Принцип самовизначення народів

Виникнення принципу самовизначення народів пов'язане з епохою буржуазних революцій, становленням національних держав, хоча в силу відомих історичних і соціально-економічних причин право народів на самовизначення не могло стати принципом буржуазного права.

Російські більшовики, захопивши владу в 1917 р., оголосили себе прихильниками права націй на самовизначення. На перевірку ж це виявилося однієї з багатьох декларацій більшовиків, по суті представлявшей собою лише pia desideria (благі наміри).

У якості юридично обов'язкового даний принцип був закріплений в Уставі ООН. Так, у п. 2 ст. I установлюється, що ООН буде «розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності й самовизначення народів...».

У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. дається наступне тлумачення: «У силу принципу рівноправності і самовизначення народів, закріпленого в Уставі, всі народи мають право вільно визначати без втручання ззовні свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток, і кожна держава зобов'язана поважати це право відповідно до положень Уставу».

Після другої світової війни багато народів Африки й Азії перебували в колоніальній залежності від європейських держав. Закріплення принципу самовизначення народів в Уставі ООН сприяло активізації їхньої боротьби за своє звільнення й створення незалежних держав. З метою практичної реалізації цього принципу в 1960 р. була прийнята на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам. У ході гострих дискусій в 1966 р. удалося закріпити в ст. 1 Пактів по правах людини право народів на самовизначення й розкрити його зміст. Все це свідчить про те, що право народів на самовизначення є загальновизнаною імперативною нормою сучасного міжнародного права

Треба ще раз звернути увагу на те, що в актах ООН проголошується право народів, а не націй на самовизначення, в відмінність від більшовицьких декларацій.

Необхідно також відзначити, що право народів на самовизначення є саме право, а не обов"язок. Від доброї й вільно вираженої волі народу залежить вибір його подальшої долі: створювати свою незалежну державу (або приєднатися до вже існуючої держави) чи ні. А от обов"язок кожної держави сприяти індивідуально або колективно реалізації принципу самовизначення народів існує. І народ, якому яка-небудь держава перешкоджає реалізувати відповідно до міжнародно-правових норм принцип самовизначення, має право звертатися в ООН і одержувати від її підтримку на використання засобів впливу на таку державу аж до збройної сили

У науці міжнародного права деякі вчені виділяють два аспекти принципу самовизначення народів: зовнішній і внутрішній. Перший означає право народу створювати своя суверенна держава, приєднуватися до іншої держави або поєднуватися з ним. Другий аспект полягає в тім, що з досягненням самостійності нації й народи, що входять до складу суверенної держави, зберігають право на свої природні багатства й ресурси, на культурний і релігійний розвиток, а також створення національно-територіальних автономій

Здійснення принципу самовизначення народів, як ми вже відзначали, повинне відбуватися в контексті дотримання всіх основних принципів міжнародного права в їхній єдності й взаємозв"язку. У Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. проголошується, що ніщо в даній Декларації «не повинне тлумачитися як санкціонує або заохочує будь-які дії, які вели б до розчленовування або до часткового або повного порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенних і незалежних держав, що діють із дотриманням принципу рівноправності й самовизначення народів... і, внаслідок цього, що має правительства, що представляють весь народ, що належить до даної території, без розходження раси, віросповідання або кольори шкіри

Кожна держава повинне втримуватися від будь-яких дій, спрямованих на часткове або повне порушення національної єдності й територіальної цілісності будь-якої держави або країни».

Доктрина й практика міжнародного права поки не дає однозначної відповіді на питання, як забезпечити гармонічна єдність здійснення принципу самовизначення народів і принципу територіальної цілісності держав? На цьому ґрунті виникають гострі конфліктні ситуації, наприклад з курдським або й із чеченським народами. При їхньому рішенні конфліктуючим сторонам необхідно проявляти добру волю, взаємоповага інтересів і бажання знаходити компроміси на основі норм міжнародного права