Вплив рекреаційної діяльності на навколишнє середовище

Рекреаційна діяльність відноситься до видів господарської діяльності. За особливостями впливу на навколишнє середовище рекреацію можна віднести до відносно толерантних до природи галузей господарювання.

У процесі рекреаційної діяльності відбувається значний антропогенний вплив на

Прикладна екологія природне середовище. Результатами такого впливу виступає деградація природних комплексів у результаті безпосереднього впливу людини на природу. Надмірна відвідуваність окремих природних об’єктів, засмічення природного середовища, його забруднення діяльністю транспортних засобів та об’єктів рекреаційної інфраструктури є основними причинами деградації природи. Так, на узбережжі морів надмірні рекреаційні навантаження, спричинені скупченістю рекреаційних об’єктів, є головною причиною деградації приморських комплексів. Масове витоптування рослин в околиці екологічних стежок природних парків є причиною збіднення в їх межах видового складу і чисельності особин виду. Скидання неочищених стоків рекреаційних об’єктів у поверхневі води є причиною погіршення якості води річок Карпатського регіону. Забруднена атмосфера викидами автомобільного транспорту у місцях паркування транспорту рекреантами погіршує екологічну ситуацію в місцях масового відпочинку і оздоровлення людей.

Одна з дуже важливих, постійних проблем і широко досліджуваних тем в рекреаційній географії пов'язана з екологією найбільш популярних рекреаційних районів. Існує сильне протиріччя в тому, що деякі, як правило, невеликі, райони повинні приймати аномально велику кількість людей. Люди зупиняються в них на короткий час і ведуть, як правило, дуже активний і витратний спосіб життя, що багато в чому суперечить завданню підтримки саме цих районів в екологічно прийнятному стані.

Завдання суперечливе за своєю суттю. З одного боку, робиться все, щоб реально змінити природу і привести її у відповідність з найкращими стандартами рекреаційного сервісу. З іншого боку природа оберігається від рекреантів. Якщо не обслуговувати значне число рекреантів, район стає неефективним з точки зору своєї основної функції, інвестиції в нього не дають віддачі, і в результаті - економічні втрати. Однак велика кількість відпочиваючих погіршує екологічний стан території і тим самим підриває основи існування самої рекреаційної сфери в даному регіоні.

Суть цього дивного протиріччя бачиться в тому, що розвиток рекреації в тому чи іншому регіоні - тільки один із шляхів освоєння території, тобто, по суті, перетворення природи. Рекреаційне освоєння - це альтернатива промислового або сільськогосподарського освоєння, але воно також несе певне соціокультурне навантаження і веде до зміни навколишнього середовища.

Освоєння територій відбувається через їх перетворення, і екологічні кризи більшого або меншого масштабу - це природний результат освоєння, що в повній мірі стосується і рекреації. Чим швидше рекреаційне освоєння території досягає високого рівня і регіон стабільно відвідується великою кількістю туристів, тим більше наростає загроза рекреаційно- екологічної кризи.

Межею, за яким починається деградація рекреації в результаті її власного розвитку, є певний рівень освоєності території. Рекреаційні райони, які досягли високого рівня освоєності, часто переростають вузькі рекреаційні функції і стають поліфункціональними. У такому варіанті вони виявляються менш привабливими саме для рекреації, і починається пошук нових місць для її розвитку: освоєння пересувається на інші території.

Наприклад, бурхливий розвиток гірського туризму призводить до засмічення перевалів, місць для ночівлі, які практично ніхто не прибирає. Потік таких туристів за останні роки має хаотичний характер, а масовість сходжень на найвищі гірські вершини щороку збільшується.

Водночас рекреаційні заклади та обслуговуючі виробництва здійснюють сукупний негативний вплив на природні комплекси, який проявляється:

у забруднені природного середовища викидами котельних установок, гаражним господарством, обслуговуючим автомобільним транспортом, несанкціонованими звалищами

відходів тощо;

у деградації флори та рослинності внаслідок витоптування, захворювання рослин, невиправданої вирубки дерев під нове будівництво, ущільнення забудови і скорочення в межах санаторних комплексів територій під природною рослинністю;

у погіршенні якості поверхневих і підземних вод внаслідок росту обсягів побутових стоків, забруднення річища твердими побутовими відходами, скидами забруднених стоків у морські прибережні зони,

у надмірній перевантаженості у десятки раз пляжних та інших рекреаційних територій відпочиваючими та загальній засміченості території внаслідок низького рівня екологічної культури населення.

