Інституціональна структура моделі випереджаючого економічного розвитку

Особливістю інститутів у моделі випереджаючого економіч­ного розвитку є те, що вони виявляють через себе: стратегічні та оперативні цілі економічної політики, правила й норми господар­ської діяльності та суспільної ініціативи щодо покращання стан­дартів і якості життя людини, типи поведінки економічних аген­тів. Економічна система випереджаючого розвитку набуває таких інституціональних форм, які є орієнтованими на людину, пра­цюють для людини і забезпечують її всебічний розвиток, пере­творюючи середовище її існування, на основі передбачення трансформації її потреб в їх ієрархії, таким чином, щоб максима­льно забезпечити її комфорт, задоволення постутилітарних по­треб, з урахуванням перспективних загроз і ризиків розвитку на глобальному рівні, завчасного їх недопущення (мінімізації, усу­нення). Стійкість до зовнішніх впливів обумовлена здатністю окремих підсистем і елементів синхронізувати свої дії на основі узгодженого процесу прийняття рішень за найбільшим числом задіяних елементів. Власне в інформаційному характері взаємодії й полягає причина ефективності управління. Розвинені країни в інституціональному конструюванні досягли успіху тому, що ефек­тивно використовують чинники управління та організації, на яких наголошував у своїх дослідженнях відомий економіст А.

Інститути в розвинених країнах відіграють провідну роль у визначенні параметрів економічного зростання. Поточний стан сучасної економічної системи задається структурою правил і ре­гуляторів, у рамках яких функціонують економічні агенти (інди­віди). Ix реакція змінює регулятивні правила і процедури та від­творює результати, які за посередництвом політичних процесів діють у бік указаних правил, процедур, регуляторів^{[196] [197].}

Звернення до економічної історії розвинених іфаїн дозволяє нам представити інституціональну структуру моделі випереджаючого економічного розвитку, яка є сукупністю таких інститутів^[198]:

— інститути науки, освіти як інститути людського розвитку;

— інститути політики та економічної політики (соціальний компроміс та узгодженість державних, бізнесових, суспільних та індивідуальних інтересів), людина як найвища мета та центр ува­ги держави;

— інститут інноваційної конкуренції (конкурентної діяльності);

— інститут цілеутворення;

— економіка ринків і ринковий процес (традиційні ресурсні ринки, ринок праці — ринок інтелектуальної (творчої) праці; ри­нок капіталів — ринок людського капіталу, ринок інтелектуаль­ного капіталу);

— інститути мотивації;

— інститут економічної ефективності та соціальної справед­ливості ;

— інститут інформації та знань (достатність інформації);

— етичні норми, бізнес-культура (самостійність економічних агентів у прийнятті рішень, свобода і достоїнство людини).

Головною особливістю інституціональної структури моделі випереджаючого економічного розвитку є висока якість інститу­тів політики та інститутів економічної влади, державних інститу­цій, бізнесових структур та інститутів науки і освіти (рис. 3.1).

1. Політичних інститутів — довіра до держави; держава як рівноправ­ний партер суспільних відносин; держава як координатор «розсіяних» знань про можливості.

2. Економічних інститутів — інноваційна конкуренція та економіка ринків, інститути мотивації, доступність інформації, завчасне передба- чення потреб людини, проблем і загроз; узгодження інтересів учасників ринкового процесу, стимулювання підприємницького елементу людської діяльності; інститут економічної ефективності на основі соціального компромісу; рівномірний розподіл вигод у суспільстві.

3. Суспільних інститутів — випереджаючий розвиток громадянського суспільства; інститут цілеутворення та його передавальний механізм; людина як підприємець, а будь-яка людська діяльність як підприєм­ництво, що формує пильність до виявлення можливостей людського розвитку, визначає координацію знань та інформації на ринку; інститут соціальної справедливості.

Рис. 3.1. Основні інститути та їхні механізми в моделі випереджаючого економічного розвитку

Примітка. Розроблено автором.

У пропонованій нами моделі випереджаючого економічного розвитку інноваційне підприємництво, як і в наукових поглядах Л. фон Мізеса та Ізраеля М. Кірцнера, не є властивістю, прита­манною тільки бізнесменам, фінансистам, спекулянтам та ін.

Будь-яка цілеспрямована діяльність людини містить у собі під­приємницький аспект, пов’язаний з невідворотністю майбутніх обставин, еволюційним ходом історії.

