Наука в епоху Середньовіччя

У теологічному світогляді, який визначав особливість середньовічної науки, можна виділити наступні головні пізнавальні установки:

Універсалізм. Походячи з ідеї божественного творіння, середньовіч­ний інтелектуал намагався осягнути божественний промисел.

Символізм. На думку середньовічних мислителів, існування кожної речі визначалось верховним планом божественного творіння, відтворювало, втілювало таємну фундаментальну сутність, яку треба було осягнути. Дже­рела середньовічного символізму йдуть до новозавітного вислову: „Спочат­ку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”.

Слово розглядалось не тільки як знаряддя творіння, онтологічна сти­хія, але і як універсальний засіб осягнення божественних творчих актів. Ре­алістичне мислення вело до ототожнення світу речей із світом понять. При цьому вважалось, що поняття виражають сутність речей. Світ понять - це фундаментальна реальність промислу Бога. Тому головна увага діячів євро­пейського Середньовіччя зосереджувалась на тлумаченні понять. Замість пізнання речей досліджувались поняття. Пізнавальний процес набув сугубо книжкового, текстового характеру. Оскільки Святе Письмо було найбільш авторитетним текстом, то пізнавальна діяльність зосереджувалась навколо його тлумачення.

Телеологізм. Кожна річ, як творіння Бога, втілювала його мету. Існу­вання кожної речі було для чогось. У загальній ієрархії цінностей кожна річ займала певне місце. Відповідно до середньовічного мислення на вершині піраміди речей-цінностей знаходилась людина як центр творіння. Відповід­но тому і Земля розглядалась як центр Всесвіту. Таким чином, на основі ан­тропоцентризму складався геоцентризм.

Містично-текстовий характер середньовічної науки, коли операції з поняттями заміщували операції з речами, визначав важливу її особливість.

Оскільки схоластична наука не мала безпосереднього доступу до ма­теріального світу, то споглядання, позадосвідність стали її невід’ємними ри­сами. Треба відмітити ще одну обставину. Теологічна спрямованість серед­ньовічного мислення готувала важливе для подальшого розвитку науки уяв­лення, що в глибині світу речей існує фундаментальна реальність, яка ви­значає їх поведінку. В класичній науці ця реальність позбудеться теологіч­них і телеологічних властивостей та набуде номологічного, детерміністич­ного характеру, що виражає сутність усього існуючого. Отже, середньовічна наука не була провалом в історії розвитку науки, а стала важливим етапом для подальшого її розвитку.

2.4.