Методи розрахунку економічної ефективності освіти

Логіка обчислення економічної ефективності освітньої діяльності вима­гає кількісної співмірності витрат у цій сфері з їх економічною віддачею. Специфіка такої особливої сфери людської діяльності зумовлює складність визначення як першої, витратної частини, так і другої - віддачі.

Складність розрахунку віддач у сфері освіти, як зазначалося вище, зумовлюється неоднозначністю визначення самих результатів освіти. Ці результати можна трактувати по-різному, і не всі вони можуть бути пред­ставлені економічними показниками. У принципі результати освітньої ді­яльності не можна представити будь-якими прямими вартісними показника­ми, вони завжди будуть непрямими, оскільки певною мірою відображають роль освіти у підвищенні ефективності праці та виробництва.

Як непрямі показники економічної ефективності освіти можна розгля­дати отримання додаткової вартості, приріст продукції в результаті під­вищення рівня освіти та кваліфікації зайнятих працівників. Ще К. Маркс вказував: «Праця, яка має значення більш високої, складної праці порівняно із середньою суспільною працею, є проявом такої робочої сили, освіта якої потребує більш високих витрат, виробництво якої коштує більшого робочо­го часу і яка має тому більш високу вартість, ніж проста робоча сила. Якщо вартість цієї сили вища, то й проявляється вона проте в більш високій праці й уречевлюється тому в рівні проміжки часу в порівняно більш високих вартостях» [29, с.

Однак, розрахунок цього економічного ефекту ускладнюється тим, що у прирості сукупних економічних показників важко виділити вплив фактора освіти. Як визначити роль у зростанні національного доходу таких чинни­ків: підвищення технічного рівня виробництва, поліпшення організації та управління, підвищення рівня освіти та кваліфікації працівників?

В економічній науці розроблено значний інструментарій для виділен­ня й оцінювання впливу на економічне зростання фактора освіти, зокрема застосовуються два основних підходи. До першого відносяться методи об­числення економічної ефективності освіти на основі редукції праці. Така методологія розроблена російськими вченими, фахівцями в галузі економіки освіти. Започаткована ще С. Струмиліним, вона була продовжена в 70-80-х роках XX ст. В. Жаміним, Є. Жильцовим, С. Костаняном та іншими. Дру­гий підхід покладено в основу методології західних науковців, які надають перевагу розрахункові прямого інвестиційного ефекту освіти на підставі калькуляції витрат і віддач. Розглянемо особливості цих методів.

1. Основна проблема, над якою працювали російські вчені, це практичне визначення зовнішньої економічної ефективності освіти - величини при­росту національного доходу країни залежно від зростання освіченості та кваліфікації працівників. Трудність полягає в тому, як правильно розраху­вати коефіцієнт редукції праці (зведення складної праці до простої) і частку освіти в прирості кваліфікації робітників.

Так, В. Жамін за основу редукції праці брав розмір заробітної плати, виходячи з того, що при встановленні оплати праці перш за все враховується рівень кваліфікації. За одиницю простої праці він брав ставку робітника пер­шого розряду з подальшим підвищенням її для працівників більш високих кваліфікаційних розрядів. На основі обчислення кількості працівників по розрядах та відповідних кожному розряду коефіцієнта редукції розрахову­ється середня величина коефіцієнта редукції в всьому народному господар­стві.

На відміну від попереднього підходу С. Костанян і Є. Жильцов за осно­ву редукції праці взяли не розміри заробітної плати, які не повною мірою враховують рівень кваліфікації, а рівень тривалості (числа років) загальної освіти і професійної підготовки простої та кваліфікованої робочої сили. Залежно від відмінностей (за кількістю років) освіти окремих груп пра­цівників розраховується коефіцієнт редукції праці сукупної робочої сили. На основі розрахованого коефіцієнта редукції праці визначається частка праці підвищеної кваліфікації в загальній масі праці, що дає змогу визна­чити також частку праці підвищеної кваліфікації у прирості національного доходу.

