ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ВНУТРІШНІХ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В УКРАЇНІ

Протягом останніх років переваги нижчих ставок за запозиченнями на зовнішніх ринках капіталу нівелюються валютними ризиками, які полягають у зростанні курсу іноземних валют. Крім того, відсутність стратегії вибору валюти запозичення значно ускладнює реалізацію Національним банком монетарної політики.

Виходячи з того, що метою управління державним боргом України на сучасному етапі розвитку національної фінансової системи є зниження вартості запозичень при мінімізації ризиків, та враховуючи ситуацію, що склалася, пріоритетом політики управління державним боргом є реорганізація первинного та вторинного ринку внутрішніх державних запозичень з метою зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку капіталу та зменшення ризиків державного боргу загалом. Відтак на сьогодні нагальним є питання щодо активізації розвитку вітчизняного ринку внутрішніх державних запозичень.

Особливості та суперечності реалізації державної політики внутрішніх запозичень розглядають у своїх працях вітчизняні учені С. Варфоломєєв, Т. Вахненко, В. Геєць, Т. Єфименко, В. Козюк, Г. Кучер, І. Лютий, В. Федосов.

Метою роботи є визначення необхідності посилення ролі внутрішніх державних запозичень у реалізації боргової політики України та надання пропозицій щодо підвищення ефективності функціонування ринку державних цінних паперів.

У більшості країн внутрішні державні облігації займають найважливішу частину в інструментній структурі державного боргу. У розвинутих країнах, як правило, практично уся заборгованість держави втілена у цінних паперах, які випускаються для внутрішнього та зовнішнього ринку. Емітуючи цінні папери, держава виступає на фінансових ринках у ролі позичальника, причому на ринку цінних паперів державні структури - такі, як міністерства фінансів - є найбільш крупним позичальником. Більша частина цінних паперів, що емітуються державами, розміщена на їх внутрішніх ринках.

Щоправда, в Україні останнє співвідношення принципово відрізняється від середніх світових пропорцій. В структурі прямого державного боргу, оформленого цінними паперами, на внутрішні папери до останнього часу припадало лише 40%, а на зовнішні облігації, відповідно - 60%. Це досить негативно характеризує політику України щодо управління державним боргом, адже за рекомендаціями більшості міжнародних фінансових та дослідницьких установ значну перевагу слід віддавати внутрішньому боргу та розвиткові ринків внутрішніх, а не зовнішніх, державних цінних паперів.

Така структура державного боргу є результатом його накопичення в іноземних валютах внаслідок спрямування політики управління державним боргом на зовнішні запозичення. Зазначена політика проводилася після кризи 1998 року, коли вимушене здійснення короткострокових внутрішніх запозичень за високими ставками призвело до необхідності реструктуризації державного боргу. Крім того, причиною здійснення державних запозичень переважно в іноземних валютах була висока вартість запозичень на внутрішньому ринку.

Причиною високої вартості державних внутрішніх запозичень була низька ліквідність державних цінних паперів. Недостатній попит на них з боку вітчизняних інвесторів та трейдерів, повільна торгівля на вторинному ринку свідчать про незаінтересованість вітчизняних фінансових установ у середньостроковому вкладенні фінансових ресурсів у цінні папери з низьким рівнем поточної ліквідності. Крім того, ємність внутрішнього ринку капіталу недостатня для задоволення потреб у фінансуванні державного бюджету, внаслідок чого план державних внутрішніх запозичень протягом 2004-2009 років не виконувався.

Разом з тим державні зовнішні запозичення супроводжуються значними валютними ризиками. Утримання стабільного курсу національної валюти за відносно низькими відсотковими ставками за запозиченнями в іноземних валютах забезпечує менші сукупні витрати держави.

збільшується протягом дії таких зобов'язань.

При цьому витрати Національного банку, пов'язані з обмеженням пропозиції надлишкової грошової маси в економіці, що утворюється у зв'язку з фінансуванням дефіциту бюджету за рахунок іноземних запозичень, та витрати, пов'язані з поповненням валютних резервів, підвищують загальну вартість запозичень в іноземних валютах.

Крім валютних ризиків зростають також відсоткові ризики та ризики рефінансування державного боргу, пов'язані з поточною кризою ліквідності на світових фінансових ринках. Визначальними для прийняття рішень щодо державних запозичень в умовах фінансової кризи є ризики рефінансування, оскільки наслідки їх впливу ставлять під загрозу виконання державою своїх зобов'язань та функцій, стабільність та економічну незалежність держави. За таких умов розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів має вирішальне значення [2].

Починаючи з 2011 року урядом забезпечено утримання обсягу державного боргу на економічно безпечному рівні. З метою рівномірного забезпечення попиту на внутрішньому фінансовому ринку боргові інструменти розміщено відповідно до оприлюдненого графіка, який розроблено з урахуванням строків внесення та обсягів платежів, пов'язаних з погашенням та обслуговуванням державного боргу, а також з метою недопущення пікових навантажень на державний бюджет.

Крім того, здійснено заходи, спрямовані на удосконалення нормативно- правової бази та механізмів управління державним боргом, у тому числі з метою зменшення ризиків у сфері управління державним боргом та забезпечення мінімізації втрат бюджетних коштів під час управління державними зобов'язаннями [3].

