Правила макроекономічної політики з огляду на мету макроекономічної стабілізації'

Гіпотеза, покладена в основу цього підрозділу, полягає у тому, що орієнтування національних регуляторів на реаліза­цію правил макроекономічної політики, або, іншими слова­ми, «життя за правилами» здатне сприяти макроекономічній стабілізації.

Правила макроекономічної політики імплементуються в процес макроекономічної стабілізації одночасно на теоретич­ному та прикладному рівні. Теоретичне обґрунтування правил фактично стає початковим етапом їх практичної реалізації.

Принципово важливою (в контексті реалізації правил з огляду на мету досягнення макроекономічної стабілізації) є відповідь на фундаментальне питання про доцільність «жит­тя за правилами». Найвагоміший контраргумент проти такої доцільності, сформульований у макроекономічній науці, та­кий: наявність правил означає формування очікувань щодо дій уряду, ефективними ж є лише неочікувані дії, отже, реа­лізація правил зменшує результативність дій уряду.

Щодо наведеної логіки аргументації може виникати, при­наймні, два зауваження. По-перше, вона (аргументація) на­вряд чи адекватно відтворює зв’язки процесів (явищ), якщо йдеться не про економіку з раціональними очікуваннями добре поінформованих суб’єктів та не з симетричною, а, на­впаки, з асиметричною інформацією. Адже непоінформова- ні економічні суб’єкти навряд чи взагалі здатні формувати стійкі очікування щодо дій уряду. По-друге, ця логіка ви­глядає правдивою лише за умови достатньої довіри до дій уряду. Остання зменшується при тривалій макроекономічній дестабілізації, коли «життя без правил», тобто неочікувані дії, ймовірно, породжуватимуть ще більшу дестабілізацію. Відтак, для української економіки з особливими псевдораціо- нальними очікуваннями економічних суб’єктів і з хронічною недовірою до дій уряду застереження щодо неефективності «життя за правилами» не виглядає достатньо обґрунтованим.

Проблема зв’язку між дотриманням правил у політи­ці урядів та макроекономічною стабілізацією національних економік є предметом наукових дискусій та багатьох дослі­джень.

Ми виходимо з широкого тлумачення терміна «правила макроекономічної політики», розуміючи їх як ті об’єктивні залежності процесів і явищ, які усвідомлено, визнано та взя­то до уваги в практичній діяльності національними регулято­рами.

Показово те, що правилами керуються і наднаціональні регулятори. Адже Пакт про стабільність та розвиток країн

ЄС ^[33] є сукупністю фіскальних правил та алгоритмів їх реа­лізації для запобігання негативній зовнішній екстерналії від об’єднання. Нею може ставати фіскальна безвідповідальність (fiscal Irresponcibility) окремих країн - членів об’єднання.

Імплементація правил на теоретичному рівні передбачає врахування у пояснювальних макроекономічних моделях факту можливості офіційного визнання параметрів певних макроекономічних залежностей. Останні можуть стосуватись або монетарної, або фіскальної сфери. Більш традиційним стало використання у пояснювальних моделях правил мо­нетарної сфери та уведення в аналіз функцій MR (Monetary Rule). Логічно припускати побудову теоретичних моделей із правилами, які стосуються фіскальної сфери, та, відповідно, функціями FR (Fiscal Rule).

У рівняннях функцій монетарного правила MR, напри­клад, може фігурувати змінна, яка віддзеркалює цілі (тар- гети) Центрального банку щодо забезпечення певних пара­метрів монетарної сфери. У розглянутому далі прикладі ^{[34] [35]} таргетованою, тобто такою, що визнана центральним банком за мету, є інфляція (π^r). Відповідно, монетарний режим, реа­лізація якого при цьому правилі передбачається, - це режим таргетування інфляції.

Власне спосіб уведення таргетованої інфляції у функцію правила монетарної сфери також може бути різним. Пошире­ним у макроекономічній теорії стало використання в макро- аналізі правила Тейлора (Taylor Rule). Останнє подається у вигляді різних варіацій початкового рівняння, записаного самим Тейлором, а саме:

де r - ставка процента Центрального банку; р - рівень інфля­ції за чотири попередні періоди; у - процентне відхилення змін реального ВВП від трендових значень (щодо яких було визнано рівень у 2,2% як середній за період).

У наведеному рівнянні таргетована інфляція відповідає значенню 2%, а власне зміст правила полягає у тому, що цент­ральний банк має підвищувати ставку процента, якщо рівень інфляції перевищує таргетоване на рівні 2% значення.

