56. Конституція Франції.

Конституція 1958 року складається із короткої преамбули і16 розділів, розбитих на 93 статті. В конституції відсутній звичайний для сучасних актів розділ про права і свободи. Преамбула обмежується посиланням на Декларацію прав людини і громадянина 1789 року і на преамбулу конституції 1946 року, яка в цій частині з юридичної точки зору залишається в силі.

Конституція визначила основні параметри держави, встановивши, що Франція є неподільною, демократичною і соціальною республікою.

В основному законі закріплене надзвичайно важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. В цьому акті визначені найважливіші положення про характер французької держави. Неподільність республіки-константа французької республіканської держави. Посягання на неподільність, на цілісність її території карається відповідно до статей Кримінального кодексу. Склад держави може змінитися тільки у відповідності з нормами третього абзацу ст.53: “Ніякий поступ, ніякий обмін, ніяке приєднання території не є дійсним без згоди зацікавленого населення”.

Франція - світська держава, тобто в ній відсутня офіційна релігія, а громадяни володіють повною свободою віросповідання. Однак твердження, що держава забезпечує свободу совісті ще не означає, що не може мати будь-яких відносин із церквами, які діють на її території. Кримінальний кодекс містить норму, відповідно до якої підлягають відповідальності священнослужителі, які здійснюють шлюбний обряд до цивільного шлюбу.

Термін “демократична” республіка вперше був включений в конституцію 1848 року і означав введення тільки для чоловіків загального виборчого права. Згідно ст.3 діючого основного закону загальне виборче право може бути прямим і похідним, а також рівним і таємним. Термін “соціальна” республіка вперше був включений в конституцію 1946 року і впроваджений в діючому акті.

Важливою нормою акту 1958 року є положення про джерело державної влади, закріплене в статті 3: “Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму. Ніяка частина народу, ніяка окрема особа не можуть присвоїти собі його здійснення”.

Процедура перегляду конституції встановлена в її 16-му розділі, який включає тільки одну 89-ту статтю. Порядок внесення змін включає дві стадії:1) внесення поправок і їх прийняття, 2) ратифікація цих поправок. Ініціатива внесення поправок належить президенту республіки, який діє за пропозицією прем’єр-міністра , і членами парламенту. Друга фаза-ратифікація-може бути здійснена двома способами. Основний-ратифікація на референдумі, на якому досить отримання простої більшості голосів виборців. Однак, президент може передати проект на ратифікацію парламента, який скликається в якості конгресу, тобто президенту належить право вибору способу ратифікації. На загальних зборах парламентських палат проект рахується схваленим, якщо він отримає 3/5 загального числа поданих голосів. Конгрес може тільки прийняти чи відхилити передані йому поправки і не може вносити в них зміни.