Засоби розвитку селективного і прямого регулювання випереджаючого економічного розвитку та механізми його реалізації

Мотиваційна система в моделі випереджаючого еко­номічного розвитку спрямована на зміну світогляду суспільства про можливості задоволення стратегічних потреб і пропонує нові форми і способи створення суспільного багатства.

Заходи щодо регулювання випереджаючого економічного роз­витку передбачають створення інноваційної інфраструктури та підтримку основних її елементів і доповнюються інструментами комплексного впливу. Ці інструменти, котрі мають створювати сприятливі умови для ефективної взаємодії між усіма учасниками інноваційного процесу, формують три групи засобів, які здійс­нюють найбільш суттєвий вплив на формування економічної систе­ми, що забезпечує випереджаючий економічний розвиток. Інтег­рованою складовою такої системи є, на наш погляд, інноваційна система. Засоби такого комплексного впливу можна проаналізу­вати на прикладі країн Європейського Союзу.

До засобів прямого впливу відносять: цільове бюджетне суб­сидування, що передбачає передачу коштів із суспільного секто­ру в приватний; надання консультаціиних та посередницьких по­слуг; формування науково-дослідницької та інноваційної інфра­структури; пряма фінансова підтримка сфери освіти і наукових досліджень. Хоча, на думку В.

Засоби селективного впливу містять різні види податкових пільг. Різноманітність схем, що в такому разі застосовуються, та їх використання в тій чи іншій країні визначаються особливостя­ми і специфікою їхнього економічного розвитку, та відмінностя­ми в існуючих системах оподаткування зокрема. Для розвинених країн селективні засоби, що впливають на випереджаючий розви­ток, залежать також від корпоративного законодавства. Часто вживаними є схеми прискореної амортизації, спеціальні податко­ві знижки та капіталовкладення у сферу НДДКР, а також схеми податкового кредиту, що знижують корпоративну заборгованість за податковими зобов’язаннями.

Ініціюючий вплив на економічний розвиток за інноваційними напрямками представлений переважно різними заходами зі сти­мулювання ризикованого фінансування. З цією метою викорис­товуються інструменти податкової політики, монетарної політи­ки та банківського законодавства, законодавства про захист прав інтелектуальної власності, державної підтримки й політики кон­куренції та антимонопольне законодавство.

Важливу роль з підтримки випереджаючого економічного розвитку в ЄС відіграють інструменти прогнозування та перед­бачення перспективних пріоритетних галузей. Основним ефектив­ним інструментом прогнозування стали форсайт-дослідження. Вони являють собою системний процес цілеспрямованого орієн­тування на обговорення зацікавленими сторонами певної перспек­тивної проблематики з наміром виявлення активний дій держави та суспільства сьогодні для забезпечення кращого майбутнього. Ре­зультати таких суспільних обговорень активно використовуються керівними органами Євросоюзу, зокрема Єврокомісією, та націо­нальними парламентами у прийнятті рішень з питань інновацій­ного розвитку. Форсайт-прогнозування виходить із передумов множинності чинників, що включаються в аналіз, тим самим усу­ваючи недоліки традиційного прогнозування, що передбачає ба­чення однієї картини майбутнього.

Для кожної країни притаманна специфічна модель структур­ного регулювання економіки. Прямі й селективні інструменти впливу на економічну практику використовуються в їх інтеграль­ній єдності, взаємодовнюваності та змішуванні форм. Наприклад, для Франції характерне індикативне планування, широка інвес­тиційна діяльність держави та прямі форми державного регулю­вання. Для США характерні цільові бюджетні субсидії на НДЦКР, технологічне державно-приватне партнерство як селек­тивний механізм співфінансування, федеративна контрактна сис­тема, що передбачала в основному фінансування інновацій у вій­ськовій і космічних галузях.

У багатьох країнах світу в науковій політиці провідною є роль держави. Використовується такий інструментарій: реалізація се- редньострокових програм модернізації традиційних галузей про­мисловості, реалізація програм регіонального розвитку з метою нівелювання нерівномірності розвитку територій (депресивних) і формування рівномірного розподілу науково-технічного потенці­алу всередині країн, стимулювання середньо- і довгострокового кредитування.