У сучасному макроекономічному аналізі використову­ються різні модифікації монетарного правила Тейлора. По­казово, що в розпал фінансової кризи 2008 р. була здійснена спроба введення в рівняння правила змінних, що віддзерка­люють фінансову стабільність. Ідеться про модифікацію пра­вила з роботи трьох дослідників із МВФ ^[36], у якій правило по­дано у вигляді:

Здатність моделей з імплементованими у них правила­ми пояснювати алгоритми макроекономічної стабілізації,

фактично - теоретично обґрунтовані дії уряду - можна ілю­струвати у різний спосіб. Одним із варіантів є використання інструментарію моделі IS-PC-MR. Елементом теоретичного інструментарію цієї моделі є припущення (гіпотеза) про по­рушення макроекономічної стабільності (рівноваги) після певних збурень (шоків) в економіці. Відповідно, стабілізація розглядається як процес повернення до стабільного (рівно­важного) стану завдяки діям національного регулятора.

Візуалізація алгоритму стабілізації з використанням моделі IS-PC-MR передбачає розкриття економічного змісту функцій, які вона охоплює.

Таблиця 1.5 Рівняння та зміст моделей стабілізаційних дій монетарної влади*

Продовження табл. 1.5

* Створено автором самостійно з використанням праці ³⁴.

Поєднання в одній пояснювальній моделі трьох рівнянь і, відповідно, трьох змістів залежностей змінних визначає пев­ний алгоритм стабілізаційних дій монетарної влади. Якщо, з певних причин, інфляція відхиляється від тієї, що визначена центральним банком, то слід шляхом зміни ставки процента впливати на сукупний попит (за логікою IS), що через зміни попиту і випуску (за логікою PC) поверне інфляцію до тарге- тованого (за логікою MR) рівня з відповідним йому випуском. Цей алгоритм можна податиу такий спосіб:

Про серйозне ставлення творців монетарної політики (по- лісмейкерів монетарної сфери) саме до такого механізму руху (трансмісії) імпульсу від національного регулятора свідчать, зокрема, такі факти. За J. Murray ^[37], який тривалий час ви­конував функції заступника керуючого Банком Канади, ця установа у своїй діяльності керується таким трансмісійним механізмом (рис. 1.7):

Рис. 1.7. Трансмісійний механізм у діяльності Національного банку Канади*

* Складено шляхом перекладу та деякого спрощення схеми з цитованої праці ³⁷.

Наведений трансмісійний ланцюжок засвідчує, що, по­при певні деталі (врахування відмінності між короткостро­ковою та довгостроковою ставками процента, а також впливу короткострокової ставки процента на курс валюти та курсу валюти - на сукупний попит), ідеться про зв’язок тих самих, що і в аналізованій нами теоретичній моделі, макроекономіч- них змінних.

За твердженням багаторічного віце-президента та члена Ради Національного банку Чехії пана L. Niedermayer, банк цієї країни керується трьома каналами трансмісії. Зміст основного каналу полягає у тому, що «зростання номінальної ставки процента спричиняє переоцінку курсу національної валюти, що зменшує ціни імпортованих товарів і послуг та, за логікою кривої Філіпса, визначає зменшення внутрішньої

Два інших (зі згаданих L. Niedermayer трьох каналів) канали монетарної трансмісії враховують зв’язок ставки процента з розривом продуктивності, досягнутої Чехією та її основними торговельними партнерами, з граничною про­дуктивністю чеського капіталу, з премією за ризик у країні. На наш погляд, саме ідея врахування у монетарній трансмісії цих «опосередковуючих елементів», які репрезентують ре­альний сектор національної економіки, мала б стати визна­чальною для українського регулятора монетарної сфери.

Впливовість змін ставки процента щодо змін розривів ВВП та інфляції неодноразово перевірялася та кількісно оці­нювалась. Зокрема, різним методам оцінювання цього впли­ву, включно з особливим наративним (нееконометричним) підходом, присвячене дослідження C. Romer та D. Romer ^{[38] [39].}

Пояснення в термінах моделі IS-PC-MR наслідків деста­білізації економіки через формування двох шокових впливів: а) шоку сукупного попиту та б) цінового шоку, а також логіки реакції на них монетарної влади, що прагне відновлення ста­більності, наведено на рис. 1.8а-1.8б.

