§2. Предмет міжнародного приватного права

Для визначення предмета міжнародного приватного права необхідно окреслити коло відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Різні світові школи міжнародного приватного права по-різному вирішують це питання.

В літературі наводяться приклади різних доктрин.

Для усвідомлення предмета міжнародного приватного права має значення аналіз його співвідношення з міжнародним економічним правом, яке почало формуватися порівняно недавно. За визначенням, наприклад, М.М.Богуславського, воно являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і області міжнародних економічних відносин .

З розвитком міжнародних економічних відносин зростає кількість економічних договорів, розширюється коло міжнародних економічних організацій, які приймають чисельні документи з приводу цієї сфери співробітництва , зростає число правових досліджень з цієї проблематики.

У радянському правознавстві ідея виокремлення системи норм, що регулюють світогосподарські відносини, вперше була запропонована видатним українським правником В.М.Корецьким . Він розробив концепцію міжнародного господарського права як комплексної правової дисципліни, що охоплює міжнародно-правове і цивільно-правове регулювання.

Подальший розвиток цих ідей визначається дослідженнями українських і російських правників другої половини минулого століття.

Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними і юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, в яких в якості суб’єктів цивільного права особливого роду беруть участь держави. Останні відносини складають предмет міжнародного приватного права. При цьому зміст терміна “міжнародне”, тобто не обмежене територією однієї країни, не співпадає з тим його значенням (міждержавне), яке він має в міжнародному публічному праві .

В сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема, науково-технічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн; б) майнові, сімейні, трудові та інші відносини за участю іноземних громадян.

Для регулювання цих відносин застосовуються норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави).

Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають – колізійне право.

Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру – відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.

Особливістю приватноправових відносин, яка виводить їх з-під сфери дії базових галузей права (цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, цивільно-процесуального) і яка включає в предмет міжнародного приватного права, є наявність “іноземного” або “міжнародного” елемента.

За ознаками, які визначають наявність іноземного елемента у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом:

- відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною;

- відносини, в котрих всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, знаходиться за кордоном;

- відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном.

Найчастіше висувається критерій спеціального суб’єктного складу відносин – участь в них осіб, які мають будь-які іноземні характеристики (громадянство, національність, місце проживання тощо).

Отже, предметом міжнародного приватного права є відносини, пов’язані з питаннями цивільних право- та дієздатності іноземних фізичних осіб та організацій; відносини за зовнішньоекономічними угодами; відносини, пов’язані з правами авторів на твори, видані за кордоном, відносини щодо трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо.