Інформаційний сектору сучасній економіці
Перетворення науки на безпосередню продуктивну силу змінює характер не лише знань та інформації, а й усього виробничого процесу. Як фактор виробництва знання й інформація мають властивості, що якісно відрізняють їх від інших чинників виробництва.
У них суперечливо сполучаються справжня безмежність і рідкісність, невідтворюваність і легка тиражованість.Інформація не має якості рідкості в традиційному розумінні цього терміна. Інформація, що створена за умов товарного господарства, може бути об’єктом власності й обміну. Однак подібні обмеження стосуються лише специфічних її видів і залишають широкі можливості для поширення базової інформації, на основі якої переважно й генерується нове знання. Більше того, саме пра- во власності на інформацію припускає формування умов і навіть гарантій для її максимально можливого поширення, оскільки саме це служить джерелом доходу власника такого права. Споживання інформації в багатьох аспектах тотожне виробленню нового знання, а знання, як відомо, розширюються і нарощуються у міру використання. А це приводить до того, що в економіці знань, рідкість цього ресурсу змінюється його поширеністю. Можна навіть стверджувати, що поширення інформації тотожне її самозростанню, що виключає застосування до цього феномену поняття рідкості.
До інформації не може бути віднесена така характеристика, як споживаність, у традиційному розумінні цього поняття. Використання інформації будь-яким споживачем не обмежує можливостей інших споживачів синхронно застосовувати для власних цілей ту саму інформацію. Інформація довговічна й чудово зберігається після свого «використання». Знання можуть бути використані не лише особою, що здобула чи засвоїла їх, але й тими, хто ознайомився з інформацією, яка їх складає. При цьому яким би інтенсивним не було споживання інформації, яким би широким не ставало відчуження чи експорт інформаційних продуктів, їхні виробники залишаються власниками настільки ж великого обсягу знань, як і раніше.
Інформаційні ресурси є першими в історії людства воістину невичерпними й безмежно поновлюваними. Вони легко тиражуються, а витрати з такого тиражування знижуються в міру збільшення кількості споживачів.Навіть самі лише ці обставини у своїй сукупності свідчать про те, що інформація має всі характеристики суспільного блага, якщо розуміти під ним те, чим додатково може скористатися людина, не збільшуючи витрат виробництва цього блага. А це значно ускладнює її вартісний вимір і вартісну оцінку тих продуктів, у створенні яких вона відіграє домінуючу роль.
Однак, поряд з безмежністю й невичерпністю, інформація має ще одну важливу властивість, на яку набагато рідше звертають увагу. Говорячи про інформацію і знання, економісти й соціологи часто залишають поза своїм аналізом той факт, що як виробництво, так і споживання інформації є суб’єкт-суб’єктними процесами. Це означає, що інформація, яка потенційно доступна величезній кількості людей, іноді повноцінно може засвоюватись лише невеликою частиною всього загалу. Споживання інформації окремою людиною не обмежує можливості її використання іншими членами суспільства, однак сам цей процес обумовлений наявністю в кожної конкретної людини специфічних здібностей,! спеціальних умінь і навичок. А це свідчить про те, що інформація, незважаючи на те, що вона має характер суспільного блага, може й повинна розглядатися як благо унікальне. Крім того, не існує такого знання, яке б Не було персоналізованим.
Усі ці властивості знань та інформації неминуче позначаються на характеристиках розвитку тієї економіки, де знання й інформація стають найважливішим виробничим ресурсом.
Це стало особливо помітно в промислово розвинутих країнах у другій половині 70-х років, коли дедалі очевиднішими явищами ставали бурхливий розвиток інформаційних технологій, набуття ними якісно нової ролі у виробничому процесі. У 80-ті роки інформаційний сектор уперше забезпечив переважну частину створених в економіці розвинутих країн нових робочих місць.
