СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В ДОБУ ГЕТЬМАНАТУ Б.ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ДЕФІНІЦІЯ ПОНЯТЬ

В.В.Опанасюк

стариший викладач

Сумський ДУ

Суттєвого значення в умовах сучасного державотворчого процесу в Україні набувають компаративні дослідження. Аналізуючи та запозичуючи політичний досвід, напрацьований на Заході, варто враховувати, по-перше, що Україна як демократична держава відстає від західних демократій за рівнем свого розвитку; по-друге, власні історичні традиції накладають відбиток на вибір форми державного правління та моделі державної влади.

Девальвація марксистсько-ленінського підходу до дослідження суспільства, методологічний плюралізм, безпідставна підміна понять спонукають до перегляду суспільствознавчої термінології згідно з сучасним станом розвитку політичної науки. У порівнянні з ранньомодерними часами умови формування держави значно змінилися, тому закономірно постає питання про можливість використання сучасних понять для осмислення подій історичного минулого. Переконані, що поняття, розроблені в рамках історико-генетичного та інституційного підходів до дослідження політичних систем, не тільки дозволяють описати історико-політичний досвід становлення інститутів державної влади в Україні, але також створюють передумови для проведення історико-порівняльних досліджень як основи для поглибленого аналізу традицій політичного життя українського суспільства, динаміки політичних процесів, їх прогнозування на сучасному етапі розвитку держави.

Становлення інститутів державної влади є різновидом політичного процесу. Термін «процес» походить від лат. processus, що перекладається як просування. Політологічний енциклопедичний словник подає визначення політичного процесу як «форми функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує в просторі й часі» [1, с. 517].

Становлення інститутів державної влади – базовий політичний процес, оскільки потенційно його результатом є забезпечення легітимації конкретної форми держави з усіма її структурними елементами. У ході цього процесу встановлюються відносини влади з різними верствами суспільства незалежно від того, суспільство є закритим, становим, чи відкритим для вертикальної соціальної мобільності. Розвиток демократії забезпечує політичну участь населення в окресленні конфігурації влади, визначенні способів її реалізації, формуванні механізму зміни правлячої еліти тощо. Водночас зміни в системі впливають на параметри самого процесу.

Становлення інститутів державної влади проходить у режимі розвитку, що означає поступовість переходу від простіших форм до організаційно досконаліших. Однак відносно доби гетьманату Б. Хмельницького, як втім і щодо сучасного державотворчого процесу в Україні, доцільно використовувати термін «становлення» в значенні утворення інститутів державної влади в сукупності їх характерних ознак і форм. У цьому розумінні термін «становлення» використовується як синонім терміну «формування». Таке тлумачення поняття дозволяє акцентувати дослідницьку увагу на об’єктивних та суб’єктивних змінних, від яких залежить результат здійснення процесу.

Детальний аналіз інституційного та неоінституційного підходів, в рамках яких виникли і розвивалися поняття «інститут» та «інституція», здійснили М.Кармазіна та О.Шурбована [2]. Враховуючи результати їхнього дослідження, визначимо інститут як установлений порядок (організацію), норму, котра закріплює цей порядок, проводить межу між упорядкованим і неупорядкованим. Інститут – це не обов’язково правова норма, але й норма, закріплена традицією. Надання стійкого характеру певним звичаям, зразкам поведінки – суть процесу інституціоналізації. Інституція постає джерелом формування соціального інституту, визначається як механізм, завдяки якому культурні орієнтири трансформуються в соціальну практику.

Поняття «інститут» та «інституція» знаходяться у відношенні підпорядкування, при цьому «інституція» – поняття, ширше за обсягом, аніж «інститут». Інституція включає зразки поведінки, звичаї, які вже утвердилися в суспільній практиці (у цьому розумінні допустиме ототожнення інституції та інституту). Поряд із цим, інституція вміщує механізми регуляції поведінки в суспільстві, які тільки постають, і вірогідно, зрештою не набудуть стану стійкої системи.

У юридичній літературі надибуємо на ототожнення понять «інститут державної влади» та «орган державної влади» [3], однак їх підміна не завжди виправдана. Інститут державної влади – устояний порядок реалізації владних прерогатив держави відносно своїх громадян (або підданих). Орган державної влади – відносно самостійна частина упорядкованої системи реалізації державної влади, конкретне організаційне втілення інституту державної влади. Орган державної влади – це державна установа, що професійно займається реалізацією державної влади в інтересах суспільства. Орган державної влади може носити тимчасовий характер, і створюватися в межах функціонування певного інституту державної влади.

Отже, процес становлення інститутів державної влади в добу гетьманату Б.Хмельницького доцільно описувати в термінах сучасної політичної науки, не забуваючи при цьому про специфічні форми їх втілення та особливості історико-політичного часу. Розрізнення основних понять дозволить позбутися термінологічної плутанини, зважено підійти до аналізу предмета дослідження.

Література:

Білоус В.С. Політичний процес // Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П. Горбатенка. – 2-е вид., доповнене і перероблене. – К.: Вид-во «Ґенеза», 2004. – С. 517-518.

Кармазіна М., Шурбована О. «Інституція» та «інститут»: проблема розрізнення понять // Політичний менеджмент – 2006. - № 4 // http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=59&c=1308

Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутрішніх справ, 2002. – 672 с.