За одиницю простої праці умовно була прийнята складність праці робіт­ників, які мають початкову та незакінчену середню освіту. Для робітників, які мають освіту вище цього рівня, були визначені такі коефіцієнти редукції: 7-річна освіта - 1,2; 8-9-річна - 1,3; середня загальна -1,6; середня спеці­альна та незакінчена вища - 1,9; закінчена вища - 2,3. Розрахований на основі різних коефіцієнтів для окремих груп середній коефіцієнт редукції для всіх працівників становив: у 1960 р. - 1,34; 1970 р. - 1,44; 1975 р. - 1,5; у 1979 р. - 1,56. Таким чином, поправка за рахунок освіти та кваліфікації до абсолютної чисельності працівників, зайнятих у сфері виробництва, була прийнята для 1960 р. - 34%; 1970 р. - 44%; 1975 р. - 50%; 1979 р. - 56%.

Теоретично частка приросту національного доходу за рахунок підвищен­ня рівня освіти та кваліфікації у відповідні роки повинна бути пропорційна частці праці підвищеної кваліфікації в загальній масі праці. Але ж, оскільки приріст національного доходу відбувається як унаслідок збільшення чисель­ності працівників, так і внаслідок підвищення технічного рівня виробни­цтва, то надалі автори намагаються оцінити вплив на збільшення обсягів національного доходу всіх основних факторів.

За їхніми підрахунками, у 1960 р. 25,4% обсягу національного доходу було отримано за рахунок освіти та кваліфікації, а в 1979 р. - 35,9%. Віддача від вкладення коштів на розвиток освіти у вигляді додаткового національ­ного доходу зросла з 4,5 крб. на один карбованець витрат у 1970 р., до 5,2 крб. у 1979 р., тобто на 20% [16, с. 290-292].

Існує також ще один метод розрахунку редукції праці, що ґрунтується на такому критерії визначення складності праці, як фактичні рівні суспіль­них витрат на підготовку простої та кваліфікованої робочої сили. За розра­хунками вказаних вище науковців, співвідношення витрат на відтворення працівників різної кваліфікації характеризувалося такими коефіцієнтами редукції: для робітників некваліфікованої праці - 1,0; напівкваліфікованої праці - 1,01; кваліфікованої праці - 1,30; для спеціалістів із середньою спе­ціальною освітою - 1,39 та з вищою - 2,07.

Середньозважений коефіцієнт редукції праці для сукупної робочої сили розраховується шляхом множення коефіцієнтів редукції праці по кожній групі робітників на їх питому вагу. У 1965 р. середньозважений коефіцієнт за цією методикою становив 1,24, а в 1970 р. - 1,26.

На підставі даних цих розрахунків вплив освіти на національний дохід обчислюється за такою формулою:

Е = (К - 1,00) / (і - 1,00), де / - індекс росту національного доходу; К - індекс підвищення коефіцієнта складності праці [16, с. 299-300].

2. У західній економічній літературі дослідження та техніка вимірюван­ня кількісних параметрів економічної віддачі витрат на освіту було розпоча­то ще в 60-х роках теоретиками концепції людського капіталу Г. Беккером і Т Шульцем. На сьогодні технологію аналізу витрат і віддач інвестицій в освіту детально розроблено в працях багатьох західних учених: М. Вудхол- ла, Псачаропулоса, Дж. Мінцера, І. Майбурова та інших.

Аналіз витрат і віддач - це систематичне порівнювання в універсальній грошовій формі величин витрат і прибутків певних форм інвестицій з метою визначення їх економічної прибутковості.

Вимір витрат. Концепція альтернативних витрат

Для проведення аналізу витрат і віддач практикується визначення не тільки фактичних витрат, а й таких, що є можливими, альтернативними в разі прийняття певного рішення. Вони названі «альтернативними витра­тами», оскільки інвестиції представляють жертву альтернативних можли­востей використання ресурсів сучасному споживанню чи іншим формам інвестицій.

