Результати освітньої діяльності та їх економічна природа

Продукт, як результат доцільної діяльності людей, виступає у формі ко­рисної речі чи корисного ефекту (послуги). Що ж є продуктом освітньої ді­яльності? Освіта відноситься до сфери послуг, її призначенням у суспільстві є надання специфічних послуг із передання та засвоєння знань і навичок.

Часто дослідники стверджують, що «результатом навчально-виховного процесу є знання, уміння та навички учнів, рівень їх розвитку та виховано­сті» [38, с. 83]. Однак, таке визначення з економічної точки зору потребує уточнення, оскільки досить важко кількісно обчислити результати діяль­ності в галузі освіти.

У науковій літературі висловлюється й така точка зору: кінцевим продук­том освіти є освічена, творча особистість із високим рівнем морального та фізичного розвитку [12, с. 159]. Досить цікавим підходом до цієї проблеми слід назвати роботу Г. Дмитренка [12], у якій він поділяє глобальну мету освіти («формування всебічно розвинутої особистості») на такі підцілі:

1) набуття знань, навичок, умінь;

2) творчий розвиток;

3) моральний розвиток;

4) фізичний розвиток особистості.

Розроблена автором методика вимірювання досягнення результатів по кожному з цих напрямів ґрунтується на кваліметричному аналізі досліджу­ваної проблеми.

Результатом діяльності в галузі освіти виступають не конкретні матері­альні блага, а специфічні економічні, що отримали назву «освітні послуги». Виходячи з наведених вище функцій освіти, можна визначити, що освітні послуги, або продукт освітньої діяльності, є здійсненням різноманітної (педагогічної, виховної, наукової) діяльності працівниками сфери освіти із задоволення освітніх потреб окремих людей і всього суспільства. Результа­том процесу навчання, таким чином, стає розвиток людини як особистості та професійного працівника.

Для розуміння природи результатів необхідним є розмежування вну­трішніх і кінцевих цілей діяльності у сфері освіти. Проблема полягає в тому, що позитивний ефект, породжений діяльністю освітньої сфери, про­являється у двох вимірах: первинні результати та кінцеві. Первинними, на­очними виступають результати, що визначені внутрішніми цілями самої освітянської діяльності. Такими внутрішніми цілями можуть бути: загальне охоплення дітей шкільного віку середньою освітою, випуск певної кількості кваліфікованих працівників за різними спеціальностями, випуск фахівців вищих рівнів освіти тощо.

Ці показники є орієнтирами для визначення результатів функціонуван­ня освіти як специфічної галузі людської діяльності. Кількісні параметри системи освіти: величина витрат на освіту (загалом і за рівнями), кількість закладів освіти, кількість учнів і студентів, учителів і викладачів та багато інших, про які йтиметься далі, виступають індикаторами функціями?? ви­робництва освітньої галузі «витрати - випуск».

Більш узагальненим визначенням продукту освіти в цьому аспекті може бути те, що у сфері освіти продукуються такі специфічні блага, як освітні послуги. Освітні послуги є здійсненням різноманітної (педагогічної, вихов­ної, наукової) діяльності працівниками сфери освіти із задоволення освітніх потреб окремих людей і всього суспільства.

Освітнім послугам властиві особливості, характерні для всіх продуктів людської діяльності, що набувають форми послуг Виділяють чотири основ­ні характеристики послуг: невідчутність, невідокремленість від джерела, непостійність якості та незбереженість.

Послуги невідчутні, оскільки до самого процесу надання їх не можна спробувати, побачити та придбати. Результат їх придбання не може бути відомим заздалегідь, і тому покупець не може бути впевненим у їх якості до самого кінця. Послуги не можна відокремити від того, хто їх надає. Засобом подолання цієї суперечності є організація роботи постачальника послуги з більш чисельними групами клієнтів. Якість послуг може широко коли­ватися залежно від особи постачальника, часу та місця надання.

Послуги взагалі, у тому числі й освітні, не зберігаються. Їх неможливо заготовити та складувати в очікуванні зростання попиту, хоча певною мірою навчальна інформація матеріалізована ще до початку навчального процесу у вигляді підручників, посібників, відеокасет тощо. Разом з тим, ця особли­вість має специфічне значення для освітніх послуг, пов’язане з природною властивістю людини забувати одержану інформацію. Крім того, знання та інформація значною мірою підлягають старінню, чому сприяє науково-тех­нічний прогрес та інші соціально-економічні зміни в суспільстві.