Рис. 4.1. Механізм форсайт-прогнозування ЄС

Примітка. Складено за даними: The ERAWATCH Network [Electronic resource] / Joint Research Centre / Institute of Perspective Research Studies. — Mode of access: http://ipts.jrc.ec.europa.eu/ataglance/networks.cfm; European Commission / Community research and Development Information Services / Erawatch — Redirection message.

Імпорт технологій та їх реінжиніринг є формою випереджа­ючого економічного розвитку, що використовувалася всіма без винятку розвиненими країнами або країнами, що розвиваються, котрі намагалися наздогнати провідні в економічному розвитку країни.

Тому економічна політика багатьох країн світу містила заходи з підтримки імпорту технологій у разі власної фрагментарності та незрілості за видами галузей промисловості та їх наукового за­безпечення, а також у ситуації технологічної відсталості з одно­часним прагненням володіти провідною технологією та здійсню­вати подальший технологічний розвиток на науково-техноло­гічному рівні провідних країн. Тому вважаємо, що імпорт техно­логій — це нормальна адекватна практика, яка дозволяє здійсни­ти попередні підготовчі умови для реалізації зрілої форми випе­реджаючого розвитку, такої як прорив.

Політика стимулювання імпорту технологій проводилася і су­часним світовим технологічним лідером — Японією, високотех- нологічною Корейською Республікою, Китаєм, Індією, ЄС та СІЛА. Слід зазначити, що в багатьох успішних сьогодні країнах світу імпорт технологій виявився в різних формах комерційного та некомерці йного оволодіння технологіями, а також у знаннєвій формі їх носіїв (людського капіталу) унаслідок програм зі стиму­лювання імміграції висококваліфікованих фахівців і науковців.

На прикладі Республіки Кореї можна зрозуміти важливість державної підтримки технологічних зрушень. Прямі методи сти­мулювання досліджень і розробок у Республіці Корея включали формування фондів розвитку технологій на підприємствах, які не обкладались податками, надання податкових кредитів на витрати на НДЦКР, податкові знижки на придбання (у т. ч. імпорт) висо- котехнологічного обладнання, зменшення непрямих податків на технологічноємні товари.

Імпорт технологій також стимулювався податковими пільга­ми.

Отже, уряд Кореї створив такий загальномасштабний режим заохочення для великих корпорацій, який за стимулювання вихо­ду їх на міжнародні ринки та міжнародна конкуренція змусили їх інвестувати у власні

Селективне стимулювання певних видів діяльності та фірм з використанням таких інструментів, як пільгове кредитування та субсидування, було стрижнем промислової політики Кореї. На етапі зміцнення високотехнологічних секторів, уряд зменшив ці­льові кредити, що викликало зростання ролі приватного бізнесу у фінансуванні науково-дослідних робіт, а також у стимулюванні та заохоченні до інноваційної діяльності.

Субсидування як непрямий нетарифиий інструмент з підтрим­ки вітчизняного виробника використовувалось урядом Кореї за трьома програмами, а саме: «Програма досліджень і розробок», «Програма розвитку промислових технологій», «Високорозвине- ний національний проект». Зміст цих програм та основні резуль­тати подано в табл. 4.1.

Як селективні та прямі методи стимулювання випереджаючо­го економічного розвитку США використовують такі: забезпе­чення доступності фінансових інвестиційних ресурсів; надання технічного сприяння; удосконалення регулювання у сфері цінних паперів; спрощення процедур реєстрації та ліцензування; рефор­мування схем регулювання підприємництва; створення інтелек­туального капіталу в університетах штатів; формування промис­лових кластерів; створення сприятливого податкового клімату; удосконалення системи навчання підприємців та їх інформаційне забезпечення; стимулювання престижу підприємництва та під­приємницького суспільства загалом.

Одним із механізмів, які використовуються Управлінням тех­нологічної політики США для забезпечення випереджаючого розвитку промисловості, є програма Інноваційного партнерства США, яка має на меті мобілізацію вільних фінансових ресурсів промисловості США, академічних кіл, державних органів влади всіх рівнів для узгодження програмних ініціатив інноваційного розвитку^[CCXC].

