Суб'єкти політики

Розкриваючи суть політики як суспільного явища, функціонування політичної системи, зміст і ефективність політичної діяльності пересічного громадянини та політичного лідера, не можна обійтись без поняття суспільного інтересу.

Інтереси - це об’єктивні відносини між потребами й середовищем, у якому потреби реалізуються внаслідок певної діяльності.

Суспільний інтерес - спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які, суспільство може вдаватися до необхідних управ­лінських впливів на цю діяльність. Соціальний інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, норми взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб.

Вихідним пунктом аналізу суспільних інтересів є категорія суспільних потреб. Потреби як спосіб реалізації суспільних відносин становлять іманентну сутність особистості; інтереси являють собою “зовнішню” форму суспільних відносин. Зміст інтересів формується на основі як потреб, так і соціальних засобів, залучених до реалізації останніх.

Людина задовольняє свої потреби тільки в суспільстві, і можна сказати, що інтереси реалізуються тоді, коли вирішуються протиріччя, спричинені потребами різних соціальних верств і груп. Інтереси мають об’єктивний характер, тому одним із суттєвих питань є їх усвідомлення. Успішність реалізації інтересів різних соціальних верств, класів, груп безпосередньо пов’язана зі ступенем їх усвідомленості: якщо об’єктивні інтереси не усвідомлені або усвідомлені незадовільно, будь-яка соціальна група може або досягти мети, яка об’єктивно не відповідає її інтересам, або взагалі не прагнути вигідного для себе рішення.

Усвідомлення інтересів передбачає також їх диференціацію на поточні й фундаментальні. Перші відображають умови існування суб’єкта, пов’язані з задоволенням елементарних потреб; другі тісно пов’язані з основними умовами існування індивіда, з суттю даного соціально-економічного ладу.

Абсолютизація інтересів у масовій свідомості сприяє появі політичних лідерів, які в своїй діяльності можуть виявити певні інтереси, але не осягнути суспільно значущих цілей.

Визначення суб’єктів та об’єктів політики в суспільстві на тому чи іншому етапі історичного розвитку дає можливість наблизитися до розуміння суті політичних відносин між ними, розкрити форми їх політичної поведінки, способи політичної діяльності, засоби перетворення політичного середовища.

Графічні засоби дають змогу зв’язувати сутність понять суб’єкта і об’єкта політики (див.: Схема 5.1).

Суб’єктами політики є окремі особи, організації чи суспільні рухи, які постійно і відносно самостійно беруть участь у політичному житті відповідно до своїх інтересів, впливають на політичну поведінку інших суб’єктів, викликають своїми діями ті чи інші зміни в політичній системі.

Загальну класифікацію суб’єктів та об’єктів політики відображено на схемах (див.: Схема 5.2, 5.3 і 5.4). Проте суб’єкти та об’єкти не існують так би мовити в “чистому” вигляді й тому їх розгляд як окремих категорій носить умовний характер і потрібен лише для характеристики особливостей кожного з них.

Передумови та мотиви участі суб’єктів у політичному житті (див.: Схема 5.5).

Суб’єкти політики поділяються на індивідуальні та групові.

Особа виступає як учасник політичного процесу, представником якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб’єктністю. Виділяється декілька рівнів політичної суб’єктності особи:

- громадянин, який бере участь у політиці через виконання громадсь­ких обов’язків або через громадську організацію;

- член політичної партії;

- громадсько-політичний діяч;

- адміністратор;

- депутат;

- політичний лідер.

Груповим суб’єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціально-класової, професійної,

територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси й намагається їх виразити на державному рівні, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії та владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб’єктів на процес прийняття політичних рішень вони поділяються на первинні (базові), вторинні і безпосередні.

До первинних суб’єктів політики відносяться соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні і релігійні об’єднання, які, по- перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії; по-друге, втрачають власні інтереси (соціально- економічні, територіальні, професійні і культурні) не прямо, а опосередковано через політичні організації; по-третє, створюють різноманітні політичні організації, надають їм усіляку підтримку; по-четверте, через власні соціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної політики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

Серед цих суб’єктів найбільш впливовими у політичному житті є етноси, нації і соціально-класові групи.

Етноси і нації виступають суб’єктами політики за таких обставин:

- на етапі боротьби за національну державу або національно-терито­ріальну автономію;

- при визначенні національних пріоритетів у період становлення полі­тичних інститутів;

- у міжнародних відносинах;

- у процесі захисту на державному рівні етнокультурної специфіки національних меншин.

Соціально-класові групи - це спільноти, які різняться між собою за матеріальним становищем, владою, престижем, освітою, способом життя (звичками, манерами, звичаями). За цими ознаками класи поділяються на вищі, середні, нижчі та люмпенізовані верстви. Вони мають різні інтереси (часто діаметрально протилежні) і різні можливості виявити ці інтереси на державному рівні.

Скажімо, якщо вищі і середні класи зацікавлені у зниженні державних видатків на соціальні потреби, то нижчі, навпаки, у їх збільшенні. У цих класів також різні можливості у реалізації власних інтересів через політику, адже вищі класи мають кращі фінансові, організаційні й інтелектуальні передумови для відстоювання вигідних позицій, ніж нижчі чи навіть середні класи. У країнах колишнього соціалістичного табору вищим панівним класом виступала номенклатура (перелік посад, затверджений вищими партійними органами). У сучасному західному цивілізованому світі відбувається процес вирівнювання можливостей різних соціально-класових груп у їхній здатності впливати на розподіл влади у суспільстві.

Вторинні суб’єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб’єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб’єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. До вторинних суб’єктів політики відносяться групи тиску і партії.

Групи тиску включають усі об’єднання громадян (профспілки, промислові і торговельні асоціації, культурні товариства тощо), які безпосередньо не борються за владу, але відстоюють власні інтереси під час здійснення політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

Лобі в політиці - це неформальні кулуарні об’єднання високоопла- чуваних агентів тих суспільних груп, які домагаються пріоритетного врахування своїх інтересів в політиці. Сьогодні лобізм у західних демократіях, особливо в США й Англії, набув статусу легітимності: його діяльність регулюється законодавством. Групи тиску впливають на законодавчий процес, виборчі кампанії, адміністративні органи, виходячи з інтересів соціальних груп, які висунули їх на політичну арену, надають їм фінансову й ідеологічну підтримку.

Партії як вторинні суб’єкти політики безпосередньо борються за владу, тісно взаємодіючи з різними групами тиску й електоратом.

До безпосередніх суб’єктів політики належать владні структури, керівні органи політичних і громадських організацій, політичні лідери, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень. На цьому рівні виникає і функціонує політична еліта, під якою розуміють групу людей, що займає провідні позиції у різних структурах політики. Для здобуття й збереження влади, престижу політичної еліти використовують партії, групи тиску, соціальні групи і масові спільноти, виражаючи дійсні або уявні їхні інтереси. Проте справжні наміри еліт для більшості залишаються не зрозумілими.

5.2.