На сьогодні для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів необхідно:

1) поліпшити пропозицію державних цінних паперів шляхом:

- регулярного розміщення широкого спектра облігацій внутрішньої державної позики за строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік;

- запровадження механізму ринкового ціноутворення під час розміщення державних цінних паперів для врахування інтересів інвесторів;

- здійснення емісії облігацій внутрішньої державної позики виключно для інвестування пенсійних активів, сформованих у системі накопичувального пенсійного забезпечення, дохідність яких враховує рівень інфляції;

2) виявити ризики державного боргу та здійснювати управління ними шляхом:

- розроблення методологічної та нормативно-правової бази управління ризиками;

- запровадження системи внутрішнього контролю за управлінням ризиками;

- організації проведення в межах запозичених коштів операцій з державним боргом, включаючи обмін (операції своп) та достроковий викуп державних боргових зобов'язань з метою економії бюджетних коштів та мінімізації відсоткового ризику;

3) підвищити ліквідність державних цінних паперів шляхом:

- залучення торговців цінними паперами до здійснення котирування державних цінних паперів на вторинному ринку та підтримання біржового курсу таких цінних паперів;

- розроблення нормативно-правових актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов'язань як інструмента управління ліквідністю;

- розміщення на конкурсних засадах вільних коштів єдиного казначейського рахунка серед фінансових установ на умовах тимчасової купівлі державних цінних паперів з наступним поновленням цих коштів до кінця року;

4) поліпшити імідж держави як емітента державних цінних паперів через підвищення передбачуваності та прозорості державного запозичення шляхом:

- затвердження річного графіка первинного розміщення державних цінних паперів та завчасне оприлюднення проспектів емісій державних цінних паперів;

- розміщення та обігу державних цінних паперів на фондових біржах;

- запровадження сучасної конкурентної процедури проведення аукціонів, яка передбачає розміщення державних цінних паперів в один етап;

- запровадження загальноприйнятих міжнародних процедур та формул нарахування відсотків за державними зобов'язаннями для стимулювання попиту на них;

- поширення таких стандартизованих даних, необхідних для ефективного функціонування ринку державних цінних паперів, як щоденні котирування цінних паперів на внутрішньому ринку, крива дохідності державних цінних паперів тощо.

Розвиток ліквідного внутрішнього ринку державних запозичень може мати такі позитивні наслідки для всього фінансового сектору та економіки України в цілому:

- використання суб'єктами господарювання державних цінних паперів для страхування ризиків з метою мінімізації їх витрат;

- здійснення регулярних розміщень державних цінних паперів за різними строками обігу, що сприятиме підвищенню їх ліквідності та розвитку внутрішнього фондового ринку.

- підтримка нижчих валютних ризиків у фінансовому секторі та безпосередньо для позичальників. Банківський сектор потребує внутрішніх інструментів для управління ліквідністю та фінансування портфелів довгострокових внутрішніх державних цінних паперів за допомогою операцій тимчасової купівлі зазначених цінних паперів за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка. Це зменшить негативний вплив валютних ризиків на банківський сектор та полегшить для інших позичальників випуск цінних паперів на внутрішньому ринку;

- створення додаткових можливостей для використання державних цінних паперів Національним банком з метою проведення монетарної політики держави.

Отже, основною проблемою функціонування вітчизняного ринку внутрішніх державних запозичень є обмежена кількість таких інструментів, які б задовольнили смаки потенційних інвесторів (населення) [4, с.379]. Вагомим засобом її вирішення є диверсифікація державних цінних паперів. З цією метою уряд має докласти зусиль для того, аби продати роздрібним інвесторам державні цінні папери, які раніше купувалися виключно або переважно оптовими інвесторами, або модифікувати чи адаптувати ці інструменти з тим, щоб більшою мірою задовольняти смаки роздрібних інвесторів. Іншим напрямом забезпечення розширення спектра державних цінних паперів є введення нових типів державних зобов'язань, як правило неринкових, спрямованих виключно на роздрібних інвесторів. За таких умов нові цінні папери можуть бути придбані банками, юридичними та фізичними особами, у тому числі нерезидентами, шляхом співпраці на ринку державних цінних паперів з первинними дилерами Міністерства фінансів України. Активізація роботи з державними цінними паперами дала змогу істотно підвищити

привабливість національного фондового ринку для інвесторів та проводити

більш гнучку політику у сфері управління державним боргом.

Список використаних джерел

1. Варфоломєєв С. Український ринок внутрішніх державних облігацій: аналітичний огляд / С. Варфоломєєв// Агентство США з міжнародного розвитку.- К.-2003.- 88 с.

2. Розпорядження КМУ від 25 березня 2009 р. № 316-р «Про схвалення Концепції розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки»/ Режим доступу: http://zakon2 ,rada. gov.ua/laws/show/316- 2009-%D1%80.

3. Постанова КМ України від 10.05.2012 р. № 607 «Про затвердження

Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2012-2014 роки»/ Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art id=349567.

4. Фінансово-монетарні важелі економічного розвитку: в 3 т. / За ред. А.І. Даниленка. - Т.2: Механізми грошового та фондового ринків і їх вплив на розвиток економіки України / За ред. А.І. Даниленка. - К.: Фенікс, 2008. - 442 с.

Лаврентьєв М.М.,

старший науковий співробітник, Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України