Для прикладу впливу санаторію на довкілля наведено норми витрат води для різних видів процедур (таблиця 3.20.).

Таблиця 3.20

Норми витрат води на лікувальні процедури

Зважаючи на дані таблиці можна обрахувати що протягом одного дня (8 годин процедур) санаторій обладнаний таким устаткуванням потребує 43,200 літрів води (43,2 м³) (без врахування роботи кухні, прибирання, санвузлів та душових на поверхах) і відповідно продукує таку саму кількість стічних вод, що створює потребу будівництва очисних споруд.

Іншою проблемою стає вивіз та переробка побутового сміття, яке продукують відпочивальники (таблиця 3.21)

Таблиця 3.21

Норми накопичення відходів

З таблиці стає зрозумілим що якщо 1 відпочивальник протягом року продукує близько 60 кг сміття (без збору з вулиць і відходів громадського харчування) то при розрахунковій місткості у 10000 осіб і повному завантаженні буде випродуковано 600 тон побутових відходів та близько 10 950 тон відходів громадського харчування (при триразовому харчування протягом року). Проблемою стає і збір сміття з вулиць: місто з населення у 200- 250 тис. осіб має площу вулиць в межах 70-80 гектарів (700000-800000 тис. м²), відповідно до норми наведеної в таблиці кількість сміття зібраного за рік становитиме 7-8 тис. тон. Зрозуміло, що великі міста курорти будуть продукувати велику кількість додаткового сміття у курортний сезон і постає проблема відсутності, у більшості випадків, переробки цього сміття і складування його на полігонах.

Для виявлення екологічних наслідків забруднення і деградації довкілля широко використовується метод екологічного районування території. Внаслідок узагальнення інформаційних показників виділяються певні ареали рекреаційних територій за ступенем складності екологічних ситуацій, що дозволяє господарюючим суб’єктам вносити відповідні корективи і зміни для запобігання і ліквідації негативних екологічних наслідків.

Під рекреаційним навантаженням слід розуміти відвідуваність одиниці площі природного територіального комплексу за одиницю часу без незворотньої шкоди для нього.

Рекреаційну ємність (місткість) геосистем розглядають як показник можливого рекреаційного навантаження на геосистеми.

рекреаційна місткість це здатність певної території витримувати максимальні рекреаційні навантаження, які не призводять до незворотних змін у екосистемах.

У визначеннях рекреаційної ємності вказується на порогові межі рекреаційних навантажень, які не призводять до деградації геосистем і їх компонентів. Однак ненормовані рекреаційні навантаження на геосистеми є причиною їх дигресії

М.Ф.Реймерс (1990) у словнику-довіднику "Природопользование" не розглядає окремо поняття рекреаційної дигресії, але тлумачить термін "дигресія" загалом. Під ним він розуміє погіршення стану біотичних угруповань через внутрішні або зовнішні причини.

В основі багатьох радянських досліджень лежить положення про стадії "рекреаційної дигресії" за аналогією зі стадіями пасовищної дигресії. Вивчаючи лісопаркові зону Підмосков'я Н.М. Казанська ще у 1972 році виділила і описала 5 стадій рекреаційної дигресії:

1. Діяльність людини не внесла в лісовий комплекс ніяких помітних змін.

2. Рекреаційний вплив людини проявляється у формуванні рідкої мережі стежок, у появі серед трав’янистих рослин певних світлолюбивих видів, підстилка знаходиться у початковій стадії руйнації.

3. Мережа стежок порівняно густа, в трав’янистому покриві переважають світлолюбиві види, починають з’являтись лугові трави, потужність підстилки зменшується, на позастежкових ділянках відновлення лісу є задовільним.

4. Густа мережа стежок, в складі трав’янистого покриву кількість лісових видів є незначною, життєздатного підросту молодого віку фактично не існує, підстилка зустрічається фрагментарно біля стовбурів дерев.