Отже, сутнісний зміст випереджаючого економічного розвит­ку в системі координат шкіл еволюційно-інституціонального спрямування та австрійської школи зокрема полягає в інновацій­но-конкурентній пильності держави, бізнесу та індивідів щодо можливостей, не помічених у попередні періоди, і можливостей, які визначатимуть економічні умови розвитку в майбутньому. Звідси основними механізмами держави та її інститутів стають: прогнозування та передбачення потреб суспільства, ідентифіка­ція їх можливостей з метою втілення їх в економічній політиці держави, щоби мати змогу не тільки досягати та задовольняти ці потреби, а перевершувати їх; передбачення проблем і загроз май­бутнього з метою усунення їх першопричин сьогодні, щоб елімі­нувати або усунути негативні наслідки в майбутньому; передба­чення перспективних технологій майбутнього та випереджаюче створення їх професійного та технологічного базису сьогодні че­рез інститути науки і освіти; випереджаючий перехід до нового технологічного способу виробництва в умовах пануючого.

Ми поділяємо позицію Ізраеля М. Кірцнера про те, що «під­приємницький елемент» притаманний будь-якому виду людської діяльності, і це не обов’язково є «чисте» підприємництво. Звідси, орієнтири, що впливають на суспільні та індивідуальні потреби споживачів. Такі можливості є можливостями отримання позитив­ного прибутку, до якого прагне і якого очікує індивід від здійс­нення ним скоординованої людської діяльності. Завдяки своїй «підприємницько-конкурентній пильності»^[199] інноваційному інди­віду вдається створювати таке поєднання видів діяльності та об­міну, яке було неможливим поза його посередництва

на наше переконання, інноваційний підприємець наділений здат­ністю сприймати та освоювати можливості, що несуть скоорди­новані між учасниками ринкового процесу знання та інформацію про нові джерела ресурсів, нові технічні можливості, нові мож­ливі комбінації технічних характеристик, нові потреби та ціннісні

Професіоналіоналізація відносин держави, в особі політичних інститутів та інститутів економічної влади на основі інституту

Ключоеі принципи то чинники формування моделі випереджаючого економічного... 223 довіри та його дифузії в усі інституціональні форми, визначають межі успіху економічної системи. Держава виступає як рівноправ­ний партнер бізнесу і суспільства та координатор «розсіяних» знань про можливості, що виникають в економіці, комплементар­но із бізнесом забезпечує умови для координації інформації та знань в економічній, технологічній, науковій, освітній сферах, тобто сферах «виробництва» людини, людської діяльності. Тож у моделі випереджаючого економічного розвитку функцією держа­ви є не усунення «провалів ринку», а насамперед функція коор­динації. Має місце випереджаючий розвиток сумісних інститутів ринку і правової держави. Основою такого типу інституціональ- них відносин між державними інститутами, економічними і полі­тичними, виступає інститут довіри.

Випереджаючий розвиток, таким чином, перетворюється на філософію мислення держави, що покладається за основу відпо­відної економічної політики, стає притаманним, іманентним лю­дині, є наслідком її коеволюції із суспільними інститутами та природою загалом. Вирішення тактичних, оперативних і, тим біль­ше, стратегічних завдань економічного розвитку, в умовах глоба­льних економічних і соцю-гуманітарних викликів, для націона­льних держав стає неможливим поза механізмів, принципів і філософії випереджаючого економічного розвитку. Сутність державного управління та організації суспільних інститутів поля­гає, отже, у підтримці цілеспрямованої людської діяльності щодо випереджаючої підготовки та готовності до невідворотних не ви­значених обставин майбутнього. Тому випереджаюча пильність інноваційно-конкурентного характеру, на основі координації роз­сіяного знання про майбутнє, його невизначеність, виклики і ри­зики, має породжувати якісні механізми випереджаючого еконо­мічного розвитку, що виявляються в економічній політиці, та піддаються активізації в системі позаекономічної мотивації до людської діяльності.

