Становлення предмета конфліктології

Аналіз наукових поглядів на вирішення проблем конфлікт­ності з давніх давен, а також сукупності практичних знань з цього приводу показав, що в історії людства конфлікти як форма прояву життєвої боротьби були явищем майже повсякденним.

Лише у минулому XX столітті з’явилася можливість пов’яза­ти розрізнені знання щодо конфліктів. Подібний синтез був плідним, оскільки з одного боку в кожній із галузей був накопи­чений матеріал, який потребував осмислення на новому метана- уковому рівні за допомогою єдиного категоріального апарату, а з другого — в основі будь-якого конфлікту лежить протиріччя, су­перечність, універсальна психологічна напруга у відносинах, які потрібно вирішити. Крім того, менеджер, керівник у рамках своєї діяльності має справу з цілісними проявами конфліктів, а не ок­ремими їх виявами чи аспектами. Так при вирішенні конфлікту у сфері міждержавних стосунків присутні і політичні, і історичні аспекти, і психологічні моменти порушення спілкування між кон­трагентами, даються взнаки і міжнародно-правові аспекти діяль­ності. Таким чином, першим кроком у встановленні специфіки конфліктології є визнання її комплексного міждисциплінарного характеру. Підтвердимо нашу тезу посиланням на дослідження російських учених А.Анцупова та А.Шипілова, у якому встанов­лено, що окремі аспекти конфліктів досліджуються не менше ніж 11 окремими науками: військовими науками, історією, психоло­гією, філософією, мистецтвознавством і навіть математикою.^[II]

Для того, щоб мати уявлення щодо досягнень кожної з цих галузей знання, представляти їх можливості та обмеження у зв’яз­ку з необхідністю встановлення специфіки нашого курсу, роз­глянемо в стислому вигляді результати досліджень у кожній з них.

У військових науках поняття «збройний конфлікт» застосо­вується задля аналізу збройних сутичок між державами чи знач­ними соціальними силами всередині країни будь-якої інтенсив­ності, від війни (широкомасштабний міждержавний конфлікт високого ступеня інтенсивності) до незначних прикордонних су­тичок (які можуть зазнати ескалації до війни). Головним досяг­ненням військової науки на цій ділянці є визнання збройних конфліктів суспільно-політичним явищем, яке викликане по­літичними інтересами та вирішується переважно насильницьки­ми, силовими засобами, пов’язаними з загибеллю та страждан­нями людей, але воно і припускає вирішення на завершальному етапі шляхом переговорів. Значення досягнення воєнних наук у тому, що встановлено зв’язок між політичним курсом держав, конфліктною боротьбою значних соціальних сил та переговор­ним процесом. Останнім часом воєнні науки приділяють увагу ми- ротворчості як способу легітимного, міжнародно-правового спо­собу врегулювання міжетнічних конфліктів.^[III]

В історичних науках конфлікти досліджувалися в основному на міждержавному рівні як сутичка протилежних або неспівпада- ючих інтересів держав у різні періоди історії. Історичні науки свідчать про те, що з плином історії постійно збільшується чи­сельність міждержавних конфліктів, конфліктів на міжетнічній основі, що, у свою чергу, викликає збільшення жертв, яких у ми­нулому столітті налічується майже 300 мільйонів осіб. На нашу думку, значення історичних наук у вирішенні проблеми конфліктів слід знаходити з іншого боку, з боку ретельного вив­чення історичного становлення інституту переговорів.

Педагогічні науки були спрямовані на аналіз вирішення конфліктів у площині «вчитель-учень», «педагог-педагог», «учень- учень» у своєрідних навчальних колективах. Ці науки зосереджу­вали увагу дослідників на необхідності формувати високу педа­гогічну культуру керівників, педагогічний такт, уміння безконф­ліктного спілкування людей різного віку та соціального досвіду.

Політичні науки розглядають конфлікти у площині бороть­би за владу між специфічними верствами населення, політич­ними елітами, владно-державними структурами, між тим, хто править, та тими, ким правлять.

Конфлікт у мистецтвознавстві віддзеркалює споконвічне протиборство добра і зла, внутрішніх інтенцій та зовнішніх фак­торів поведінки людини. У Радянському Союзі ще в 1949-1952 рр. відбувалися дискусії щодо відображення конфліктів у драматич­них творах, підсумком яких стало вироблене учасниками конфе­ренції гасло: «Бути конфлікту!». Творами мистецтва конфлікт відображається, як правило, більш повно, різнобарвно, «живіше», індивідуальніше, ніж у абстрактних науках, з урахуванням діалек­тики загального та особистого, тому прикладами з творів мистец­тва можна поповнювати арсенал керівника вирішення конфлік­тних ситуацій.

Виникненню терміна «математика конфлікту» конфлікто­логія зобов’язана теорії гри, основи якої було сформовано аме­риканським математиками Дж. Нейманом та О. Моргенштерном у 1944 році. Однак сподівання, що за допомогою математичної класичної теорії вдасться вирішувати конфлікти складних, не­лінійних соціальних систем, не виправдалися. Життя виявилося багатшим, складнішим та більш багатоплановим, ніж математичні матриці. Та все ж таки математичні моделі допомагають виявити приховані закономірності функціонування конфліктних взаємин, а математична обробка великого обсягу статистичного матеріалу є необхідною умовою внесення науковості у конфліктологію та теорію ведення переговорів.