5. Повна відсутність підстилки і підросту, окремими екземплярами зустрічаються бур’яни та однорічні види трав.

За. Н.М. Казанською (1975) межа стійкості природного комплексу проходить між 3 і 4 стадіями. Відповідно за гранично допустиме приймається те навантаження, яке відповідає З стадії дигресії. Незворотні зміни в природному комплексі починаються на 4 стадії, а загроза загибелі лісових насаджень на 5 стадії дигресії.

Аналізуючи низку праць вітчизняних і зарубіжних вчених можна відзначити, що науковці виділяють різну кількість стадій рекреаційної дигресії - три, чотири, п'ять. Так, для лісових природних комплексів обґрунтовано п'ять стадій рекреаційної дигресії, які залежать від коефіцієнта рекреації, станів деревостану, підросту і підліску, трав'яного і мохового покривів, лісової підстилки. Е. Репшанс (1981) вважає п'ятистадійну диференціацію деградованих лісів працемісткою і пропонує виділяти три стадії дигресії. Такий же поділ дигресії використовували при дослідженні гірських ландшафтів грузинські вчені (Т. Ф. Урушадзе, 1983). Методика С. Діренкова, розроблена у 1983 році передбачає виділення чотирьох стадій дигресії. Варто зазначити, що при дослідженні деградації природних ландшафтів науковцями найчастіше використовувалась п'ятистадійна диференціація дигресій. У цьому випадку 1 - шу стадію характеризували, як таку, що відповідає непорушеному стану геосистеми. Тому цей її стан можна прийняти за вихідний, а відповідну стадію рекреаційної дигресії можна вважати нульовою. В результаті приходимо до висновку, що 2, 3,4, 5 стадії дигресії у роботах дослідників, що виділяють п'ятистадійну типологія за своїми характеристиками відповідають 1, 2, 3, 4 стадії згідно напрацювань С. Диренкова (1983).

О.О.Бейдик (2001) розглядав рекреаційну дигресію як процес, який відбувається внаслідок стихійного рекреаційного освоєння території (організований та неорганізований відпочинок, необгрунтовано високі рекреаційні навантаження); дигресію рослинності внаслідок рекреаційної діяльності, яка обумовлює руйнування складу, структури та функціонування геосистеми внаслідок витоптування, ущільнення ґрунту, знищення рослинності, тварин тощо.

Основна увага при визначенні рекреаційної дигресії приділяється руйнації переважно рослинного світу. Хоча дигресії зазнають усі компоненти геосистеми, і в першу чергу тваринний світ, а також ґрунти, поверхневі і підземні води тощо. За ступенем стійкості природних компонентів геосистем до антропогенних навантажень найменш стійкими виявляється тваринне населення і рослинний світ. Тому, на думку автора поняття рекреаційної дигресії потребує поглибленого вивченні впливу рекреаційної діяльності на всі компоненти з виявленням глибини ураженості кожного із них і геосистеми загалом.

Норми рекреаційного навантаження залежать в основному від природних ландшафтів та сезону року. Найбільшу опірність на вплив рекреаційного навантаження мають приморські природні комплекси, найменшу - низовинні. Рекреаційне навантаження влітку є вищим, ніж зимою. Для різних природних комплексів рекреаційне навантаження зимою коливається від 20% для приморських до 80% для гірських територій відносно літнього періоду, що пов'язано із специфікою рекреаційної діяльності в різні сезони року. Виходячи з цих даних встановлені нормативні показники рекреаційного навантаження для різних природних комплексів України (табл. 3.22).

Дані нормативи дають загальне уявлення про норми рекреаційного навантаження на різні природні комплекси. Локалізовані показники рекреаційного навантаження для кожної окремо взятої території визначаються на місці з урахуванням конкретних природних умов, в першу чергу враховуючи характер підстилаючої поверхні, рослинного світу, нахилу поверхні, прояву шкідливих геодинамічних процесів. Норми рекреаційного навантаження служать базою для визначення місткості рекреаційних територій.

