Випереджаючий економічний розвиток в системі координат стратегії сталого розвитку
Питання про співвідношення концепції випереджаючого економічного розвитку та стратегії сталого розвитку, на наш поглад, є абсолютно зрозумілим. Концепція випереджаючого економічного розвитку в системі координат стратегії сталого розвитку визначає шляхи досягнення екологічної стійкості розвитку економічних систем, ідентифікує напрямки перебудови процесів суспільного виробництва за умов впливу антропогенних і демографічних чинників.
Стратегічні потреби світового суспільства, за умов підвищення його інтелектуалізації, розширюються й пов’язані не тільки з матеріальними благами, але й з духовно- ідеологічною та соціально-культурною їх складовою. Так, потреби суспільства тепер визначаються підвищеними вимогами до комфортності середовища проживання, екології, системи охорони здоров’я, освіти, науки тощо. За цих умов уряди країн, повинні активно реагувати на виклики світової економіки, її структурну перебудову, що час від часу виявляється через фінансово- економічні кризи, затяжну рецесію, а також здійснювати пошук нової концепції та моделі економічного розвитку, й найбільш послідовно і впевнено реалізовувати їх на практиці. Саме у виробленні нової моделі економічного розвитку і виявляється стимулююча роль зміни технологічного способу виробництва, яка є реакцією в тому числі й на підвищену інтелектуалізацію світового суспільства та зміни його стратегічних потреб. Ця альтернативна модель економічного розвитку може бути реалізована засобами ефективної економічної політики держави на основі обдуманої, науково обгрунтованої концепції випереджаючого економічного розвитку.Випереджаючий економічний розвиток можна одночасно розглядати як парадигму (парадигма (гр. paradeigma— приклад, зразок) — філос. система уявлень, характерна для визначення певного етапу розвитку науки, культури, суспільного життя)1. В економічній науці поширеним є термін техніко-економічна парадигма.
Дискусійну інтерпретацію техніко-економічна парадигма знаходить у теорії економічних циклів Карлоти Перес, де вчена розуміє під даним терміном більш складне поняття, ніж технологічна революція, а саме: «техніко-економічна парадигма — це модель найкращої ділової практики, що складається із всеохоп- люючих загальних технологічних і організаційних принципів, які відображають найбільш ефективний спосіб утілення певної технологічної революції в життя й те, як слід користуватися революцією для пожвавлення й модернізації економіки. Коли ці принципи стають загальноприйнятими, вважає Перес, вони визначають «здоровий глузд», основу, на якій будується будь-яка діяльність або інститут»[CCXCVIII] [CCXCIX].Характеристика техніко-економічної парадигми в розумінні її Карлотою Перес, на наш погляд, не є абсолютно коректною, оскільки зазначається, що «...парадигма— це модель...». Але ж, модель є дослідним зразком, а в розрізі предмета нашого дослідження — теоретично-змістовним аналогом випереджаючого розвитку. Парадигма ж виступає емпіричною системою уявлень про випереджаючий економічний розвиток у системній ієрархії об’єктивних потреб економіки і суспільства. Тому техніко-економічна парадигма випереджаючого розвитку є, на наш погляд, системою уявлень носіїв ініціативи та ідеології випереджаючого розвитку про потенційні можливості ефективних економічних систем, високофунк- ціональної економічної політики, її механізмів та інструментів, передавальні механізми та соціальні імперативи.
Сучасна економічна теорія за практичну ціль має розроблення концепцій розвитку, які покладаються в основу відповідних моделей. Концепція, або концепт (від лат. сопсерйо — розуміння, система), є певним способом розуміння (трактування, сприйняття) яко- го-небудь предмета, явища або процесу; основна точка зору на предмет; керівна ідея для їх систематичного висвітлення[CCC]. Концепція випереджаючого розвитку, отже, є способом розуміння змісту і механізмів його впровадження в економічній політиці держави.
