Становлення нового типу підприємства в постіндустріальпій економіці

Зміни в технологічному базисі, про які йшлося раніше, ство­рюють об’єктивні основи для формування в суспільстві нової сис­теми цінностей і модифікації характеру діяльності людини.

Індустріальне суспільство базується на масовому виробництві речових благ. Ефективність господарської системи визначалася зниженням витра т і зростанням прибутку за рахунок розширення виробництва. При цьому у свідомості як працівників корпорацій, гак і їхніх керівників домінували матеріальні мотиви діяльності.

Проте останнім часом виникла нова соціальна реальність, що розширила спектр людських потреб — як матеріальних, так і не­матеріальних. Економіка відгукнулася на це підвищенням роз­маїття товарів і послуг, першими спробами враховувати індиві­дуальні потреби споживачів. Усвідомлення обмеженості можливостей масового виробництва привело до диверсифікації виробничих функцій працівників, перегляду форм мотивації їх­ньої продуктивної діяльності. Підвищення продуктивності стало досягатись не стільки чітким зіставленням розмірів заробітної плати и результатів праці, скільки створенням у рамках колекти­ву елементів так званих людських відносин, що дозволяють пра­цівнику повніше відчути власне значення для організації.

Починаючи з кінця 60-х років, ці процеси ставали дедалі поміт­нішими. Освоєння нових технологій потребувало децентралізації та демасифікації виробництва. За цих умов максимального успіху домагалися працівники, здатні до прояву ініціативи й самостій­них нестандартних рішень. Поступово відбувся перехід до систе­ми «гнучкої спеціалізації», яка покликана швидко реагувати на зміни ринкових потреб і містить такі елементи, як «гнучкість об­сягів виробництва», «гнучкість зайнятості», «гнучкість виробни­чих процесів і організаційних форм».

Безпосереднім поштовхом для цих справді масштабних ново­введень була радикальна зміна пріоритетів споживачів, яка спри- ■. чинила перехід від виробництва матеріальних благ до виробни­цтва послуг і далі, до домінування інформаційного сектору, під ; знаком чого пройшли 80—90-ті роки.

Основні зміни у структурі й формах постіндустріальних кор- ∣ порацій породжені виникненням за сучасних умов потреби брати ^j до уваги насамперед внутрішні, а не зовнішні аспекти діяльності ∣ компанії, враховувати не лише пріоритети клієнтів, але й особис- і тісні якості власних працівників. Сьогодні, коли науково- інформаційна революція породжує нові продукти швидше, ніж у суспільстві встигає виникнути усвідомлена потреба в них, запо­рукою успіху в конкурентній боротьбі стає не просто рух за вже існуючим попитом, а його формування. Це означає, що мобіліза­ція творчого потенціалу працівників компанії виявляється основ­ним засобом, що забезпечує її виживання і розвиток. Найменша зупинка на шляху пошуку нових технологічних і організаційних рішень може викликати відставання від конкурентів і неминучий крах компанії.

Значною частиною персоналу сучасних корпорацій є праців­ники інтелектуальної праці. Західні дослідники відносять до цієї' категорії не менш як ЗО % усієї робочої сили, що використову­ється в народному господарстві розвинутих країн, причому цей показник дуже стійкий і залежить скоріше від масштабів підпри­ємства, ніж від його галузевої приналежності. Який же вигляд має «усереднений портрет» типових представників цієї соціаль­ної групи? їм притаманна значна соціальна мобільність, вони не обмежені виконанням якогось одного виду діяльності, багато хто з них визначає свої найбільш принципові інтереси не в термінах максимізації особистого багатства, а в категоріях власного інте­лектуального розвитку.

Тим часом, як свідчить практика останніх десятиліть, високо­кваліфіковані фахівці в більшості випадків виявляють настільки високу здатність до самоорганізації, що їхня автономність і само­стійність не завдають компанії збитків. Більше того, у міру зрос­тання чисельності таких працівників різко знижується потреба в менеджерах як представниках спеціальної категорії зайнятих, що виконують свої особливі функції.

Хоча господарська реальність 90-х років XX ст. і початку XXI ст. свідчить про наявність у розвинутих країнах різних типів корпоративних структур (як традиційно індустріальних, так і принципово нових), можна впевнено стверджувати, що кращі ча­си компаній індустріального типу минули.

По-перше, вони вже не контролюють суспільне виробництво колишньою мірою. На початку 60-х років у США 500 найбільших компаній забезпечували виробництво 17 % ВНП; до середини 70-х цей показник досяг свого максимуму на рівні 20%, а в 1999 р. тизився до 10 %.

Аналогічний перелом відбувся й у сфері зайнятості. Якщо до 70-х років великі корпорації послідовно розширювали свою на­явність на ринку праці, то в 1992—1996 рр. компанії з персона­лом, що не перевищує 500 працівників, забезпечили американсь­кій економіці нетто-приріст більш як 11,8 млн робочих місць. Водночас найбільші корпорації в сукупності скоротичи їхню чи­сельність на 645 тис.

