ВСТУП

Зростання чисельності соціальних, військових, кроскультур- них, міжнародних, внутрішньоособистісних та інших, у тому числі новітніх конфліктів, які ще не піддаються класифікації, легкість їх виникнення та складність замирення стали ще однією ознакою і проблемою сьогодення.

Часто-густо конфліктуючі сторони не бажають не тільки по­ступитися принципами, а і взагалі поступитися будь-чим, що зу­мовлює непримиренність і протилежність їх позицій, сприяє зат­вердженню незгоди, порушенню нормального ділового спілку­вання. Водночас конфлікти не належать до тих соціальних явищ, в регуляції яких можна користуватися очевидними правилами на основі здорового глузду — цього «генія людства» (Гете). Очевид­но, «геній людства» не є таким всемогутнім, яким його вважали у минулому, коли ще конфлікти не набули статусу універсального проблемного явища. Для сучасного керівника, спеціаліста у га­лузі туристичного бізнесу, у сфері менеджменту зовнішньоеко­номічної діяльності вкрай важливим є здатність оцінювати кон- фліктогенність рішень, що приймаються, вміння попереджувати виникнення, ескалацію та деструктивний розвиток конфліктів. Можна стверджувати про необхідність формування у сучасних фахівців культури вирішення конфліктів. Адже контрагентами в цій сфері виступають люди з різним життєвим досвідом, усталеними життєвими установками та соціокультурними вимірами їх взає­мин, деякі з них очолюють соціальні інституції та установи. Для цього необхідно мати певний мінімум знань з конфліктології — молодої науки XX століття, яка в Україні тільки почала процес становлення.

Конфліктологія — це наука про фактори виникнення, зако­номірності ескалації або ж реескалації та способи розв‘язання конфліктів усіх типів, виходячи з можливостей теорії та набутого практичного досвіду. Один з найвідоміших теоретиків конфлікту Рудольф Дарендорф заявив: «Той, хто вміє впоратися з конфлік­тами шляхом їх визнання та регулювання, бере під свій контроль ритм історії».

Один із висновків конфліктології полягає у тому, що ефек­тивним способом розв‘язання більшості конфліктів є переговори. Переговори дозволяють знаходити згоду між конфліктуючими сторонами навіть у тому випадку, коли протиборство (агона) за­вело їх у глухий кут. Звісно, якщо не керуватися під час проведен­ня переговорів «золотим правилом» радянської дипломатії, про яке молодим дипломатам нагадував А.А. Громико: «Вимагайте все по максимуму, не відступайте ані на крок».

Сумісне рішення, прийняте в результаті переговорів, пере­говорні сторони розглядають якнайкраще у наведеній ситуації. Якщо у підсумку переговорів ніхто не вважає себе переможеним, це значно знижує рівень конфліктності відносин і у майбутньо­му.

Таким чином, курс «Конфліктологія та теорія ведення пере­говорів» є не штучним утворенням такої навчальної дисципліни, що поєднала знання про конфлікти із засобами їх замирення, а навпаки — є органічним поєднанням учення про закономірності виникнення, протікання, еволюцію конфліктів з теорією одного з найбільш ефективних способів їх розв‘язання шляхом ведення переговорного процесу і у такий спосіб замирення конфліктів.

Конфліктна проблематика виглядає актуальною для Украї­ни. З одного боку нашому суспільству вдалося уникнути крово­пролитних насильницьких конфліктів, які у республіках колиш­ньої Югославії, на теренах Росії втягнули у свій вир мільйони людей. Українське суспільство накопичило певний досвід зами­рення міжетнічних конфліктів у Кримській автономній рес­публіці, налагодження нормальних (терпимих або малоконфлік- тних) відносин між Заходом і Сходом нашої країни як особливих соціокультурних середовищ, між сільськими регіонами та потуж­ними промисловими зонами. Однак, як небезпідставно вважає професор Роман Шпорлюк, відомий і знаний фахівець як в Ук­раїні, так і в Сполучених Штатах, після трагічних подій 11 верес­ня 2001 року у США Україна могла б зайняти більш помітну роль «миротворця» у сучасному конфліктогенному світі, особливо в ре­гіонах зіткнення різних культур.

З іншого боку, українська гілка конфліктології тільки почи­нає заявляти про себе, з‘явилися перші науково-навчальні праці: «Конфлікт і згода» А.Ішмуратова (1996 р.), «Словник-довідник термінів з конфліктології» (ред. М.Пірен, 1995 р.), «Конфліктоло- гічний підхід до сучасної ситуації на Україні» (І.Бекешина, 1994 р.), «Основи конфліктології» (А.Гірник, 2001 р.), введено в процес навчання у вузах предмет «Основи конфліктології та теорії пере­говорів». Все ж таки ще недостатньо розвинений понятійний апа­рат вітчизняної конфліктології, обмежена кількість навчальних посібників для студентів, дезінтеграція гуманітарного, медично- психологічного та галузевого підходів до вивчення конфліктів і особливо до переговорного процесу ставлять на порядок ден­ний розробку курсу лекцій, який був прочитаний в університеті КУТЕП упродовж 2000-2002 років.

Особливостями навчальної дисципліни, яка запропонована для вивчення студентам старших курсів ВНЗ, є таке:

• звуження проблематики вивчення реальних конфліктів ме­жами соціальних, як правило, міжгрупових конфліктів;

• дослідження переговорного процесу у контексті регулюван­ня економічних відносин, у той час як існуюча література присвячена питанням ведення переговорів у сфері дипло­матії, політики;

• аналізом деяких типів конфліктів у сфері туризму, які май­же не висвітлено у навчальних посібниках на теренах Украї­ни та Росії, зокрема, кроскультурних конфліктів;

• доведення зв‘язку ефективності діяльності менеджера з тео­рією та практичним уміннями вести переговори.

Навчальний посібник розрахований на студентів старших курсів денної та заочної форм навчання, тому матеріал максималь­но структурований і в певних випадках складає сукупність тез, які можна перетворити на розгорнутий текст.