аналізатора реагувати на подразник іншого аналізатора (Наприклад: йдемо по парку і чуємо спів пташок, шарудіння листя, відчуваємо запах осені, одночасно).

Сприймання - це пізнавальний психічний процес, змістом якого є здатність відображати предмети і явища навколишньої дійсності уцілому, з усіма властивостями та характеристиками. Фізіологічною основою сприймання є рефлекс (наприклад: сприймання викладача з собистісними якостями характер, здібності, цінності, уподобання тощо).

Сприймання складніший процес, ніж відчуття. У склад сприймань входять відчуття. Сприймання це не сукупність відчуттів, які виникають під час безпосереднього впливу на аналізатор. Під час сприймання активно працює мозкова частина аналізатора.

Сприймання характеризується властивостями. До них належать:

- Цілістність. Полягає у фіксації цілісного бачення предмета або явища, з усіма його властивостями.

- Предметність. Полягає у тому, що кожен предмет сприймається як окремий, але такий, що належить до певного класу предметів. (Наприклад: тварини, канцелярські товари, меблі тощо).

- Осмисленість - усвідомлення призначення, ролі, функцій, які виконує предмет, а також його назву.

- Константність або сталість. Це постійність властивості предмету. І сьогодні, і завтра, і після завтра один і той самий предмет, буде мати однакову властивість.

- Ілюзія - це викривлене сприймання. З’являється, коли людина має певну потребу у чомусь і воно їй здається.

- Аперцепція. Це залежність сприймання предмету або явища дійсності від рівня розвитку людини. Полягає у залежності від інтересів, завдань, мети, захоплень, а також від самої людини та її потреб.

Види сприймань (Див. додаток рис. 5):

- Зорові;

- Слухові;

- Дотикові;

- Нюхові;

- Дотикові.

Сприймання формується у - процесі життя. Впливає на формування сенсорної сфери дитини. А також активізує відчуття і сприймання.

Увага - один з тих пізнавальних процесів людини, відносно змісту якого і права на самостійне існування до тепер існують розбіжності. У зв'язку з чим, немає спільної думки щодо визначення цього психічного процесу, але не зважаючи на не достатню кількість досліджень, можна сказати, що увага не існує як самостійний процес. Вона виступає тільки як сторона або частина будь-якого іншого пізнавального процесу або діяльності людини.

Увага - це пізнавальний психічний процес, який полягає у свідомому або бессвідомому (напівсвідомому) відборі однієї інформації, яка надходить через органи чуття, і ігнорування іншої. Увага - самостійне психічне явище, специфічний внутрішній процес, який має певні особливості, що не притаманні іншим пізнавальним процесам. Як обґрунтування власної точки зору, прихильники даної думки вказують на те, що у мозку людини можна виокремити особливого роду структурні компоненти, пов'язані саме з увагою, анатомічно й фізіологічно, які відносно автономні від тих, що забезпечують функціонування інших пізнавальних психічних процесів. У забезпеченні уваги важливою є роль ретикулярної формації. А. Ухтомський вважав увагу природженим механізмом, домінантою, досліджену й описану ним у зв'язку з розуміння її як рефлекс.

Слід зазначити, що увага має важливе значення у поєднанні з усіма психічними процесами та пов'язана з діяльністю та реалізується у ній. До уваги належать її

динамічні характеристики: об'єм, концентрація,

переключення, розподіл та ін., але відчуттям, сприйманню та пам'яті не властива така особливість.

Проблема полягає у тому, щоб оцінити наскільки увага може бути самостійним, автономним процесом або, навпаки, залежатиме від інших психічних явищ. Це можливо, якщо розглянути увагу через її анатомо­фізіологічні властивості. Фізіологічний корелянт уваги розташований і розсіяний на усій поверхні головного мозку, що не залежить від проекційної зони, а також від конкретних аналізаторів, які в них локалізуються.

Увага є психофізіологічним процесом.

Увага - рефлекс (реакція (орієнтація)) на властивості предметів або явищ, які діють на дитину або на дорослу людину).

