Місце і роль природоохоронних систем у забезпечені сталого розвитку регіону

В основу концепції сталого (збалансованого) розвитку покладено розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, соціальних та економічних проблем, розв’язання яких можливе в комплексі, взаємозалежності.

Сталий розвиток розглядають як такий, що сприяє економічному зростанню і водночас справедливому розподілу матеріальних благ між громадянами, якісному відновленню довкілля, зростанню рівня соціального забезпечення і рівня життя громадян. З гуманістичної точки зору, сталий розвиток - це відповідальне, етично вивірене, екологічно безпечне зростання.

Теоретико-методологічні засади досліджень екомереж

В основі положень про сталість розвитку лежать такі принципи: обмеження впливу людини на біосферу до рівня можливого її стабільного відтворення; підтримка запасів природних багатств, біотичного і ландшафтного різноманіття і відтворювальних ресурсів;

- розвиток і впровадження ощадливих та екологічно безпечних технологічних процесів; дієве використання економічного механізму природокористування;

справедливий розподіл матеріальних благ і вивірений розподіл витрат при ресурсоспоживанні та управлінні охороною навколишнього середовища.

Географічні основи концепції збалансованого розвитку вперше детально обгрунтовані І.О.

- розрахунок рівнів економічного, соціального і екологічного розвитку і поєднаний аналіз їх територіальної диференціації;

поліструктурний аналіз інтегрального потенціалу території (ШТ);

визначення обсягу і структури національного доходу і валового суспільного продукту та його поєднаного аналізу зі структурою ІПТ в границях адміністративно-територіальних одиниць;

аналіз впливу інвестицій на ефективність віддачі території;

оцінка впливу економічного і соціального розвитку на екологічну ситуацію території, вивчення регіональних особливостей раціонального використання ІПТ і розвитку соціальної інфраструктури;

поліструктурне дослідження соціально-економічних і територіальних диспропорцій; вивчення структури демосоціального природокористування та інтенсивності техногенного навантаження на природне середовище;

поєднане дослідження соціально-економічного і екологічного розвитку території з метою аналізу якості життя, шляхів збереження природного середовища і покращання соціально- екологічних умов середовища життєдіяльності людини.

Сталий розвиток може мати різні моделі реалізації, в основі яких відмінні темпи і пропорції суспільного відтворення, однак соціально-екологічні пріоритети різних моделей є цільовими, незмінними. Пріоритетними функціями узгодженого розвитку будь-якого регіону,

- за твердженнями М.Д. Гродзинського - є дві; антропоекологічна (забезпечення та відтворення умов середовища життєдіяльності людини) та природоохоронна (збереження біорізноманіття і забезпечення стійкості та динамічної рівноваги антропогенізованих геосистем). Пріоритет другого порядку необхідно визнати за виробничою функцією геосистеми, згідно з якою геосистема має найвищий природний потенціал. Таким чином, пріоритетність функцій визначається як ієрархія цілей розвитку, у якому узгоджуються соціальне, екологічне і виробниче начала і розглядаються як триєдиний взаємопов’язаний суспільний процес (Гродзинсъкий М.Д., 2006).

Економічне зростання саме по собі не розв’язує соціальних проблем і не підвищує реальний життєвий рівень населення. Необхідно створити ефективну систему справедливого розподілу матеріальних благ серед членів суспільства. Сталий розвиток дедалі більше залежить від подолання бідності, майнового розшарування населення, забезпечення його товарами тривалого використання, доступності якісних медичних та освітніх послуг, очікуваної тривалості життя.

Ефективне запровадження будь-яких новацій еколого-соціально-економічного спрямування вважається реалізованим за умови їх впровадження на регіональному та місцевому рівнях. Мислити глобально, а діяти локально - основний принцип реалізації положень сталого розвитку.

Всеосяжність концепції сталого (виваженого, ощадливого чи відповідального) розвитку пояснюється і тим, що в ній передбачені конкретні регіональні аспекти реалізації цього процесу. Сутність сталого розвитку передбачає несумісність його з проявами революційних, катастрофічних змін і водночас це еволюційність та екологічна коректність.. Якщо на державному рівні принципи Декларації повинні бути переведені в ранг державної політики, то на регіональному рівні необхідно досягти створення еколого-економічних механізмів сталого, збалансованого, підтримуючого розвитку. При цьому узгоджений регіональний розвиток розуміють не як експоненціальний ріст виробництва, а як:

а) докорінну зміну структури матеріального виробництва;

б) збалансування регіональної системи природокористування;

в) соціальну стабілізацію життєдіяльності населення регіону;

г) забезпечення екологічно безпечних умов середовища життєдіяльності.