Разом із соціологами першими на теренах колишнього СРСР проблемою конфліктів зацікавилися спеціалісти в галузі права. Головними аспектами в дослідженні питань конфліктів ученими- правниками стали судово-правові засоби їх вирішення, кримі­нологічне вивчення конфліктних ситуацій, правові принципи, правила і норми вирішення конфліктів.

Якщо виходити з кількості публікацій, то психологія займає провідне місце серед інших галузей конфліктології. Ми вважає­мо, що суттєвими досягненнями психологів стали розробка по­нятійного апарату конфліктів: сутність, структура, генезис, ево­люція, класифікація, психологічна готовність, передконфліктний стан, попередження, вирішення, функції конфлікту, методи діаг­ностики, а також тверде встановлення того факту, що конфлікти завжди пов’язані із значними напруженнями емоційно-психоло­гічного стану протиборних сторін. Поряд з позитивними зрушен­нями в галузі психології конфлікту відзначено певну не­рівномірність у виборі предмета дослідження — 83% робіт психо­логів припало на вивчення міжособистісних конфліктів, 9% — на аналіз внутрішньоособистісних конфліктів, а на конфлікти між малими, середніми та великими соціальними групами, якими має займатися фахівець у галузі міжнародних економічних відносин, туристичного бізнесу, припало всього 3-4% всього обсягу науко­вих робіт. У той же час конфлікти в царині міжнародно-економі­чних відносин і туристичного бізнесу відбуваються за участю різних за віком, соціальним рангом, життєвим досвідом груп. Крім того, можна стверджувати, що психологічні дослідження конфліктів здебільшого носили фрагментарний характер, не створено ще узагальнюючих праць загальнотеоретичного та ме­тодологічного характеру.

Зарубіжна конфліктологія подала нам приклад розширеного тлумачення конфлікту і відповідного гранично широкого підхо­ду до видів конфліктів, що має певну евристичну цінність, бо де­монструє глибоку вкоріненість конфліктного стилю поведінки у весь живий світ.

В окремих роботах біологічного напрямку ми зустрічаємо відомості щодо конфлікту між рослинами за «місце під сонцем», які виступають підґрунтям положення щодо тотальності кон­фліктної поведінки всього живого. Значення вищевказаної галузі конфліктології полягає в тому, що на підсвідомому та несвідомо­му рівнях поведінки людей у разі конфлікту ми можемо знайти прояв закономірностей конфліктної боротьби, притаманний усім біологічним видам.

У роботах соціалізованого напрямку зооконфліктології конфлікт тлумачиться як засіб встановлення та підтримки ієрар­хічних відносин у групі тварин, демонстрації агресії з метою при­душення противника, підтримки авторитету групового (стадно­го) лідера.

Цінність підходу до конфліктів з позицій зооконфліктології в тому, що конфлікти тлумачаться як пов’язані з внутрішньови­довою боротьбою за життєві ресурси, за територію, за вище місце в ієрархічній структурі.

У філософських науках проблема конфлікту не набула ще ста­тусу однієї з центральних проблем, тому що до останніх традиц­ійно віднесено проблеми протилежності, боротьби, антагонізмів та інші, які, безумовно, також мають відношення до конфліктів. До 60-х років XX століття радянськими філософами конфлікти вважалися аномаліями на мікросоціальному рівні, зіпсованими відносинами між особистостями.

14 Цюрупа М.В. Основи конфліктології та теорії переговорів можуть бути одночасно задовільненими».¹ Від філософських наук конфліктологи небезпідставно очікують розробки методологіч­них основ молодої науки, розвиненого категоріального апарату, філософської концепції соціального конфлікту. Однак у цьому напрямку вироблені лише загальні підходи. Згідно з таким підхо­дом конфлікт є виявом, конкретизацією динамічного протиріччя, яке має свій цикл життя, — передумови, зародження, розвиток, завершення, вирішення.

Кроскультурні дослідження почали поширюватися стрімкими темпами з 90- х років XX століття, а рекомендації щодо встанов­лення загальної міжнародної культури ділових відносин, на ос­нові якої ведуться успішні переговори між представниками «своєї», «чужої» та «іншої» культур, використовуються зараз най­потужнішими фірмами світу. Ціла низка конкретних міжнарод­них досліджень показує, що досягнення згоди щодо ведення такої стратегії переговорів, при якій виграють обидві сторони (так зва­на стратегія «win-win»), є найбільш вигідною.^{[4] [5]}

ВИСНОВОК: становлення конфліктології пов’язане з інтег­рацією тих досягнень з осягнення природи, змісту, функцій кон­флікту у міждисциплінарних дослідженнях, що мають загально­теоретичний характер та універсальне значення. Однак поки що ці міждисциплінарні зв’язки дуже слабкі. Дослідженням конфліктів на теренах СНД в Україні займаються: філософія, пра­вознавчі науки, педагогіка, психологія, соціологія, мистецтво­знавство, математика, історичні та воєнні науки, психологія, кроскультурні дослідження, інші галузі знання. Слід визнати найбільш грунтовні досягнення в соціології та психології кон­флікту. Синтез конфліктологічних знань має відбуватися на єдиній методологічній та категоріальній базі, а також увібрати в себе історичний аспект знань, досвід зарубіжної та вітчизняної конфліктології останніх десятиріч.

1.2.