Шок попиту (рис. 1.8а), з якого розпочинається деста­білізація, відображається переходом від рівноважного ста­ну (точка 1 на вертикальній кривій Філіпса - VPC - Vertical Philipce Curve) з імовірними рівноважними поєднаннями значень змінних r, π та Y до нерівноважного (точка 2). Шок ілюструється правостороннім зрушенням функції IS й озна­чає не лише збільшення випуску, а й зростання стабілізуючої ставки процента до рівня r₁ та зростання інфляції до рівня π₂.

збільшення інфляції від таргетованого рівня π^τ до вищого рівня π₁. Щоб зменшити попит, центральний банк підвищує ставку процента до вищого, ніж стабілізуючий, рівня: r₂ > r. За логікою функції монетарного правила MR, надалі відбу­вається повернення до потенційного випуску в процесі змен­шення інфляції до таргетованого рівня.

Ціновий шок (рис. 1.8б) ілюструється переходом від точ­ки 1 (із рівноважними значеннями змінних) до точки 2 вна­слідок лівостороннього зрушення функції PC. За функцією IS, центральний банк обирає значення ставки процента r₁, що є більшим від стабілізуючого r_s. У такий спосіб відбувається зменшення сукупного попиту та інфляції. На тлі скорочення інфляції, за логікою MR, відбувається покроковий рух до тар- гетованого значення інфляції.

Пояснювальний потенціал моделі IS-PC-MR для україн­ської економіки може бути перевірений шляхом розрахунку та порівняння змін у часі, так званих «розривів» чотирьох ма- кроекономічних параметрів, а саме:

- між фактичними значеннями ВВП та такими, що від­повідають деякому тренду: Y - Y^e;

- між фактичними значенням облікової ставки НБУ та так званої стабілізуюї ставки: r - r_S;

- між фактичними та власними попередніми значення­ми темпу інфляції: π - π ₁;

- між фактичними та цільовими значеннями темпу ін­фляції: π - π^τ.

При здійсненні розрахунків нами було зроблено припу­щення, а самі розрахунки мали такі особливості:

- «розрив» ВВП для співмірності з іншими параметрами

- темпами інфляції та процентними ставками - пода­вався як різниця між приростами реального ВВП кож­ного року та деякими середніми значеннями приросту ВВП за період 2003-2015 рр. Це цілком узгоджуєть­ся з прийомом, застосованим, зокрема, при фіксації правила Тейлора його автором, який при верифікації правила використовував змінну (у) як процентне від­хилення реального ВВП від значень тренда;

- у якості, так званої «стабілізуючої», ставки процента розглядалось загальне по економіці значення рента­бельності операційної діяльності українських підпри­ємств. Підставою для цього стало просте, але небез­підставне твердження, що стимулюючі до стабілізації значення ставки процента за кредит не мають переви­щувати прибутковості діяльності (рентабельність) тих, хто бере кредит,

- у якості цільових значень інфляції розглядались ті, що були подані в офіційних документах національно­го регулятора. Йдеться не лише про значення інфляції після офіційного визнання НБУ монетарного режиму таргетування інфляції, а й у попередніх роках.

Результати розрахунків та динаміку змінних наведено на рис. 1.9-1.11.

«Розриви», ілюстровані на рис. 1.9, стосуються змінних функції IS. Як свідчать лінії трендів цих розривів, у часі вони змінювались в одному напрямку, а саме: обидва були спадни­ми. За логікою функції IS, натомість, зв’язок між відхилен­нями ставки процента та ВВП мав би бути оберненим, тобто

при скороченні «розриву» ставок «розрив» ВВП мав би збіль­шуватись.

«Розриви», ілюстровані на рис. 1.10, пов’язані зі змін­ними розглянутої функції РС. Якщо тренд «розриву» ВВП є спадним, то тренд «розриву» інфляції з власними попере­дніми значеннями, навпаки, висхідним. Отже, вони змінюва­лись у різних напрямках, що суперечить логіці функції РС.

«Розриви», ілюстровані на рис. 1.11, стосуються змісту функції монетарного правила MR. Обидві лінії тренда ви­глядають спадними, тобто змінюються в одному напрямку. Це може бути потрактовано як невідповідність логіці функції MR, яка ґрунтується на різноспрямованій динаміці «розри­вів».

Рис. 1.9. Динаміка «розривів» ВВП та ставки процента*

* Розраховано й побудовано автором самостійно за джерелами ⁴⁰.

