Заміщення приватної власності індивідуальною
Приватна власність є однією з найфундаментальніших ознак індустріального суспільства. У ній втілені як відособленість виробників, так і залежність людини від інших людей чи суспільства в цілому, що є найважливішою умовою товарного обміну.
Перехід від індустріального суспільства до постіндустріального пов’язаний зі зміною ролі інституту приватної власності та втратою ним колишнього значення. Новим базовим елементом пост- індустріальної господарської системи може стати індивідуальна власність, що відкриває можливість індивідуального 'володіння всіма необхідними умовами сучасного «знаннямісткого» виробництва.Індивідуальна власність характеризується єдністю працівника й умов його праці, у той час як приватна власність характеризується відокремленістю працівника від умов його праці. Приватна власність робить участь у суспільному господарстві основним засобом задоволення матеріальних потреб тих індивідів, у яких немає власних засобів виробництва.
За умов економічно зрілого суспільства розходження між індивідуальною і приватною власністю можуть бути простежені досить чітко. Індивідуальна власність є тією частиною багатства людей, що дозволяє їм брати участь у суспільному виробництві як самостійним суб’єктам господарювання, не вдаючись при цьому до продажу своєї робочої сили. Можна навіть стверджувати, що наявність індивідуальної власності обумовлює ступінь особистої своєю д и люд JiHJi в с ус пільстві« I"la*B∏c< ки, приватна > власність відображає залежність людини від суспільства, оскіль- і ки припускає наймання працівників, позбавлених своїх власних ■ засобів виробництва. ’
Фундаментом інституціональної структури постіндустріального суспільства поступово починає ставати саме індивідуальна і власність, що дає людині можливість бути самостійним учасником суспільного виробництва. Така модифікація відносин власності за сучасних умов пов’язана з розгортанням інформаційної революції.
Саме під її впливом відбувається часткове витиску-' вання традиційної приватної власності індивідуальною.Протягом останніх п’яти століть індивідуальна форма власності; не посідала в господарській практиці помітного місця, і лише ним ні виникли передумови для посилення її ролі. Серед них слід на** звати зростаюче значення знання як безпосереднього виробничо* го ресурсу й доступність засобів одержання, передавання й оброблення інформації будь-якому фахівцю, зайнятому у сфері інтелектуального виробництва.
Чим користаються ті, хто збільшує інформаційні цінності? Конструктору потрібні стіл, олівець та інші інструменти для графічного втілення своїх ідей. Фотографам і кореспондентам необхідні камери. Більшості програмістів досить для роботи лише невеликих комп’ютерів. Усі ці інструменти не такі вже й дорогі і можуть бути придбані будь-якою людиною, у результаті чого в сучасному суспільстві тенденція до виокремлення капіталу від працівника змінюється протилежною — до їхнього злиття. Інформаційна революція значною мірою позбавляє панівний клас індустріального суспільства монополії на засоби виробництва, на якій базувалася його економічна могутність. Дуже характерно, що монополія ця руйнується насамперед в інформаційному секторі, який рішуче змінює все суспільне виробництво. Сьогодні індивЬ дуальна власність на засоби виробництва використовується в першу чергу не для розширення випуску примітивних благ, а для створення інформаційних продуктів, технологій, програмного забезпечення і нового теоретичного знання.
Перехід від системи машин до комп’ютерних систем радикально змінив характер сучасних виробничих відносин, що і спричинило трансформацію відносин власності.
Представники «класу інтелектуалів» відрізняються від інших зайнятих насамперед іншими принципами організації своєї діяльності. її частково нематеріальними мотивами, новим ставленням, якого вони вимагають до себе з боку роботодавця, і вищою оплатою праці. Якості таких працівників визначаються не лише і им, що вони мають здатність генерувати нове знання.
