31. Плата (податок) за землю.

Сплата цього податку передбачена ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» і регулюється Законом України «Про плату за землю» (у редакції від 19 вересня 1996 року), Земельним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України.

Платники сплачують податок на землю з дня виникнення права власності або права користування ділянкою, а у разі втрати платником цих прав податок сплачується за період фактичного перебування у нього ділянки в поточному році. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні, у тому числі й орендованої. При цьому законодавець виділяє три категорії земель: землі сільськогосподарського користування, землі населених пунктів і землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони тощо.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі — у формі орендної плати.

Стаття 1 Закону України «Про плату на землю» встановлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Стаття 4 цього закону уточнює таке визначення, вказуючи, що ставка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квадратний метр.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських земель встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюють і затверджують відповідні місцеві ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розташування ділянки, але не вище, ніж удвічі від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, встановлених Законом України «Про плату за землю». Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:

— нецільового використання землі;

— перевищення норм відводу.