Зміна ролі матеріальних факторів виробництва

Які ж факти господарського життя найвиразніше свідчать про значне зниження ролі та значення матеріальних факторів вироб­ничого процесу? Звернемося передусім до показників зайнятості.

На початку XIX ст. у сільському господарстві США було зай­нято майже 75 % усієї робочої сили. За півстоліття ця частка ско­ротилася на одну десяту, до 67 %, а за наступні 100 років змен­шилась уже в 3,5 раза — до 20 %. Але і це було лише прелюдією: за останні 40 років частка зайнятих в аграрному секторі США зменшилася ще у вісім разів і становить нині від 2,5 до 3 %. У ре­зультаті з 1994 р. статистичні органи Сполучених Штатів пере­стали враховувати частку фермерів у складі зайнятого населення через її незначні розміри. Подібні процеси розвиваються й у бі­льшості європейських країн. У Німеччині з 1960 по 1991 рік част­ка зайнятих у сільському господарстві зменшилася з 14,0 до 3.4 %, у Франції — з 23,2 до 5,8 %. У видобувних галузях, частка яких у ВНП країн CC не перевищує 3 %, зайнятість скоротилася на 12 % лише за останні 5 років.

Одночасно відбулися не менш радикальні зміни у складі зай­нятих у промисловості. У 70-ті роки в країнах Заходу вперше бу­ло відзначено абсолютне скорочення зайнятості в матеріальному виробництві (у Німеччині — з 1972 р., у Франції — з 1975 р., у США — з кінця 70-х років). Якщо в 1900 р. співвідношення аме­риканців, що виготовляли матеріальні блага й послуги, оцінюва­лося як 63 : 37, то дев’яносто років потому — уже як 22 : 78, при­чому зміни значно прискорилися з початку 50-х років, коли почалося скорочення чисельності зайнятих у всіх галузях, що тією чи іншою мірою можуть бути віднесені до сфери матеріального виробництва. У середині 50-х років на частку сфери послуг при­падало 50 % ВНП США. До кінця 90-х років цей показник зріс до 73 %. У країнах ЄС третій сектор створює сьогодні 63 % ВНП і забезпечує роботою 62 % загальної кількості зайнятих, у Японії відповідні показники становлять 59 і 56 %.

Тенденції, що сформувалися протягом останніх десятиліть, можна розглядати сьогодні як необоротні. Відомо, що в 70-ті ро­ки в CIlIA сектор послуг забезпечував 89 % приросту зайнятості, у 80-ті роки цей показник досяг 104 %, а в 90-ті — 119%. При цьому експерти прогнозують, що в найближчі десять років 25 з 26 створюваних нетто-робочих місць у США будуть припадати на сферу послуг, а загальна частка зайнятих у ній становитиме до 2005 р. 83 % сукупної робочої сили. В останні роки увагу соціо­логів привертає і той факт, що дуже широке коло осіб, які відпо­відно до статистичних правил обліку належать до зайнятих у промисловості, фактично виконує функції, що аж ніяк не тотожні особистій участі у виробничому процесі. Так, ще на початку 80-х років частка працівників, безпосередньо зайнятих у виробничих ∣ операціях, не перевищувала в США 12 %; нині вона скоротилась до 10 %. У Японії подібні цифри становлять відповідно 15 і 12 %. Останнім часом з’явилися оцінки, що визначають цей показник для США на рівні 5—6 %. Вони на перший погляд можуть здава­тись нереалістичними, однак статистичні спостереження свідчать про те. що в 1993 р. в Бостоні у сфері послуг було зайнято 463 тис. осіб, тоді як безпосередньо у виробництві — лише 29 тис. 1 подібне співвідношення в останні роки стало типовим ' для великих американських міст.

Варто підкреслити, що саме по собі скорочення зайнятості в промисловості не означає зниження ролі та значення матеріаль­ної складової сучасного господарського життя. Обсяг вироблених і спожитих суспільством благ не знижується, а зростає. Сучасне | виробництво з надлишком забезпечує потреби населення як у і традиційних, так і в принципово нових товарах. Споживчий ри-1 нок розвинутих країн перенасичений різноманітними продукта-1 ми, а промисловість забезпечена необхідною мінеральною і сіль-1 ськогосподарською сировиною. Матеріальна база сучасного! виробництва залишається і буде залишатися фундаментом, на! якому відбувається розвиток нових економічних і соціальних,! процесів.