З інструментального погляду концепція випереджаючого економічного розвитку (далі — концепція) виступає так званою картою варіантів найкращої практики, яка має забезпечити розуміння механізмів і принципів актуальної цілеспрямованої діяльності держави, бізнесу та активності соціальних інститутів, практичного досвіду, організаційних моделей і методів поведінки, які забезпечать і сформують позитивне ставлення до перехідного періоду до випереджаючого розвитку. Концепція, у цьому контексті, пропонує також механізм забезпечення переходу економіки на новий якісний рівень ефективності, який полягає у використанні всього її потенціалу.В основі сучасної економіки — пріоритетний розвиток людсь
кого капіталу і людського потенціалу через випереджаючі потреби сьогодення, інвестиції в людину, її освіту і здоров’я. Даний механізм ініціативного впливу держави на людський капітал створює перспективні можливості переходу економіки на новий технологічний спосіб виробництва з вищим рівнем ефективності. Однак, лцпіе економіки США, країн ЄС-15, скандинавських країн, Японії та Китаю, які демонстрували високі темпи нарощування інвестицій у людський розвиток, пріоритетне ставлення держави до інститутів освіти, науки і охорони здоров’я, за умов інтелектуальної (інноваційної) конкуренції між їх економічними системами, спромоглися забезпечити високі темпи економічного розвитку й запас соціально-економічної міцності. Отже, ключовим у концепції випереджаючого розвитку є домінування людини, її інтелектуального потенціалу, потенціалу здоров’я, як одного з основних ресурсів переходу на модель ефективної економіки — економіки для людини. Рушійними силами економічного зростання в концепції випереджаючого розвитку виступають, отже, людські ресурси, високі темпи інвестицій, підвищення продуктивності праці та зважена відкритість економіки для міжнародної торгівлі, інноваційних проектів і технологій.
Період переходу до випереджаючого економічного розвитку, так чи інакше, характеризуватиметься усвідомленням суспільством необхідності трансформації, її невідкладністю, невідворотністю.
Усвідомлюємо, що в концепції випереджаючого економічного розвитку створювати широкі рекомендації «з нуля» не має сенсу. Так чи інакше, у сучасну постіндустріальну епоху країни з пост- трансформаційними економіками можуть запозичувати (в адаптованому варіанті для своїх вихідних умов) вдалий досвід країн; або його елементи, які дають достатньо чіткі орієнтири розвитку найкращої ділової практики в конкурентному середовищі (рис. 4.2).
Принципи, у межах яких стає можливою побудова і реалізація моделі випереджаючого економічного розвитку, ідентифікуються автором у розрізі технологічних революцій (табл. 4.2).
Активний розвиток концепції сталого розвитку в міжнародному масштабі обумовлений системною кризою цивілізації і, в першу чергу, такими негативними тенденціями, як постійне зростання чисельності населення на планеті, стрімке скорочення запасів ресурсів, що обумовлюють неспроможність біосфери впоратися з переробкою наявного обсягу забруднень, зміна природного середовища в масштабах усієї планети і руйнування природних екосистем. Переважна більшість дослідників наголошує, що сьогодні задоволення потреб людства здійснюється з нанесенням шкоди майбутнім поколінням людей.
Цілій низці екосистем, галузей економіки та географічних районів сучасного світу притаманний «нестійкий розвиток», що виявляється в скороченні площ лісів, зменшенні природної родючості грунтів, виснаженні продуктивності ресурсів Світового океану, розширенні використання мінерального палива, потеплінні клімату тощо. Дестабілізація екологічних процесів ставить під загрозу економічні системи найбільших регіонів сучасного світу, таких як Африка, Індостан, Латинська Америка Повсюдно визнано, що на планету Земля очікує одна з найбільших загроз у своїй історії— загроза антропогенної зміни клімату з потенційно катастрофічними наслідками. На порядку денному гостро стоїть питання про збереження навколишнього середовища для забезпечення виживання людства[CCCI].
Рис.
4.2. Передавальний механізм випереджаючого економічного розвитку як концепції та моделіПримітка. Складено автором.
Gfflogofli механізму реалізації моделі аипереджаючого економічного роваиткц...