По-друге, різко змінилася галузева спеціалізація великих ком­паній. З-поміж найбільших випали понад 40% корпорацій, які були у 80-х роках елітою світового бізнесу. Основною причиною цього явища став безпрецедентний успіх нових фірм, що витіс­няють колишні з лідируючої групи. Сьогодні господарське зрос­тання зосереджене у високотехнологічних галузях — виробницт­ві комп'ютерних програм і баз даних, комп’ютерів і електроніки, у сфері телекомунікації, в охороні здоров’я, а також у видавничій діяльності, рекламному бізнесі, «індустрії розваг».

Успіхи високотехнологічних фірм стали найчіткіше виявля­тись у США з кінця 80-х років. У цей період 16 з 20 найбагатших людей Сполучених Штатів представляли компанії, що виникли протягом попередніх двадцяти років — «Microsoft», «Intel», «Dell», «Огасі», «Viacom», «Metromedia», «New World Communications» і τ. ін. Як наслідок, помітно змінилася структу­ра фондового ринку, що свідчить про глобальні зрушення в аме­риканській економіці. Серед 11 збільшених галузей господарства, представлених компаніями, що входять в індекс S&P 500, у 1960 р. трьома основними були енергетика, сировинна промисло­вість і виробництво споживчих товарів тривалого користування. Належні до них фірми забезпечували 17,8 %, 16,5 % і 10,8 % су­марної вартості індексу. Останні два місця посідали фінансові компанії (2,0 %) і фірми, що діють у сфері медицини й фармацев­тики (2,6%). У 1996 р. їхні позиції в цьому списку помінялись: фінансові послуги й медицина обійняли перше й четверте місця (14,6 і 10,7 %), тимчасом як енергетичний комплекс спустився на 8-ий рядок (8,9 %), сировинні галузі — на 9-ий (6,9 %), а компа­нії, що представляють масове виробництво товарів народного споживання, посіли передостанню позицію (2,7 %).

У європейських країнах бум постіндустріальних компаній по­чався наприкінці 80-х років. У 1996 р. було засновано європейсь­кий індекс для високотехнологічних корпорацій EASDAQ, у ліс- тингу якого було 26 компаній загальною вартістю 12 млрд дол. (для порівняння зазначимо, що в США в середині 1998 р. його американський аналог — NASDAQ — охоплював 5412 компаній із сумарною капіталізацією в 2,1 трлн дол.).

Але тут важливо провести порівняльний аналіз показників ви­сокотехнологічних компаній і компаній, що функціонують у тра­диційних галузях.

Найуспішніші високотехнологічні компанії зобов’язані своїм феноменальним злетом одній чи кільком особам — їхнім заснов­никам і власникам, що не втрачають контроль над ними. Так, Б. Гейтс володіє сьогодні 21% акцій «Microsoft», оцінюваних більш як у 82 млрд дол. Дж. Безос заробив 2 млрд дол. як заснов­ник «Amazon com» — інтернетівської компанії з продажу книжок, капіталізація якої становить 6,3 млрд дол., що перевищує сумарну вартість двох провідних книготорговельних фірм США — «Бор­дерс Груп» і «Бернс енд Ноубл». Одним з найпоказовіших прикла­дів може вважатися успіх компанії «Комдирект», створеної з ме­тою обслуговування вкладників та інвесторів у німецькому «Комерцбанку». Фактично, не володіючи жодними матеріальними активами, ця компанія одержала в ході первинного розміщення своїх акцій у червні 2000 р. ринкову оцінку на рівні 100 млрд дол., що істотно перевищує капіталізацію самого «Комерцбанку».

Однак основою досягнення високотехнологічними фірмами небачених успіхів на фондовому ринку стає формування якісно нових відносин між працівниками компанії та її керівництвом. Якщо за умов індустріального етапу розвитку інвестори вкладали свої кошти, спостерігаючи постійне зростання власних активів тієї чи іншої компанії, то сьогодні ринкова вартість постіндустрі- альних корпорацій обумовлена передусім високою оцінкою інте­лектуального капіталу її працівників, що і є умовою її подальшо­го розвитку. Тимчасом висококваліфікований сучасний фахівець, що віддає перевагу не економічним стимулам, а можливості під­вищувати свій інтелектуальний і культурний рівень, уже не має твердої залежності від компанії, тому що може створювати свій інформаційний продукт і поза її структурами, маючи необхідні засоби виробництва в особистій власності. Найчастіше сьогодні він продає власникам компанії вже не свою здатність до праці, а конкретні результати інтелектуальної діяльності. У результаті виникає ситуація, коли дедалі більша частина персоналу прагне працювати разом з компанією, наприклад, обробляючи її інфор­маційні потоки, а не на компанію. Усе частішими стають випад­ки, коли зовні процвітаючі корпорації різко знижували свої вироб­ничі показники й навіть поглиналися конкурентами у зв’язку з тим, що не могли забезпечити своїм співробітникам бажані умо­ви діяльності і з їх звільненням втрачали той інтелектуальний ка­пітал, що колись був основою їхньої інвестиційної привабливості.