Таблиця 4.1

СУБСИДІЇ УРЯДУ КОРЕЇ НА ПІДТРИМКУ

ПРОГРАМ РОЗВИТКУ ТЕХНОЛОГІЙ

Примітка. Складено автором за даними джерел: Canixoea О. Б. Високотехно- логічні виробництва: від методології оцінки до піднесення в Україні : монографія / О. Б. Саліхова; HAH України, Ін-т екон. та прогно­зуй. — K., 2012. — 624 с. — С. 183—184, Mitchell G. R. Korea’s Strategy for Leadership in Research and Development / G. R. Mitchell. — Washington: U. S. Department of Commerce Office of Technology Policy, 1997. — 33 p.

Ще одним механізмом, який використовується вищезазначе­ним управлінням у США, є моніторинг наукової і технологічної політики інших країн з метою визначення національних інтересів і конкурентної позиції промисловості США на міжнародному ін­новаційному ринку та напрямків підвищення її конкурентоспро­можності. Головним непрямим методом стимулювання іннова­ційної активності є податкові кредити та пільгове оподаткування для корпорацій, які здійснюють державні або власні програми НДДКР. Особливе місце в механізмах фінансування досліджень і розробок відводиться венчурним фондам, тому державна підтрим­ка венчурного підприємництва є достатньо серйозною^[CCXCI].

Венчурне фінансування тісно пов’язане із державно-приват­ним технологічним партнерством, яке детально буде розглянуто у наступному пункті цього дослідження. Однак, слід зазначити, що воно виступає дієвим селективним методом стимулювання випереджаючого технологічного розвитку країни. Значні фінан­сові ресурси розвинені країни акумулюють через венчурні фонди. Так, у Великобританії діє система «Partnerships UK», яка, по суті, є механізмом співфінансування ризикованих наукоемких проек­тів державою і приватним бізнесом. Унікальність її публічної місії полягає в підтримці та відновленні інфраструктури, забезпеченні високої якості державних послуг та ефективного використання активів шляхом удосконалення та стабільне партнерство між державним і приватним секторами. Публічно-приватне сгпвфінан- сування здійснюється у бізнес із значним зростаючим потенціа­лом. Механізм функціонування Partnerships UK передбачає спів­робітництво з низкою венчурних фондів, підтримку компаній, з якими співпрацює ця організація, здійснення системи комерцій­ної та операційної експертизи проектів. Для венчурного фінансу­вання має значення великий обсяг бізнесу з новими перспектив­ними технологіями, або унікальний інноваційний продукт, який визначає та задовольняє нову споживчу потребу. Рівень бізнесу може бути початковим, однак із досвідченою командою мене­джерів і зрозумілою бізнес-стратегією та планом. Інвестування здійснюється переважно в широкий рад галузей, серед яких ме­дична галузь/підтримка здоров’я, «зелені»/підтримуючі техноло­гії, інформація та комунікації й інші галузі інженерії. Тобто ви­щезазначена організація виступає інформаційним і фінансовим посередником між потенційними бізнес-партнерами, а саме дер­жавним сектором, який є замовником (носієм бізнес-ідеї), та інсти- туціональним інвестором, венчурним фондом зокрема. Загалом во­на виконує такі функції: інформаційну (надання інформації про по­тенційно привабливі проекти, що відповідають заданим критеріям економічної ефективності та галузевої пріоритетності); консуль­тативну (виконує експертизу проектів), підтримуючу (спостережен­ня за процесом виконання бізнес-проектів, підтримка індивідуаль­них інфраструктурних проектів), акумуляційну (здійснює генеру­вання великих інвестиційних ресурсів для конкретних проектів); фінансування. Бізнес-гаслом партнерства є: «Доставимо інвестиції через державно-приватне партнерство». Розмір початкової інвести­ції в проект коливається від 500 тис. до 1 млн британських фунтів^[CCXCII].