⁴⁰ Валовий внутрішній продукт України / Фінансовий портал Мінфін. Ре­жим доступу: http://www.index.minfin.com.ua/index/gdp/ ; Облікова ставка Національного банку України / Портал НБУ. Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=53647/; Рен­табельність операційної діяльності / Портал Державної служби статис­тики. Режим доступу: http://www.ukrstst.org/operativ/operativ2016/ fin/rodp/rodp_ed...0116_u.htm. ; Статистичний збірник «Діяльність під­приємств - суб’єктів підприємницької діяльності» / Державний комітет статистики України, 2008. С. 152.

Рис. 1.10. Динаміка «розривів» ВВП та інфляції

(з урахуванням її попередніх значень)*

* Розраховано й побудовано автором самостійно за джерелами ⁴¹.

Рис. 1.11. Динаміка «розривів» ВВП та інфляції (з урахуванням її цільових (таргетованих) значень)* * Розраховано й побудовано автором самостійно за джерелами ⁴².

⁴¹ Валовий внутрішній продукт України / Фінансовий портал Мінфін. Режим доступу: http://www.index.minfin.com.ua/index/gdp/ ; Основ­ні засади грошово-кредитної політики та Монетарні огляди НБУ. Ре­жим доступу: http://www.lib.uabs.edu.ua/library/Visnik/Numbers/ 1_32_2012/32_01_01.pdf, http://www.index.minfin.com.ua/index/infl/

⁴² Там само.

Якщо запропоноване нами тлумачення так званої «пояс­нювальної здатності» моделі IS-PC-MR для української еко­номіки має підстави, то з нього випливає висновок, що ця здатність є незначною. Такий висновок може бути цікавим, оскільки саме на логіку моделі IS-PC-MR спирається обґрун­тування доцільності режиму таргетування інфляції очільни- ками НБУ ^[43].

Правила фіскальної політики апріорі розглядаються в макроекономічній теорії як обмежувальні, або пруденційні. Відповідно, до них застосовується абревіатура PFR (Prudent Fiscal Rule), яка безпосередньо пов’язує стабілізаційні дії у фінансовій сфері з обмеженнями, які формуються за участі уряду ^[44]. Найважливішим із них є обмеження щодо частки державного боргу у ВВП, або одне з правил фіскальної консо­лідації. У правилі йдеться про певні макроекономічні співвід­ношення, з урахуванням яких може обмежуватися зростання державного боргу, для запобігання перевищення небезпечних для національної економіки значень.

Логіка застосування правила фіскальної консолідації вті­лена у рівнянні:

де Δb - приріст частки державного боргу у ВВП; d - первин­ний дефіцит бюджету; b - частка державного боргу у ВВП; r - реальний процент з обслуговування державного боргу; g_Y - темп економічного зростання.

Рівняння зв’язку приросту частки державного боргу у ВВП з іншими макроекономічними змінними виводиться з бюджетного обмеження уряду G + iB -T = ΔB, у якому від­дзеркалено те, що повний, або актуальний (actual) дефіцит (G + iB - T), який, окрім первинного дефіциту бюджету, вра­ховує й витрати уряду з обслуговування державного боргу (iB), фінансується за рахунок приросту боргу (Δb).

Фактично, у розглянутому правилі бюджетної консолі­дації йдеться про те, що, за певних значень чотирьох макро- економічних змінних - d, b, r, g_γ - частка боргу у ВВП може зростати, а за інших, навпаки, скорочуватися. Якими мають бути ці значення для зростання або ж, навпаки, для зменшен­ня частки державного боргу, ілюстровано на чотирьох графі­ках (рис. 1.12).

Рис. 1.12. Матриця залежності приросту частки державного боргу у ВВП та власне частки державного боргу*

* Подано автором у матричній формі з використанням цитова­ної праці ⁴⁴.

Графіки, ілюстровані на рис. 1.12, розкривають низку важливих для стабілізаційної фіскальної політики закономір­ностей та дають певні підстави для висновків. Серед них такі:

- Якщо темп економічного зростання є меншим, ніж процент з обслуговування державного боргу, то зв’язок

між приростом боргу та його часткою у ВВП завжди буде прямим, тобто приріст боргу спричинятиме зрос­тання частки боргу у ВВП (графіки 1 та 2). Натомість, якщо темп економічного зростання стає більшим за значення проценту з обслуговування боргу, то зв’язок між приростом боргу та його часткою у ВВП перетво­рюється на обернений. Тобто при зростанні боргу може відбуватися зменшення його частки у ВВП (графіки 3 та 4).