Таблиця 3.22

Нормативні показники рекреаційного навантаження на природні комплекси (Кравців

В. C., Гринів Л.С., Копач М.В., Кузик С.П. (1999)

Визначення рекреаційної місткості території. Рекреаційна місткість визначається

для кожного сезону окремо за формулою:

де: V; - рекреаційна місткість і-ї території, осіб;

N_i - норма рекреаційного навантаження на і-ту територію, осіб/км²;

S; - площа і-ї рекреаційної території, км²;

C - тривалість рекреаційного періоду, днів;

Ді середня тривалість перебування туристів і відпочиваючих на і-й території, днів. (Кравців В. C., Гринів Л.С., Копач М.В., Кузик С.П. 1999)

Визначення рекреаційної ємності території наводимо на прикладі регіонального ландшафтного парку Зарваницький (Царик П.Л. Царик Л.П., 2014.)

Визначення рекреаційної ємності території було проведено за методикою Кравців В.C., Гринів Л.С., Копач М.В., Кузик С.П. (1999) яка враховувала мінімальну, максимальну і середню чисельність рекреантів в межах різних видів природних комплексів від річково- озерних до горбогірних (табл. 4.20). Матеріали таблиці засвідчують максимальну рекреаційну ємність горбогірно-височинних територій, якими зайнято 100% РЛП.

Для РЛП "Зарваницький" рекреаційна ємність території визначалась для всіх сезонів (теплий сезон 183 дні, холодний - 182 дні) через специфіку видів рекреаційних занять і туристичні особливості.

Розрахунки рекреаційної ємності території за вищеописаною методикою показали, що в межах РЛП "Зарваницький" мінімальна рекреаційна ємність становить 7251 осіб, середня 9096 осіб, максимальна 10875 осіб. Слід враховувати, що територія Марійського духовного центру (11,83 га) має інші показники рекреаційного навантаження, через облаштованість гравійно-асфальтними доріжками і можливості пересування рекреантів виключно в їх межах.

Для таких територій одноразове максимальне рекреаційне навантаження становить 100 осіб/га, тобто 1183 особи загалом у межах зазначеної площі. Але загальновідомим є той факт, що при проведенні богослужінь і інших церковних заходів Марійський духовний центр відвідують одноразово десятки тисяч осіб (максимальна одноразова кількість прочан за оцінками становить понад 100 тис. осіб). Окрім того, до території РЛП "Зарваницький" було застосовано понижуючий коефіцієнт крутизни схилів. При крутизні схилів 10-20 % - понижуючий коефіцієнт кількості рекреантів становить 0,8; при 20-30% - 0,6; 30-50 % - 0,4; понад 50% - 0,2. За середній показник для РЛП нами було прийнято понижуючий коефіцієнт 0,8. При застосуванні цього коефіцієнта максимальна кількість рекреантів складатиме усього 8700 осіб.

Пікові рекреаційні навантаження, які припадають на періоди паломництва вірян, перевищують максимально допустимі для обмеженої території площею 11,83 га у сотні раз, що не може не відбитись на характері істотних змін у природних процесах. Незважаючи на їх короткотривалий характер (1-2 дні), для зменшення пікових навантажень необхідно розширювати облаштовану територію за рахунок включення у зону стаціонарної рекреації РЛП частину території населеного пункту.

Проведене дослідження РЛП показало специфіку видів рекреаційних занять, домінуючим серед яких є паломницький туризм. Найбільш відвідуваним є територія Марійського духовного центру з облаштованими ландшафтами яка складає усього 4,2% території парку, приймаючи 99% усіх відвідувачів. В період пікових рекреаційних навантажень їх величина перевищує максимально допустимі норми у сто і більше раз, що є явищем характерним тільки для Зарваницького РЛП. Необхідним є подальше розширення і облаштування зони стаціонарної рекреації для розосередження пікових рекреаційних навантажень і зменшення загального негативного впливу на компоненти довкілля.

Будучи одним із найменших за площею парків України, Зарваницький РЛП щороку приймає від 250 до 800 тисяч відвідувачів, що безперечно є найвищим показником серед регіональних ландшафтних парків України.