Освітні послуги також характеризуються тим, що мають дуже високу вартість унаслідок значної питомої частки висококваліфікованої праці. По­ряд з цим результат надання цих послуг здебільшого знаходить прояв у довгостроковому періоді, може проявляти себе не прямо і не завжди відчу­ватися, окрім того, значною мірою він залежить від умов майбутньої роботи та життя особи, яка здобуває освіту.

Однак, такий галузевий підхід до визначення результатів освітньої діяль­ності не повністю відбиває реальний внесок освіти в розвиток суспільства. Та сума знань та інформації, що передається в процесі навчання, як правило, не збігається з тією, що реально засвоєна суб’єктом і позначиться на його виробничій, соціальній діяльності або побуті.

Процес навчання за своєю суттю є, перш за все, процесом особистого спілкування між учнем і педагогом, що зумовлює його велику залежність від таких суб’єктивних причин, що стосуються психологічних особливос­тей педагогів і самих учнів. Результат навчання значною мірою залежить від самого технологічного процесу передання учневі інформації: методики навчальної роботи, навичок педагогічної діяльності, уміння викладача ак­тивізувати увагу слухачів тощо. Причому, особливу цінність мають саме останні фактори, які залежать від особистості вчителя, викладача.

Процес передання знань є неповторним процесом, навіть якщо й від­бувається за єдиною методикою, стандартами та критеріями. Особистість учителя, наповнена його власними рисами, уподобаннями, інтересами, на­вичками, обсягом знань, становленням до учнів та до своєї праці взагалі, - це основа освіти. І саме від неї залежатиме, які знання і яким чином будуть передані та залишаться у свідомості учнів.

Разом з тим, процес освіти є діяльністю, результат якої залежить як від роботи педагогів, так і від особистих зусиль учнів. Він охоплює два різно- векторні процеси, націлені на єдину мету: процес навчання, що йде від учи­теля, педагога, і процес засвоювання одержуваних знань, який здійснюється учнем. Навчальна діяльність педагогів, навіть найдосвідченіших, не досягне своєї мети без серйозного намагання учнів засвоїти надавану інформацію. Процес освіти саме тому обов’язково передбачає інтелектуальні та фізичні дії учнів, їх особисту працю. Засвоєння інформації також може бути дуже різним залежно від налаштованості учнів на її сприйняття. Крім того, не безмежна й природна здатність запам’ятовування. Таким чином, в освітній діяльності процес продукування результатів поєднує в собі як риси вироб­ництва, так і риси споживання. Ефективне споживання освітніх послуг не можливе без наполегливих зусиль учнів щодо сприйняття і засвоєння ін­формації та знань.

Об’єктивні причини цього феномена зумовлені різноманітними інсти- туційними особливостями функціонування системи освіти: її структурою, менеджментом, традиціями, націленістю на кінцеві результати тощо. Унас­лідок дії комплексу суб’єктивних і об’єктивних причин витрати та зусилля з боку освітньої галузі можуть мати дуже різні значення стосовно обсягів знань, інформації, умінь і навичок, утілених в інтелекті учнів. І кількісні параметри випуску фахівців системою освіти про це мало що не?? свідчать. Значні матеріальні та фінансові кошти, вкладені суспільством в освіту, мо­жуть дати різну ефективність, проявитися в неоднаковій якості загальної, масової освіти чи підготовки фахівців.

Кінцеві результати освітньої діяльності є системою знань, інформації, навичок, умінь, привласнених і засвоєних людьми в процесі навчання. Вони можуть проявлятися не відразу після закінчення навчального закладу, а впро­довж усього життя людини, в довгочасному періоді. Крім того, вони можуть мати прояв не в локалізованій, чітко окресленій формі. Результати засвоєння знань, що надаються освітою, стають основою поширення та появи нових знань, тим самим створюючи багатократну мультиплікацію первісної бази знань. Економічно вони й надалі реалізуються в певних здобутках: підви­щенні продуктивності праці, зростанні особистого доходу тощо. Стосовно ж суспільства в цілому, то здобутки можуть знайти вираження у зростанні сукупних показників економічного та соціального розвитку країни.

