Знання - ключовий елемент освіти

У сучасних умовах знання стають не лише важливим ресурсом, а й ви­значальним, вирішальним фактором виробництва. Траєкторія та динаміка розвитку суспільства дедалі більше залежать не від наявності матеріальних факторів виробництва (хоча це дуже важливо), а здатності засвоювати та використовувати нові знання.

За своїми якісними властивостями знання докорінно відрізняються від традиційних матеріальних чинників виробництва, що різко виділяє їх з інших умов виробництва в окремий фактор розвитку, глибинних тран­сформаційних змін у самому суспільстві. У них суперечливо поєднуються справжня безмежність із рідкісністю вищого рівня, об’єктивний характер із безпрецедентним суб’єктивізмом, невідтворюваність із здатністю до тира­жування; позаекономічна мотивація їхнього здобуття має цілком економічні наслідки [див.: 21; 24; 26].

Така властивість, як рідкісність, характерна для всіх матеріальних благ, не може бути застосована у звичайному значенні слова до інформації та знань. Сучасні технологічні засоби нині дають змогу безмежно тиражувати, передавати інформацію за умови, що витрати на це можуть бути близькі до нуля. Здатність до такого тиражування інформації та знань не заперечує їхньої рідкісності. Остання знаходить свій прояв у інших, вищих формах.

До знань відноситься й така властивість, як неможливість виключення зі споживання, що дає підстави навіть відносити їх до суспільних благ Викори­стання інформації та знань не обмежує можливості доступу до тієї самої інфор­мації інших людей. І водночас споживання, використання знань сприяє появі нової інформації та знань.

Потенційна можливість доступності знань усім людям наштовхується на природні межі. Засвоюється людьми далеко не вся інформація та знання, що спричинено специфічністю особливих здібностей, обдарувань кожної особистості. Обсяги сучасної інформації у світі є настільки значними, що неможливо їх осягнути повністю. Засвоєння знань відбувається вибірково, на основі індивідуальних здібностей, схильностей і професійної орієнтації. Людина, як неповторна істота в сукупності її особистих рис і професійних якостей, яка володіє певною сумою різноманітних знань і має свої особисті навички користування ними, - це той ресурс, який неможливо повторити та відтворити. У кожному окремому випадку, навіть за однакових рівнів освіти та термінів виробничого стажу, це буде неповторний ресурс. Уявляється, що саме в цінності людської особистості полягає вищий прояв такої властивості знань, як рідкісність [21, с. 323].

Споживання інформації однією людиною не означає її зникнення, на­томість споживання матеріальних благ означає поступове їх знищення. Інформації та знанням також властива здатність морально старіти, що може зменшувати їх суспільну цінність. Водночас ця властивість знань не є абсолютною, не всі вони знецінюються з часом. Старіння може прояви­тися у відносній втраті цінності порівняно з цінністю нових знань, і майже неможливе їх повне знецінення. Навіть якщо якісь знання втрачають свою практичну значимість, не знаходять практичного використання, вони все ж є цінними в історичному, інформативному аспекті.

Разом з тим, у сфері освіти старіння знань має особливе значення. Про­фесійна освіта, на нашу думку, завжди повинна орієнтуватися на конкретні його вимоги стосовно знань і навичок працівників. На цьому рівні старін­ня знань, що помітно прискорюється разом зі стрімкими темпами науко­во-технічного прогресу, вимагає постійного оновлення змісту підготовки, тих знань, що передаються в процесі навчання.

З іншого боку, знання самі по собі не є конкретною річчю, що має ви­значені розміри, водночас матеріальні фактори виробництва чітко окреслені в просторі та часі. Їх обсяг, структура підлягають виміру та передбаченню робочого часу служби. Знання, як духовний елемент, фактор виробництва можна окреслити лише приблизно (орієнтовно), відносними показниками, які не підлягають прямому виміру. І найголовніше - знання є нескінчен­ними. Будь-яке знання може бути реальною основою появи нового знан­ня. Працівник багаторазово збільшує (розширює) ті знання, які здобув у навчальному закладі. Застосовуючи знання в процесі своєї виробничої та суспільної діяльності, він доповнює їх практичним досвідом, удосконалює самоосвітою та іншими формами навчання. Таким чином, знання не старі­ють, а сприяють самозростанню.