Інформаційні галузі господарства, а також компанії, що спеціалізувались на виробництві обчислювальної техніки і програмного забезпечення, розвивалися найбільш швидкими темпами і привертали до себе незмінну увагу інвесторів. Різко зріс попит на програмістів, менеджерів, працівників сфери навчання та освіти; темпи приросту чисельності цих категорій персоналу нерідко перевищували 10 % на рік. У цей самий період на споживчий ринок вийшли товари, що визначають його сучасний вигляд, — персональні комп’ютери, системи стільникового, супутникового зв’язку і т. ін.Інформаційна революція радикально змінює технологічну основу суспільного виробництва. Лише за півтора десятиліття, з 1980 по 1995 рік, обсяг пам’яті стандартного комп’ютерного жорсткого диска зріс більш як у 250 разів, швидкодія персональних комп’ютерів збільшилась у 1200 разів. Ніколи раніше в жодній сфері господарства не досягалося подібного прогресу. За деякими оцінками, удосконалення інформаційних технологій відбувається в 3—6 разів швидше, ніж технологій використання енергії, розвиток яких протягом останніх трьох десятиліть перебуває під пильною увагою як урядів розвинутих країн, так і світового наукового співтовариства. До сказаного вище варто додати, що прогрес в інформаційній сфері постійно прискорюється через зростаючий попит на нові технологічні розробки. Як показує практика, кожна нова комп’ютерна система не лише дедалі швидше приходить на зміну попередній, але й забезпечує собі незаперечний успіх на ринку в коротший термін. У 1998 р., через два роки після запуску в серійне виробництво мікропроцесорів Pentium MMX, вироблених компанією «Інтел», їх продавалось щомісяця майже в 40 (!) разів більше, ніж процесорів 486 DX через той самий термін після початку їхнього серійного випуску. До середини 90-х років кількість комп’ютерів, що припадають на 100 осіб, перевищила в США 40 одиниць, що підготувало умови для створення всесвітньої інформаційної мережі — найшвидше зростаючої галузі сучасної економіки.
У 1997—1999 рр. кількість користувачів цієї мережі в США зросла втричі і становить нині близько 200 на 1000 осіб. Уже сьогодні можна говорити про те, що бурхливий розвиток комп’ютерних технологій створює в західному світі новий технологічний уклад.Темпи зростання частки галузей, безпосередньо пов’язаних з виробництвом і використанням знань, у ВНП США також захоплюють уяву. Якщо в середині 60-х вона оцінювалася різними дослідниками в межах від 29,0 % до 34,5 %, то через 30 років вона становила вже не менш як 60 %. Відповідні зрушення відбулися й у структурі зайнятості. Якщо наприкінці 60-х років, за широко розповсюдженою думкою[28], інформаційні галузі поглинали трохи більш як 50 % робочої сили, то наприкінці 80-х, за деякими оцінками, на їхню частку в США припадало до 70 % загальної чисельності зайнятих у народному господарстві.
Бурхлива експансія «знаннямістких» галузей, що почалася наприкінці 70-х років, змусила багатьох дослідників заговорити про настання «інформаційної ери», що змінює структуру суспільного виробництва. Дедалі частіше під час вивчення економічних процесів як самостійний став виокремлюватись «інформаційний сектор», оцінка динаміки якого давала дослідникам набагато досконаліший інструмент аналізу, ніж проста констатація розширення сфери послуг. Інформаційний сектор у його сучасному розумінні містить передові галузі матеріального виробництва, що забезпечують технологічний прогрес; сферу, що пропонує послуги комунікації та зв’язку; виробництво інформаційних технологій і програмного забезпечення, а також — дедалі більшою мірою — різні напрями освіти. Значення цього сектору, на думку деяких економістів, настільки велике, що останнім часом при аналізі структури народного господарства все частіше пропонують відійти від традиційних підходів і виокремлювати в суспільному виробництві галузі, що постачають на ринок «знаннямістку» продукцію, товари широкого вжитку й послуги[29].
Інформація і знання, що розглядаються не як субстанція, втілена у виробничих процесах чи в самих засобах виробництва, а як безпосередня продуктивна сила, виявляються найважливішим фактором сучасного господарства. Галузі, які виробляють знання і які належать до «четвертого» чи «п’ятого» секторів економіки, стають нині первинними секторами, що постачають господарству найбільш істотний і важливий ресурс. Маючи на увазі зниження ролі та значення речових факторів виробничого процесу, можна говорити про досягнення матеріальним виробництвом певної природної межі свого розвитку. Нині настав той момент, коли основними ресурсами суспільства стають не стільки праця та капітал, скільки інформація та знання.
4.2.3.