Макроекономічні диспропорції, спричинені монополізаціє ю національної економіки

Монополізація економіки та її особливий прояв - карте- лізація - в економіках країн, що розвиваються, є предме­том спеціальних досліджень. Про це, зокрема, свідчить звіт «Measuring the Economic Effects of Cartels in Developing Countries», ініційований ЮНКТАД у межах проекту «Private Enterprise Development in Low-Income Countries (PEDL)» ^[104] та опублікований на сайті цієї міжнародної міжурядової спеціа­лізованої організації.

Відомими дослідниками наслідків монополізації та кар- телізації є П. Брайянт, Н. Гарупа, Дж. Гаррінгтон, Ф. Джен- ні, Дж. Коннор, Е. Комбі, М. Левенштайн, М. Мотта, М. Рот- бард ^[106].

Картельні змови на вітчизняних товарних ринках 2010-х років є однією з найбільших загроз макроекономічній ста­більності, враховуючи їхню природу та руйнівний вплив на конкурентне середовище.

Картель став найпоширенішою формою монополізації української економіки. Тому, аналізуючи феномен монополі­зації та проблеми антимонопольного регулювання, ми акцен­туємо увагу саме на картельних змовах.

Картель визначається у вітчизняному законодавстві як антиконкурентні узгоджені дії та належить до категорії забо­ронених відповідно до букви закону, або per se. Враховуючи гостроту проблеми та статистику картелізації на вітчизняних товарних ринках, важливо мати правові засади запобігання картелізації національної економіки.

Картелі в світовій практиці заборонені в зв’язку з тією шкодою, яку вони завдають ефективності використання ре­сурсів та споживанню. Негативні наслідки картелізації, в по­рівнянні з умовами конкуренції, можуть бути класифіковані за критерієм їх впливу на споживачів, виробників товарів і послуг та на суспільство в цілому. Ці наслідки наведено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Наслідки картелізації національної економіки

За даними Антимонопольного комітету України, струк­турні передумови конкуренції у вітчизняній економіці харак­теризуються значною часткою висококонцентрованих, оліго- польних ринків ^[107]. Олігополізація є закономірною, з огляду на глобалізацію, й об’єктивно змінює характер ринкової кон­куренції.

Кількісне співвідношення в українській економіці кон­курентних ринків та ринків із різним рівнем монополізації ілюстровано на рис. 3.2. За даними діаграми, конкурентні ринки охоплюють менше половини української економіки. На вітчизняних олігопольних ринках існує значний потенці­ал картелізації, адже фірми мають потужний стимул до коор­динації своєї конкурентної поведінки.

Рис. 3.2. Частки ринків конкуренції в економіці України на початок 2014 року, %*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹⁰⁸.

Найрозповсюдженішою формою картелізації на україн­ських товарних ринках є обмеження випуску продукції та фіксація ціни для збільшення сукупного прибутку галузі й кожної з фірм, що уклали картельну угоду. Усвідомлюючи свою взаємопов’язаність та той факт, що, діючи одноосібно, фірма-олігополіст отримує набагато менше прибутку, ніж у картельній змові, учасники такого типу ринку вдаються до по­рушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Однією з головних передумов картелізації є загальний рівень монополізації в економіці.

^[1] Антимонопольный комітет України. Офіційний веб-портал. Режим до­ступу: http://www.amc.gov.ua.

Функціонування конкурентного середовища в Україні у 2010-2015 рр. відбувалося в умовах численних порушень дисципліни цін та нехтування чесними правилами конкурен­ції внаслідок картельних змов. Зокрема, відбулося скорочен­ня обсягу пропозиції товарів, робіт і послуг через загальний спад виробництва. Водночас мало місце зменшення плато­спроможного попиту, обумовлене, зокрема, погіршенням фі­нансових результатів підприємств, зростанням заборгованос­ті з виплати заробітної плати, інфляційними процесами.