Випереджаючий економічний розвиток може бути виміряний не тільки кількісними показниками, такими як агреговані макро- економічні індикатори. Сучасний макроекономічний менеджмент має орієнтуватися не тільки на досягнення нормативних значень макроекономічних агрегатів, але також, і скоріше за все, першо­чергово, на досягнення високого рівня якісних соціально- економічних індикаторів. Саме тому ми маємо намір запропону­вати альтернативні «вузьким» тотожностям макроекономіки якіс-

ні показники випереджаючого економічного розвитку, котрий на нашу думку, може виявлятися через такі якісні індикатори:

\. Випередження за рівнем якості державного управління (макроекономічного менеджменту). Висока якість макроекономіч- ного менеджменту полягає у виробленні оптимально ефективно­го інструментарію економічної політики, який дозволяє економі­ці мати так званий «запас міцності», вбудовані автоматичні ін- ституційні коректувальники і/або економічні інваріанти, такі як рівень довіри, механізм його впливу на економіку і зворотний механізм взаємодії між державою, бізнесом і суспільством.

2. Випереджаючий розвиток громадянського суспільства, що формує адекватний тип суспільної та індивідуальної свідомості, включення цієї свідомості в процес економічного розвитку краї­ни на інноваційних засадах.

3. Випереджаючий розвиток людського потенціалу і випере­джаюче включення людського капіталу до процесу економічного розвитку, що дозволяють економіці перейти на новий, вищий рі­вень економічної ефективності. Економічні успіхи країн світу, які ми з певним ступенем достовірності можемо віднести до резуль­татів функціонування моделі випереджаючого розвитку, грунту­валися на талановитих, спонтанних макроекономічних держав­них рішеннях, які лише час по тому ставали загальновизнаною господарською практикою Але, так чи інакше, ці управлінські механізми на макроекономічному рівні робили ставку на підтрим­ку розвитку людського капіталу, на випереджаючий розвиток людського потенціалу. Більшість сучасних учених неокласичного і постнекласичного напряму, котрі досліджують проблеми люд­ського капіталу, сходяться в єдиній думці про особливу важли­вість його впливу на перспективи зростання національних еко­номік країн. Так чи інакше, інвестиції в людський капітал є свідомо безпрограшними, вигідними, оскільки дозволяють збіль­шити ефективність економічної системи, міру її продуктивності в найближчому майбутньому. Особливо важливим стає випере­джаючий розвиток освіти, який виявляється через інтенсивне ін­вестування як державою, так і приватним бізнесом, у підготовку фахівців для пріоритетних галузей промисловості майбутнього, високотехнологічних, енергоощадних та ін.

Важливість оцінювання впливу інновацій, нововведень і рівня освіти на розвиток країн у світовому господарстві одночасно здійснили у своїх дослідженнях американські економісти Пол Майкл Ромер і Роберт Емерсон Лукас. Учені довели, що для отримання нових технологій потрібно вкладати кошти в освіту населення. У теорії «нового» зростання Лукаса-Ромера доводить­ся, що основним чинником економічного зростання є зростання капіталовкладень у НДДКР та інвестиції в людський капітал. Один із висновків даної моделі полягає в тому, що економіка, у розпорядженні якої є значні ресурси людського капіталу і розви­нена наука, має в довгостроковій перспективі більші «шанси» зростання, ніж економіка, позбавлена таких переваг. Це обгрун­тування відрізняється від постулатів класичної теорії, в якій стверджувалося, що зростання економіки обмежене максимально можливим рівнем продуктивності праці.

Дослідження Р. Лукаса і П. Ромера важливі для розуміння су­часних тенденцій розвитку міжнародного поділу праці та високо- технологічного сектору виробництва. Зазначені дослідження доз­волили зробити висновок про те, що сукупна економіка демон­струє зростаючу віддачу, а саме кожні 10 % зростання в загаль­ному запасі капіталу знання, як його називає Ромер, приводять до зростання випуску більше ніж на 10 %¹.

4. Випередження в ступені зрілості соціальних інститутів, які породжують економічну стабільність, за умови ефективного докладання своєї функціональної спроможності та сутності діяль­ності в практичній традиції відповідності потребам економіки, своєї функціональної сфери і суспільства в цілому. Соціальні ін­ститути, такі як інститути державної влади, інститут права, ін­ститут прав приватної власності, інститут інтелектуальної ренти, інститут охорони здоров’я, інститут освіти і науки та ін., здатні вбирати в себе найкращі форми вияву господарської практики. Такі форми [господарської практики] набуваються громадськими інститутами в межах отримання власного або запозичення між­народного досвіду. При цьому особливо важливою є цивілізащй- на здатність соціальних інститутів суспільства до збереження найкращих традицій і національних переваг, а також здатність до адаптивної ефективності.

