Нова система мотивації діяльності людини
п.ного, суб’єктивно чи об’єктивно нового, творчість існувала іавжди, однак як масовий господарський феномен вона знайшла свою матеріальну основу лише зараз.
Набуття творчістю масштабів, що дозволяють їй модифікува- Hi існуючі господарські закономірності, є результатом трьох фундаментальних змін. По-перше, у постіндустріальному суспільстві матеріальні потреби більшості людей досить повно задовольняються за рахунок порівняно нетривалого робочого часу. По- ∣ιpyre, наука і знання стають безпосередньою продуктивною си- іою, їхні носії — уособленням досягнень нації, а цінності, пов’язані з освітнім рівнем та інтелектуальною діяльністю, — надійними орієнтирами для нових поколінь. Нарешті, по-третє, радикально змінюється сутність споживання: пріоритети в цій сфері рухаються до нематеріальних благ, до розвитку здібностей піодини, і передусім здібностей до генерування нового знання. А цс фактично робить споживання елементом виробництва. Саме ці іміни перетворюють творчість у значимий тип продуктивної дія- іьності, в один з основних факторів соціального прогресу.
Підвищення матеріального рівня життя створює потенційні передумови для становлення нової мотиваційної системи. Звільнившись від необхідності постійного пошуку засобів, необхідних для задоволення нагальних потреб, людина одержує можливість прилучитись до всього різноманіття цінностей, нагромаджених цивілізацією. Але це не означає негайного й автоматичного використання людиною можливостей, які відкриваються, і тим більше швидкого становлення нової ієрархії ціннісних орієнтирів у масштабах усього суспільства.
Іншою стороною формування нової мотиваційної системи й деякою мірою її основою стає зростаючий рівень освіченості сучасної людини. Прагнення до освіти і знань уперше проявилося ик один з найважливіших соціальних пріоритетів безпосередньо після другої світової війни.
Її закінчення принесло розуміння нової ролі науки —> як позитивної, так і руйнівної — і відкрило період ренесансу наукових досліджень. Саме цей час ознаменувався найвищими кількісними показниками, що характеризують прогрес освіти й наукових досліджень. Якщо в найкращі часи, що передували Великій депресії, у США на сто працівників припалило лише три випускники коледжу, то до середини 50-х років цей показник збільшився в шість разів. Чисельність вчених і персоналу науково-дослідних установ зросла більш як у десять разів лише з початку 30-х до середини 60-х років. А витрати на освіту н період з 1958 по 1972 рік піднялися з 11,8 до 14,8 % ВНП. Надзвичайно зросла й популярність середньої та вищої освіти. Якщо в 1890 р. лише 7 % американської молоді у віці від 14 до 17 років училися в середній школі, то нині їхня кількість перевищує 90 %. Якщо в 1940 р. у коледжі вступало менш як 15 % випускників шкіл у віці від 18 до 21 року, то до середини 70-х років цей показник зріс майже до 50 %, а до 1993 р. — до 62 %.У цей самий період уперше цілком чітко проявився зв’язок між високим рівнем освіти й матеріальним достатком людини, який раніше залишався досить умовним. Починаючи з другої половини 70-х років якість отриманої професійної підготовки і здібності людини стали не лише основою її високого соціального статусу, але й умовою добробуту в новому господарському середовищі. Протягом десятиліття з 1968 по 1977 рік, коли індустріальні тенденції залишались домінуючими, реальний дохід середнього американця з урахуванням інфляції зріс на 20 %. При цьому таке збільшення доходу фактично не залежало від освітнього рівня. Люди з незакінченою вищою освітою підвищили свій дохід на 20 %, а випускники коледжів — на 21 %. Однак із середини 70-х років освіта стала фактором, який визначає величину розходження в рівні заробітної плати. З 1978 по 1987 рік оплата праці в США в середньому зросла на 17%. При цьому працівники з незакінченою середньою освітою фактично втратили 4 % своїх доходів, тоді як випускники коледжів збільшили їх на 48 %.
У 80-ті роки ця тенденція стала ще очевиднішою. З 1984 р. лише одна категорія працівників — випускники коледжів — мала зростання реальних доходів. У 90-ті роки намітилось подальше поглиблення диференціації за рівнем добробуту між особами з дипломами коледжів і тими, хто мав лише середню освіту чи не закінчив школу. У 1993 р. їхні заробітки розрізнялись у середньому на 89 %, хоча ще в 1979 р. цей розрив не перевищував 49 %.Уже в цей період цілком упевнено можна було говорити про наявність істотного майнового розшарування за ознакою освіти, однак це було лише початком збільшення процесу диференціації. З кінця 80-х років доходи випускників коледжів також почали падати. З 1987 по 1993 рік середня погодинна зарплата власника диплома чотирирічного вузу знизилась у США майже на 2 %, тимчасом як власники ступеня магістра збільшили свої доходи в середньому на 30 %, а докторського ступеня — майже вдвічі. Це показує, що в постіндустріальному суспільстві основою одержання високих доходів є не просто якість професійної підготовки, а такий рівень освіти, який значно вище характерного на той чи інший момент для більшості громадян, які є сукупною робочою силою.