- Якщо ототожнювати стабільну ситуацію у фінансо­вій сфері з відсутністю приросту державного боргу (Δb = 0, що на усіх графіках ілюстровано досягненням точки β), то, за різних значень первинного балансу бю­джету d, така стабільність матиме різні ознаки. При дефіцитному бюджеті (d > 0) й відносно низьких тем­пах економічного зростання (g_Y < r) стабільність не досягатиметься ніколи (графік 1). При дефіцитному бюджеті (d > 0) та відносно високих темпах економіч­ного зростання (g_Y > r) стабільність набуватиме ознак стійкої, а стійкість досягатиметься при додатних зна­ченнях частки боргу у ВВП (графік 3). При профіцит- ному бюджеті (d < 0) й відносно низьких темпах еко­номічного зростання (g_Y < r) стабільність набуватиме ознак нестійкої з додатним значенням частки боргу у ВВП (графік 2). При профіциті бюджету (d < 0) й від­носно високих темпах економічного зростання (g_Y > r) стабільність набуватиме ознак стійкої з від’ємним значенням частки боргу у ВВП (графік 4). Остання си­туація передбачає виконання урядом функцій креди­тора щодо інших економічних суб’єктів.

Розглянуте фіскальне правило незростання державного боргу та його графічна інтерпретація дає підстави для достат­ньо простих узагальнень з огляду на досягнення мети макро- економічної стабілізації. Це, принаймні, два узагальнення.

По-перше, вирішальним чинником фінансової стабіліза­ції стають достатньо високі (такі, що перевищують значення процента з обслуговування державного боргу) темпи еконо­мічного зростання національної економіки. Без такого пере- вищення навіть профіцитний державний бюджет не робить стабільність стійкою.

По-друге, стійка стабільність може досягатись за різного балансу бюджету, а саме: і при його дефіциті, і при профіци- ті. Відмінність ситуацій полягає лише у тому, що ця стабіль­ність буде, в першому випадку, пов’язана з додатним значен­ням частки боргу у ВВП і, відповідно, з виконанням урядом функцій дебітора. Натомість, у другому випадку, стабільність пов’язана з від’ємним значенням боргу й урядом у ролі креди­тора.

Графічний аналіз параметрів української економіки у контексті правила фінансової консолідації подано на рис. 1.13. Наведені дані та їх візуалізація дають можливість у термінах розглянутого правила незростання державного боргу оцінити

потенціал макрофінансової стабілізації.

Рис. 1.13. Співвідношення змінних правила фінансової консолідації в українській економіці в 2009-2016 рр.*

* Розраховано й побудовано автором самостійно на основі да­них ⁴⁵.

У чотирьох із восьми аналізованих років - 2009, 2010, 2012 та 2913 - за матрицею залежностей (рис. 1.12), ситуація в українській економіці відповідала тій, що подана на графі­ку 1. А саме: їй властиві дефіцит первинного бюджету (d > 0) та перевищення процентами з обслуговування боргу (так званими «виплатами процентів (доходу) за зобов’язаннями» у відсотках до ВВП) темпів економічного зростання (g_γ < r). За таких умов відсутня ймовірність незростання державного боргу та зменшення його частки у ВВП. Відповідно, не йдеть­ся про можливість руху в бік фінансової стабілізації.

В інших трьох роках - 2014, 2015 та 2016 - спостеріга­ється таке співвідношення макроекономічних змінних, яке відповідає ситуації, наведеній на графіку 2 (рис. 1.12), а саме: d < 0 та g_γ < r. За таких умов може відбуватись рух у бік фі­нансової стабілізації, але з ознаками нестійкої.

Нарешті, лише у 2011 р. співвідношення змінних відпо­відало ситуації, візуалізованій на графіку 4 (рис. 1.12), коли d < 0, g_γ > r. Тобто лише у цьому одному році з восьми ана­лізованих було створено тимчасові засади подальшої стійкої фінансової стабілізації. Але на тлі неможливості досягнення від’ємних значень частки боргу у ВВП для української еконо­міки 2010-х, стабілізація за цією ситуацією не виглядає реа­лістичною.

Для вирішення проблем макроекономічної стабілізації в українській економіці особливої ваги набувають ті фінансо­ві правила, які пов’язують фінансову сферу з реальним сек­тором національної економіки. Адже стійкий тренд на зрос­тання розриву між потенційними та фактичними обсягами реального ВВП саме в українській економіці робить усі інші дисбаланси відносно другорядними й менш актуальними.