Властивість освіти реалізуватися в майбутньому зростанні доходу, як індивідуального, так і суспільного, дає підстави характеризувати витрати на освіту як інвестиції. Механізм одержання інвестиційного ефекту освіти є досить складним, що пояснюється особливим, соціальним характером цієї сфери. Результати інвестування в освіту можуть проявитися не тільки в зростанні економічних показників: рості продуктивності праці працівників, доходів підприємств і країни. Не менш важливими виступають соціальні наслідки вкладень в освіту широкого спектра.

Економічний аналіз освіти як суспільного феномена передбачає необхід­ність з’ясування також властивостей результатів, що продукуються галуззю освіти. Специфіка самого продукту діяльності завжди, немовби в зародку, містить у собі й корінні особливості способу їх виробництва. Так, К. Маркс, аналізуючи капіталістичний спосіб виробництва, розпочинає з маленької клітинки - товару, властивості якого визначають увесь механізм товарного виробництва та його суперечності.

Ми знаємо, що в умовах ринкового господарства результатом економіч­ної діяльності взагалі виступає товар - продукт праці, призначений для об­міну. Виробництво та постачання освітньої продукції має товарний характер у дуже обмеженій мірі, і це має місце тільки тоді, коли освіта здобувається повністю на платній основі. В інших випадках для розкриття змісту того, що продукується, більше підходить поняття «благо». Благо не обов’язково є результатом праці людини (наприклад, навколишнє природне середовище), але має велике значення для життєдіяльності окремої людини та суспільства в цілому. У зв’язку з реалізацією благ у суспільстві починають виникати соціально-економічні відносини. Таким чином, виробництво та постачання освітніх послуг може здійснюватися в товарній і нетоварній формах:

1) процес підготовки соціально свідомих громадян і кваліфікованих працівників для потреб сучасного виробництва передбачає необхідність існування такої системи освіти, яка була б реально доступною всьому на­селенню. У цьому аспекті освіта виступає як суспільне благо та передбачає переважно нетоварні або обмежено товарні форми реалізації;

2) продукування освітніх послуг як сфера комерційної діяльності перед­бачає товарний характер реалізації.

Розглянемо коротко, у чому саме полягає відмінність між двома сферами, що таке суспільні блага та специфічна особливість освіти як суспільного блага.

Найчастіше виділяють такі види благ: приватні блага, змішані та суспіль­ні. Переважна більшість благ - приватні. Це власне і є товари, вони, як пра­вило, розподіляються на індивідуальній основі. Споживання їх однією осо­бою призводить до зменшення їх споживання іншими людьми. Споживання приватного товару виключає споживання його іншою особою, і вигоди від цього споживання дістаються лише приватному власнику. Для розподілу цих благ найбільше підходить ціновий механізм, що пов’язує виробників приватних благ (обсяги виробництва, асортимент продукції, якість тощо) і споживачів (їхні смаки, уподобання, платоспроможний попит).

Суспільні блага задовольняють суспільні потреби всього суспільства, вони споживаються всіма членами суспільства приблизно порівну, їх спожи­вання недоцільно й важко практично обмежити, адже це може бути небажа­но з точки зору ефективної пропозиції цих благ. Наведені вище особливості суспільних благ можуть бути названі як несуперництво в споживанні та невиключеність. Споживачі не конкурують за доступ до споживання, тому що збільшення їхньої кількості споживачів не впливає суттєво на якість бла­га, що достається кожному окремому споживачу. Невиключеність означає, що виробник цього блага не може виключити з його споживання одного або частину споживачів, він не має реального вибору: надавати це благо тим, хто платить, чи всім бажаючим. Постачальник суспільного блага не в змозі індивідуалізувати свої взаємовідносини з кожним споживачем. До таких благ, які практично неможливо індивідуально споживати, відносяться національна оборона, безпека, пожежна служба тощо.

