Висновки до розділу 2

1. Доведено, що економіка і політика є невід’ємними сферами, що формують ту чи іншу структуру суспільства. Еко­номіка детермінує політику, визначаючи її домінанти, акценти. Цілі економічного розвитку є цілями політичної влади, підтрим­ку якої індивіди здійснюють, керуючись максимізацією індиві­дуальних інтересів і забезпечуючи їх реалізацію в агрегованому суспільному результаті, що випливає з теорії суспільного вибо­ру та економічної теорії політики.

2. Обґрунтовано, що економічна політика держави на сучас­ному етапі розвитку світового суспільства визначає стратегічні цілі, що стосуються як економічного розвитку та зростання, так і створення комфортного середовища проживання на засадах гар­монійного розвитку людини із природою. Особливо важливим є розуміння зміни ролі та значення економічної політики в суспіль­стві, котре швидко інтелектуалізується. Саме входження світово­го суспільства в постіндустріальну фазу свого розвитку, етап ін­форматизації, інноватизації всіх сфер суспільного життя приво­дить до збагачення стратегічних цілей економічної політики.

Тобто цілі економі чної політики мають ураховувати нові потреби суспільства, і окремого індивіда в ньому, бути спрямовані на за­доволення зростаючих потреб у моделі формування цих потреб на випередження.

3. Розглянуто принципи економічної політики за такими течі­ями економічної теорії, як кейнсіанство, неокейнсіанство і пост- кейнсіанство, неолібералізм і неоінституціонапізм. Установлено, що значним методологічним потенціалом для моделі випереджа­ючого економічного розвитку виступає ордолібералізм, як теорія про ефективний суспільний порядок, і посткейнсіанство. Існують сприяння рушійним силам. Тобто лібералізм господарського по-

два завдання господарського порядку, а саме координація та

♦ жж •

рядку визначав завдання координації держави як інтелектуальне питання, а завдання стимулювання — як моральне. Обидва зав­

дання слід вирішувати у такий спосіб, щоб максимум економіч ної продуктивності та відсутність прогалин досягалися без пору шення базових принципів справедливості та без надмірного тис ку, зі збереженням існуючих основ суспільного життя. Відпо відно, найбільш задовільним може вважатися господарський по рядок, який гармонізований із бажаним більшістю сукупним по структури. Основний принцип економічної політики — практич­ність господарського порядку, його відповідність бажаному біль­шістю сукупному порядку.

рядком, сприяє та зберігає його, функціонує відповідно до його

4. Принципи економічної політики посткейнсіанства випли­вають з «економіки грошей». Тому однією з головних проблем макроекономіки є питання про портфельний вибір економічного агента. Практичне значення у виборі інструментарію економічної політики має врахування умов невизначеності майбутнього. Тож однозначних раціональних принципів здійснення виоору інстру­ментарію економічної політики не існує. Водночас такий вибір визначає динаміку капіталістичної економіки, тому вибір акти­вів — це найбільш актуальна і складна проблема макроекономіки. Сформульовані посткейнсіанством принципи являють практич­ний інтерес для економічної політики випереджаючого розвитку. Практично важливим є розуміння доцільності державного впливу на інвестиційний процес у плануванні інвестиційних витрат в їх взаємозв’язку із грошовою політикою, а також обірунтованості довгострокових програм економічного зростання та цілей досяг­нення фінансової макроекономічної стабільності.

5. Ураховуючи діалектику взаємозв’язку економіки і політики,

практичну значущість у моделі випереджаючого економічного розвитку мають принципи нової інституціональної теорії. Ревер- сний рух від політики до економіки у виробленні принципів еко­номічної політики вирішальне значення приділяє політичному обміну, який у межах установленого правопорядку включає й

• ∙ ⅜

охоплює всіх членів суспільства, а не двох торговельних партне­

рів, як за умов ринкового обміну. Саме це, на нашу думку, є ви­значальним у виборі виду економічної політики Іфаїни, її основних принципів, цілей і мотивів. Саме тому концепція випереджаючо­го економічного розвитку може бути реалізована за умов полі­тичного обміну, на основі подолання конфліктів різних латент­них груп і визнання економічної політики випереджаючого розвитку, як загального суспільного інтересу. Останнє стає мож­ливим за умов довіри до виборних гарантій, наявності виборчих мотивів, джерел позитивних стимулів у інститутів влади та полі­тичних інститутів, які охоплюють усе суспільство в межах обра­ного конституційного порядку, системи правових правил і вста­новлених меж використання державної влади. На макрорівні, фірму, за Вільямсоном, потрібно розглядати як структуру управ­ління угодами. Має місце важлива роль управління та організації. Нестандартні форми контрактації фірм сприяють мінімізації трансакційних витрат, а тому державне втручання в «спонтанний ринковий порядок» визнається бажаним, якщо маються наміри підвищення ефективності діяльності фірм. Важливе значення від­водиться інституційним змінам. Ключем до економічного розвит­ку є ефективна організація економіки. Проводячи економічну по­літику, необхідно розуміти, що інституційні зміни відбуваються повільно, оскільки є результатом історичних змін, які формують індивідуальну поведінку економічних агентів. Чим вищою є ін- ституціональна невпевненість, тим вищими є організаційні ви­трати на здійснення операцій. Тим меншим є рівень загальної економічної ефективності в державі. Теорія груп дозволяє пояс­нити економічну поведінку різних організацій, механізм їх впли­ву і взаємодії з урядом, а також визначити напрямки економічної і соціальної політик з урахуванням розрізнених інтересів різних суспільних груп, з метою їх узгодження та вибору альтернатив­ного варіанта (використання ресурсів).