Цей факт підтверджується і тією обставиною, що різке з HH-¹I ження чисельності зайнятих у галузях першого і другого секторів! у розвинутих країнах перестало в останні роки викликати відпо-І відне скорочення частки цих галузей у валовому національному! продукті. Якщо в сільському господарстві в 1869 р. вироблялось] до 40 % американського ВНП, то по закінченні першої світової війни — лише 14%. Нині цей показник стабілізувався на рівні % (ще близько і,6 % припадає на інші галузі першого сектору).

У країнах ЄС частка аграрного сектору у ВНП у 90-ті роки під- I римувалася на рівні 4—-6 %. У промисловості цей процес вира­жений набагато чіткіше. У 80-х і 90-х роках частка промислового виробництва у ВНП США коливалась у межах від 22,7 до 21,3 %, незначно знизившись із 1974 р. У країнах ЄС вона також була на рівні близько 20 % (від 15 % у Греції до ЗО % у ФРН). З огляду на і ой факт, що зниження кількості зайнятих і обсягу виробленого продукту в аграрному й індустріальному секторах до певної мірі компенсується ростом цих показників у пов’язаних з ними галу- іях, можна констатувати, що сумарна частка першого і другого секторів у західній економіці з початку 90-х років стабілізувалася па рівні 30—32 % ВНП.

Ця ситуація стала можливою внаслідок швидкого технологіч­ного прогресу, що робить сучасне матеріальне виробництво де­далі незалежнішим від робочої сили.

Зміна ролі матеріальних факторів виробництва чіткіше про­стежується на прикладі принципово нової якості економічного зростання. В останні роки науково-інформаційний прогрес до­зволяє нарощувати виробництво матеріальних благ, не збільшу­ючи споживання енергії та сировини, не залучаючи додаткову робочу силу. Основою розвитку стають технологічні інновації, що викликають значне підвищення ефективності виробництва. Гак, у 1800 р. американський фермер повинен був працювати протягом 344 годин, щоб виростити й зібрати 100 бушелів зерна. V 1900 р. для цього було потрібно 147 людино-годин, а нині — пише 3 людино-години.

Темпи зростання обсягів виробництва сьогодні випереджають також темпи зростання обсягів споживання мінеральних ресурсів іа енергії. У США за збільшення ВНП у 2,5 раза використовують

ційне поняття вичерпності. Його виробництво не наштовхується па обмеженість попиту ні всередині країни, ні за її межами, тому що, з одного боку, продукція інформаційного сектору стає дедалі дешевшою, а з іншого боку*— сама природа інформації та знань іака, що задоволення кожної подібної потреби відразу породжує оезліч нових.

Паралельно зі стрімким удосконалюванням технічних парамет­рів інформаційних продуктів відбувається не менш вражаюче їхнє здешевлення. Помітна навіть у традиційних галузях більша доступність вироблених сьогодні товарів не може зрівнятися з іемпами здешевлення високотехнологічних продуктів.

Протягом післявоєнного періоду середня ціна трансатлантич­ної телефонної розмови знизилася в 700 разів, а від часу створен­ня технології, що дозволила передавати сигнал по каналах інтер- нсту. — ще у 8 разів. Копіювання одного мегабайта даних по ііініях модемного зв’язку коштує майже в 250 разів дешевше, ніж нідтворення аналогічного обсягу інформації найсучаснішими фо- іокопіювальними пристроями.

Тиражування необхідного для функціонування комп’ютерних систем програмного забезпечення може здійснюватися практич­но безкоштовно, а доступність його є абсолютною. Отже, нові іехнології різко знижують як витрати виробництва, так і вартість самих інформаційних і наукомістких продуктів, що сприяє їх­ньому широкому використанню в усіх сферах народного госпо­дарства.

Інформаційний сектор, як уже зазначалося, забезпечує еконо­мічне зростання без істотного збільшення витрат енергії та сиро­вини. Інша характерна риса його впливу на господарські пропор­ції полягає в тому, що витрати на виробництво широкого кола благ, зокрема споживчих, фактично не збільшуються за дуже іс­тотного підвищення їхньої якості. Отже, перетворення знань та інформації в базовий виробничий ресурс змінює найважливіші Характеристики всіх галузей народного господарства. Інформа­ційно-технологічний прогрес визначає тепер розвиток виробни­чих процесів, оскільки саме це дозволяє знижувати витрати й ро­бити продукт конкурентоспроможнішим, а також забезпечувати постійне оновлення продукції, що випускається.