⁴⁵ Приріст реального ВВП. Валовий борг у % ВВП. Номінальний ВВП. Ва­ловий борг / Офіційний сайт Міжнародного валютного фонду. Режим до­ступу: http://www.imf.org/external/index.htm. ; Виплати процентів (до­ходу) за зобов’язаннями / Офіційний сайт Рахункової палати України. Режим доступу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk ; Показник частки первинного дефіциту у ВВП (d) розраховано як різницю між част­кою фактичного дефіциту та часткою до ВВП виплат процентів (дохо­дів) за зобов’язаннями уряду. За даними зведеного бюджету / Фінансо­вий портал Мінфін. Режим доступу : http://www.index.minfin.com.ua/ index/budget/?2016.

Проблема зв’язку між змінами в реальному секторі укра­їнської економіки та потенційними дисбалансами фінансо­вої сфери особливо загострилась наприкінці 2016 р. Під час обговорення вже поданого проекту бюджету 2017 р. урядом раптово було внесено зміни з дворазового зростання мінімаль­ної заробітної плати. Це викликало занепокоєння аналітиків політики з приводу впливу такої зміни на баланс державного бюджету та податкове навантаження на працюючих ^[46].

Одне з правил зв’язку між параметрами фіскальної сфери та реального сектора економіки було сформульоване в меж­ах пояснювальної моделі Бланшара - Саммерса (Blanchard - Summers), створеної відомими макроекономістами ще напри­кінці 1980-х рр. ^{[47] [48] [49]. Показово, що йшлося про теоретичне вирі­шення практичного завдання стабілізації економік країн ЄС.}

Аналізована модель пов’язує три змінні реального секто­ра економіки - ВВП (У), заробітну плату (w), зайнятість пра­цездатних (L) - та одну змінну фінансового сектора - частку податків у доходах, або агреговану податкову ставку (t). Тео­ретична конструкція моделі ґрунтується на бюджетному об­меженні, побудованому в такий спосіб, щоб акцентувати ува­гу на особливому елементі бюджетних видатків, а саме: на со­ціальних виплатах із безробіття. Тому бюджетне обмеження подається у такому вигляді:

де G - видатки державного бюджету, крім тих, що пов’язані з виплатами з безробіття; β - коефіцієнт зв’язку між виплата­ми з безробіття та зарплатою працюючих; w(1 - t) = w_N - зар­плата після оподаткування; (N - L) - кількість безробітних; tY = tF(L,K) - податкові надходження до бюджету).

Шляхом диференціювання зарплати після оподаткуван­ня (w_N) по зайнятості (L), за наведеним рівнянням бюджетно­го обмеження, виводиться функція зв’язку зарплати та зай-

нятості та визначається її (функції) нахил ⁴⁸. Власне функція подана на рис. 1.13.

Правило незростання агрегованої податкової ставки t у контексті «розриву» (збільшення або зменшення) податкової ставки з урахуванням зайнятості на ринку праці, подається у вигляді рівняння:

де Δt - зміна податкової ставки.

Рівняння правила має достатньо простий економічний зміст, а саме: податкова ставка може зростати не лише під впливом збільшення рівня зарплати (w_n↑), а й унаслідок ско­рочення зайнятості (РФ).

Для деталізації механізму стабілізації авторами моделі зроблено реалістичне припущення про екзогенну (зовнішню) фіксованість параметра зарплати після оподаткування (w_N). Це, у першу чергу, асоціюється з обов’язковим мінімумом зарплати, декретованим державою. Власне зв’язок заробітної плати та зайнятості ілюструють у вигляді нелінійної функції.

Рис. 1.14. Досягнення стабільності реального сектора (на ринку праці) з огляду на незростання частки податків у ВВП

^[65]

Графік на рис. 1.14 віддзеркалює нелінійну залежність між зарплатою та зайнятістю, а також можливість досягнен­ня стабільності, за екзогенно визначеної зарплати (w_N), у двох точках, а саме: при меншій зайнятості (L₁) та Eⁿ при біль­шій зайнятості (L₂). Стабільність у точці E¹ тлумачиться як нестійка, по-перше, тому що ліворуч від точки Eⁱ співвідно­шення w_N > w_N стимулює до змін зайнятості у бік зменшення, а праворуч від точки - співвідношення w_N < w_N, навпаки, - до збільшення зайнятості.

По-друге, за розглянутим правилом, лише рух у бік біль­шої зайнятості уможливлює скорочення відхилення податко­вої ставки від певного рівноважного рівня.