Враховуючи еколого-соціально-економічну особливість і своєрідність кожного регіону, необхідно розуміти індивідуальність моделі його збалансованого розвитку.

В Декларації Pio проголошується, що при досягненні сталого розвитку охорона середовища повинна бути невід’ємною частиною процесу розвитку. Принцип збалансованого пропорційного розвитку розглядає екологічну чи природоохоронну складову як невід’ємну частину процесу соціально-економічно-екологічного розвитку регіону. Виконання екологічних вимог можливе за умови відповідності виробничого потенціалу на новому організаційно-технічному і технологічному рівнях природно-ресурсному потенціалу будь- якої території. Тому оцінка природно-ресурсного потенціалу, виділення стратегічних для подальшого розвитку регіону ресурсів, з допомогою яких можна досягти ефективного самодостатнього розвитку, є невід’ємною складовою аналізу сталого розвитку.

Разом з тим оцінка виробничого потенціалу, його структури, територіальної організації, ступеня завершеності технологічних процесів їх відповідності вимогам екологічної безпеки є аспектом географічного аналізу процесу сталого розвитку.

Найбільш важливим етапом реалізації стратегії є визначення пріоритетних напрямків розвитку регіону, виявлення основних пропорцій і розробка механізмів їх запровадження.

Особливо важливим з точки зору сталого регіонального розвитку є принцип культивування кращих традицій природокористування корінного населення і його громад. Традиції природокористування корінних громад формувалися впродовж сотень років, десятків поколінь, передавались із покоління в покоління і примножувались. Вони знані в народі, етично вивірені та екологічно врівноважені.

Враховуючи масштабність приватизаційних процесів в регіонах, особливу увагу слід приділяти праву розробки і відповідальності за ефективне використання природних ресурсів. Очевидним є створення програм комплексного узгодженого використання природно- ресурсного потенціалу, який виступає основою адекватного розвитку господарського комплексу. Якщо певні зміни галузевої структури господарства регіону вже відбулись, то в територіальній структурі господарських комплексів необхідні послідовні зміни на принципах пріоритетності та оптимальності.

Рушійною силою гармонійного регіонального розвитку виступає молодь як гарант формування глобального партнерства і забезпечення кращого майбуття. Молоде покоління потребує відповідних форм освіти і виховання, в тому числі і в екологічний сфері. Як відмічено в новій редакції Концепції екологічної освіти України (2001), “підготовка громадян з високим рівнем екологічних знань, екологічної свідомості і культури на основі нових критеріїв оцінки взаємовідносин людського суспільства і природи повинна стати одним з головних важелів у вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціально-економічних проблем сучасної України”. Як зазначено в Концепції, екологічна освіта як цілісне культурологічне явище, що включає процеси навчання, виховання, розвитку особистості, повинна спрямовуватись на формування екологічної культури, як складової системи національного і громадського виховання всіх верств населення України, екологізацію навчальних дисциплін та програм підготовки, а також на професійну екологічну підготовку через базову екологічну освіту.

Теоретико-методологічні засади досліджень екомереж

Радою ЮНЕСКО на 166 сесії у 2003 році проголошено десятиліття освіти для сталого розвитку, впродовж якого необхідно докорінно змінити роль освіти, у тому числі екологічної, у повсякденному житті людей. Освіта впродовж всього життя сприятиме усвідомленій реалізації основних завдань сталого розвитку, його пріоритетів.

Один із принципів Декларації Pio відображає відповідальність держави, її регіонів за організацію системи екологічної безпеки населення шляхом державного контролю за дотриманням екологічних критеріїв господарювання, обізнаністю та інформованістю населення у цій сфері.

Досягнення гармонійного розвитку території будь-якого рангу передбачає реалізацію концепції збалансованого (пропорційного) розвитку. Мета збалансованого розвитку території - в громадсько-ефективному господарюванні з забезпеченням соціально та екологічно комфортних умов життєдіяльності населення.