Специфічний механізм виробництва та розподілу суспільних благ може бути пояснений існуванням так званих зовнішніх ефектів - екстерналій [18, с. 205-208]. У ринкових умовах будь-яка діяльність окремого суб’єкта виробництва може мати наслідки для інших суб’єктів, які знайдуть прояв або в неминучості здійснення додаткових витрат на подолання цих наслідків (негативні екстерналії), чи, навпаки, матимуть якісь певні вигоди, які вони отримали без витрат (позитивні екстерналії). Негативний зовнішній ефект має місце, наприклад, у разі, коли підприємство, безкоштовно користуючись водою з річки, забруднює її. Усі інші користувачі води, що знаходяться ниж­че за течією річки, вимушені вкладати кошти в будівництво очисних споруд, Приклад позитивної екстерналії - будівництво урядом автомобільних доріг, якими безкоштовно користуються громадяни.

Таким чином, у випадку негативних зовнішніх ефектів відбувається пе­рекладання частини витрат на інших, а ті, хто створює позитивні ефекти, беруть на себе частину витрат із реалізації чужих інтересів.

Ще однією причиною віднесення деяких сфер виробництва товарів і послуг до суспільних благ виступає так звана інформаційна асиметрія. В умовах ринку досконалої конкуренції всі суб’єкти ринкових відносин мають необмежений і безкоштовний доступ до будь-якої необхідної їм ін­формації. Неповна інформація, як правило, звужує можливості ефективного використання ресурсів, зумовлює неадекватну та неоптимальну поведінку продавців і покупців. Однак, ринки деяких товарів і послуг характеризують­ся вкрай нерівномірним розподілом інформації, необхідної для прийняття рішень про купівлю та продаж. За наявності інформаційної асиметрії важ­лива для здійснення угоди інформація знаходиться в переважаючому роз­порядженні одного з її учасників. Унаслідок відсутності повної інформації, у разі інформаційної асиметрії, споживач не може захистити свої інтереси за допомогою ринкових механізмів. Це можливо зробити тільки через су­спільні механізми управління.

Змішані блага мають ознаки як приватних, так і суспільних. Це пов’язано з тим, що споживчі властивості (якості) суспільних благ можуть проявлятися з різною інтенсивністю. Відсутність конкурентного суперництва може бути відносною, оскільки часто буває так, коли постачання суспільного блага має певні межі: пропускна здатність окремої дороги чи мосту не безмежна, і дуже висока інтенсивність руху може призвести до їхнього перевантаження та появи заторів. Існування меж означає втрату невиключеності, що разом із необхідністю обмеження в споживанні може створювати платний механізм реалізації цих благ. Їх можна достатньо легко виключити зі споживання, встановивши за них плату. Однак, встановлення плати за проїзд дорогою, яка в принципі є суспільним благом, обмежить користування нею. Або ж навпаки: на деякі приватні блага можуть настільки зрости витрати на ви­робництво та реалізацію, що дешевше буде зробити їх суспільними. Якийсь час користування вуличними телефонами-автоматами було безкоштовним головним чином тому, що високі витрати на обслуговування їх не покривала одержувана виручка за здійснювані телефонні дзвінки.

Освіта за своїм характером, на нашу думку, має ознаки змішаного блага. З одного боку, освіта відноситься до тих благ, витрати на постачання яких достатньо великі. Виробництво таких благ як приватних може зменшити їх загальний обсяг та ефективність розподілу серед споживачів. Саме тому освіта відноситься до тих благ, які переважно постачаються суспільством. З іншого боку, попит громадян на освіту, як правило, значно перевищує можливості освітньої системи. Попит може бути більшим, загалом кіль­кість охочих вступити до вищих навчальних закладів є набагато вищою, ніж можуть прийняти всі вузи. Попит також може бути значною мірою ди- версифікований і тому не збігатися з пропозицією - батьки можуть бажати якіснішої та ґрунтовнішої освіченості для своїх дітей У такому разі можливе надання освіти як приватного блага, за допомогою встановлення плати за цю послугу. Існування приватних навчальних закладів є сьогодні реальністю в більшості країн світу, хоча загальна кількість їх значною мірою варіює.