Існує чотири види рефлексів, які організовують увагу людини:

- Безумовний орієнтовний рефлекс, який забезпечує уважне ставлення до стану організму, тобто до свідомості.

- Умовні орієнтовні рефлекси (орієнтир за запахом).

- Першосигнальний орієнтований. Першою сигнальною системою називаються подразники сильніші за інших.

- Орієнтовний рефлекс другосигнальної дії, тобто реакція спрямована на зміст слова.

І. Павлов вивчав фізіологію уваги тварин і дійшов до висновку, що увага має рефлексивний характер. Тобто, є відповіддю на подразник.

Коли зір спрямовується на предмет, виникає осередок оптимального збудження під час якого частина клітин активно працює. Чим більша уважність, тим активніше проявляється збудження. Іншими словами, домінанта збуджує нервову систему, тому необхідно обдумувати субдомінанту.

Також необхідно визначити зміст цього процесу і його вплив на стан психіки людини? На думку американського психолога Е. Тітченера, особливістю нашого духовного життя є той факт, що: «Знаходячись під постійним напливом нових вражень, ми відзначаємо і помічаємо лише найменшу, нікчемну їх частину. Тільки ця частина зовнішніх вражень і внутрішніх відчуттів виокремлюється нашою увагою, виступає у вигляді образів, фіксується пам'яттю і стає змістом роздумів» [15].

Увага людини володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, перемикається, розподілом і об'ємом. Розглянемо кожне з них.

Здатність протягом тривалого часу зосереджуватися на певному об'єкті або явищі дійсності, не відоволікаючись називається стійкістю.

Вона визначається наступними чинниками:

1. впливом індивідуальних фізіологічний

особливостей людини (нервова діяльність, фізичний стан організму);

2. особливостіями психічних станів (хвилювання, фрустрація тощо);

3. співвідношенням з мотивацією (наявність або відсутність зацікавленого ставлення до предмету діяльності, його значущістю для особистості);

4. із зовнішніми обставинами виконання діяльності.

Люди зі слабкою нервовою системою або зі швидко збудливою нервовою системою можуть досить швидко втомлюватися, ставати імпульсивними. Фізично не здорова людина володіє нестійкою увагою. Відсутність інтересу до предмету сприяє частому відволіканню і розсіюваністю уваги. А зацікавлене ставлення до предметів і явищ дійсності, сприяє її зосередженості та стійкості. Відсутність подразників ззовні, сприяють стійкості уваги. І, навпаки, безліч зовнішніх подразників призводять до коливання та відволікання уваги. Зазвичай, особливістю стійкості уваги є поєднання усіх перелічених чинників.

Зосередженість уваги (протилежна якість - неуважність) виявляється у відмінностях, які визначають степінь концентрації уваги на одних об'єктах та його відволіканні від інших. Зосередженість - це здатність людини утримувати певний час свою свідомість на об'єктах, предметах, явищах певний час.

Людина, наприклад, може зосередити свою увагу на читанні цікавої книги, займатися захоплюючою справою і не помічати те, що відбувається навколо. При цьому її увага може бути зосередженою на певній частині тексту, який вона читає, або на окремому слові, а також більшою або меншою мірою розподіленою на весь текст.

Увага проявляється у зосередженості на дуже незначну частину зовнішніх і внутрішніх інформативних потоків, які вимагають зосередженого ставлення до дійсності, з прикладанням психічних і фізичних зусиль людини протягом короткого або тривалого часу.

Зосередженість уваги іноді називають концентрацією, і ці поняття розглядаються як синоніми.

Перемикання уваги - це її переключення з одного об'єкту на іншій, з одного виду діяльності на іншій. Сутність даної властивості полягає у швидкості, з якою людина може переносити увагу з одного об'єкту на іншій, при чому таке переключення може бути як мимовільним, так і довільним. Якщо людина мимовільно здійснює його, то це відбудеться по причині зацікавленого ставлення або несподіваного подразника (без бажання бути уважним і без прикладання вольових зусиль). Під час застосування довільної уваги, людина свідомо прагне бути уважною і навмисне прикладає вольові зусилля та змушує себе зосередитися на певному об'єкті або явищі дійсності, навіть, якщо він не привабливий для неї.