Знання є органічною складовою процесу суспільного виробництва, спричиняючи зміни в його факторах. Те, що для здійснення сучасного виробництва в особистісному чиннику обов’язково повинна бути втілена значна частка знань, неминуче передбачає трансформацію самого процесу праці. Праця робітника, який володіє значною та різноманітною інформаці­єю, перестає бути просто раціональною діяльністю, витрати за якою легко піддаються підрахуванню, а результати прямо залежні від витрат. Така праця все більше потребує використання на робочому місці знань, навичок і вмінь, які не регламентуються жорстко інструкціями. Це означає, що подібна ді­яльність (праця) стає творчим процесом, яка важко підлягає оцінюванню в економічних показниках. Причому чим більший обсяг знань у працівника передбачається виробничим процесом, тим більшою буде й частка творчос­ті, тобто таких функцій, які важко передбачити та виконання яких залежа­тиме тільки від озброєності робітника знаннями та вміння оперувати ними.

Люди, як носії такої специфічної інформації, стають унікальним ресур­сом виробництва. Невідтворюваність особистісного фактора - людей із неповторними інтелектуальними, комунікативними та практичними нави­чками - зумовлює надзвичайну складність навіть приблизного визначення цінності їхнього потенціалу.

Можна дійти висновку, що поширення знань разом із розвитком їх спе­цифічних особливостей знаходить прояв у тенденції до підриву фундамен­тальних основ традиційних вартісних відносин. Оскільки важко підлягають обчисленню витрати на вироблення арсеналу інформації та знань, а вони стають усе вагомішим елементом виробничого процесу, то й саме поняття «витрати виробництва» стосовно інших благ також втрачає свою раціональ­ність. З іншого боку, процес суспільного відтворення дедалі більше втрачає свою традиційну економічну форму.

Значного поширення набуває виробнича діяльність, орієнтована не на отримання прибутку, а на цілі досягнення спільного блага та підвищення якості життя [21, с. 118]. Інформація та знання викликають помітні зміни (зрушення) у відносинах власності, влади, розподілу тощо. В індустріаль­ному суспільстві атрибутами власності та влади були матеріальні засоби виробництва (капітал і земля). У сучасному світі об’єктами власності, що дають можливість здобуття влади, усе більше стають знання та конкретні люди, які ними володіють. Як об’єкт власності знання в силу своїх власти­востей упливають на всю систему відносин власності. Доступність знань для всіх людей не обмежується жодними соціальними перепонами (достат­ком, суспільним становищем), єдиною межею щодо цього виступає при­родна здатність людини їх засвоювати. Якщо матеріальні об’єкти власності можуть належати обмеженій кількості власників, то знання доступні будь- якій чисельності осіб. Споживання, використання знань однією людиною не виключає інших із цього процесу. Знання та інформація мають власти­вість збільшуватися та нагромаджуватися безкінечно. Водночас важливо відмітити, що така необмежена доступність інформації та знань не завжди є позитивною. Лавина інформації, некерована та не обмежена моральними, духовними та іншими міркуваннями, може мати досить неоднозначні на­слідки для становлення суспільної свідомості, пануючої системи цінностей, рівня культури та навіть інтелекту нації.

Таким чином, революційна роль знань знаходить прояв не тільки на рівні продуктивних сил (уплив знань на матеріальний фактор виробництва також є дуже масштабним, але ця проблема не є предметом нашого дослідження), а й на рівні суспільних, виробничих, економічних відносин. Більше того, тенденція деякої втрати економічного характеру традиційних відтворюваль- них процесів одночасно означає, що важливого значення набувають їх інші характеристики. У такій ситуації не може залишатися незмінною й сама система поширення, передання та втілення знань - тобто система освіти.