В еколого-географічному плані збалансованість асоціюється з узгодженістю матеріальних, духовних, санітарно-гігієнічних умов життєдіяльності, які забезпечують так званий “психологічний комфорт” громадян. В цьому контексті збалансованість від звичної пропорційності еволюціонує в напрямку комфортної життєдіяльності.

Регіоналізація екополітики орієнтує використання внутрішніх ресурсів, резервів і можливостей господарювання різних адміністративно-територіальних одиниць. В такому трактуванні збалансований розвиток - це узгоджене господарювання, яке базується на місцевих ресурсних можливостях і забезпеченні комфортних умов життєдіяльності населення.

Збалансований розвиток виступає однією із складових процесу гармонізації і веде до підвищення “коефіцієнта корисної дії” території, який в свою чергу забезпечується суспільно-доцільним використанням її інтегрального потенціалу для забезпечення комфортних умов життєдіяльності населення.

Проблема збалансованого розвитку є актуальною на державному, регіональному і місцевому рівнях. Збалансованого розвитку на місцевому рівні досягти особливо складно. Збалансованість проявляється і простежується на реальних сторонах життєдіяльності людей: якості довкілля, якості життя, психологічному комфорті життєдіяльності тощо.

Провідними соціально орієнтованими формами природозаповідання виступають біосферні заповідники, природні національні і регіональні ландшафтні парки. Рекреація і природозаповідання - ці сфери природокористування сьогодні тісно взаємопов’язані у своєму розвитку і виступають одними із базових складових узгодженого регіонального розвитку.

Загальна теорія регіонального розвитку повинна базуватися на принципах і положеннях міжнародної стратегії сталого розвитку, враховувати національні і регіональні інтереси і бути спрямованою на покращання якості і підвищення рівня життя населення та забезпечення загальносвітових соціальних стандартів.

До числа пріоритетних принципів регіональної екологічної політики доцільно зарахувати:

пріоритетність вимог екологічної безпеки;

принцип запобіжності екологічних та природоохоронних заходів;

принцип “забруднювач платить”;

принцип екологізацїї матеріального виробництва;

збереження просторової та видової різноманітності, цілісності природних комплексів; наукового нормування впливу господарської діяльності на навколишнє середовище; збалансованого, узгодженого розвитку екологічних, економічних та соціальних інтересів населення;

провідної ролі і відповідальності місцевих органів влади у регіональному розвитку; вирішенні екологічних проблем на основі міжнародних правових норм і національного законодавства.

Досвід свідчить, що ефективність регіональної політики узгодженого розвитку може бути досягнута на основі реалізації таких складових:

мінімізації антропогенних перетворень природи;

поетапної ліквідації їх негативних наслідків;

формування регіональних екомереж як складової ефективних природоохоронних заходів.

Водночас короткотривалі цілі еколого-соціально-економічної політики регіону повинні спрямовуватися на вирішення невідкладних проблем, таких як:

поліпшення якості питної води, атмосферного повітря;

- утилізація побутових і промислових відходів;

- реструктуризація господарського комплексу згідно з вимогами оптимізації природокористування;

припинення деградації та руйнування біорізноманіття.

Виходячи з цього, обгрунтовано основні напрямки узгодженої еколого-соціально- економічної політики регіону з метою реалізації низки стратегічних цілей (рис.2.4.).

Узгоджена ег.о лого-соціально-економічна

патика регіону

Рис. 2.4. Структурні елементи узгодженої еколого-соціально-економічної політики регіону (за З.В.Герасимчук)

У сучасних умовах реалізації головних положень стратегії сталого розвитку екологічні і природоохоронні аспекти отримали відчутні стимули і важелі балансування цього процесу. Його сутність зводиться до узгодження економічних, екологічних і соціальних факторів розвитку з метою досягнення балансу суспільних інтересів на фоні реалізації індивідуальних потреб громадян. Центральною тезою міжнародної стратегії є турбота про людей задля реалізації їх індивідуальних прав на здорове і продуктивне життя у гармонії з природою. У зв’язку з цим охорона навколишнього середовища, середовища життєдіяльності громадян є невід’ємною частиною процесу сталого розвитку. Екологічний імператив (Красноярова Б.Л., 1996), як його іменує ряд авторів, означає пріоритет екологічних вимог в розробці довгострокової стратегії розвитку регіону і врахування екологічних аспектів діяльності небезпечних виробництв, індустріальних центрів, транспортної сфери тощо.