Природний потенціал короткотривалого відпочинку визначається за формулою:

IIKB- (SlNl + ShNh) t,

де SI, Sh - площа лісопаркової і лісогосподарської частин лісів зеленої зони, га; N1, Nh, - норми допустимих навантажень на ландшафти лісопаркової і лісогосподарської частин лісів зеленої зони, осіб/га; t - кількість вихідних і святкових днів за теплий період року, днів/рік.

Для довготривалого організованого і неорганізованого туризму із вільним режимом пересування, а також для довготривалого відпочинку потенційна ємність зон визначається так:

Пдв = ET/D,

де E - потенційна одночасна рекреаційна ємність угідь, що виступають в якості зон туризму і відпочинку, осіб; T - тривалість сприятливого для кліматолікування періоду, днів/рік; D - середня тривалість перебування туриста або відпочивальника в межах регіону, днів. (Нуделъман М.С., 1987)

Ємність екологічної стежки чи туристичного маршруту можна визначити за формулою:

Pdn = (T-LZV)GV = TGV - (LGV)∕V = TGV - LG

де, Pdn - кількість осіб,

T - час відкритого маршруту,

L - довжина траси,

G - щільність, люд/км,

V - швидкість руху, км/год. {Методичні рекомендації щодо визначення максимального рекреаційного навантаження природних комплексів і об'єктів у межах природно-заповідного фонду України за зонально-регіональним розподілом).

Розрахунки ємності еколого-освітніх стежок подаємо на прикладі ПЗ «Медобори».

Еколого-освітні стежки природного заповідника виконують важливу навчально- пізнавальну, виховну, просвітницьку, природоохорону функції. У межах природного заповідника функціонує 3 еколого-освітні стежки: "До пущі Відлюдника", "Гора Гостра", "Бохіт".

Еколого-осітна стежка "До пущі Відлюдника": Її довжина 5,6 км, прокладена в лісовому масиві Краснянського лісництва в околицях мальовничого села Крутилів (неподалік містечка Сатанів), де до сьогоднішнього дня зберігся один з давніх видів діяльності - випалювання вапна в примітивних печах (вапнярках). Тут знаходять сліди кам’яного, залізного та пізніших періодів існування людства.

На маршруті можна ознайомитися з типовими дубово-грабовими, грабово-дубово- ясеновими, грабовими лісостанами заповідника, в яких зростають популяції рідкісних видів рослин: цибулі ведмежої, лілії лісової, коручок пурпурової та морозниковидної, підсніжника білосніжного, зубниці залозистої. Із тварин можна побачити борсука, козулю, куницю, вовчків, білку, почути спів зяблика, дрозда співочого, кропив’янок, солов’їв, спостерігати політ підорлика великого, осоїда, канюка, зустріти рідкісних комах стрічкарку тополеву, сатурнію руду, вусача мускусного, ксилокопу звичайну. Проходячи стежкою можна ознайомитись із такими цікавими феноменами природи як останцем степу серед лісового масиву та геологічними відслоненнями Товтрової гряди в Сліпому яру.

Відвідувачі побувають біля входу до вертикальної печери "Перлина", яка відкрита у 1969 р. Її стінки вкриті чисельними драпіровками. Названо печеру через кульки - перли білого кольору, які знайдені тут в масі кальцитів. Загальна протяжність її горизонтальних ходів 240 м, максимальна глибина 26 м, температура повітря в нейтральній зоні печери 9°С круглий рік. Печера - прекрасне місце для поселення рукокрилих.

Ця стежка приведе до печери у скелі, яку здавна облюбували відлюдники, влаштувавши собі аскетичне житло. Це люди, які втікали від мирського життя, були глибоко віруючими, зналися на травах і лікували людей. Відомості про життя останнього датуються початком XX ст. Сьогодні тут обладнана каплиця, на Зелені свята служба Еосподня і храмове свято у правобережній частині с. Крутилів.

Маршрут проведе узбіччям древнього рову і валу, що оточує Звенигород та його територією. Саме тут у X-XIII століттях функціонувало городище-святилище з чотирма капищами, першим критим язичницьким храмом. Разом із поселеннями воно було складовою Збруцького культового центру, функціонування якого підтверджується численними знахідками на святилищах речей, що вкладаються в хронологічні рамки того часу. Селищ- супутників тут відомо сім. Одне з них - "Бабина долина", розташоване на правому схилі Сліпого яру, було селищем ремісників (гончарів).