Інвестиції в освіту в цьому разі не є аналогом витрат на професійне навчання фабричного робітника індустріальної епохи. Основною якістю сучасного інтелектуала є його унікальність, тому що інформацію адекватно сприймають далеко не всі ті особи, які з нею стикалися. А тому й коло людей, здатних перетворювати одержані дані в готові інформаційні продукти й нові знання, дуже обмежене. Тому навіть якщо і вважати витрати на освіту певним видом інвестицій, то справжнім результатом такого капіталовкладення є не стільки зростаюча заробітна плата, скільки щось інше, що матеріалізується в здібностях працівника, у характеристиках створюваних ним благ. Разом з тим, сьогодні працівник цілком може дозволити собі володіти всіма необхідними засобами виробництва — комп’ютером, доступом до інформаційних мереж і систем, засобами копіювання і передавання інформації і т. д.Найважливішим наслідком цього стає зміна ставлення інтелектуального працівника не лише до засобів виробництва, але й до продукту своєї діяльності. У капіталістичному суспільстві найманий працівник мав власність лише на свою робочу силу. Однак за умов відсутності дефіциту на ринку праці він не міг використовувати її як монопольну власність. До початку інформаційної революції працівники інтелектуальної сфери виробництва також продавали підприємцю свою здатність до праці, що ставило їх в один ряд з іншими представниками робітничого класу. Володіння унікальними знаннями раніше було фактором, який просто обмежував пропозицію відповідних послуг і дещо підвищував ціну відповідної робочої сили. Сьогодні ж, одержуючи доступ до засобів виробництва як до своїх власних, фахівець залишає межі пролетаріату. Він звільняється від тієї залежності від власника засобів виробництва, що визначала характер суспільних відносин за умов індустріальної епохи. При цьому товаром, з яким працівник високотехнологічних та інформаційних галузей виробництва виходить на ринок, стає не його робоча сила, а готовий продукт, створений з використанням належних йому засобів виробництва,
— інформаційна технологія, винахід і т.
д. Такий працівник виступає в ролі товаровиробника, що стоїть поза традиційними відносинами капіталу і праці.У міру зміцнення впевненості в тому, що інтелектуальна власність та інтелектуальний капітал не менш важливі для постіндуст- ріальної епохи, ніж приватна власність і грошовий капітал для буржуазного суспільства, ставлення до особистих здібностей людини і до створюваного нею індивідуалізованого блага як до індивідуальної власності стає дедалі однозначнішим. Відзначаючи, що індивідуальна власність невідчужувана і служить могутнішим спонукальним мотивом, ніж будь-який інший вид власності, сучасні економісти визнають її джерелом природну належність людині її особистих якостей і продуктів її діяльності, а результатом
— подолання притаманного капіталістичній епосі відчуження людини від засобів і результатів виробництва.
Експансія індивідуальної власності виявляється в останні десятиліття дедалі чіткіше. Якщо в 1990 р. в Сполучених Штатах З млн працівників були пов’язані зі своїм робочим місцем переважно телекомунікаційними мережами, то в 1995 р. їх нараховувалося вже 10 млн, а до 2000 р. їх кількість збільшилась до 25 млн. У 1995 р. 65 % працівників у комп’ютерній індустрії було зайнято в дрібних та індивідуальних фірмах і лише 35 % — у великих компаніях. За таких умов людина змушена спілкуватися з набагато більшою кількістю контрагентів, ніж колись, засвоювати й переробляти набагато більше інформації. Розширюється коло людей, які живуть і працюють цілком самостійно, які засвоюють новий тип поведінки, значною мірою не обумовлений традиційними економічними цінностями і який не передбачає наявності приватної власності на засоби виробництва як умови їхньої особистої господарської діяльності.
Саме з цим соціологи пов’язують небачений бум, який переживають сьогодні різні форми дрібного бізнесу у всіх постіндуст- ріальних країнах, а також швидкий розвиток індивідуальних форм зайнятості. З 1990 по 1994 рік дрібні (і, як правило, високо- технологічні компанії) забезпечили в США нетто-приріст 5 млн робочих місць — більше, ніж уся економіка в цілому (4,2 млн осіб). За станом на кінець 1996 р. ЗО млн американців були індивідуально зайняті у власних фірмах.
4.3.4.