Одночасно виявилось, що змінилась мотивація працівників. Персонал сучасної корпорації не сприймає матеріальні стимули як домінуючі під час здійснення своєї діяльності. Фахівці компа­ній віддають перевагу не традиційним матеріальним стимулам, а можливості підвищувати свій інтелектуальний і культурний рі­вень, втілювати в ході виробничого процесу свою індивідуаль­ність. А це приводить до того, що працівники й керівники сучас­них компаній виявляються колегами, майбутнє яких залежить від того, наскільки оптимально вони побудують взаємодію між собою.

Усе це свідчить про те, що експансія виробничих структур, які найправильніше було б називати постіндустріальними корпора­ціями, стала ознакою сучасності й у перспективі буде лише нарос­тати. Які ж основні риси постіндустріальної корпорації?

По-перше, вона виникає, як правило, з надр колишніх органі­заційних структур, що самі по собі характеризувались порівняно високою ефективністю. Ці компанії формуються насамперед від­повідно до уявлень їхніх творців про оптимальні способи реалі­зації свого власного творчого потенціалу. Якщо утворена в такий спосіб компанія починає успішно функціонувати, то на певному етапі розвитку мотив самореалізації її організатора (як творця принципово нової послуги) доповнюється мотивом його реаліза­ції в якості творця компанії як соціальної структури, що сприяє виявленню творчого потенціалу всіх співробітників компанії.

По-друге, постіндустріальні корпорації будуються навколо творчої особистості, яка саме в цій своїй якості гарантує їхню стійкість і подальше процвітання. Характерно, що успіх власни­ків постіндустріальної корпорації обумовлений аж ніяк не тим, що вони контролюють основну частину капіталу своїх компаній, а тим, що вони як засновники бізнесу, що став головним проявом їхніх творчих можливостей, уособлюють в очах суспільства пе­редусім створений ними соціально-виробничий організм. Тут слід зауважити, що незліченні багатства вдалих підприємців ви- сокотехнологічних галузей представлені акціями їхніх власних компаній і de facto не існують поза зв’язком з їхніми особистими досягненнями. Більше того, реалізувати належні їм пакети акцій за сучасних умов практично неможливо, тому що це неминуче й негайно відіб’ється на діяльності компанії.

По-третс, постіндустріальна корпорація, як правило, не плентається за поточною господарською кон’юнктурою, а фо­рмує її, пропонуючи клієнтам якісно нові продукти чи послуги. При цьому постіндустріальні корпорації не використовують форму диверсифікованих структур і конгломератів, а зберіга­ють ту вузьку спеціалізацію, що була передбачена під час їх створення. Значною мірою під впливом небувалого комерцій­ного успіху нових компаній риси їхньої внутрішньої організа­ції почали переймати і традиційні промислові монстри, такі як «Кока-Кола», «Дюпон», «Дженерал Електрік», «Істмен Кодак» і т. ін. Отже, постіндустріальні корпорації відіграють у розвит­ку сучасного господарства набагато важливішу роль, ніж це заведено офіційно визнавати. Вони не лише формують нові по­треби й визначають нові цілі суспільного виробництва, але й прискорюють зміну звичних форм господарської організації.

По-четверте, постіндустріальні корпорації не лише здатні розвиватись, використовуючи внутрішні джерела, але й демон­струють потяг до постійних перетворень, породжуючи щоразу нові й нові компанії. Ядром персоналу постіндустріальної кор­порації є працівники, що, як і її засновники, заінтересовані та прагнуть передусім до власної самореалізації й найчастіше розглядають діяльність у рамках компанії як один із кроків до започаткування власного бізнесу. За умов, коли діяльність стає орієнтованою на процес, а окремі працівники до певної міри персоніфікують окремі його елементи, для виокремлення з компанії самостійних структур уже не існує серйозних переш­код. У результаті постіндустріальні корпорації постійно від­творюють самі себе. їхня кількість стрімко зростає, а нові фір­ми, які виникають унаслідок такого «відбруньковування», ке­руються у своїй поточній діяльності тими самими принципами, що й попередні.

Безумовно, навіть за умов сучасного технологічного про­гресу нові постіндустріальні корпорації не можуть цілком ви­тиснути індустріальні корпорації. Але це й не потрібно, оскі­льки постіндустріальні корпорації визначають маяки для подальшого розвитку соціальної та виробничої структури всього суспільства в цілому.

4.3.3.