Перемикання уваги, якщо здійснюється на мимовільній основі, може свідчити про її нестійкість, але таку особливість, яка не завжди розглядається як негативна якість. Вона сприяє тимчасовому відпочинку організму, аналізатора зокрема, збереженню й відновленню працездатності нервової системи та організму в цілому. Перемикання уваги функціонально пов'язане з двома різноспрямованими процесами: стійкість і відволікання уваги, характеризується наступними показниками. У першому випадку людина перемикає увагу на предмет або явище дійсності і повністю зосереджується на ньому. Відволікання характеризується тим, наскільки процес бути уважним є тривалим або не тривалим.

Усі перелічені властивості уваги (Див. додаток Рис. 7) пов'язані зі спеціальними властивостями нервової системи людини, такими, як: лабільність, збудження та гальмування. Такі характеристики нервової системи визначаються як якості уваги, особливо мимовільної. Таким чином, їх слід частіше розглядати як природньо обумовлені.

Здатність зосереджувати увагу на декількох предметах або явищах дійсності, паралельно виконуючи декілька дій називають розподілом уваги. Необхідно зазначити, що коли мова йдеться про розподіл уваги між певними діями, це не означає, що вони завжди виконуються паралельно. Така рідкісна, і подібна здатність створюється за рахунок вміння людини швидко перемикатися з одного виду діяльності на іншій, встигаючи повертатися до продовження перерваної дії до того часу, як наступить неуважність. Залежність уваги від психологічного та фізіологічного стану людини полягає у тому, що в процесі виконання певної діяльності, концентрація уваги людини або максимальна, або надзвичайно низька.

Також розподіл уваги залежить від того, наскільки людина втомлена, адже процес виконання складних видів діяльності, вимагає підвищеної концентрації уваги, а в даному випадку це неможливо, бо частина його, зазвичай, звужується.

Об'єм уваги характеризується здатністю людини утримувати у сфері підвищеної уваги (свідомості), якомога більшу кількість інформації. Чесельність середнього обсягу уваги людини складає 5-7 одиниць. Вона залежить від досвіду, коли людина за короткій проміжок часу повинна охопити значну кількість інформації. Саме ця кількість одиниць, які людина встигає отримати, має назву об'єм уваги. Для того, щоб дослідити об'єм уваги необхідно під час експерименту визначити рівень короткочасної пам'яті. Тому його часто ототожнюють з обсягом короткочасної пам'яті. Таким чином, прослідковується тісний зв'язок між цими характеристиками.

Важливу роль у розумінні уваги як пізнавального процесу, відіграють її функції. Увага активізує потрібні та гальмує непотрібні в даний момент психологічні і фізіологічні процеси, сприяє організованому й цілеспрямованому відбору інформації, яка надходить у мозок, відповідно до її актуальних потреб, а також забезпечує тривалість зосередження психічної активності на одному й тому самому об'єкті або явищі дійсності. Пізнавальні процеси, які пов'язані з увагою та її

властивостями, а саме, вибірковістю і спрямованістю. Особливістю їх прояву є зосередження на предметі або явищі дійсності, яким віддає перевагу людина, які інтереси переважають у її свідомості.

Сприйняття визначається точністю і деталізацією, пам'яті притаманні міцність і вибірковість, а спрямованість і продуктівність мислиннєвої діяльності являє собою якісний результат функціонування пізнавальної активності у цілому.

Увага може відігравати роль підсилювача, який допомагає деталізувати зображення і розпізнавати їх. Апелюючи до людської пам'яті увага сприяє здатності зберігати необхідну інформацію в короткочасній і оперативній пам'яті, яка розглядається як обов'язкова умова перенесення матеріалу, який запам'ятовується, у «сховища» довготривалої пам'яті.

