Система стримувань і противаг
Основою стабільного функціонування системи державної влади демократичної держави є система стримувань і противаг, яка забезпечує взаємну підконтрольність різних гілок і центрів державної влади та запобігає концентрації влади в одній гілці чи в руках однієї особи.
Отже, розглянемо систему стримувань і противаг в Україні (див.: Схема 10.2). Основними складовими цієї системи у парламентсько-президентській республіці є: подвійність джерел формування виконавчих структур, імпічмент, право розпуску парламенту, право вето, конституційний нагляд. Відразу слід зауважити, що система конституційного нагляду в Україні, здійснюваного Конституційним Судом, має досить стандартний вигляд, цілком відповідає світовій практиці і не викликає серйозних нарікань правового характеру.На належність України до строкатого списку держав з парламентсько- президентською формою правління насамперед однозначно вказує подвійність джерел формування уряду - Кабінету Міністрів. При цьому неозброєним оком видно нерівність впливів на український уряд з боку Президента та Верховної Ради. Участь останньої в процесі формування Кабінету Міністрів обмежується лише затвердженням запропонованої Президентом кандидатури на посаду Прем’єр-міністра, в той час, як контроль за розподілом “міністерських портфелів” повністю зосереджений в руках Президента. Більшими є й повноваження Президента у сфері контролю за урядом. Адже, по-перше, в Президента, на відміну від Верховної Ради, яка може висловлювати недовіру до всього уряду, є право звільняти з посад окремих міністрів, що є значно гнучкішим і більш дієвим важелем впливу на Кабінет Міністрів; по-друге, у разі затвердження Верховною Радою Програми діяльності Кабінету Міністрів, він стає на рік “недоторканим” для парламенту, в той час, як аналогічної “страховки” від Президента уряд не має.
Ще одним доказом визначального впливу Президента України на виконавчу гілку влади є його контроль за виконавчими структурами на місцях, адже призначення на посади та звільнення з посад голів місцевих державних адміністрацій здійснюється Президентом.
Тут спостерігається правовий нонсенс: Конституція України чітко визначає, що “Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади”. Отже, можна констатувати, що реальне керівництво виконавчими структурами в Україні здійснюється Президентом, який при цьому де-юре не є представником чи, тим більше, главою виконавчої влади, а значить і не несе відповідальності за її діяльність. На нашу думку, саме це положення є найбільш принциповим недоліком системи стримувань і противаг в Україні і підлягає коригуванню.Другою складовою системи стримувань і противаг є процедура усунення Президента з поста Верховною Радою в порядку імпічменту. Така процедура передбачається і чітко виписана в Конституції України. Проте ця процедура є досить складною, багатоступеневою, передбачає участь Конституційного Суду та Верховного Суду, а також прийняття Верховною Радою відповідного рішення більшістю у три чверті голосів від її конституційного складу. По суті це робить реалізацію ідеї імпічменту практично неможливою. В той самий час наявність в Президента широких повноважень як глави держави і де-факто як керівника виконавчої владної вертикалі, потребує реального механізму відповідальності, а, значить, спрощення (хоча і небезмежного) процедури імпічменту.
Так само, як і імпічмент, практично не працює в Україні інститут розпуску парламенту. Цей інститут є досить стандартним атрибутом правового статусу глави парламентсько-президентської республіки. Проте Конституція України передбачає лише один випадок, за якого Президент припиняє повноваження Верховної Ради: “Якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися”. Цей параграф Основного закону має радше регламентаційний характер, а тому навряд чи може бути застосований.
Ще однією складовою системи стримувань і противаг в Україні є інститут президентського вето. Президент України володіє правом класичного, відкладального вето. Таке вето долається парламентом більшістю у дві третини голосів.
Проте в Україні процедура подолання вето виписана у найжорсткішій формі: дві третини від конституційного складу Верховної Ради. Враховуючи те, що парламент практично ніколи не буває “заповнений” на сто відсотків (депутати вибувають, переходять на інше місце роботи, помирають), голоси відсутніх де-юре депутатів практично зараховуються як такі, що подані проти цього законопроекту. Полегшує процедуру подолання президентського вето прийнята у багатьох країнах світу вимога подолання вето двома третинами від кількості обраних депутатів. Водночас у деяких країнах, наприклад у США, для подолання вето достатньо голосів двох третин присутніх депутатів, що спрощує процедуру ще більше. Отже, виписана в Конституції України процедура подолання президентського вето значно ускладнює законодавчу діяльність Верховної Ради, хоча принципово і не заважає їй. Чого не скажеш про вимогу, що зобов’язує Президента підписати закон у разі виконання Верховною Радою усіх умов щодо подолання вето. З одного боку, ця вимога дає можливість Президенту блокувати набуття законом чинності, відмовляючись його підписати (адже процедура імпічменту в Україні, як вже зазначалося, є майже нездійсненною). З іншого, - підписуючи закон, Президент бере на себе відповідальність за нього, що у цьому разі є дещо несправедливим з огляду на те, що наклавши вето, Президент вже висловив своє ставлення до цього закону. Тому, на нашу думку, цілком виправданим було б “запозичити” конституційну норму США: прийняття законопроекту двома третинами Конгресу (в обох палатах) означає його автоматичне перетворення на закон - підпис Президента в таких випадках не передбачається.Можна констатувати, що в Україні діє система стримувань і противаг, проте вона потребує певного коригування, напрямками якого можуть бути обмеження повноважень Президента у виконавчій сфері та надання усім механізмам системи дієвого, реального характеру.
10.4.
Еще по теме Система стримувань і противаг:
- § 6. Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади
- В настоящее время существуют две главные исторически сложившиеся уголовно-правовые системы: 1) романо-германская, или так называемая «континентальная» система права, и 2) англосаксонская, или система прецедентного права.
- § 4. Місце правової системи України серед правових систем світу
- Можно выделить следующие различия между системой права и системой законодательства.
- Поняття та загальна характеристика системи законодавства, її співвідношення із системою права
- 29. Поняття виборчої системи. Мажоритарна і пропорційна виборчі системи.
- ). Признаки системы: система источников - доминирующее положение занимают обычаи, традиции; они
- 20. Партійні системи. Види партійних систем зарубіжних держав.
- 2.3. Возможности систем управления базами данных при построении информационных систем
- 42 Система золотовалютного стандарта и Ямайская валютная система.
- 1.1.2 Определение взаимосвязей между входным и выходным сигналами системы через ИПХ (нахождение оператора системы)
- 2. Соотношение системы права и системы законодательства
- 4. Уравнение динамики линейной системы n-го порядка. Передаточные функции. Временные характеристики систем.
- 10.7 Соотношение системы права и системы законодательства
- Отдел IV. Доктрина и разум 349. Открытая система и замкнутая система
- 20. Материалы общей системы документации приказной системы делопроизводства как исторический источник по истории России XVI-XVII вв.
- Правовая система - это система прагматическая, преследующая практические цели воздействия на поведение людей, а потому и