Варто наголосити, що хоч освіта й відноситься до змішаних суспільних благ, за своєю споживчою властивістю вона є особливим благом, має осо­бливі достоїнства. Освіта продукує дуже значні позитивні екстерналії для всього суспільства та для кожного громадянина, що зумовлює необхідність її суспільного фінансування. Саме тому визначення міри та співвідношення державних і приватних форм фінансування повинно відбуватися не тільки виходячи з позиції економічної доцільності та прибутковості, важливо ке­руватися також політичними та соціальними цілями.

Забезпечення державою населення цим суспільним благом потребує роз­в’язання низки проблем: по-перше, визначення обсягів його виробництва та, по-друге, досягнення суттєвої ефективності в діяльності держави стосовно цієї сфери. Що ж до кількісних параметрів виробництва, то безкоштовне забезпечення державою ще не означає необмеженого надання цього блага до споживання. Це може провокувати надмірне споживання і, як наслідок, - призвести до погіршення якості цього блага. Відносно ж освіти, то необ­межений доступ можливий скоріш за все на рівні початкової та середньої освіти і є навіть обов’язковим. На рівні ж вищої освіти держава не може не бути гарантом її для всіх випускників середньої школи та бажаючих.

До речі, у науковій літературі висловлюються думки, що професійна освіта взагалі втрачає якості суспільного блага та за своїми властивостями є приватним благом. На нашу думку, таке твердження є правомірним лише певною мірою. Ознаки суспільного блага освіта не втрачає ніколи, тому що суспільство в будь-якому разі матиме вигоди від підготовки кваліфікованих фахівців. Безпосередній інтерес, а отже, і вигоди щодо професійної підго­товки працівників мають і підприємства, які в багатьох країнах світу ви­трачають на це величезні кошти. Скоріше всього, правомірно говорити про зростання приватних зисків від професійної освіти порівняно із загальною, що знов-таки підтверджує складний характер освіти як змішаного блага.

Повертаючись до проблеми необхідності обмеження доступу до блага, то практично це може здійснюватися за допомогою цін, черг і конкурсного відбору. Встановлення ціни на приватне благо, що забезпечується держа­вою, має на меті обмежити доступ до нього. Ця ціна буде нижчою, ніж ціна приватного виробництва. Додатковим стимулом встановлення ціни, наприклад, на навчання в державному вищому навчальному закладі може бути залучення коштів з метою підвищення ефективності функціонування закладу освіти.

Специфічним методом дозування товарів виступають черги. Вважається, що саме черги є достатньо ефективним засобом розмежування між тими, кому дійсно потрібно це благо (хто готовий чекати), і тими, хто його менш потребує. Такий метод, як не прикро, часто використовується в охороні здоров’я, наданні санаторно-курортних послуг.

В освіті здебільшого використовується третій метод дозування - відбір- ковість. Доступ до вищої освіти здійснюється шляхом відбору за успішні­стю після закінчення середньої школи, результатами зовнішнього незалеж­ного оцінювання та вступних іспитів.

Зазначимо при цьому, що ресурси державного сектору, які йдуть на фі­нансування суспільних благ, не є безмежними та обов’язково потребують урахування їх ефективності та справедливості розподілу. Не слід упускати й такий момент у аналізі руху суспільних благ до споживача. Ефективне виробництво суспільних благ державою здійснюється за рахунок податко­вих надходжень. Це означає, що споживачі «жертвують», так би мовити, якоюсь частиною одержуваних приватних благ з тим, щоб отримати певну частину суспільних благ, частку «суспільного пирога». З точки зору спожи­вачів ефективне виробництво буде означати рівновагу між кривою попиту на суспільне благо з урахуванням тієї податкової ціни, за яку згодні платити споживачі, та кривої пропозиції цього суспільного блага.

З точки зору суспільства ефективність виробництва суспільних благ тіс­но пов’язана з проблемою розподілу. Узагалі ефективний рівень видатків на суспільні товари істотно залежить від розподілу доходів у суспільстві. Будь-які зрушення в розподілі доходів (наприклад, під впливом зміни ставок прибуткового податку) супроводжуватимуться відповідними змінами в рівні ефективності виробництва суспільних благ.

Характеристика освітніх послуг як товару в разі виробництва їх як при­ватного, так і суспільного блага має свою специфіку. Логічним буде здійсни­ти аналіз згідно з властивостями товару: вартістю та споживчою вартістю.