Для мислення увага виступає як обов'язковий чинник розуміння і вирішення задач. У системі відносин між людьми увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей один до одного, попередженню та своєчасному вирішенню міжособистісних конфліктів. Про уважну людину говорять як про приємного співбесідника, толерантного і делікатного партнера по спілкуванню. Зазвичай, успішність людини пов'язана з її уважністю. Чим довше вона здатна зосереджуватися, тобто бути уважною, тим краще вона набуває знання і має усі шанси досягти успіху, ніж людина не достатньо уважна.

Розглянемо основні види уваги (Див. додаток Рис. 6): природня й соціально обумовлена, безпосередня й опосередкована, мимовільна й довільна, рухова й інтелектуальна. Природня увага притаманна людині з народження у вигляді вродженої здатності вибірково реагувати на певні зовнішні або внутрішні стимули, вміщує елементи інформаційної новизни. Основний механізм, що забезпечує роботу такої уваги, називається орієнтовним рефлексом. Він, як ми вже відзначали, пов’язаний з активністю ретикулярної формації і нейронів-детекторів новизни. Соціально обумовлена увага складається прижиттєво, у результаті навчання та виховання. Вона пов’язана з вольовою регуляцією поведінки людини, з вибірковим свідомим реагуванням на об’єкти.

Безпосередня увага не керується нічим, окрім того об’єкту, на який вона спрямована і яка відповідає актуальним інтересам і потребам людини.

Опосередкована увага організована за допомогою спеціальних засобів, наприклад, жестів, міміки, слів, знаків, предметів.

Мимовільна увага не пов’язана з участю волі, а довільна обов’язково включає вольову регуляцію. Мимовільна увага не вимагає зусиль для того, щоб утримувати певний час об'єкт уваги або зосереджувати її на чомусь, а довільна увага володіє всіма цими якостями. Довільна увага на відміну від мимовільної пов’язана з боротьбою мотивів або спонук, наявністю сильних, протилежно спрямованих і конкуруючих один з одним інтересів, кожен з яких сам по собі здатен привернути й утримувати увагу. У цьому випадку, людина здійснює свідомий вибір мети і зусиллям волі пригнічує один з інтересів, спрямовуючи свою увагу на задоволення іншого.

Увага, як і всі інші психічні процеси, має нижчі і вищі форми прояву. Перші представлені мимовільною увагою, а другі - довільною. Безпосередня увага - це нижча форма її прояву, ніж опосередкована.

Історію розвитку уваги, як і багатьох інших психічних функцій, намагався прослідкувати Л. Виготській в контексті своєї культурно-історичної концепції її формування. Він ввавжав, що історія уваги дитини є історія розвитку організованності її поведінки, але ключ до генетичного розуміння уваги слід шукати не всередині, а поза особою дитини.

Довільна увага виникає з людей, які оточують дитину. Вони «починають за допомогою ряду стимулів і засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підпорядковувати її своїй владі і цим самим дають в руки дитині ті засоби, за допомогою яких вона згодом і сама оволодіє своєю увагою». Культурний розвиток уваги полягає у тому, що за допомогою дорослого дитина засвоює ряд штучних стимулів-засобів (знаків), за допомогою яких вона далі спрямовує власну поведінку і увагу.

Процес вікового розвитку уваги за ідеями Л.С. Виготського представив О.М Леонтьєв (Рис. 2). У графіку відображено, що з віком увага дитини поліпшується (пунктирна лінія), проте розвиток зовні опосередкованої уваги відбувається набагато швидше, ніж особистості в цілому. При цьому в шкільному віці відбувається злам у її розвитку, який характеризується тим, що спочатку зовні опосередкована увага поступово перетворюється на внутрішньо опосередковану, а з часом остання форма уваги займає, ймовірно, основне місце серед всіх її видів. Відмінності в характеристиках довільної і мимовільної уваги зростають починаючи з дошкільного віку і досягають максимуму в шкільному віці, а потім знов мають тенденцію до рівноваги між собою. Ця тенденція пов'язана з тим, що в процесі розвитку, система дій, які забезпечують довільну увагу, із зовнішньої поступово перетворюється на внутрішню.

