ДЕРЖАВНИЙ ЗЕМЕЛЬНИЙ БАНК: КРЕДИТНА ФУНКЦІЯ ТА РИЗИКИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Зі створенням державного земельного банку можна говорити про те, що до складу банківської системи України ввійшла квазі-банківська установа. Такий висновок логічно випливає з аналізу функцій цього банку, які набули формалізованого вигляду з прийняттям у вересні 2012 року законодавцем Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про банки і банківську діяльність” щодо державного земельного банку”.

Не зупиняючись на правових аспектах такого рішення, зміст яких, зокрема, за експертними оцінками, полягає у неузгодженостях його з вимогами Конституції України, за приписами якої “земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією” (ст. 13) [1], що зумовлює необхідність чіткого визначення всіх операцій, які може здійснювати відповідний банк із земельними ділянками, на законодавчому рівні, зокрема в спеціальному законі про державний земельний банк, а також Закону України “Про банки і банківську діяльність”, за яким банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника (ст.

Слід зазначити, що головне завдання державного земельного банку, як декларується ініціаторами його створення, полягає у забезпеченні аграрного сектору дешевими кредитними ресурсами. Йдеться, власне, про спробу сформувати нішу дешевого кредитування на ринку кредитних ресурсів в сегменті кредитування агровиробництва. Головне питання, при цьому, полягає у ємності цієї ніші, параметри якої, загалом, визначатимуться спроможністю формування кредитного ресурсу новоствореного кредитора. І саме тут, на нашу думку, вбачається найбільша проблема, про що, зокрема, свідчать результати оцінок ймовірних джерел формування такого ресурсу.

Такими, принаймні на даному етапі, розглядаються наступні: кошти державного бюджету; кошти від здавання державних сільськогосподарських земель в оперативний лізинг; кошти, залучені від емісії банківських земельних облігацій; кошти, отримані банком в процесі його рефінансування Національним банком України; кошти юридичних і фізичних осіб, акумульовані на депозитних рахунках банку; зовнішні запозичення. Не дивлячись на досить значну диверсифікацію зазначених джерел, дієвість як кожного з них, так і в сукупності на експертному рівні оцінюється як досить незначна з огляду на таке.

Бюджетний ресурс, в силу традиційної дефіцитності державного бюджету України, є нестабільним за характером надання, незначним (порівно з реальною потребою) за обсягом, хоча на перших етапах становлення державного земельного банку та у доволі тривалому періоді за відповідних умов може виступати одним з ключових джерел формування його кредитного ресурсу.

Наступним та, за оцінками експертів, найбільш реальним та дієвим джерелом формування кредитних ресурсів державного земельного банку є кошти від здавання сільськогосподарських земель в оперативний лізинг. З огляду на обсяг таких земель (10,6 млн. га) та середній рівень орендної плати (350 грн. за 1 га), потенційний розмір ресурсу, який зможе залучити державний земельний банк, оцінюється на рівні 3,5-3,6 млрд. грн. в рік. При цьому має місце важливий нюанс, який полягає у тому, що реальний інтерес для сільськогосподарських товаровиробників з цього масиву земель представляє лише третина, у зв’язку з чим потенційний обсяг ресурсу банку автоматично зменшується удвічі. [3] Зазначений ресурс може бути збільшений у разі підвищення (за різними оцінками до 1 тис. грн.) розміру орендної плати, хоча у такому разі на перший план виходять ризики, пов’язані із зменшенням контингенту платників таких платежів у зв’язку з погіршенням їх фінансового стану через неспроможність виконувати збільшене фіскальне навантаження.

Потенційно найвагомішим, за обсягом залученого ресурсу, виступає джерело - кошти від емісії земельних облігацій. Тут, зокрема, фігурують цифри 25-27 млрд. гривень. [4] Проте залучення такого ресурсу

супроводжуватиметься, з нашої точки зору, низкою перешкод. Насамперед, обсяг емісії, в результаті якої банк був би спроможний забезпечувати виконання своїх зобов’язань за випущеними цінними паперами, а отже підтверджувати їх високу ліквідність, має узгоджуватися з параметрами реального попиту на землі, які знаходитимуться в управлінні банку. Крім того, значні проблеми із залученням коштів за допомогою зазначеного механізму проглядаються і в контексті дії законодавчих обмежень щодо купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, в тому числі іноземцям (з чим, до речі, пов’язані ризики іншого джерела - кошти іноземних інвесторів в частині придбання ними земель у власність).

Досить низьким оцінюється і потенціал такого джерела як депозитні вкладення юридичних та фізичних осіб, у першу чергу внаслідок слабкої спроможності державного земельного банку забезпечити належну привабливість таких вкладів з огляду на реальний рівень прибутковості власної кредитної діяльності. Фахівцями потенційний ресурс з цього джерела оцінюється на рівні 4 млрд. гривень. [5]

Обсяги рефінансування державного земельного банку Національним банком України, що дозволило б позиціонувати центральний банк в рейтинговій шкалі дієвих джерел формування ресурсної бази зазначеної установи, на сьогодні оцінити досить складно. Такі обсяги, очевидно, будуть результатом вироблення спільної позиції Уряду та Національного банку України в кожній конкретній ситуації.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що навіть за умови одночасного задіяння усіх зазначених джерел очікуваний розмір інтегрованої ресурсної бази державного земельного банку виявиться досить обмеженим з точки зору спроможності зазначеної інституції виконувати належним чином свою основну функцію - забезпечення сфери агровиробництва дешевими кредитними ресурсами. Адже сукупна річна потреба аграрної сфери в кредитному ресурсі на сьогодні, за експертними оцінками (зокрема, Інституту аграрної економіки УААН), становить в межах 204,5 млрд. гривень. [6]

Загальна обмеженість потенційного кредитного ресурсу, таким чином, визначатиме відповідну нішу державного земельного банку на ринку кредитування аграрного сектору. Звужений характер цієї ніші, у свою чергу, визначатиме відповідний стабільний контингент споживачів кредитів цієї інституції, доступ яких до дешевого кредитного ресурсу далеко не в останню чергу визначатиме їх високу конкурентну позицію у сфері агровиробництва. Позитивних зрушень у напрямі вирівнювання конкурентних позицій в широкій масі господарюючих суб’єктів у цій сфері слід очікувати з активним нарощуванням ресурсної бази державного земельного банку.

Список використаних джерел

1. Конституція України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141; із змінами). - Режим доступу до інформації: http: //zakon .rada.gov.ua

2. Закон України “Про банки і банківську діяльність” (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 5-6, ст. 30; із змінами). - Режим доступу до інформації: http://zakon.rada.gov.ua

3. Уляницкий Д. Земля в банке // Власть денег. - 28 сентября - 4 октября 2012. - № 39 (362). - С. 21.

4. Там же, - С. 20.

5. Там же, - С. 21.

6. Там же, - С. 21.

Данілова Л.І.,

к.е.н., доцент,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Г етьмана

Кулик І.М.,

асистент,

Вінницький національний технічний університет