Вартість - величина затраченої праці на підготовку освічених громадян. Величина асигнувань і реальних витрат на освіту (загалом і по кожному конкретному рівню, типу) є дуже важливим показником в обох випадках. Витрати на навчання учнів у середній школі або підготовку спеціалістів певного ступеня можуть збігатися в державному та приватному секторах або ні, причому в будь-який бік.

Важливо також те, яку роль відіграють витрати в загальному механізмі функціонування. У разі виробництва товару з метою одержання додаткової вартості суттєвим моментом є окупність цих витрат, тобто важливим є їх врахування та раціоналізація. За організації освіти як суспільного товару величина витрат не є орієнтиром для отримання прибутку, але це не означає, що не повинно порушуватися питання про ефективність використання цих витрат. Саме тому нині актуальними є організація, налагодження системи ефективного менеджменту освіти як на рівні окремого закладу, так і на рівні всієї системи.

Категорія «вартість», одна з найбільш суперечливих в економічній теорії, має певні складності й стосовно освітньої продукції. Історично ця катего­рія виникла відносно виробництва матеріальних благ і послуг. Проявитися вона може у відносинах між економічними суб’єктами, або співучасниками: виробниками, продавцями, покупцями, споживачами тощо. Для виробника будь-якого товару вартість виражена в конкретній грошовій сумі видатків на заробітну плату, матеріальних і капітальних ресурсах плюс додаткова вартість.

Деякі концепції відійшли від категорії «вартість» та розглядають «цін­ність» і «прямі виробничі витрати». Наприклад, А. Маршалл розрізняє ре­альну цінність, що характеризує всі дії та жертви економічних суб’єктів, необхідні для виробництва товарів і послуг, та витрати, зроблені у формі платежів власникам факторів виробництва.

Поширена в західній економічній науці концепція альтернативної вар­то сті означає, що повсюдно економічне життя будь-якого товару завжди є вибором альтернатив і що вартість будь-якого вибору повинна відбиватися в показниках «втрачених можливостей» у разі досягнення альтернативи.

Для споживача грошова вартість товару чи послуги є певним фінан­совим еквівалентом реальної вартості для продавця. Унаслідок існування «ланцюга» економічних співучасників, починаючи від власника чи першого виробника та закінчуючи кінцевим споживачем, економічна логіка і закони поведінки диктують, що вартість для будь-якого співучасника завжди рівна чи вища, ніж вартість для співучасників вище по лінії, та рівна чи менша вартості для співучасників нижче по лінії. Так, наприклад, вартість продукту харчування для кінцевого споживача (роздрібна ціна) буде вищою від вар­тості для роздрібного продавця (оптова ціна + витрати), яка у свою чергу вища, ніж вартість для оптового продавця (його вартість покупки + витрати). Подібно цьому вартість для оптового продавця буде вищою порівняно з вартістю для виробника і так далі.

Галузь освіти, як виробник послуги «освіта» і як будь-яка інша сфера діяльності, теоретично також використовує категорію «вартість». Однак, специфіка цієї галузі зумовлює деякі труднощі в ході визначення вартості освітньої продукції, внутрішньо властиві самій суспільній природі освіт­ньої діяльності. Перша трудність полягає в тому, як визначати (і кількісно, і якісно) виробництво освіти. Надалі обчислення вартості передбачає вста­новлення економічних агентів, пов’язаних з освітою. І головна складність випливає з того факту, що освіта має характер суспільного блага.

За аналогією з іншими сферами економічної діяльності можна вважати, що діяльність освіти полягає у виробництві послуг, зумовлених соціальною метою національної освітньої системи. Але ця мета може визначатися як внутрішніми цілями системи освіти, так і зовнішніми, які ставить суспіль­ство для забезпечення свого сталого та добре збалансованого розвитку.

У першому випадку виробництво освіти вимірюється головним чином кількісними показниками: чисельністю учнів і випускників, кількістю шкіл, учителів тощо. У другому - успіхами чи науковими досягненнями. Два нето­тожних визначення передбачають і два різних підходи до виміру «кількості освіти», виробленої системою.

