ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ В УКРАЇНІ
О.В.Стогова
кандидат політ. наук, доцент
Сумський ДПУ ім. А.С.Макаренка
Вчені, що аналізували трансформаційні процеси кінця 70 - початку 80 років ХХ ст. в країнах Латинської Америки, ввели у науковий обіг термін демократичний транзит.
Звідси і назва напряму, який вивчає перехідні суспільства, - транзитологія. Після краху комуністичних режимів його методологію було перенесено на країни Південної та Центрально-Східної Європи, а також нові незалежні держави, які утворилися на теренах колишнього СРСР. Ключовими акторами у демократичних перетвореннях сучасних країн, на думку транзитологів, є еліти[1,с.26]. У залежності від балансу сил між елітними групами можливі різні моделі демократизації: 1)трансформація, коли сильне урядове угрупування диктує опозиції умови пакту про демократизацію країни; 2)перегрупування, якщо існує баланс сил між владою і опозицією, у результаті якого заміна керівників відбувається шляхом переговорного процесу; 3)заміна, у процесі якої опозиція під тиском мас знизу міняє уряд[1,с.28]. Західні політологи вважають, що саме політичні еліти здатні діяти на підставі раціонального вибору (це і відрізняє їх від мас) і тому від них залежить успіх демократичних перетворень.Демократичний транзит містить у собі намагання еліт розвинути політичні інститути демократії, але ці інститути набувають у національному контексті зовсім інших функцій, формуючи нові системи відносин. Так з’являються нові типи режимів. Поняття “демократичний транзит” поєднує різні за своїм характером, моделям і результатами суспільно-політичні трансформації, що відбуваються на сучасному етапі демократизаційної хвилі. Це поняття містить у собі різноманітні форми й обставини, багатоваріантність кінцевих форм суспільних трансформацій. Одночасно це поняття відбиває відсутність гарантованого переходу до демократії, її консолідацію як кінцевого результату.
Перехід від одного суспільно-політичного стану до іншого є непередбачуваним, невизначеним, нелінійним, тобто питання типу політичного режиму, котрий може з’явитися, залишається відкритим. Таким чином, поняття “демократичний транзит” зовсім не означає неминучість перемоги демократії. Розпад комуністичних режимів у Східній Європі і СРСР викликав значну ейфорію щодо повної і беззастережної перемоги демократії і гарантований успіх демократизації. Однак неоднозначні процеси “третьої хвилі” (за С.Гантінгтоном) демократизації спровокували й значний скепсис щодо неминучості встановлення нових демократичних режимів. Більш того, незважаючи на декларації політичних еліт про прихильність ідеям демократії й лібералізму в країнах пострадянського блоку, нові режими не можна вважати демократичними у повному розумінні. Перспектива повернення колишнього режиму у відомому форматі також стає все менш реальною. Стало очевидним, що нинішні параметри політичних режимів з їх еклектичністю, інституціональною незавершеністю і функціональною невизначеністю є невипадковими і мають довгострокові перспективи свого існування. У політологічній літературі з’явилися наступні оцінки нових режимів як “гібрідних”, “авторитарних” демократій. Панує негативне ставлення до цих режимів як до прикладів політичної девіантності. Разом із тим закономірності перехідного періоду слід розуміти не як набір об’єктивно зумовлених і жорстко детермінованих подій і факторів, а як можливі наслідки, імовірність яких зростає, якщо актори обирають ту чи іншу стратегію. Таким чином, результативність демократичного транзиту знову ж визначається позицією політичних еліт.На інституціональному рівні нестійкий характер демократичних процедур зумовлюється невизначеністю результатів при визначеності правил гри, що призводить до використання адміністративного ресурсу задля забезпечення бажаних результатів виборів, референдуму. Тому правлячі еліти встановлюють непрозорі правила гри, за наслідок яких ніхто не несе відповідальність (амбівалентний характер конституції, постійні зміни виборчих процедур, відсутність принципу відповідальності політичних лідерів).
Постійне порушення правил гри між елітами поглиблює кризу легітимності політичної влади, а невизначеність діяльності певних політичних інститутів веде до послаблення інституціонального рівня демократії цілком.Змістом процесу демократизації є вироблення сталих процедур і правил гри й переведення їх на рівень звички повсякденної свідомості. А для цього необхідна наявність певного рівня домовленості елітних груп щодо поділу влади, функцій політичних інститутів, зафіксованих правовими нормами, підтримка на рівні повсякденної свідомості населення правил гри і політичного режиму цілком.
Незважаючи на розхоження в розумінні динаміки транзитів, дослідники акцентують увагу на важливості прийняття всіма політичними акторами надперсональних інституційних механізмів, що з’явилися та функціонують відповідно з офіційними процедурами і конституційними нормами.
Транзитологи виділяють три основні стадії в процесі демократизації: підготовча стадія, в процесі якої загострюються конфлікти між основними соціальними і політичними групами; стадію прийняття рішень, коли досягається компроміс між політичними акторами щодо нових демократичних правил політичної гри; стадію звикання, за якою демократичні інститути набувають стійкості, а демократичні зміни стають незворотніми. Д.Растоу запорукою успішної демократизації вважав комбінацію наступних чинників: національної єдності, мінімально необхідного рівня економічного розвитку, наявності соціальної диференціації суспільства[2]. А.Пшеворський надає ключового значення правильно обраній стратегії і тактиці демократичних перетворень[3], що є показником готовності політичної еліти до демократичного транзиту.
Досвід посткомуністичного переходу країн демонструє причини, що заважають успішності демократизації: відсутність демократичних, ринкових, правових інститутів та громадянського суспільства. Особливо гострою є відсутність компетентних, підготовлених і відповідальних еліт, здатних подолати вказані перешкоди.
Література:
Шаповаленко М.В. Переваги та недоліки сучасних концепцій переходів до демократії//Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна “Питання політології”. – 2002. - №555. – 214с.
Растоу Д. Переходы к демократии: попытка динамической модели//Полис. – 1996. - №5.
Пршеворский А. Переходы к демократии//Путь. – 1993. - №3.
Еще по теме ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЧНОГО ТРАНЗИТУ В УКРАЇНІ:
- § 2. Демократичний режим Поняття і ознаки демократичного режиму.
- Актуальні проблеми розвитку місцевого самоврядування в Україні
- Сфера и условия использования режима транзита.
- Фондова біржа як вторинний ринок обігу цінних паперів і проблеми її функціонування в Україні
- Таможенный контроль за транзитом товаров.
- Завершение действия режима транзита.
- Демократична підзвітність Європейського Центрального Банку
- Демократичний режим
- Розділ 4. Діяльність Бюро з демократичних інститутів і прав людини
- 64. Лютнева буржуазно-демократична революція.
- Демократизм Європарламенту та демократична легітимність системи
- Результаты демократического транзита в России
- 43. Заборони, обмеження і забезпечувальні заходищодо імпорту, експорту і транзиту товарів і послуг.Реєстрація окремих видів зовнішньоекономічнихконтрактів
- Таможенные льготы для членов дипломатического персонала, консульских должностных лиц, представителей иностранных государств и членов делегаций, следующих транзитом через таможенную территорию Российской Федерации (ст. 210)