В комплекс святилища входили також цілющі джерела, вода із яких і сьогодні не втратила своїх властивостей. За даними польських науковців вода одного із них лікує очі, другого нервову систему, третього - органи травлення (воно є джерелом бажань).

Маршрут закінчується на берегах р.Збруч. По всій довжині вона є межею між Тернопільською і Хмельницькою областями. Тут ріка глибоким каньйоном врізається в Медобірське пасмо, розтинає його навпіл. Цікава історія цієї невеличкої подільської річки, яка сягає початку нового літочислення.

Максимальне допустиме рекреаційне навантаження стежки було визначено з урахуванням: довжини маршруту складає 5600 м при середній ширині стежки 1,5 м. Ступінь стійкості лісових угруповань оцінений як 2 (за 5-й бальною шкалою). Ландшафти мають 2 стадію рекреаційної дигресії. За шкалою Методичних рекомендацій щодо визначення максимального рекреаційного навантаження природних комплексів і об’єктів у межах природно-заповідного фонду України за зонально-регіональним розподілом, 2003 р., с. 20 для лісових ландшафтів Північно-Західного Подільського району встановлюємо максимальне рекреаційне навантаження у 11,8 ос.-день/га. Період відвідування - теплий період року у 160 днів. Звідси:

М.Р.Н. = 0,84*11,8*160 = 1585, 92 ос. (не більше 1600 осіб/ рік)

Еколого-освітна стежка "Гора Гостра". Маршрут довжиною 1,2 км прокладено через вершину бічної товтри, на якій збереглися рідкісні степові та наскельно-степові угруповання рослин, в складі яких є багато рідкісних, ендемічних, реліктових та погранично-ареальних видів (тут зростає 10 червонокнижних та > 50 регіонально-рідкісних видів рослин). У зв’язку з цим відвідувачами стежки є, як правило, науковці.

Назва гори походить від конфігурації товтри, яка в минулому мала гострий шпиль, зруйнований в результаті функціонування тут в 50-x-60-x роках кар’єру.

Відвідувачі стежки мають можливість оглянути ксеротермічні угруповання рослин на відкритих вапнякових уступах та кам’яних розсипах, рештки організмів з вапняковим скелетом, що населяли тепле Сарматське море 15-20 млн. років тому та збереглися у вапняках у прижиттєвому положенні, популяцію ясенцю білого (названого в народі неопалимою купиною) на південно-східному схилі горба, змієголовника австрійського, угруповання ковили пірчастої та волосистої. На Гострій зростають ендемічні види Поділля: шиверекія подільська, шавлія кременецька, молочай волинський, лещиця дністровська, цибуля подільська.

З вершини гори добре проглядається навколишня місцевість: ланцюг Товтрового кряжу, г.г. Дзюрава, Лебедиха, Ципель, Франкові скелі, Довга, Любомля з розташованим біля них селом Вікном, назва якого походить від карстових озерець-вікнин, які знаходяться на його околицях.

Максимальне допустиме рекреаційне навантаження стежки було визначено за такою методикою: довжина маршруту складає 1200 м при середній ширині стежки 0,5 м. Ступінь стійкості лучно-чагарникових угруповань оцінений як 2 (за 5-й бальною шкалою). Ландшафти мають 2 стадію рекреаційної дигресії. За шкалою Методичних рекомендацій щодо визначення максимального рекреаційного навантаження природних комплексів і об’єктів у межах природно-заповідного фонду України за зонально-регіональним розподілом, 2003 р., с.21 для нелісових ландшафтів Північно-Західного Подільського району встановлюємо максимальне рекреаційне навантаження у 16,4 ос.-день/га. Період відвідування - теплий період року у 160 днів. Звідси:

М.Р.Н. = 0,6*16,4*160 = 1574,4 ос. (не більше 1600 осіб/ рік)

Еколого-освітна стежка "Бохіт". Це маршрут, найбільш цікавий для істориків, краєзнавців, геологів та етнографів. Його протяжність 6,2 км. Маршрут прокладено через типові лісові медобірські деревостани до найвищої вершини території заповідника та Гусятинського району г. Бохіт (414 м н.р.м.). Тут знаходиться добре збережене капище, на якому за припущенням науковців, стояла всесвітньо відома статуя Збуцького Святовита.