Згадані макроекономічні процеси відбувались на тлі того, що у 34 галузях української економіки впродорвж 2015 року спостерігалося зростання рівня монополізації. Зокрема, це галузі добування корисних копалин, виробництва напоїв, об­робки деревини та виробництва меблів, виробництва гумових і пластмасових виробів, виробництва комп’ютерів й оптич­ної продукції, ремонту та монтажу устаткування, наземного транспорту, складського господарства та допоміжної діяль­ності в транспорті, діяльності готелів і ресторанного бізнесу, діяльності туристичних агентств та охоронних служб тощо.

За результатами соціологічного дослідження встанов­лено, що з 512 опитаних підприємств у 22 областях Украї­ни 37% опитаних вважали рівень конкуренції з боку інших вітчизняних підприємств високим, 35% - помірним, 6% - слабким і 8% узагалі не відчували конкуренції з боку україн­ських товаровиробників.

Рис. 3.3. Оцінка рівня конкуренції на ринках України у 2014 році*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹⁰⁸.

Отже, частка опитаних підприємців, які відчувають висо­ку або помірну конкуренцію з боку вітчизняних виробників (72% опитаних), є порівнянною з часткою в загальному обсязі реалізації ринків із конкурентною або олігопольною структу­рою (63%). Разом із тим, порівняно з попереднім періодом, частка опитаних, що відчувають значну або помірну конку­ренцію, зменшилась: у 2014 році вона становила 76,0%, у 2012 - 82,7%, у 2010 - 84,8 %, а в 2008 році - 87,5%.

Відповідно до концепції «Загальнодержавної програми розвитку конкуренції на 2014-2024 роки», рівень розвитку конкуренції на вітчизняних товарних ринках залишається низьким для гарантування макроекономічної стабільності. Прояви недостатнього рівня розвитку конкуренції в україн­ській економіці наведено на рис. 3.4. Зростання цін, яке не може бути пояснене впливом інших чинників, підвищення рівня концентрації товарних ринків та значна їх монополі­зація, низький рівень продуктивності праці й інноваційної спрямованості національної економіки - це прояви обмежен­ня конкуренції.

Рис. 3.4. Прояви недостатнього рівня розвитку конкуренції в національній економіці

На наш погляд, центральним (головним) проявом обме­ження конкуренції в українській економіці є необґрунтоване зростання цін.

Боротьба з картельними змовами в контексті запобігання постійним ціновим збуренням та з огляду на необхідність за­безпечення макроекономічної стабільності є надзвичайно ак­туальною. Але поступовий перехід до ринкової системи пла­ваючих цін так чи інакше містить потенціал підвищення. У тих сферах, які мають риси висококонкурентних, це матиме тимчасовий характер, а в монополізованих, навпаки, набуде ознак загрозливих інфляційних процесів.

Суб’єкти господарювання, що мають суттєвий вплив на ринок, під прикриттям «загальноінфляційної паніки» під­тримуватимуть монопольно високі ціни, застосовуватимуть різні дискримінаційні заходи щодо покупців, вчинятимуть цінові змови, вдаватимуться до штучного скорочення обся­гів виробництва товарів, які користуються високим попитом. Особливістю вітчизняного бізнесу є те, що зазначеними фор­мами недобросовісної цінової конкуренції можуть скориста­тися не лише підприємства-монополісти, а й малі підприєм­ства з метою підвищення ринкової ціни власної продукції та отримання надприбутків. Це - найнебезпечніші перепони на шляху до створення сприятливого конкурентного середови­ща в економіці України та макроекономічної стабілізації.

Наслідками картелізації товарних ринків є цінові збурен­ня, що виникають в економіці все частіше. Вони, зокрема, формують ще більше порушення макроекономічної рівнова­ги, дисбаланс попиту та пропозиції на ринку товарів і послуг, спад виробництва при значному зростанні рівня цін. Основа таких явищ, крім іншого, - розвиток фіктивного капіталу, що створюється в умовах панування монополістичних утворень.

