Загальна характеристика конфліктології як комплексної системи знань: об'єкт, предмет, методи дослідження, функціональна роль

Проблема визначення об’єкта і предмета конфліктології не є самоочевидною або ж доволі простою. Недарма більшість російсь­ких та українських конфліктологів ухиляються від наукового чи навіть навчально-практичного визначення об’єкта і предмета цієї молодої науки.¹

Зауважимо, що під об’єктом суспільних наук, які так чи іна­кше стосуються питань конфліктів, переважно розуміється ем­пірично даний фрагмент соціальної взаємодії або реалії, які ста- новляють ту чи іншу сторону проблемних суспільних відносин, а предмет — відтворення цієї емпіричної реальності на абстрактно­му рівні, який дозволяє виділити закономірності розвитку і фун­кціонування об’єкта.^{[6] [7] Виходячи з цього, зробимо логічний ви­сновок, що до об’єкта конфліктології ми відносимо всі прояви конфліктної соціальної взаємодії у сучасному світі, а до предмета віднесемо закономірності виникнення, ескалації і розв’язання конфліктів, у тому числі й теоретичні основи ведення переговорів як ефективного засобу розв’язання конфліктів.}

Конфлікти являють собою невичерпний об’єкт пізнання з огляду на чисельність існуючих та стрімке зростання нових кон­фліктних ситуацій. Водночас об’єкт конфліктології є більш кон­сервативним наукоутворюючим чинником, ніж предмет. Пред­мет конфліктології виступає більш динамічним елементом, його межі постійно уточнюються в результаті розвитку науки. Так на ранніх стадіях становлення конфліктології до її предмета було віднесено переважно деструктивні, тобто руйнівні функції, мен­ше — конструктивні функції конфліктів, а тепер до предмета кон­фліктології додаються нові функції конфліктів: групоутворення, інновації, інформації тощо.

Важливим наукоутворюючим елементом кожної науки є її ме­тодологічні основи. Методологія — це вчення про доцільність та необхідність дослідження об’єкта і предмета науки логічно пов’я­заною сукупністю методів, спеціальними засобами і процедура­ми. Методологія конфліктології — це цілісна система логічно по­в’язаних теоретичних, власне методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур з метою отримання достовір­них знань щодо природи, сутності, змісту конфліктів. Традицій­ним для методології більшості суспільних наук є шлях викорис­тання принципів, законів та методів 3-х рівнів — філософського, загальнонаукового (соціологічного) та конкретно-наукового. Розглянемо методологічні основи конфліктології на кожному з вищеназваних рівнів.

Принцип єдності теоретичних узагальнень та емпіричних до­сліджень орієнтує конфліктологів не зводити вивчення конфліктів до аналізу паперів, так званих «карт конфлікту» чи думок, що відображають конфліктну взаємодію, а звертатися до безпосеред­нього дослідження реальних конфліктів конкретних суб’єктів у певному соціальному середовищі. Так у книзі Дона Гелрігела, Джона Склокума — Молодшого, Річарда Вудмена, Н. Сью Бренінг «Організаційна поведінка» (К., 2001) автори постійно звертають­ся до аналізу конфліктів могутніх компаній типу «Мак Дональдс», «Апл компьютер» та інших. Але з іншого боку практична цінність висновків та рекомендацій, отриманих навіть на солідній досвідній базі, значно підвищується, якщо вони підтверджені існу­ючими теоретичними положеннями (принцип верифікації — пе­ревірки).

Принцип системного підходу вимагає розглядати конфлікт як цілісне, складне, органічне поєднання всіх елементів (складових) конфлікту, зв’язки між елементами, а також сукупність зв’язків конфлікту із зовнішніми умовами.

До методів філософського рівня, найбільш уживаних у кон- фліктології віднесено: встановлення причинно-наслідкових зв’язків; встановлення єдності та різниці між формою прояву та сутністю конфліктів; аналіз конфліктів у розвитку (етапів еска­лації та реескалації) та інші. За допомогою методів філософсько­го рівня визначаються найбільш загальні і суттєві характеристи­ки конфлікту та феномену переговорів — їх природа, сутність, ос­новні форми прояву, роль у суспільному житті.

Методи загально-наукового рівня включають аналіз, абстра­гування, синтез, індукцію та дедукцію, метод спостереження, по­рівняльно-історичний та інші методи, які довели свою надійність — отримання однозначних результатів при багаторазовому ви­користанні. Серед цієї групи методів ми особливого значення надаємо аналітичному методові — уявному розчленуванню кон­флікту на складові — конфліктоген, суб’єкт, об’єкт, проблемне поле, інцидент, причини, форми конфліктної взаємодії та розг­ляд кожної складової окремо. Після завершення аналітичного етапу дослідник синтезує нові положення в цілісну картину яви­ща.

До специфічних, конкретно-наукових методів конфліктології нами віднесено методи посередництва, навіювання, тестування, експертних оцінок. Так, метод експертних оцінок заснований на створенні прогнозу розвитку конфліктної ситуації на основі зго­ди групи експертів.

Кожна з наук виконує широкий чи вузький спектр ролей у суспільстві, слугуючи не тільки задоволенню пізнавальних потреб людини, але й вказуючи на способи вирішення нагальних потреб.

До функцій конфліктології належать:

• інформаційна;

• гносеологічна;

• прогностична;

• виховна;

• практично-рекомендаційна.

Так, інформаційна функція конфліктології полягає в тому, що ця наука надає сукупність знань щодо природи конфліктної взаємодії, залежності розв’язання конфліктів від ступеня педаго­гічної культури контрагентів тощо. Віктор Шейнов справедливо зазначає, що 70-80% конфліктів виникає поза нашими бажання­ми, а більшість людей не знає про них чи не надає конфліктам належної оцінки.^[8] Реалізація соціальних функцій галузі знання і навчальної дисципліни «Конфліктологія та теорія переговорів» дає змогу:

• виходити з конфліктних ситуацій «з чеснотами», «не втра­чати обличчя» навіть за найгірших варіантів їх вирішення, а у переговорному процесі аргументовано відстоювати свою позицію, твердо дотримуватися обраного курсу;

• на основі вивчення специфіки конфліктного спілкування у сфері міжнародних економічних відносин виробляти опти­мальні стратегії поведінки «своєї команди» — виробничого колективу;

• дати собі та своїм співробітникам рекомендації щодо того, як уникати більшості конфліктних ситуацій, а також по мож­ливості попереджувати появу конфліктів, як кажуть, «на го­лому місті»;

• визначати основні стратегії переговорного процесу як ефек­тивного засобу вирішення конфліктів у зовнішньоеко­номічній діяльності;

• уникати деструктивних конфліктів у туристичній галузі та пропонувати оптимальні шляхи вирішення «кроскультурних конфліктів» у царині міжнародного туристичного обміну.

Виховна функція конфліктології полягає у тому, що отримані знання поступово трансформуються у життєві правила не відпо­відати конфліктогеном на конфліктогени (слова, жести чи пове­дінка, яка веде до конфлікту), робити якомога більше доброзич­ливих позовів до співпраці, вести себе тактовно та ін.

ВИСНОВОК: до об’єкта конфліктології ми відносимо всі прояви конфліктної соціальної взаємодії в сучасному світі, а до предмета — закономірності виникнення, ескалації і розв’язання конфліктів, у тому числі й теоретичні основи ведення переговорів як ефективного засобу розв’язання конфліктів. Основними фун­кціями конфліктології є інформаційна; гносеологічна; прогнос­тична; виховна; практично-рекомендаційна.

1.3.