Так, грошові видатки є купівлею праці вчителя, шкільних будівель і обладнання та інших товарів і послуг, але всі вони мають альтернативне використання. Прикладом також виступає час учнів і студентів, які залиша­ють ринок праці для продовження своєї освіти. Для економіки в цілому це є втратою продуктивної здатності та, як наслідок, - виробленого продукту, а для людини означає втрату заробітку.

Таким чином, вимір витрат у процесі проведення аналізу витрат і віддач в освіті включає більше, ніж просту калькуляцію грошових видатків. Він включає спробу підрахувати загальну вартість інвестицій в освіту в показ­никах альтернативних можливостей, втрачених суспільством в цілому або окремими індивідами.

Якщо метою аналізу витрат і віддач є оцінити освіту як форму суспіль­них інвестицій, то необхідно обчислити загальну вартість ресурсів освіти для економіки. Вона включає вартість часу вчителів, підручників, матеріалів та інших товарів і послуг, використання будівель і капітального обладнання і, зрештою, вартість часу студентів, виміряну в показниках альтернативного використання.

Слід зазначити, що підрахунки альтернативних витрат мають сенс тільки в межах певної інституційної структури. Концепція альтернативних витрат і техніка аналізу витрат і віддач не може бути застосована до ситуації, коли відбуваються загальні зміни в єдиній освітній чи економічній структурі. Тому аналіз витрат і віддач виступає інструментом тільки маргінального аналізу.

Якщо метою є оцінити освіту як форму інвестицій для окремої людини, то витратами будуть вважатися ті, що здійснені студентом чи його сім’єю. Крім плати за навчання, вони включають і витрати на підручники, книжки, транспортні витрати. Повинні бути включені також непрямі витрати у формі втрачених заробітків. Якщо студенти отримують стипендію із суспільних фондів і дотації на покриття плати чи витрат на житло, їх середня вартість повинна бути вилучена із загальної суми приватних витрат. Наступна табли­ця підсумовує елементи загальних суспільних і приватних витрат на освіту.

Таблиця 2.2

Елементи суспільних і приватних витрат на освіту

Ці вартісні елементи комбінуються для підрахунку річних витрат на студента кожного рівня чи типу освіти. Якщо ми розглядаємо освіту як суспільні чи приватні інвестиції, розрахунки повинні враховувати той факт, що деякі студенти не закінчують навчання та інші повторюють курси. Про­стіше всього підрахувати середню тривалість курсів, ураховуючи повтори й уходи. У сукупності це дасть загальну вартість, породжену суспільством для виробництва кваліфікованих спеціалістів, або середні витрати на людину після врахування середньої норми уходів і повторів.

Вимір віддач

Щоб оцінити освіту як інвестиції, необхідно виміряти очікуваний внесок освіти в майбутній рівень доходу чи продукту. У майбутньому доході освіта проявляється через утілення навичок і знань в освічені людські ресурси, тим самим підвищуючи продуктивність праці. Якщо продуктивність праці освічених робітників є вищою, ніж неосвічених, то це буде відображатися в прирості продукту і вищих заробітних платах для освічених. Тому необ­хідно підрахувати додаткові довічні заробітки освічених робітників.

Безумовно, немає країни, яка мала б дані по заробітній платі освічених і менш освічених робітників протягом щонайменше 40 років. Тому стан­дартним шляхом виміру вигод є використання широкомасштабних даних по середній заробітній платі робітників за віком, рівнем освіти та галуззю зайнятості.

Досвід показує, що графіки заробітної плати за віком мають такі харак­теристики:

а) заробітна плата високо корелюється з освітою; у кожному віці більш освічені заробляють більше, ніж менш освічені робітники;

б) заробітна плата зростає з віком, пік наступає в середньому віці та потім вирівнюється чи навіть падає до пенсійного віку;

в) графіки заробітної плати високоосвічених робітників більш круті, ніж менш освічених; пік заробітної плати освічених робітників є вищим, ніж менш освічених;

г) вік, у якому зарплата досягне піку, є пізнішим для більш освічених, ніж для менш освічених робітників, в окремих випадках зарплата більш освічених продовжує зростати до пенсії.

