Система мотивацій і стимулів до праці в моделі випереджаючого економічного розвитку
Визначальним механізмом для реалізації сучасних стратегічних потреб суспільства стає ефективна система мотивації як бізнесу, так і кожної людини зокрема. Система мотивації моделі випереджаючого економічного розвитку є персоніфікованою, в якій особистісна структура людини, її ціннісні орієнтири відіграють визначальну роль.
Із футурологічного та філософського погляду особистісні структури свідомості носять трансцендентний характер. Вони характеризують не наявне буття індивіда, але його можливий стан, породжений у результаті вільної дії, пов’язаної із прагненням реалізувати власну унікальність[284].Переосмислення процесів особистісної самодетермінації, у контексті яких людина приречена не бути, а стати, вимагає звернення до власне можливості людини бути людиною. Філософське розуміння свободи як багатства варіантів вибору в емпіричній реальності, що перебуває в стані постійної трансформації, породжує питання про те, чи слугує збільшенню простору свободи розширення на поновлення варіативності вибору, якщо індивід може реалізувати лише одну із таких можливостей. Виникає явище «цивілізації індивідуальностей», де творчі індивідуальності перебувають у складних, найчастіше конфліктних відносинах зі світом і суспільством. Дослідження емпіричної реальності, що породжується інноваційними процесами, виявляється неможливим без осмислення вільної творчої дії.
Система стимулів і мотивації діяльності інтелектуальної людини, висококваліфікованого працівника за умов якісного оновлення системи суспільних стратегічних потреб, на сьогодні трансформується. Під стимулом учені розуміють як обставини, зовнішні стосовно до людини, так і усвідомлені прагнення людини. Стимул розглядається як спонукальний мотив до дії: стимул як зовнішнє спонукання та як внутрішній спонукальний мотив людини.
Класифікація стимулів у теорії управління персоналом зазвичай зводиться до такого.
Стимули поділяються на матеріальні та нематеріальні. Роль нематеріальних стимулів зростає у міру зростання інтелектуальної складової в праці, однак лише тоді, коли матеріальні потреби особистості задоволені. Матеріальні стимули поділяють на ірошову винагороду (фінансові стимули) і стазу сні символи. Фінансові стимули включають у себе постійний компонент (основний дохід) та змінні компоненти, такі як системи винагород (премія, бонуси, вихідна допомога, пільги). Статус- ні символи теж поділяють на постійні компоненти (використання службового автомобіля і користування телефонним зв’язком за рахунок компанії) та змінні компоненти (додатковий вільний час, можливість подорожувати за рахунок компанії)1.Нематеріальні стимули — це приваблива корпоративна культура і стиль, сприятливий психологічний клімат у колективі, цікавий зміст праці, можливості самореалізації. Для інтелектуальних працівників віра в здатність «змінити світ» за рахунок нової технології являється визначальною в їх мотиваційній системі. Це детермінує можливості для самореалізації та додаткові стимули до праці. Більша свобода в прийнятті рішень і свобода обирати час початку та закінчення роботи, «сімейна атмосфера», особливий морально-психологічний клімат є нематеріальними стимулами, які протиставляються матеріальним.
Система мотивації до праці, яка стала інтелектуальною, суттєво трансформувалася із середини 70-х рр. і впродовж 1980-х рр. в умовах розгортання екзистенцій постіндустріального суспільства. Нові інформаційні технології та зростання ролі знання вплибільш вільною та усвідомленою, ніж це було у попередні періоди. Однак, як зазначає В. Л. Іноземцев1, у цей період відбулося зростання майнової нерівності, яка мусила би знизитися в умовах пост- економічного суспільства, яке апріорі є більш гуманним.
нули на трансформацію змісту й характеру праці, яка стала творчою, креативною людською діяльністю. Людська діяльність стала
Цей фактор зростання нерівності вже не можна пояснити суто економічними факторами, такими як господарська практика, кон’юнктура світового ринку, послаблення ролі держави.