Рис. 2. Крива розвитку уваги в дитячому віці

(за А.Н. Леонтьєвим)

Л.С. Виготський вважав, що з перших днів життя дитини розвиток уваги відбувається в оточенні, яке включає, так званий, подвійний ряд стимулів, що викликають увагу. Перший ряд - це самі навколишні предмети, які своїми яскравими, незвичайними властивостями привертають увагу дитини. З другого боку, це мова дорослої людини,

слова, що вимовлаються нею, які спочатку виступають в ролі стимулів-вказівок і спрямовують мимовільну увагу дитини. Таким чином, з перших днів життя дитини її увага значною мірою спрямовується за допомогою слів-стимулів.

Разом з поступовим оволодінням активною мовою дитина починає керувати первинним процесом власної уваги, причому спочатку - відносно інших людей, орієнтуючи власне їх увагу зверненим до них словом в необхідному напямі, а згодом - відносно самої себе.

Загальна послідовність культурного розвитку уваги за Л.С. Виготським полягає в наступному твердженні: «Спочатку дорослі діють по відношенню до дитини, потім вона сама вступає у взаємодію з оточенням, поступово вона починає діяти на інших і лише напикінці починає діяти на себе... Спочатку дорослий спрямовує увагу дитии словами на оточуючі предмет і явища дійсності і, таким чином, виробляє зі слів могутні стимули-вказівки; потім дитина приймає активну участь в цій вказівці і сама починає користуватися словом і звуком як засобом вказівки, тобто звертати увагу дорослих на предмет або явище дійсності, які її цікавлять» [6].

Слово, яким користується дорослий, звертаючись до дитини, з’являється спочатку в ролі вказівника, що виокремлює для дитини ті або інші ознаки предмета, який привертає її увагу на ці ознаки. Під час навчання, слово поступово призводить до утворення абстрактних понять. Л.Виготський вважав, що використання мови як засобу спрямування уваги і вказівника до утворення уявлень, має для педагогіки величезне значення, оскільки за допомогою слова дитина входить у сферу міжособового спілкування, де відкривається простір для особистісного розвитку.

Спочатку процеси довільної уваги, що спрямовуються мовою дорослого, є для дитини швидше процесом її зовнішньої організації дисципліни, ніж саморегуляції. Поступово, вживаючи один і той же засіб оволодіння увагою по відношенню до самої себе, дитина переходить до керівництва власною поведінкою, тобто до довільної уваги.

Спробуємо у вигляді своєрідного «хронологічного» резюме представити послідовність основних етапів розвитку дитячої уваги в тому вигляді, як вона виглядає за даними відповідних спостережень і експериментальних досліджень.

Перші тижні-місяці життя - поява орієнтовного рефлексу як об’єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини. Кінець першого року життя - виникнення орієнтовно-дослідницької діяльності як засобу майбутнього розвитку довільної уваги. Початок другого року життя - початок розвитку довільної уваги під впливом мовних інструкцій дорослого, спрямування погляду на вказаний дорослим предмет. Другий-третій рік життя - значний розвиток, вказаної вище, первинної форми довільної уваги. Чотири-п'ять років - поява здатності спрямовувати увагу під впливом складної інструкції дорослого. П'ять-шість років - виникнення елементарної форми довільної уваги під впливом самоінструкції (з опорою на зовнішні допоміжні засоби). Шкільний вік - подальший розвиток і вдосконалення довільної уваги, включаючи вольову [6].

Але увага не завжди характеризується активністю, спрямованістю, дієвістю. У зв'язку з чим можуть виникати «провали» в увазі, які об'єктивно обумовлені:

- зміною процесів збудження і гальмування;

- монотонною діяльністю;

- патологією уваги (розсіяність, відволікання уваги

- від основного).

Існують 2 види розсіяності уваги:

- від надмірної концентрації;

- від невміння або неможливості зосередитись;

- на розсіяність уваги впливають наступні причини;

- об'єктивні (малокрів'я, порушення режиму дня, порушення режиму харчування, хвороби організму).

- Суб'єктивні (вузькі інтереси, захоплення чимось одним, відсутність вольових рис характеру).