Суттєвим елементом правила незростання податкової ставки є коефіцієнт еластичності (зв’язку) бюджетних вит­рат, повязаних із соціальними виплатами безробітним, із зарплатою працюючих (β). Адже, за формулою правила, при зростанні значень коефіцієнта, за інших рівних умов, макро- економічна нестабільність у формі зростання «розриву» по­даткової ставки (Δt↑) збільшуватиметься. Тому параметр β має бути об’єктом моніторингу уряду, якщо останній дійсно прагне забезпечити фінансову стабілізацію на тлі змін, що відбуваються на ринку праці.

Спроба оцінити коефіцієнт β, за співвідношенням відсо- помічена дивна тенденція «неочікувано стрімких» та неспів- мірних змін в окремі роки. Ця неспівмірність виявляється як щодо власних попередніх значень цього показника ви­даткової частини бюджету за функціональною класифіка­цією з назвою «видатки на соціальний захист безробітних», так і щодо змін середньої по економіці заробітної плати (табл. 1.6).

Таблиця 1.6

Динаміка видатків на соціальний захист безробітних та середньої заробітної плати*

* Побудовано автором із використанням матеріалів ⁴⁹.

Як свідчать дані таблиці, видатки на соціальний захист безробітних у трьох із восьми аналізованих років змінювались стрибкоподібно, а саме: у 2008 р. вони скоротились на 90,5% (майже у 10 разів), у 2011 р. зросли на 173,4% (в 1,73 раза), у 2012 р. зросли на 1575,4%, (у 15,8 раза). Природно припус­тити, що такі зміни могли спричинитись не внутрішніми еко­номічними, а вольовими (інституційними) зовнішніми щодо економіки причинами. Отже, брати їх до уваги при оцінюван­ні коефіцієнта β не видається обґрунтованим. Ми вважаємо, що при оцінюванні згаданого коефіцієнта доцільно брати до уваги роки з більш природними змінами показників.

Зв’язок між відсотковою зміною «видатків на соціальний захист безробітних» та відсотковою зміною середньої заробіт­ної плати в українській економіці у роки з «відносно обмеже-

⁴⁹ Видатки зведеного бюджету за функціональною класифікацією / Дер­жавна казначейська служба. Режим доступу: http://www.treasury.gov. ua/main/uk/doccatalog/list? ; Динаміка середньої заробітної плати за видами економічної діяльності у 2007-2015 роках / Державна служба статистики України. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

ними» змінами видатків на соціальний захист безробітних (у 2009, 2010, 2013, 2014, 2015 рр.) подано на рис. 1.15.

Рис. 1.15. Залежність змін видатків зведеного бюджету на соціальний захист безробітних та змін середньої заробітної плати в українській економіці у 2009,2010,2013,2014,2015 роках*

* Побудовано автором із використанням даних табл. 1.6.

Як свідчить точкова діаграма, зв’язок змінних для оці­нювання коефіцієнта β з правила незростання агрегованої податкової ставки з урахуванням змін на ринку праці, з ви­сокою ймовірністю, не є лінійним. Про це, принаймні, свід­чать низькі значення показника ймовірності апроксимації R² = 0,0684 при спробі оцінювання лінії тренда як лінійного. Натомість, із високою точністю цей зв’язок змальовує полі- номна функція 3-го ступеня (R² = 0,9492). Якщо останнє від­повідає дійсності, то така динаміка зв’язку може тлумачити­ся як нестійка, циклічна й мало передбачувана залежність. По суті, йдеться про зруйновану об’єктивну залежність між фінансовим та реальним сектором національної економіки в частині, що стосується зв’язку між соціальними виплатами з безробіття та заробітною платою працюючих.

Загалом, щодо реалізації правила незростання податко­вої ставки можна зробити таке узагальнення: не об’єктивні причини залежності між фінансовим та реальним сектором

економіки впливали на розрив між доходами та видатками бюджету, отже, не вони спричиняли необхідність змін агрего- ваної податкової ставки. Тому першим кроком на шляху ма­кроекономічної стабілізації в цій царині мало б бути віднов­лення об’єктивних (природних) залежностей змінних через обмеження випадкових екзогенних впливів. Наступні кроки «життя за правилом» незростання агрегованої податкової ставки у зв’язку із зайнятістю мали б бути пов’язані зі збіль­шенням граничного продукту праці F(L, K ) та зі зменшенням розриву між кількістю працездатних та кількістю зайнятих (N - L).

За результатами аналізу реалізації правил політики мо­жуть бути зроблені такі загальні висновки.