Виник інтелектуальний клас, зайнятий у високотехнологічному секторі, доходи якого зростали значно вищими темпами, ніж доходи робітників у традиційних галузях, які часто й знижувалися у реальному виразі. Різниця в оплаті праці осіб з освітою і без неї, та відповідно вид професії, починають суттєво впливати на зростання диференціації доходів населення розвинених країн. Інвестиції в освіту стають ефективною формою капітальних вкладень, забез- печуіочи можливість окупити себе впродовж трудової діяльності фахівця в десятикратному розмірі. Наприкінці XX століття стрімко зростає попит на освіту для роботи у високотехнологічному секторі. Тож інвестиції в людину стають найбільш значними, за- відомо виграшними, що приносять прибуток своєму власнику не менше ніж 30% річних упродовж 30-річної трудової діяльності. Ключовою тенденцією економічно розвинених країн світу стає така: якість освіти визначає рівень ефективності робітника (інтелектуального працівника) та рівень його доходів. Відповідно кількість робочих місць, які не вимагають вищої кваліфікації, різко скорочується. Залежність між зростанням рівня реальних доходів і рівнем освіти набуває характеру стійкої тенденції.У зв’язку з цим природним наслідком стає підвищення популярності освіти та постійне прагнення до саморозвитку і самовдосконалення. Зростання матеріального добробуту людей із вищою освітою, тобто насичення матеріальних потреб, стимулювало формування основи для поширення постматеріалістичної системи цінностей серед постійно зростаючої кількості людей.
’Інтелектуальний працівник трансформує свою систему мотивації. Його креативність визначає рівень його доходів і формує міру особистої свободи. Міра ефективності роботи інтелектуального' працівника визначається його здатністю застосовувати інформацію, приймати неординарні рішення, використовувати отримані знання для створення процесів або технологічних нововведень. Такі працівники стають відносно незалежними від роботодавця, оскільки вони не визнають над собою контролю або тиску, та є надзвичайно мобільними.
Корпоративні відносини, які формуються між роботодавцем та інтелектуальним працівником, можна назвати партнерськими. Особливістю інтелектуальної діяльності стає нарощування здібностей людини та їх удосконалення в часі. Відповідно зростає цінність людини як фахівця, що відображається на зростанні його доходів..Отже, з одного боку інтелектуальні працівники дійсно спроможні отримувати більші доходи від реалізації власних ідей, які втілюються ними майже автономно; з іншого боку зростає їх потенціальна цінність в організаціях, в яких вони працюють, а можливість залишити компанію визначає залежність компанії від кадрового потенціалу та, відповідно, визначає високі рівні заробітної плати. Інтелектуальний працівник, таким чином, стає власником фактора виключності та невідтворюваності свого індивідуального людського потенціалу, що сприяє зростанню його доходів.Зміна типу поведінки особистості, переключення її з традиційного типи на інноваційний, на наш погляд, також пов’язано із системою нетрадиційної мотивації самоактуалізованої особистості. Поняття «самоактуалізована особистість» використав у своїх дослідженнях Абрахам Маслоу. Учений на практичних експериментах установив внутрішню психологічну сутність самоактуалізованої особистості, ідентифікував унікальний тип її поведінки. Самоактуалізованих людей він охарактеризував як досить спонтанних у своїй поведінці та як гранично спонтанних у своєму внутрішньому житті, у своїх думках, спонуканнях, бажаннях тощо. їм притаманні простота і природність у поведінці, їхня поведінка є неконвенційною, що йде у розріз із традиціями та умовностями. Така нетрадиційність є не зовнішньою, а глибинною рисою, яка проявляється в думках і задумах особистості більше, ніж у поведінці.
Мотиваційна система координат самоактуалізованих людей, на наш погляд, притаманна творчій особистості. Тобто самоактуалізована особистість — це творча, креативна, високоінтелектуаль- на людина, яка рухається прогресом і одночасно стимулює науково- технічний прогрес.