381
Таблиця 4.2
БАЗОВІ ОРІЄНТИРИ «НАЙКРАЩОЇ» ТЕХНІКО-ОРГАНІЗАЦГЙНОЇ ПРАКТИКИ В КОНЦЕПЦІЇ ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Примітка. Адаптовано за: Перес К. Техно логические революции и финансовый капитал. Динамика пузырей и периодов процветания / Карлота Перес; пер. с англ. Ф. В. Маевского. — М. : Издательский дом «Дело» РАНХиГС, 2011. — С. 43—44; Сток Дж. Конкуренция, базирующаяся на способностях. Новые правила корпоративной стратегии / Джордж Сток, Филипп Эванс, Лоренс Шулман / Корпоративная стратегия : пер. с англ. — 2-е изд. — М. : ООО «Юнайтед Пресс», 2009. — 266 с. — С. 183—217. — (Серия «Идеи, которые работают»)
У 1972 році у книжці Д. Л. Медоуза у співавторстві «Межі зростання» ініціювалось широке обговорення проблем екологічно безпечного майбутнього. Того самого року в Стокгольмі на Конференції OOH з охорони навколишнього середовища була прийнята спеціальна Програма OOH з навколишнього середови-
ща (ЮНЕП), а також сформовано міжнародну Комісію OOH з навколишнього середовища і розвитку, очолювану Г. X. Брутлавд. У 1987 році Комісія Брутланд опублікувала в Копенгагені доповідь «Наше спільне майбутнє», в якій було сформульовано визначення сталого розвитку як такого, що задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби[302]. Цей термін із відповідним сутнісним наповненням з того часу набув загального поширення.
У філософії розвиток розглядається як необоротна, поступальна зміна предметів духовного і матеріального світу в часі. За своєю природою розвиток— це процес неперервних необоротних змін об’єкта в просторі й часі (зміна властивостей, складу або структури, виникнення, трансформація або зникнення елементів або зв’язків між ними), що характеризує його перехід в якісно новий стан.
При цьому розвиток передбачає збереження системної якості об’єкта, що розвивається. За напрямком розвиток може бути як прогресивним, еволюційним, так і регресивним, інволюційним. Це обумовлено тим, що процесу розвитку притаманні протилежні тенденції мінливості і стійкості, хаосу і порядку, інволюції та еволюції. Загальний тренд розвитку визначається тим, які саме тенденції переважають у конкретний момент часу. У цьому сенсі поняття сталого розвитку акцентує увагу на еволюції, узгодженості та спрямованості змін. Процесу такого доцільного, цілеспрямованого розвитку притаманні порядок, виживаність і вдосконалення структур (самоорганізація). При цьому системи перебувають у стані динамічної або рухомої рівноваги, у процесі якої відбувається постійний прогрес системи у взаємодії з навколишнім середовищем, що приводить з часом до її нерівно- важності й наступної нестійкості (кризи), наступної структурної перебудови, що створює нову стійкість і новий стан рівноваги на більш високому рівні подальшого розвитку. Стан динамічної рівноваги дозволяє системам зберігати свою якісну визначеність завдяки рівності двох потоків протилежних змін (або однаковому напруженню протилежно спрямованих сил) сил і володіти пев- ною стійкістю до впливу як внутрішніх, так і зовнішніх збурюючих факторів.Власне термін «сталий розвиток» відображає складний і по своїй суті діалектично суперечливий процес, що включає, з одного боку, рівновагу, що характеризує стабільність системи, а з іншого — розвиток (рухливість), що рефлектує динамічність, структурну і якісну мінливість системи. У цьому зв’язку сталий розвиток можна розглядати як еволюційний, прогресивно спрямований розвиток системи з великим запасом стійкості, який запобігає її передчасному руйнуванню за рахунок збалансованості, ритмічності, передбачуваності, пропорційності, упорядкованості,
• 9
закономірності.