При обчисленні вартості слід чітко визначатися - ідеться про вартість виробника чи вартість споживача освіти. Економічними суб’єктами сус­пільно-економічних відносин із виробництва освітніх послуг виступають їх виробники та споживачі. Виробниками освіти можуть бути: навчальні заклади (державні, приватні), учителі, органи управління освітою, сім’ї та будь-які неформальні навчальні установи. Споживачі - це учні та студенти, а також сім’ї, які по суті є покупцями освіти для своїх дітей. Таким чином, можна виокремлювати:

а) вартість для закладів, що виробляють освіту;

б) вартість для споживачів освіти, і особливо - для сімей.

Вартість відтворюваних освітніх послуг для навчальних закладів пов’я­зана з бюджетами цих закладів: витрати на заробітну плату, обслуговуван­ня та ремонт будівель, запаси й амортизацію. Величина витрат для сімей включає плату за навчання, додаткові витрати на навчання (підручники, канцтовари тощо) і відповідну частку сплачених податків. Часто сюди вклю­чають також альтернативні витрати - втрачений дохід для сімей, коли діти навчаються, а не на працюють.

Звернемо увагу й на такий малопомітний на перший погляд момент. Характер освіти як суспільного блага знаходить прояв у тому, що на мікро- рівні, рівні сім’ї чи окремого навчального закладу немає тісного зв’язку між вартістю для виробника - навчального закладу - і вартістю для спожива­ча - сім’ї. Навчальний заклад сам здійснює всі реальні витрати, але кошти для цього він не «заробляє», а отримує з державного бюджету. Для сім’ї ж, навіть за безкоштовної освіти пряма вартість може бути дуже мала або навіть нульова, а непряма - тобто сплата податків державі для фінансуван­ня тієї ж системи освіти - мало залежить від того, чи є сім’я споживачем послуг освіти.

Оскільки бюджети навчальних закладів значною мірою фінансуються населенням (через податки та оплату навчання), то на цьому рівні грошова вартість освітніх послуг для виробника та для споживача цих послуг дорів­нюють одна одній. Деяку частину також становлять внески підприємств, благодійних фондів та іноземна допомога. Це стосується тільки дійсних витрат, альтернативна же вартість для сімей фактично не залежить від аль­тернативної вартості для освітніх установ.

Ось чому доцільно визначити такий економічний суб’єкт, як суспіль­ство. Воно не є державою в нашому звичному розумінні, а виступає саме як національна спільнота. Вартість освіти в такому визначенні буде озна­чати вартість функціонування та подальшого розвитку системи освіти для всього суспільства. Виробники, продавці, споживачі послуг освіти таким чином об’єднуються в одного співучасника або суб’єкта. Такий підхід до визначення вартості означає, що всі грошові та негрошові ресурси, які сус­пільство спрямовує на освіту, повинні бути згруповані та калькульовані. Асигнування суспільства на освіту будуть включати всі сукупні державні та приватні видатки на освіту (без повторів).

Як відомо, категорія вартості, крім частини витрат, включає і додаткову вартість, що реально знаходить прояв у категорії «прибуток». Додаткова вартість виступає метою будь-якої комерційної діяльності, вона є головним мотивом діяльності й приватних навчальних закладах. Вартість продукції цих економічних агентів, безумовно, включає додаткову вартість. У ході аналізу виникає таке запитання: чи присутня вона в державних або інших навчальних закладах, коли йдеться про освіту як суспільне благо? Прибуток як реальна форма додаткової вартості логічно виправданий і в такому разі. Його поява та використання зумовлені потребами утримання і подальшого розвитку матеріально-технічної бази навчального закладу, необхідністю підвищувати кваліфікацію та заохочувати викладацький склад, проводити різні заходи просвітницького та загально-громадського значення тощо. Дер­жавні та неприбуткові приватні навчальні заклади повинні мати у своєму розпорядженні деякі резерви для вирішення цих проблем. Але в цьому разі повинна бути виключена можливість зловживання, використання прибутків на особисті цілі керівництва закладів, що межує з кримінальною відпові­дальністю. Саме специфічним характером освіти як суспільного блага пояс­нюється те, що державним навчальним закладам в Україні надається статус неприбуткових установ. Продовжуючи дослідження проблем надання по­слуг освіти, коротко зупинимося на проблемах реалізації освітніх послуг.

1.4.