Якщо метою є аналіз освіти як суспільного блага в сукупності її різнови­дів, то вимірюється дохід до сплати податків. Якщо ж хочемо оцінити осві­ту як форму приватних інвестицій для індивідів, то враховується реальна вигода, отримана індивідом після сплати податків.

Вимір дисконтованого грошового потоку

Графіки заробітної плати за віком дають можливість підрахувати додат­кові річні заробітки, пов’язані з освітою. Аналіз витрат і віддач вимагає, щоб ці додаткові заробітки були представлені однією цифрою так, щоб їх можна було порівняти з витратами.

Порівняти сьогоднішню цінність очікуваних майбутніх вигод із вели­чиною інвестицій, що мають бути зроблені зараз, можливо на основі дис­контування майбутніх потоків доходу. Техніка виміру майбутнього потоку доходу у показниках їх сьогоднішньої цінності називається технікою «дис­контування грошового потоку», і вона є спільною для всіх інвестиційних оцінок. Техніка передбачає обчислення сьогоднішньої вартості при даній чи

передбачуваній ставці позичкового процента очікуваного доходу в кожному майбутньому році. Таким чином, сьогоднішня вартість усього довічного потоку доходу буде виражена

п - це тривалість інвестиційного проекту;

Е - очікуваний дохід від інвестицій;

г - ставка позичкового процента;

£ - сума щорічних доходів від 1 до п року.

Норма віддачі на інвестиції в освіту

Оскільки витрати й очікувані вигоди інвестиційного проекту можуть бути виміряні і дисконтовані при певній ставці процента, наступним кроком є порівняння витрат і віддач. Відомі три основні способи:

1) за допомогою відношення «прибутки - витрати»;

2) обчислення чистої сьогоднішньої цінності проекту;

3) обчислення внутрішньої норми віддачі інвестицій.

4) Відношення «прибутки - витрати», як свідчить назва, вимірює відно­шення дисконтованих майбутніх прибутків до дисконтованих витрат при певній ставці процента. Сьогоднішня чиста цінність проекту є цінність дис­контованих прибутків мінус дисконтовані витрати. Обидва виміри ефек­тивності інвестицій можуть бути використані для аналізу витрат і віддач в освіті, але вони менш часто застосовуються порівняно з третім інстру­ментом - аналізом норми віддачі. Норма віддачі будь-якого інвестиційного проекту є нормою процента, який прирівнює дисконтовану сьогоднішню цінність очікуваних віддач і сьогоднішню цінність витрат проекту. Норма віддачі є такою ставкою процента, за якої сьогоднішня цінність очікуваних віддач і сьогоднішня цінність витрат будуть рівними, тобто за якої різниця між дисконтованими віддачами та витратами дорівнює 0. Тобто

Головна відмінність між цими трьома формами аналізу полягає в тому, що відношення «прибутки - витрати» та калькуляція сьогоднішньої чистої цінності залежать від допущеної ставки процента, тоді як норма віддачі інвестицій не залежить від припущень стосовно ставки процента, а просто показує ставку процента, яка урівнює витрати та прибутки.

Норма віддачі інвестицій в освіту буде мати різні значення залежно від конкретної соціально-економічної ситуації в різних країнах і в різний час. 49

У середньому підрахунки дають такі цифри: суспільна норма віддачі уні­верситетської освіти - 8%, тоді як початкової -15%.

Наведені показники ефективності витрат на освіту породжують багато сумнівів з приводу реальності величини заробітної плати як результату осві­ти та з того, що уряди й окремі особи приймають рішення стосовно освіти, керуючись міркуваннями економічної продуктивності.