Дорога до г. Бохіт пролягає через різновікові деревостани, сформовані дубом, грабом, кленом, явором. На самій горі зростає старий ясеневий ліс. Рослинний покрив багатий та різноманітний. Навесні у лісі масово квітують підсніжник звичайний, проліска дволиста, печіночниця, анемони, цибуля ведмежа, пізніше - лілія лісова, орхідні. На розсипах вапняків на Бохиті можна зустріти зарості лунарії оживаючої - виду, занесеного до Червоної книги України.

Цікаве і різноманітне тваринне населення. Тут зустрічаються козуля, куниця, білка. Із рідкісних птахів залітають пугач, підорлик малий. Фоновими видами є зяблик, дрізд співочий, мухоловка строката, мухоловка мала, дрізд чорний, славка сіра, кропивник. На узліссі можна зустріти гадюку, вужа, веретільницю. Із рідкісних комах тут трапляється ведмедиця Tepa, дуже рідко - вусач мускусний, сатурнія руда.

Лісова стежка виводить відвідувачів до старої дороги скіфської доби, ліворуч якої знаходяться два могильники - курганний та безкурганний, з характерними для древніх слов’ян похованнями. Дорога веде до городища-святилища "Бохіт", яке оточене двома кільцевими та двома поперечними валами, причому головний і поперечний - скіфського періоду, а четвертий насипаний в давньоруські часи під час реконструкції городища. Через прохід у валу потрапляємо до загальнодоступної частини городища. Тут знаходились келії для жерців та паломників і довгі будинки-контини, в яких відбувались збори та урочистості.

За другим поперечним валом - священна (сакральна) частина святилища. Тут знаходились найголовніші його споруди - капище та кам’яний жертовник. Капище є п’єдесталом для статуї Святовида з ямою чотирикутної форми із розташованими навколо нього вісьмома жертовними ямами. Праворуч від нього, у вигляді невеликого кам’яного підвищення, розташований жертовник, куди приносились пожертви.

Статуя ідола має вигляд квадратного кам’яного стовпа заввишки 2,57 м зі сторонами 29x32 см, на чотирьох сторонах якого вирізьблено зображення. Увінчувала цей кам’яний стовп чотирилика голова, покрита круглою шапкою. Зображення на гранях Святовида поділені на три горизонтальні яруси. Дослідники стверджують, що це пов’язано із уявленням язичників про поділ Всесвіту на три частини: небо - світ богів (верхній ярус); землю, де

живуть люди (середній ярус); підземний світ - таємничі мешканці (нижній ярус).

На схилах гори Бохіт виявлено п’ять поселень-супутників, жителі яких обслуговували потреби жерців та прочан.

Максимальне допустиме рекреаційне навантаження стежки було визначено з урахуванням: довжини маршруту складає 6200 м при середній ширині стежки 1,5 м. Ступінь стійкості лісових угруповань оцінений як 2 (за 5-й бальною шкалою). Ландшафти мають 2 стадію рекреаційної дигресії. За шкалою Методичних рекомендацій щодо визначення максимального рекреаційного навантаження природних комплексів і об’єктів у межах природно-заповідного фонду України за зонально-регіональним розподілом, 2003 р., с.20 для лісових ландшафтів Північно-Західного Подільського району встановлюємо максимальне рекреаційне навантаження у 11,8 ос.-день/га. Період відвідування - теплий період року у 160 днів. Звідси:

М.Р.Н. = 0,93*11,8*160 = 1753, 84 ос. (не більше 1800 осіб/ рік)

Звісно, що це максимальне рекреаційне навантаження може бути зменшеним з урахуванням крутизни схилів та застосуванням обмежуючих перехідних коефіцієнтів: туризм - 0,25; масовий відпочинок - 0,60.

3.5.