Розроблення найбільш критичних для економіки і безпеки CIIIA технологій — програмного забезпечення, комп’ютерів, напівпровід­ників, телекомунікацій, нових матеріалів і виробничих технологій переважно стимулювалися ринковим попитом, а не військовим за­мовленням. Упродовж 1984—1956 рр. у США прийняті законодавчі акти, які зняли деякі антитрестовські обмеження для міжфірмових об’єднань у сфері науки і технологій. Прийняття 1984 року Закону про коопераційні дослідження дозволило такі об’єднання у сфері до- конкурентних досліджень і розробок, а також створення науково- технологічних партнерств за участю державних закладів і компаній приватного сектору для стимулювання передачі федеральних техно­логій, підвищення конкурентоспроможного рівня промисловості, зниження небезпеки неконкурентно! поведінки приватних компаній².

У 1993 р. у США здійснено наступний крок зі стимулювання науково-технологічних державно-приватних партнерств, а саме прийнято Закон про національні коопераційні дослідження і ви­робництво, який дозволяв партнерам спільно розробляти техно­логію, отриману в об’єднаних дослідницьких венчурних компа­ніях (ДВК). Більшість учасників ДВК — це комерційні фірми (до 86 %). Важливий аспект промислово-федерального співробітниц­тва — перенесення технології, яка розроблена в державних і ву­зівських підрозділах, у промислові фірми. Такі партнерства здійс­нюються в рамках так званих Угод про коопераційні дослідження і розробки (Cooperative research & development agreement — CRADA), які дозволяють ученим та інженерам федеральних лабораторій співпрацювати з колегами із зовнішніх організацій (в основному ор­ганізацій приватного промислового сектору, а також федерального уряду) у сфері розроблення та впровадження нових технологій. Розширення практики використання CRADA вказує на ефективне об’єднання інтересів держави і приватного сектору у сфері створен­ня та комерціалізації науково-технологічних продуктів. Угоди про коопераційні дослідження і розробки — оригінальна й добре розроб­лена з юридичного погляду типова форма організації взаємодії дер­жавної науки, приватного бізнес-сектору та університетів. При укладанні такої угоди наукова організація надає в загальне користу­вання свої дослідницькі ресурси (кадри, системи обслуговування, матеріальну базу) та інтелектуальну власність, у тому числі й у ви­гляді патентів. До співробітництва такого типу допускаються також іноземні фірми, хоча й досить обмежено. Конкретною метою коо­пераційних угод є передача технологій із державного наукового сек­тору в приватний виробничий сектор і державне сприяння підви­щенню технологічного рівня американської промисловості.

Для здійснення конкретних науково-інноваційних проектів учасники угод про кооперацію мають право утворювати спільні консорціуми. При цьому державна організація зазвичай вносить як вкладення інтелектуальну власність у вигляді патентів, техно­логічних розробок і свого дослідницького та матеріально-тех­нічного потенціалу. Участь держави у цих консорціумах знижує небезпеку неконкурентно! поведінки компаній і неефективного трансферу технологій у недержавний сектор економіки^[CCXCIII].

Нові підходи до формування партнерських відносин у сфері НДДКР особливо активно використовувалися в оборонному сек­торі, що здійснював критичні для національної безпеки НДДКР. Ці партнерства допомогли як військовим, так і цивільним відом- ствам краще задовольняти технологічні потреби країни, викорис­товуючи військові та цивільні технології на ринку.

Коопераційні технологічні програми в США — це державно- приватне співробітництво уряду, приватної промисловості й уні­верситетів у сфері розроблення та використання технологій, спрямованих на стимулювання окремих компаній і груп з метою досягнення загального економічного зростання. У державно-при­ватних технологічних партнерствах у США штати забезпечують урахування місцевих інтересів і реалізацію короткострокових проектів, а федеральний уряд — відображення національних ін­тересів і реалізацію довгострокових цілей, а також правову основу такої кооперації. До завдань урядів штатів також належить нала­годження ефективного процесу передачі технологій із федеральних лабораторій у приватний сектор, сприяння розвитку приватної промисловості, зміцнення взаємодії у сфері наукових досліджень між академічним співтовариством і приватним сектором. Місцеві мережі ділових контактів, у тому числі інститутів, забезпечують доступ компаній до необхідних технологій, суттєво знижують вартість отримання вигід від досягнень науки і технологій.