Макроекономічна стабільність - це складна комбінація внутрішніх і зовнішніх пропорцій національної економіки, здатна забезпечувати стійке економічне зростання.

Зв’язок стану картелізації національної економіки та макроекономічної стабільності можна досліджувати з вико­ристанням міжнародної методики інтегрованого оцінювання конкурентоспроможності національних економік ^[108]. Зокре­ма, субіндексом інтегрального індексу конкурентоспромож­ності є показник «Макроекономічна стабільність», при ви­значенні якого використовується показник рівня цін (CPI).

Позиція України в Рейтингу глобальної конкурентоспро­можності Всесвітнього економічного форуму - найавторитет­нішого міжнародного рейтингу - змінювалась щороку, від­дзеркалюючи певні зміни економічного середовища.

Рис. 3.5. Динаміка змін позиції України в рейтингу за Індексом глобальної конкурентоспроможності

Місце України в Рейтингу, на жаль, засвідчує відсутність покращень в економіці після 2014 року.

Структура чинників конкурентоспроможності за світо­вим рейтингом конкурентоспроможності наведена на рис. 3.6.

Рис. 3.6. Класифікація чинників конкурентоспроможності відповідно до методики Всесвітнього економічного форуму

Наведена класифікація чинників засвідчує, що для укра­їнської економіки з ВВП на душу населення, що є меншим за 2 тис. дол. США, макроекономічна стабільність є вирішаль­ним базовим чинником конкурентоспроможності.

У табл. 3.1 наведена інформація, яка віддзеркалює зв’я­зок між конкурентоспроможністю економіки та макроеконо- мічною стабільністю.

Таблиця 3.1

Зміна позиції України

в Рейтингу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹⁰⁹.

Дані табл. 3.1 свідчать про нерівномірні зміни загального рівня конкурентоспроможності України в 2007-2015 рр. За загальним індексом, вітчизняна економіка покращила свої позиції з післякризового 2010 року, піднявшись на 10 по­зицій і опинившись на 79-му місці серед 144 країн у 2015 р. Згадане покращення було досягнуто за рахунок деякого змен­шення дефіциту державного бюджету.

Наведені дані свідчать про, здебільшого, прямий зв’язок між змінами позицій України у світовому рейтингу конку­рентоспроможності за загальним індексом та субіндексом

макроекономічної стабільності. Виключенням був лише 2008 рік. Коефіцієнт еластичності макроекономічної стабільності за конкурентоспроможністю свідчить про різну силу впливу останньої на макростабільність. Найбільшою вона була у році найбільшої економічної та політичної нестабільності (2015 р.) та напередодні світової фінансової кризи (2008 р.).

Макроекономічна стабільність залишається недосягну- тою метою економічного розвитку вітчизняної економіки. В якості узагальнюючого показника макроекономічної ста­більності, крім уже розглянутого субіндексу макроекономіч­ної стабільності, може використовуватись і показник темпу зростання. Зв’язок між останнім та шістьма важливими, на наш погляд, складниками макроекономічної стабільності 2000-х рр. наведено на рис. 3.7.

Рис. 3.7. Порівняльна динаміка темпів зростання економіки України та базових показників макроекономічної стабільності*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹⁰⁹.

Як свідчить графік, абсолютний спад ВВП у 2009 році від­бувався на тлі значного валового нагромадження основного капіталу. Погіршення рейтингів України значною мірою по­в’язано з погіршенням показників Індексу споживчих цін, формування якого відбувається під впливом картелізації на­ціональної економіки.

Покращення рейтингу України у певні роки, на наш по­гляд, пов’язано з посиленням антимонопольного контролю, зростанням санкцій за участь у картелях. Це підтверджу­ється результатами аналізу вітчизняної практики антимоно­польного контролю (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Динаміка штрафних санкцій, накладених органами Антимонопольного комітету на порушників у 2007-2014рр., млн грн*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹¹⁰.