Звідси, вчені виокремлюють найбільш загальну закономірність сталого розвитку, а саме роздвоєння єдиного на протилежності та синергетична рівновага між ними. Сталий розвиток має місце там, де протилежності не досягають антагонізму, де є самоорганізація системи і «розв’язок» ситуації. У свою чергу, логіка самоорганізації припускає ко еволюцію, тобто когерентну взаємодію протилежностей. Виходячи з цієї діалектики сталого розвитку, можна сформулювати загальні принципи функціонування соціально-економічних систем, у співвідношенні випереджаючий і сталий розвиток, спрямовані на підвищення їх рівно- важності: 1) створювати протилежності економічним процесам, які не мають протидії і тим самим порушують рівновагу соціально- економічної системи; 2) підтримувати баланс, рівновагу протилежних соціально-економічних процесів; 3) усувати диспропорції і антагоністичні соціально-економічні та політичні протиріччя; 4) обмежувати і контролювати процеси самоорганізації економічної системи; 5) планомірно готувати умови для необхідних якісних змін організації сучасного суспільства, щоб звести до мінімуму вплив випадковостей.
Суперечлива складність процесу сталого розвитку (динамічної рівноваги) суспільства являє гобою чергування різних станів структурної стійкості або динамічної рівноваги соціально-економічних і природно-соціальних систем з неминучими в їх еволюції етапами структурної нерівноваги (кризами). При цьому важливу роль у формуванні та розвитку суспільства відіграють зовнішні, незалежні від нього природні фактори. Зміни, що відбуваються в екосистемах, викликають необхідність постійної адаптації соціумів до змін природного середовища, а також вивчення соціально- економічних і природно-соціальних систем з метою досягнення й підтримки динамічної рівноваги в системі «природа — суспільство» із загальнонаукових і системних позицій.
Прогрес цивілізації обмежується екологічним імперативом — безумовною залежністю людства від стану і законів живої природи. На жаль, економічні інтереси і цінності суспільства споживання ставляться вище екологічної безпеки. Глобальне погіршення екологічного стану стало побічним результатом швидких темпів економічного зростання і низьких екологічних вимог до виробництва. У цьому зв’язку концепція випереджаючого економічного розвитку вимагає формування нової культури та філософії господарювання, дбайливого господарського порядку в ставленні суб’єктів господарювання до природи. За цих умов міжнародному співтовариству необхідно те, що деякі дослідники називають «новою політичною економією» сталого розвитку. Це означає, наприклад, визнання того, що в деяких питаннях навколишнього середовища, таких як зміна клімату, має місце «порушення ринкового механізму», для усунення якого потрібне регулювання і те, що неоінституціоналісти визначають як екстернальні чинники впливу на навколишнє середовище, за одночасного з’ясування економічних, соціальних і природоохоронних витрат дії та бездіяльності. Концепція випереджаючого економічного розвитку в координатах стратегії сталого розвитку ініціює визнання важливого значення інновацій, новітніх технологій, міжнародного співробітництва та інвестицій у порядку реагування на екологічні проблеми за узгодженими на міжнародному рівні критеріями стійкості1.
Як зазначають вітчизняні вчені, за сучасних умов кризи політики неолібералізму, яка витіснила з «порядку дня» багатьох країн світу питання про сталий розвиток, пріоритетними слід вважати заходи міжнародних економічних організацій щодо залучення THK до реалізації положень глобальної стратегії сталого розвитку[303] [304]. Також українські науковці акцентують увагу на проблемах формування ефективного управління сталим розвитком, де ключову роль відводять неформальним інститутам. Останні визнаються загальноприйнятим порядком відносин між суб’єктами господарювання (звичаї, традиції та форми досягнення згоди). Водночас актуальним вважається просторовий аспект сталого розвитку для забезпечення рівноваги між загальними інтересами держави і місцевих громад за рахунок ефективного використання стратегічного регіонального потенціалуf. Наголошуємо, що прагнення країн розвиватися випереджаючими темпами не означає посилення експлуатації природних ресурсів, а навпаки, передбачається перехід до інноваційно-інтенсивного зростання, побудова такого нового господарського порядку, який дозволить максимально знизити вуглеводневу залежність країн і зменшити споживання мінеральних ресурсів загалом. На часі просування через концепцію випереджаючого розвитку таких заходів, як програми екологічно безпечної організації праці, формування систем «екологічного контролю» діяльності великих диверсифікованих корпорацій, створення спеціальних фондів для фінансування наукових досліджень з гармонізації відносин людини і природи, суб’єкта господарювання і навколишнього середовища тощо. 4.2.