Технологічні ДПП розрізняють за масштабами діяльності та діапазоном охоплення проблем, що вирішуються, від міжфірмо- вих структур або угод до комплексних мереж, які включають учасників від трьох рушійних сил інноваційного процесу — уря­ду і державних наукових організацій, приватних промислових фірм і академічних інститутів. Партнерства мають на меті взяти від кожного партнера найкраще для підвищення загального рівня НДЦКР і успішної участі в конкуренції^[CCXCIV]. Так, бізнес може надати партнерству: фінансові ресурси, які є високоліквідними та мобіль­ними; більш високий рівень корпоративного менеджменту, що стимулюватиме підвищення ефективності управління об'єктом проектного фінансування; канали збуту інноваційної продукції; перенесення частини ризиків на себе; стимулювання розвитку ін­новацій за допомогою конкуренції. Отже, технологічні державно- приватні партнерства виконують сануючу роль недоф і напсова­них сфер науки, забезпечуючи розвиток пріоритетних сфер висо- коте хно логічного виробництва. Для посилення конкурентоспро­можних позицій економіки в державній науково-технологічній політиці СІЛА використовуються такі інструменти, як науково- технологічне прогнозування, визначення критичних технологій, висока прозорість бюджетних видатків. Загалом удосконалення механізмів державно-приватного партнерства у сфері НДДКР нині розглядається в СІЛА як один із найбільш ефективних меха­нізмів здійснення національних цілей. При цьому врахування ре­альних умов проведення досліджень і розробок у тих чи тих галу­зях і регіонах слугує важливим фактором формування політики держави. Для різних галузей і регіонів застосовується своя нау­ково-технологічна політика і свій набір регулівних інструментів¹.

Ефективне партнерство держави з приватним сектором обумов­лює активне використання набору непрямих засобів регулювання науково-технічного прогресу для залучення приватних інвестицій у сферу науки і технологій До числа таких засобів можна віднести^{[CCXCV] [CCXCVI]:}

— податкові стимули;

— зовнішньоторговельну політику (стимулювання експорту і прямих іноземних інвестицій або звуження доступу американсь­ких компаній до іноземних технологій та обмеження іноземних інвестицій у національні дослідження і розробки);

— регулювання нормативів, що використовуються в США (стимулювання приватних інвестицій в інновації; регулювання нормативів має бути гнучким і враховувати можливі наслідки, зокрема в екологічній сфері);

— спрощення розроблення стандартів (стимулювання встанов­лення комерційно апробованих стандартів, які сприяють іннова­ційному процесу і розвитку ринку);

— законодавство про охорону інтелектуальної власності;

— федеральну контрактну систему (у рамках партнерств дер­жава може виступати замовником науково-технологічної продук­ції або послуг);

— антимонопольне законодавство і політику у сфері конку­рентоспроможності (політики враховують міжнародну конкурен­цію в умовах глобалізації, при цьому розширюються умови ство­рення нових технологічних партнерств);

— аналіз науково-технологічної політики і досягнення консен­сусу у її формуванні (урахування позицій різних суспільних кіл є особливістю системи формування державної науково-технологічної політики СІЛА).

Капіталовкладення в науково-технічний прогрес в офіційних документах США носять назву «інвестиції в майбутнє». Така «філософія» економічної політики держави, на наш погляд, ви­значає сприятливі інституціональні умови для розгортання на практиці моделі випереджаючого економічного розвитку.