Критеріями продуктивного життя індивіда виступають: екологічна сприятливість умов навколишнього середовища, ступінь просторово-психологічного комфорту, якість здоров’я, якість життя, ступінь освіченості, матеріальний достаток та інші. Забезпечення належних природних умов життєдіяльності на принципах сталого розвитку вимагає побудови природоохоронної діяльності суспільства на нових концептуальних засадах, в основі яких знаходитиметься системний підхід до вирішення проблеми.

Теоретико-методологічні засади досліджень екомереж

На сучасному етапі розвитку цивілізації з її глобальними змінами і перетвореннями природних процесів і компонентів природи найбільш реалістичною ідеєю реалізації стратегії узгодженого розвитку є Загальноєвропейська стратегія збереження біотичного і ландшафтного різноманіття, прийнята у 1995 році на засіданні Міністрів екології європейських країн у Софії. В її основу покладено десять базових принципів, дотримання яких в усіх сферах природокористування забезпечить зменшення загрози біологічному і ландшафтному різноманіттю, посилення екологічної цілісності Європи, залучення до її реалізації широких кіл громадськості, створення Панєвропейської екомережі. Концепція екомережі є виявом процесу інтеграції європейської політики збереження природи. Це найбільш новаторська стратегія за всі періоди розвитку заповідної справи, в основу методології якої покладено ідеологію цілісності і саморозвитку природи. Вона є однією з обов’язкових складових сталого розвитку. Цим визначаються всі вихідні параметри даної концепції: значення, положення в системі збереження природи, мета, принципи і методи побудови, структура, рівні організації, підбір елементів, забезпечення цілісності і неподільності природи, необхідності відновлення бодай її екологічного каркасу. Іншими словами вона є інтегральною в організації збереження біотичного та ландшафтного різноманіття. При формуванні екомережі відбувається процес створення територіально і функціонально цілісної структури, стабілізація екологічних умов збереження біорізноманіття та формування необхідного еволюційного простору. Екомережа вирішує комплекс екологічних, природоохоронних, соціальних, економічних, екоосвітних та екопросвітницьких проблем. Для України, її регіонів розбудова екомереж має принципово важливе значення, оскільки сприятиме покращанню екоприродних та екосоціальних показників, за якими Україна лідирує в Європі, рівня забруднення, ресурсовикористання, розораності земель, еродованості ґрунтів, прояву негативних природно-антропогенних процесів, техногенного навантаження, деградованості рослинності, складності екоситуації, напруги природних умов життєдіяльності тощо.

Згідно з цією стратегією до 2015 року повинна бути створена Європейська екомережа - цілісна природоохоронна і природопідтримувальна система, в основу якої закладається інтегрована воєдино мережею екологічних коридорів природна рослинність, яка стимулює умови розселення, міграції, виживання і відновлення біоти, збереження середовища її існування. В свою чергу національні екомережі, розвиток яких базуватиметься на єдиній методологічній основі, повинні інтегруватися в єдину Європейську екомережу.

Однак формування Всеєвропейської екомережі та національної екомережі України не забезпечене єдиними методологічними підходами та нормативно-правововими документами.

Методологічні засади формування національної екомережі, основні підходи до її розбудови викладені у колективному монографічному досліджені “Розбудова екомережі України”, опублікованому у 1999 році напередодні прийняття Закону України “Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на період 2000-2015 років”. Питання методології, загальної стратегії і методи проектування екомережі у басейні Дніпра викладені у колективній монографії за редакцією Ю.Р.Шеляг-Сосонка „Конкепция, методы и критерии создания экосети Украины”. Як зазначають фахівці, створення екомережі є логічним кроком подальшого розвитку природоохоронної справи в Україні, одним із напрямків інтеграції нашої держави до міжнародної співпраці у цій сфері.

Контрольні запитання і завдання:

1. Які принципи лежать в основі положень про сталість розвитку?

2. Які функції узгодженого розвитку будь-якого регіону вважають пріоритетними ?

3. Наведіть пріоритетні принципи регіональної екологічної політики.

4. Концепція екомереж і стратегія сталого розвитку.

2.4.