Трансформування самої освіти зумовлено зростанням її функціональної ролі в забезпеченні економічного та соціального прогресу суспільства, істот­ним упливом її на людину та суспільство. Нові вимоги до освіти потребують відповідних змін як в організації її системи, так і в змісті, формах і методах навчального процесу. Ті зміни, що відбуваються в сучасній освіті, можна узагальнити таким чином:

1) змінюється суспільне бачення освіти, її місце та роль у житті людей;

2) усе більш різноманітними стають форми організації та управління освітою;

3) зазнають змін педагогічні технології, методи передання знань і вті­лення навичок, умінь тощо;

4) відбуваються зрушення в системі фінансування освітньої діяльності.

Освіта в сучасному світі розглядається не як кінцевий продукт одного з етапів життя людини, а як постійний і динамічний процес. Раніше освіта обмежувалася достатньо коротким і чітко визначеним відрізком трудового життя, після закінченню якого людина виходила із системи освіти і майже ніколи до неї не поверталася. Нині швидке старіння знань зумовлює необ­хідність їх постійного оновлення та періодичного звернення до навчання. Починаючись з народження, навчання триває фактично впродовж усього життя людини.

Розподіл освітніх ресурсів протягом життя визнається більш доцільним, ніж концентрація їх у юнацькі роки. Стає необов’язковою жорстка послідов­ність «освіта - робота - відпочинок - пенсія», з’являється можливість зміни­ти цей порядок життя згідно з суспільними вимогами, власними бажаннями та потребами.

Такі зміни в розподілі ресурсів освіти в житті людей зумовлюють усклад­нення всього освітнього процесу. Традиційна непорушна структура сис­теми освіти (початкова, середня, вища) є недостатньою за умов сучасних складних вимог до кваліфікації працівників і загальної освіти громадян, не забезпечує різноманітних потреб суспільства в освітніх послугах.

Система освіти повинна бути готовою прийняти і молодь до вступу у трудове життя, і людей старшого віку, яким необхідно постійно адаптувати свою професію та кваліфікацію до мінливих вимог економіки. В основу організації такої системи освіти, яка функціонувала б як єдиний процес, була інтегрована й узгоджена внутрішньо (між усіма її ланками) і зовнішньо (із потребами ринку праці та суспільства в цілому), покладено концепцію неперервної освіти.

Концепція неперервної освіти передбачає координованість усіх окремих елементів освіти (дошкільної, середньої, вищої та післядипломної) таким чином, щоб кожний із них був продовженням попереднього ступеня та під­готовкою до наступного. У такій системі вибір рівня освіти не пов’язаний безпосередньо з віком учнів, переміщення в середині системи ґрунтуються не тільки на вимогах певного мінімуму знань, а визначаються ставленням людини до навчання, її загальним розвитком та інтелектом.

У системі неперервної освіти розширюються можливості кращої організації навчання. Поряд із традиційними навчальними закладами з’являються й нові: школи бізнесу, навчальні центри підготовки та підвищення кваліфікації тощо. У багатьох розвинених країнах, таких як США, Франція, Швеція, посилюється тенденція до введення більш відкритого доступу у вищі навчальні заклади та за­лучення до освіти широких мас населення. В основу такої тенденції покладено філософію егалітаризму - усі індивіди, бідні чи заможні, повинні мати реальну, а не лише декларовану можливість навчатися у вищій школі. Французький уряд запропонував приймати до закладів вищої освіти всіх випускників середніх шкіл, які мають бажання вчитися, а відбіркові екзамени проводити після 2 років навчання. У Сполучених Штатах до багатьох дворічних общинних коледжів здійснюється відкритий прийом. Необхідність упровадження системи непе­рервної освіти підтверджена й основними стратегічними документами України про освіту [11, 18, 19, 33].

Таким чином, в організації освіти відбуваються суттєві зміни, які мож­на визначити як диверсифікаційні. Процес навчання може мати місце у формальних інституціалізованих закладах освіти, а також відбуватися на підприємствах, набувати форми дистанційного навчання тощо. Усе більш різноманітними стають тривалість і глибина спеціалізації навчальних про­грам. Наприклад, поруч із курсами повної вищої освіти розвиваються більш скорочені форми базової вищої освіти, підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів, короткострокові форми підготовки.

1.3.