Обмеженість аналізу витрат і віддач

1. Різновеликі заробітні плати можуть бути наслідком відмінностей не тільки в рівні та якості здобутої освіти, а й природних здібностей людей, їх мотивації, соціального становища, статі, професії, неформальної освіти тощо. Тому не можна все прирощення заробітної плати відносити на раху­нок формальної освіти. За даними американських досліджень, тільки 2/3 відмінностей у зарплаті робітників може бути пояснено їх освітою. Саме тому, при підрахунках впливу освіти на зарплату помножували на коефіці­єнт 2/3 ті відмінності, що спостерігалися, тобто мультиплікували відмінно­сті на «альфа-коефіцієнт» 0,66 [56, с. 29].

Реальна цінність альфа-коефіцієнта залишається дискусійною пробле­мою. Вплив природних здібностей може бути сильнішим у певному віці чи для певних категорій робітників, ніж для інших. Тому для різних підра­хунків різною буде величина альфа-коефіцієнта. За іншими підрахунками, відхилення завдяки неврахуванню здібностей при обчисленні впливу на заробітну плату становить не більше 10%. Ця проблема є набагато склад­нішою в країнах, що розвиваються, або в країнах із нестабільною еконо­мічною ситуацією.

2. Величина заробітної плати не завжди адекватно відображає відмінності в продуктивності праці робітників унаслідок недосконалості ринку праці: жорсткість ринку праці, силу звички і традицій у визначенні ставок заробітної плати, силу професійних спілок чи величину заробітної плати в державному секторі. У свою чергу приватні фірми можуть оплачувати працю випускників провідних закладів вище їх справжньої економічної цінності.

3. Крім прямих вигод, освіта генерує непрямі «розлиті» вигоди. Продуктивність праці може зростати не тільки внаслідок кращої освіти, а й у результаті кращої мотивації праці, умов праці, психологічного клімату в колективі тощо. Таким чином, різноманітні неекономічні моменти можуть відображатися в різних за величиною заробітних платах.

4. Підрахування норми віддачі передбачає повну зайнятість освічених робітників, тоді як у багатьох країнах реальністю є безробіття випускників вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. У такому разі при вимі­рюванні суспільної норми віддачі необхідно зробити коригування.

5. Аналіз витрат і віддач є інструментом маргінального аналізу і норма віддачі є маргінальною нормою віддачі, яка вимірює ефект незначного при­росту при інвестиціях в освіту. Це означає, що норма віддачі на інвестиції в освіту, підрахована за поточними даними із заробітної, плати, не є хорошим показником прибутковості в умовах, коли відбуваються широкомасштабні зміни в системі освіти чи в економіці взагалі.

6. Приватна норма віддачі не завжди має сенс, оскільки люди здійсню­ють свій вибір між освітою та роботою, або між рівнями чи закладами освіти не таким чином, як вони приймають чисто фінансові рішення, це робиться на основі достатньо грубих підрахунків імовірних вигод, порів­няних із витратами.

В освітньому плануванні використати підрахунки норми віддачі освітніх інвестицій можна, порівнявши:

а) відповідну прибутковість освіти та інших форм суспільних інвестицій;

б) відповідну прибутковість різних типів чи рівнів освіти;

в) суспільну норму віддачі освіти в одній країні з іншою;

г) відповідну прибутковість освіти для суспільства та індивіда за допо­могою суспільної та приватної норми віддачі;

д) норму віддачі освіти в різних термінах часу.

Водночас майбутні вигоди освітніх інвестицій можуть включати нее­кономічні вигоди, і навіть економічні буває важко кількісно визначити. Загальним недоліком цього методу є неврахування неекономічних вигод і непрямих економічних вигод, що ставить під сумнів використання його як керівництва для політики перспективних рішень. Тому аналіз витрат і від­дач є інструментом, сфокусованим лише на економічних вигодах освітньої діяльності.

2.2.