На базі використання високих технологій в останні десятиліт­тя почалось формування галузей, які специфічно сполучають фор­ми матеріального виробництва й надання послуг. Ідеться про ви­робництво програмних продуктів, розвиток засобів зв’язку, ви­никнення цілої мережі інтернет-послуг. Сьогодні інформаційні технології розширюють і трансформують увесь третій сектор, утворюючи в ньому нові «точки зростання». «Знаннямісткі» га­лузі сфери послуг (що охоплюють охорону здоров’я, освіту, до­слідницькі розробки, фінанси, страхування і т.

Використання інформаційних технологій сприяє перетворен-| ню всієї економіки, підвищуючи її конкурентоспроможність на] внутрішньому і світовому ринках. Ця тенденція стала особливо' помітною в 80—90-ті роки. Саме тоді використання інформацій-' них технологій привело до різкого підвищення продуктивності праці. Це стосується насамперед американської економіки. Якщо в 1970—1980 рр. у США темпи зростання продуктивнос ті прації становили 2,3 % у річному обчисленні, то в 1980—1988 рр. під< впливом технічного переозброєння виробництва, яке було прове-! дене на основі використання інформаційних технологій, відбувся? стрибок у темпах її зростання до 3,7 %, що вивело США в лідери' й за цим показником. У жодній іншій промислово розвинутій¹ країні він не був у 80-ті роки вищим, ніж у 70-ті. Основою госпо­дарського зростання стали високотехнологічні галузі, у яких зрос-< таючі інвестиції дозволили різко зменшити собівартість продукт ції та зробити її виробництво високорентабельним. Якщо напри-І кінці 50-х років виробництво комп’ютерів для потреб Міністерств ва оборони потребувало дотацій, що досягали 85 % собівартості,; то в 1981 р. фірма «Apple» вийшла на ринок з першим доступним⁴ ∣a ціною персональним комп’ютером, а через кілька років обсяг їх продажу перевищив у США 1 млн одиниць. Якщо в 1964 р. об­числювальна машина IBM 7094 коштувала (у цінах 1995 р.) бли- іько 6 млн дол., то сьогодні комп’ютер, що має оперативну нам’ять і швидкодію в сто разів більші, обходиться не дорожче ї тис. дол. До середини 90-х років кабельними мережами були пов’язані 80 % американських будинків (у Японії цей показник не перевищував 12%); на 100 осіб припадало 23 персональні комп’ютери (у Німеччині й Англії — близько 15, а в Японії — інше 8); електронною поштою регулярно користувалися 64% американців (але не більш як 38 % жителів континентальної Єв­ропи і лише 21 % японців).

Перехід до інформаційної економіки породив стійкий попит па внутрішньому ринку США і забезпечив країні монопольне становище у сфері високих технологій. Так, у середині 80-х років Японія забезпечувала 82 % світового випуску мотоциклів, 80,7 % виробництва домашніх відеосистем і близько 66 % фотокопіюва- іьного устаткування, контролювала до 40 % американського ав­томобільного ринку і майже 60 % ринку верстатів з цифровим програмним управлінням. Але вже через десять років становище радикально змінилось. Обійнявши чільні позиції на ринку про­грамного забезпечення, США відновили лідерство на ринку мік- рочопів і персональних комп’ютерів. Сьогодні внесок Сполуче­них Штатів у світове промислове виробництво більш як у шість разів перевершує їхню частку в населенні планети. Американські виробники контролюють 40 % всесвітнього комунікаційного рин­ку, близько 75 % обороту інформаційних послуг і 80 % ринку програмних продуктів.

Отже, на початку XXI ст. стає очевидно, що основою сучасного господарства є високотехнологічні наукомісткі виробництва. Під їхнім впливом радикально змінюється характер сільського госпо­дарства, видобувних та обробних галузей, виробництва товарів масового споживання і сфери послуг. Продукт п’ятого сектору став сьогодні справді основним ресурсом сучасного суспільства.

Зміни, що привносяться в сучасний світ інформаційною рево­люцією і прогресом матеріального виробництва на цій основі, ін­тегруються в тому факті, що знання служать тепер не просто вдо­сконаленню знарядь праці (що у свій час породило промислову революцію). Нині об’єктом застосування знань стає сама люди­на. що й зумовлює характер прогресу сучасного суспільного ви­робництва.

4.3.