Саме інтелектуальні здібності людини та її освіченість значною мірою визначають у прстіндустріальному суспільстві як рівень доходів особи, так і її соціальний статус. Якщо в 1900 р. понад половина вищих посадових осіб великих компаній були вихідцями з дуже заможних родин, то до 1950 р. їхня кількість скоротилась до третини, а в 1976 р. становила лише 5,5 %. Разом з тим, якщо на початку минулого століття близько 70 % власників компаній обмежували свою освіту середньою школою, то сьогодні понад 95 % менеджерів мають вищу освічу, а близько двох третин — учені ступені. У міру того, як поширення інформаційних технологій відкриває дедалі ширші можливості для створення власного бізнесу без значних початкових капіталовкладень, перерозподіл національного багатства в бік інтелектуального класу активізується.
Близько 80 % сучасних американських мільйонерів не збільшили ті активи, що отримали у спадок, а самі заробили своє багатство.У нинішніх умовах прошарок високоосвічених людей становить найзаможнішу частину постіндустріального суспільства. Менш як 1 % найбагатших американців одержують свої доходи як дивіденди на належний їм капітал без участі в діяльності відповідних підприємств. Майже 60 % людей з найвищими доходами працюють на адміністративних посадах у великих компаніях чи є їхніми консультантами, у той час як майже 30 % представляють практикуючих юристів і лікарів, а інші 10% — людей творчих професій, включаючи професорів і викладачів. Ці люди постійно працюють, збільшуючи не лише власний, але й суспільний добробут. Досягши багатства за допомогою власних здібностей, представники нового вищого класу виховують вірність подібним принципам і у своїх дітей. Так, якщо в 1950 р. лише ЗО % вихідців з родин, чий дохід перевищував 67 тис. дол., закінчували чотирирічний коледж, то сьогодні їх кількість досягає вже майже 80 %.
Розглядаючи революцію в освіті з погляду мотивації діяльності людини, слід зазначити, що на початкових етапах освітнього буму превалювали суто економічні мотиви: диплом коледжу розглядався як засіб, що дозволяє одержати вищі доходи. Люди готові були відмовитись на деякий час від безпосереднього поліпшення свого добробуту і вкладати значні кошти в навчання. Вони знали, що отримана в коледжі освіта, витрати на яку в 50—60-х роках мало коли перевищували в США 20 тис. дол., дає можливість додатково заробити в середньому 200 тис. дол. протягом тридцяти років після закінчення навчального закладу. А це свідчить про те, що не існує іншої форми довгострокового вкладання капіталу, яка була б здатна приносити в середньому ЗО % річного доходу протягом тридцяти років.
У 70-ті та на початку 80-х років ситуація змінилася: плата за одержання освіти, необхідної для роботи у високотехнологіиному виробництві, сьогодні в п’ять разів перевищує всі інші витрати (на харчування, житло, одяг і т.
д.), здійснювані до досягнення майбутнім працівником повноліття. Витрати на навчання, що становлять не менш як 100 тис. дол., навіть перевершують середню вартість виробничих потужностей, на яких працівнику потрібно буде працювати (близько 80 тис. дол.). Статистичні дані свідчать, що вартість навчання в коледжах, закінчення яких забезпечує близьку до 100 % гарантію працевлаштування за отриманою спеціальністю, зростає в кілька разів швидше, ніж середній показник інфляції. У США з 1970 по 1990 рік середня вартість навчання в приватних університетах зросла на 474 %. І це при тому, що середнє зростання споживчих цін не перевищувало 248 %. Отже, інвестиції в людину виходять сьогодні на перший план у структурі капіталовкладень, а якість освіти стає найпринциповішим фактором, що визначає як ефективність працівника, так і рівень оплати його праці.Уміння працювати з базами даних, обсяг і якість освоєної інформації, здатність генерувати нове знання стають сьогодні настільки ж важливим джерелом соціального визнання і настільки ж необхідною умовою залучення людини до складу домінуючих соціальних груп, якими були за умов індустріального суспільства наявність власності на засоби виробництва та інші матеріальні блага. При цьому сучасна освічена людина прагне ввійти в новий панівний клас не стільки заради підвищення добробуту, скільки з • метою долучення до цікавішого й насиченішого життя.
Крім того, необхідно згадати ще про один фактор, що визначає і неминучість змін мотиваційної системи за сучасних умов. ВІН! пов’язаний з тим, що виробництво стало виходити за межі власне | підприємства. За сучасних умов грань між вільним і робочим часом, між робочим місцем і рекреаційним простором певною мірою: зникає. До початку 80-х років близько 30 % виробничої діяльності! менеджерів, конструкторського персоналу й інформаційних пра-' цівників минало поза межами нормованого робочого дня. і
Отже, з одного боку, людина дедалі глибше втягується у ви-; робничі процеси, з іншого боку — діяльність на робочому місці^ усе більшою мірою передбачає споживання інформації та засво-! сння знань, отриманих іншими людьми.
У результаті відбувається розмивання жорстких кордонів між виробництвом і споживанням, а також між працею і дозвіллям. Виникає перехід від «чистого» виробництва до.процесу, у якому важливу роль відіграє споживання, і від «чистого» споживання — до продуктивної діяльності, яка сприймається як своєрідне дозвілля.Це відбувається передусім у галузях інформаційного сектору, у науці, освіті, конструкторських і дослідних розробках, а також у сфері культури, мистецтва, частково охорони здоров'я. Саме фахівці, зайняті в цих галузях, є соціальною групою, найчутли- вішою до нових мотиваційних факторів.
Значне посилення ролі нематеріальних мотивів у масштабах усього суспільного виробництва найпомітніше почало виявлятись у 80-ті роки, коли внаслідок посилення інформаційної революції стали скорочуватись рутинні операції та розширилось поле застосування творчих здібностей кожного працівника.
3.3,2.