Аналіз макроекономічної політики з використанням ма- кроекономічних пояснювальних моделей із функціями (і рів­няннями), що інтерпретують та формалізують правила полі­тики, є необхідним етапом імплементації цих правил у діяль­ність національних регуляторів. Такий аналіз дає можливість передбачити наслідки макроекономічної стабілізації за умови реалізації об’єктивних макроекономічних залежностей.

Спроба верифікації, за українськими даними періоду середини 2000-х - середини 2010-х рр., трьох правил полі­тики - досягнення таргетованої інфляції з використанням інструментарію моделі IS-LM-MR, незростання державного боргу на засадах бюджетної консолідації, незростання агре- гованої податкової ставки з використанням інструментарію моделі Бланшара - Саммерса - завершилась узагальненням про їх (правил) низьку ймовірність здійсненності. Йдеться про те, що:

- «розриви» ВВП, процентної ставки та інфляції (фак­тичної та таргетованої, фактичної та досягнутої у по­передньому періоді) виявили тренди, що не відповіда­ють логіці моделі IS-LM-MR;

- співвідношення чотирьох макроекономічних змін­них, за рівнянням бюджетного обмеження, - часток первинного бюджету й державного боргу у ВВП, темпу економічного зростання й процента з обслуговування державного боргу - виявились такими, що або уне- можливлюють рух у бік макроекономічної стабіліза­ції, або роблять останню нестійкою;

- об’єктивна залежність між соціальними видатками з безробіття та заробітною платою працюючих (оцінена за коефіцієнтом, зміна значень якого має впливати на значення агрегованої ставки податків і який є важли­вим параметром моделі Бланшара - Саммерса) вигля­дає в українській економіці як суттєво порушена.

На перший погляд, негативний результат аналізу, з огля­ду на висновок про «нездійсненність» певних правил політи­ки, насправді є позитивним. Таке твердження є виправданим, оскільки дає підстави для виокремлення «точок гальмуван­ня» руху в бік макроекономічної стабілізації. Для кожного з аналізованих правил політики вони («точки гальмування») є особливими й такими, що вимагають спеціальної уваги та спеціальних заходів національних регуляторів.

Вирішальне значення для імплементації правил із ме­тою макроекономічної стабілізації має їх інституціалізація. Зміст поняття «інституалізація правил політики уряду», на нашу думку, охоплює не лише оприлюднення правил, їх за­кріплення у нормативних документах, розподіл відповідаль­ності за виконання, а й формування прозорого та простого алгоритму реалізації. Саме алгоритм правила визначає межі (рамки) дій уряду за певних умов. Зразок такого алгоритму в практиці реалізації правил фіскальної політики Ірландії на­ведено в роботі R. Hagemann (рис. 1.16).

Наведена схема віддзеркалює декілька аспектів інституа- лізації фіскального правила, а саме те, що:

- інституалізація дає бачення альтернативи у сенсі ва­ріантів вибору дій уряду за певних умов. Зокрема, при перевищенні державним боргом 90% ВВП, урядові ре­комендовано забезпечувати, як мінімум, «покращан­ня нескоригованого первинного балансу державного бюджету в розмірі 1,5% ВВП». Якщо ж державний борг не перевищує межу в 90% ВВП, то дії уряду ма­ють бути іншими;

- інституціалізація правил віддзеркалює різні суттєві залежності фіскальної сфери й не передбачає обмежен-

ня лише однієї залежності, що безпосередньо стосу­ється конкретного правила. Зокрема, правило частки боргу у ВВП пов’язане в алгоритмі з правилом частки дефіциту бюджету у ВВП. Наприклад, якщо держав­ний борг потрапляє у відносно безпечний інтервал 60% < D < 90%, але частка дефіциту бюджету переви­щує межу в 3% ВВП, то уряду рекомендовані ті ж дії з «покращання нескоригованого первинного балансу державного бюджету в розмірі 1,5% ВВП», що й при перевищенні межі державним боргом у 90% ВВП.

Рис. 1.16. Приклад алгоритму реалізації фіскальних правил*

* Складено шляхом спрощення схеми з використанням праці ⁵⁰.

Інституціалізація правил дій уряду є вищим і завершаль­ним етапом їх імплементації. Цей етап стає доречним після реалізації інших етапів, які йому передують, зокрема, після усвідомлення макроекономічних залежностей, їх оцінюван­ня, урахування досвіду інших країн тощо.

⁵⁰ Hagemann R. Fiscal rules for Ireland / Irish Fiscal Advisory Council. URL: http://www.fiscalcouncil.ie/wp.../12/Fiscal-Rules-for-Ireland.pdf.