Доцільним для аналізу методів моделі випереджаючого еко­номічного розвитку є розгляд досвіду Китайської Народної Рес­публіки. Як зазначає О. Саліхова, починаючи з 2000-х рр. селек­тивні механізми стали ключовими в економічній політиці Китаю у формуванні конкурентоспроможного високотехнологічного сек­тору. Основою державної ідеї стала необхідність формування ни­зки конкурентоспроможних підприємств, які мають здійснити прорив щодо освоєння провідних технологій, активно імплемен- тувати національні бренди Китаю в міжнародний ринок, підготу­вати власних міжнародних менеджерів зі стратегічним мислен­ням і натхненням на інновації. З цією метою керівництвом держави було відібрано 100 компаній за такими напрямками, як електроніка та інформатика, біомедицина, нові матеріали та нові джерела енергії. Для цих компаній держава використала такий селективний інструментарій підтримки, як: розробка стандартів і захист прав інтелектуальної власності; будівництво важливих об’єктів інноваційної інфраструктури; підтримка створення асо­ціацій і союзів у науково-технологічній сфері як вияв ініціативи громадянського суспільства; державні замовлення на масштабні проекти; державні закупівлі інноваційної продукції; підготовка фахівців для високотехнологічних галузей.

Зазначене вище дозволяє нам вивести інституціональну форму випереджаючого економічного розвитку, яку використав Китай. Її ми можемо назвати «від імпорту технологій до наукового про­риву» за активної підтримки держави. Вибудовуючи довгостро­кову програму свого наздоганяючого розвитку, Китай активно імпортував технології, залучав іноземних учених і західні компа­нії, однак паралельно розвивав власну науку та освіту. Останнє сприяло формуванню національної наукової еліти, висококвалі­фікованих інженерів, що сформувало основу для розвитку великих національних компаній і стрімкого захоплення ними багатьох ніш на світовому ринку. Саме тому Китай сьогодні переходить від політики імітації та копіювання технологій до використання у виробництві власних наукових розробок та їхньої комерціаліза­ції. Поряд із цим розвивається національний бренд-менеджмент китайських компаній. Ще одним важливим результатом викорис­тання селективних механізмів випереджаючого розвитку є кон­вергенція технологій. Державна селективна підтримка інформа­ційних технологій дала поштовх для розвитку нових індустрій — нано-, біо-, когнітивних технологій, електрооптики. Причому провідна роль у прориві Китаю відводиться уряду, який забезпе­чив розвиток високого технологічного рівня виробників шляхом політично-цільового лобіювання та фінансової підтримки. Це до­повнилось також удосконаленням технологічного рівня розвитку державних науково-дослідних установ та якості освіти.

Досвід країн з високими темпами зростання дозволив вивести показник рівня інвестицій в економіці, який необхідний для під­тримання високих темпів зростання. Майкл Спенс^[CCXCVII] зазначає, що інвестиції в економіку мають переважати 25 % валового внутріш­нього продукту. Це досить високий показник. Якщо прийняти цей економічний інваріант і зробити припущення про інші рівні умови й відсутність економічних та інституціональних перешкод, то норма інвестування, що становить 25 %, буде відповідати тем­пам економічного зростання країни близько 10 % щорічно. Інвес­тиційна діяльність у поєднанні з процесом передачі знань є дже­релом створення робочих місць, нових виробництв і рушієм економічного зростання випереджаючими темпами. До того ж у моделі випереджаючого економічного розвитку визначальною є роль інвестицій в освіту та інфраструктуру. Такі інвестиції пози­тивно впливають на розвиток, підвищуючи прибуток на інвести­ції в приватному секторі. Аналіз фрагментарних проявів випере­джаючого розвитку в розвинених країнах і країнах, котрі розвиваються, що змогли підтримувати темпи зростання ВВП у 7 % на рік, дозволяє стверджувати, що інвестиції в суспільний сектор мають становити 5—7 % ВВП. Важливість інвестицій в освіту, науку та інфраструктуру полягає у створенні суспільного блага, а також надає можливість підвищувати віддачу від інвес­тицій у приватному секторі. Отже, державні інвестиції здійснюють важливий вплив на зростання країни. Інвестиції в освіту вважаються суспільним благом і критичною складовою інвестиційного процесу.

Відтак, використання державами селективних і прямих меха­нізмів підтримки розвитку науки, освіти, промисловості, механі­змів фінансування, законодавчих ініціатив дозволило окремим країнам світу сформувати у своїх інституціональних середовищах умови для реалізації проривної форми моделі випереджаючого еко­номічного розвитку. Остання стає умовою стійкості міжнародної конкурентної позиції та володіння науково-технологічними пере­вагами будь-якої держави світу на перспективу.

4.1.3.