Вищу потребу як потребу «самоактуалізації» разом із новими когнітивними та естетичними потребами в системі Маслоу називають метапотребою'. Маслоу вбачає мотиваційне життя самоактуалізованих людей не тільки багатшим, а визнає його якісно відмінним від системи мотивації середньо- статистичної. людини. «Самоактуалізація припускає принципово іншу психологію мотивації, — наголошує Маслоу, —... говорячи про мотивації самоактуалізованої особистості, ми повинні говорити не стільки про потреби дефіциєнтних[285] рівнів, скільки про метамотиви або про мотиви зростання»[286]. Отже, традиційна система мотивації може бути застосована тільки до середньостатис- тичної особистості, до несамоактуалізованих людей. Само актуалізовану людину, творчу особистість, на відміну від особистості з потребами нижчих рівнів, уже не турбують проблеми виживання, вона просто живе і розвивається. Якщо спонукальні мотиви пересічної людини лежать зовні, у можливості задоволення потреби, то творча (самоакту авізована) людина, навпаки, має за спонукальний мотив до діяльності внутрішні потенції, закладені в її природі апріорі, які вимагають своєї реалізації й розвитку. Іншими словами, сучасна високоінтелектуальна особистість прагне до досконалості, удосконалення себе, до все більш повного розвитку своїх унікальних можливостей. Становленням такої системи мотивації можна пояснити бурхливий розвиток технологій з удосконалення людської функціональності на почату XXI ст., технологічну конвергенцію, всегтроникаючу інтеграцію між різними технологіями, їх взаємодоповнення, поєднання і перетворення (нано-, біо-, інфо-, когнітивна революція). Відтак, форми мотивації праці в моделі випереджаючого економічного розвитку зміщуються від пріоритету мотивації, що заснована на відносинах економічного примусу, до пріоритету мотивації, шо заснована на соціально-психологічному впливові[287].Система мотивації інтелектуальної праці тісно пов’язана з розвитком системи освіти.
Попит на якісну освіту, вищу та наукову, є ключовим чинником моделі випереджаючого економічного розвитку. Усі розвинені країни світу без винятку, й особливо країни тріади США—ЄС—Японія постійно порівнюють якістьсвоєї освіти, вважаючи її основним фактором міжнародної конкурентоспроможності. Тобто, зрушення в міжнародних рейтингах у той чи інший бік визначають безпосередньо рівень зрушень у системі міжнародних конкурентних переваг країн.
На прикладі Республіки Корея можна оцінити міру важливості освіти як інституту випереджаючого економічного розвитку країни. Урядом країни було затверджено план удосконалення системи освіти. Інвестиції в початкову освіту почали здійснювати в 1950-х роках, у середню освіту —у 1960-х рр., у вищу освіту та інвестиції в професійно-технічні училища та коледжі — у 1970-х рр. Стрімкий розвиток вищої освіти в Південній Кореї став можливим після зміцнення науково-дослідних установ, і підняття вищої освіти до рангу найважливіших національних пріоритетів. Цілі розвитку системи освіти визначалися механізмом прогнозування попиту на кваліфіковані кадри та визначення інвестиційних пріоритетів держави. Це створювало передумови для завчасного інвестування в людський розвиток, у висококваліфіковані кадри ще до того, як на них виникав попит з боку промисловості, й високотехнологічного сектору зокрема. У 1980-х роках стрімкий розвиток системи вищої освіти випередив розвиток високо- технологічного сектору економіки Кореї. У 2000-х рр. на рівні урядових постанов закріплено пріоритети державних інвестицій в освіту на основі використання механізмів прогнозування попиту та пропозиції висококваліфікованих кадрів у аспекті стратегічних пріоритетів економічного розвитку національного господарства Кореї. Якщо звернутися до економічної історії, то ми також віднайдемо безліч фактів, де використовується механізм прогнозування та передбачення розвитку нових технологічних способів виробництва, й проводиться відповідна економічна політика, що дозволяє розширювати інвестиції в освіту майбутніх технологічних укладів, тобто завчасно готувати фахівців у рамках пануючого технологічного укладу та способу виробництва.
Цей механізм наукової та освітньої політик став характерною закономірністю економічного розвитку розвинених країн, а також набув, на нашу думку, форми закону випереджаючого розвитку людського потенціалу, людської якості, суспільного інтелекту та соціальних інститутів, а також системи науки і освіти. Сутність даного закону полягає в наступному: об’єктивна необхідність трансформації механізмів економічного розвитку та перехід до випереджаючого розвитку людського потенціалу, суспільства та національної економіки визначаються системою освіти і науки, яка є ключовою системою висхідного відтворення якості людського розвитку та суспільних інститутів, що запускає механізм керованої коеволюції природи та людини. Економічний розвиток поза системи принципів випереджаючого розвитку людського потенціалу, системи науки та освіти стає неможливим. Революційний розвиток запускається за умов дії закону випереджаючого розвитку людського потенціалу. Криза системи освіти в національному та глобальному вимірі — це криза розв’язання проблеми формування нової якості життя людини, з підвищеною інтелектуальною активністю, соціально-гармонійної, «всебічно і цілісно розвиненої, універсальної людини, що відповідає вимогам епохи» [288] випереджаючого економічного розвитку.
4.1.2.