Загальна ж тенденція картелізації підтверджується дина­мікою таких показників розвитку конкурентного середови­ща, як сукупний рівень концентрації суб’єктів господарюван­ня та частка олігопольних ринків у національній економіці в 2007-2012 рр. (рис. 3.9).

Про дієвість антимонопольної політики у сфері контр­олю картелізації свідчить статистика виявлених та припи­нених АМКУ картельних змов у 2007-2012 рр. за справами про порушення законодавства у сфері захисту економічної конкуренції шляхом картельних змов. Статистика наведена на рис. 3.10.

¹¹⁰ Антимонопольный комітет України. Офіційний веб-портал. Режим до­ступу: http://www.amc.gov.ua.

Рис. 3.9. Динаміка показників сукупного рівня концентрації суб’єктів господарювання та частки олігопольних ринків у національній економіці в 2007-2012 рр.*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹¹⁰.

Рис. 3.10. Кількість виявлених та припинених АМКУ картельних змов у 2007-2012 рр.*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹¹⁰.

Саме через масштаби та характер макроекономічних на­слідків картелізація національної економіки перебуває на одному з перших місць у переліку загроз макроекономічній стабільності. Пояснюється це, з одного боку, недосконалістю системи державного антимонопольного регулювання, з іншо­го - самою природою картельної змови.

Недостатній рівень ефективності товарних ринків та антимонопольного контролю в частині протидії картеліза- ції національної економіки спричиняє падіння показників макроекономічної стабільності, що, зокрема, підтверджуєть­ся погіршенням позицій України за значенням субіндексу «Макроекономічна стабільність» в роки відсутності посиле­ного контролю. Макроекономічна нестабільність та неефек­тивність товарних ринків негативно впливають на темпи розвитку конкурентного середовища зокрема та розвиток на­ціональної економіки країни загалом.

Протидія картелізації передбачає ранжування антимо- нопольних заходів та виокремлення пріоритетних завдань. Зв’язок та ступінь пріоритетності об’єктів антимонопольного регулювання наведено на рис. 3.11.

Рис. 3.11. Ранжування напрямів антимонопольного регулювання за пріоритетністю

Наведений розподіл об’єктів регулювання за пріорите­тами зумовлений, у першу чергу, специфікою національної економіки та особливостями структурних передумов розви-

тку конкуренції на товарних ринках. Унаслідок формування антимонопольного законодавства за структурною парадиг­мою галузевих ринків, воно має певну подібність до амери­канського саме в частині визначення пріоритетів регулюван­ня. На нашу думку, заборону антиконкурентних дій на ринку внаслідок поведінки суб’єктів господарювання, встановлену в законодавстві України, слід оцінювати як прояв публічно- правового регулювання господарської діяльності, створення нового суспільного господарського порядку.

Оскільки картелізація впливає на макроекономічну ста­більність через рівень цін, то важливим напрямком віднов­лення цієї стабільності є вибір адекватних форм цінового ре­гулювання. Ці форми наведено на рис. 3.12.

Рис. 3.12. Форми цінового регулювання у структурі антимонопольно-конкурентної політики держави*

* Побудовано автором на основі даних джерела ¹¹⁰.

Проаналізувавши взаємозв’язок між станом картелізації національної економіки та макроекономічними наслідками картелізації за параметрами макроекономічної стабільності й із використанням інтегральної оцінки стану конкурентоспро­можності країни, можна зробити такі узагальнення:

- недостатній рівень ефективності товарних ринків та антимонопольного контролю в частині протидії картелізації національної економіки спричиняє падіння показників мак- роекономічної стабільності. Це, зокрема, підтверджується погіршенням позиції України за значеннями субіндексу «Мак­роекономічна стабільність» в Рейтингу глобальної конкурен­тоспроможності Всесвітнього економічного форуму;

- посилення антимонопольного контролю за процесами картелізації у поєднанні з використанням основних конку­рентних переваг національної економіки - значного обсягу внутрішнього ринку відносно низької зарплати достатньо кваліфікованої робочої сили - містить значний потенціал макроекономічної стабілізації.

3.2.