Антична наука

Саме культура античної Греції в період свого розквіту (УІ-ІУ ст. до н. е.) породила науку. Демократизація суспільно-політичного життя Старо­давньої Греції сприяла формуванню апарату логічного раціонального об­ґрунтування, який став універсальним засобом виробництва знання в ціло­му.

Рабовласницький характер грецького суспільства визначив другу рису античної науки. Повсякденне використання рабської праці, звільнення гро­мадян від матеріального виробництва сформувало в суспільній свідомості зневажливе ставлення греків до практичної діяльності, що привело до абст- рактно-споглядально-художнього ставлення до дійсності. Вони відокрем­лювали фізичну трудову діяльність, результатом якої було виробництво ма­теріальних предметів, від духовної, плодами якої були інтелектуальні пред­мети. Останньому виду діяльності греки надавали безумовну перевагу.

Споглядальна установка давніх греків відіграла дуже важливу роль у формуванні античної науки. Вона стала обов’язковою умовою появи ідеа­лізації як початкової форми теоретичної діяльності. В межах матеріально- виробничої діяльності можлива лише операція абстрагування, узагальнення принципів знаряддєво-трудової діяльності. Греки змогли відсторонитися від матеріально-практичного ставлення до дійсності і перейти на позиції спо­глядання, що дало можливість творити ідеальні об’єкти, які не існують в ре­альності, не можуть бути втілені в практичній діяльності.

Засновником античної науки вважається Фалес, який першим почав доводити геометричні теореми, що, по суті, являло собою здійснення опера­ції з ідеальними об’єктами. В Єгипті геометри були практиками, які прово­дили свої дослідження виключно для розв’язання практичних задач. Греки перетворили геометрію в логіко-теоретичну систему знання. Парменід і Зе­нон зробили важливий подальший крок у розробленні теорії доведення. Пі­зніше Аристотель у своїх працях із логіки здійснив глобальний синтез при­йомів логічного доведення.

Але споглядальне ставлення греків до дійсності мало і негативні наслідки. Для них істинне знання повинно було бути загальним доведенням, не пов’язаним із матеріально-речовою дійсністю, - ці знання були самодостатні, не потребували фактуальної перевірки. Греки не намагалися співвідносити їх з матеріальною дійсністю. Головним методом пізнання в античній науці був метод споглядання. Вони не користувались експериментальним методом як штучним засобом дії на об’єкт із метою уточнити зміст прийнятих ідеальних, теоретичних моделей об’єктів.

Отже, дві умови сприяли виникненню античної науки: це формування абстрактної, теоретичної діяльності з ідеальними об’єктами і становлення апарату їх обґрунтування, логічного доведення. Ці обставини відіграють важливу роль у подальшому розвиткові науки.

2.3.