5. Інституціональна спроможність економічної системи ви­переджати, не допускаючи появи негативних форм (поза «сис­теми правил») девіантної, ірраціональної поведінки економічних

JIyκac_t Р. Э. Лекции по экономическому росту / Р. Э. Лукас ; пер. с англ. Д. Шестакова. — М.: Изд-во Института Гайдара, 2013. — С. 16.

агентів і соціальних інститутів. Механізмом виступає вбудову­вання в них автоматичних коригувальників впливу, а саме зако­нодавчих ініціатив як превентивних заходів, а також економічних інваріантів, тобто завчасне створення умов для неефективності «гри» поза системою формальних та неформальних правил. Та­кими невід’ємними умовами є зрілість ринкової інфраструктури, інноваційної інфраструктури, сприятливий інвестиційний та ін­новаційний клімат, достатній рівень фінансування бюджетної сфери та ін.

6. Випереджаючий розвиток технологій і промислових галузей майбутнього, який виявляється як у фінансуванні цих галузей, їх створенні в умовах переважального технологічного способу ви­робництва сьогодні, так і в конструюванні інфраструктури для них, науково-технічної (інноваційної), ринкової.

Отже, з указаних вище автором якісних індикаторів оцінки випереджаючого економічного розвитку стає зрозумілою його інституційна сутність і загальцивілізаційний зміст, який полягає в такому: випереджаючий економічний розвиток передусім по­трібно розглядати як процес, обумовлений низкою внутрішніх причин мотиваційного, суспільно-культурного, духовного харак­теру, законів і закономірностей економічного розвитку світового співтовариства, який також виступає об’єктивним явищем і його потребою. Випереджаючий економічний розвиток стає, отже, адекватною відповіддю країн на глобальні виклики, де альтерна­тивою зростанню нерівності стає «соціальне зростання». Випере­джаючий економічний розвиток є не що інше, як об’єктивна дій­сність, явище, закладене в систему економічних відносин, що існує в потенціалі, потенції. Такий розвиток є невідворотним об’єктивним процесом до умов перегляду загальноцивілізаційних цілей розвитку і цінностей людства, зміщення їх у площину ду­ховно-матеріальних координат, а також такий, що індукує меха­нізми саморозвитку економічної системи.

Передумовами випереджаючого розвитку є прориви в методо­логії та методах управління макро- і мікрорівнях, технології, по­становці стратегічних цілей, реалізації соціальних проектів. Такі прориви стають можливими за умов активізації та використання ефективних ендогенних мотиваційних факторів розвитку.

У заключному підсумку, комплементарність держави та її ін­ститутів, бізнесу, соціуму, через дію механізму коеволюції, своє­часного та регулярного впливу інститутів вищої ієрархії пришвид-

шує розвиток менш розвинених інститутів, надає їм більшої швидкості. У цьому випадку виявляється синергетичний ефект в економічній системі, трансформації її внутрішньої будови до більш складних форм функціонування.

Механізмами економічних інститутів у моделі випереджаючо­го економічного розвитку виступають: інноваційна конкуренція та економіка ринків, мотиваційна система, доступність і прозо­рість інформації, завчасне передбачення потреб людини, проблем і загроз; узгодження інтересів учасників ринкового процесу, сти­мулювання підприємницького елементу людської діяльності; інститут економічної ефективності на основі соціального комп­ромісу; рівномірний розподіл вигід у суспільстві. Інноваційна конкуренція в моделі випереджаючого економічного розвитку є конкуренцією між державами, суб’єктами економічної діяльності та індивідами зокрема, яка переміщується у сферу знань і за основ­ний інструмент має механізм випереджаючого набуття конкурен­тних переваг у високотехнологічних галузях, випереджаючого передбачення провідних технологій майбутнього, випереджаю­чого нагромадження інтелектуального капіталу компаніями та нарощування людського капіталу індивідами. Інноваційна конку­ренція як основний вид конкуренції в моделі випереджаючого економічного розвитку сприяє випереджаючому набуттю краї­ною міжнародних конкурентних переваг у промислових галузях майбутнього провідного технологічного способу виробництва або їх комбінації, в їх конвергенції, на основі концентрації під­приємницьких зусиль економічних агентів, вільних фінансових ресурсів (нового капіталу), що визначають можливості галузей на випереджаючий розвиток, та ініціатив держави з реалізації відпо­відної економічної політики (підтримка експорту, адекватна по­требам економіки грошово-кредитна політика).

Міру ефективності економічної влади як такої, що спроможна до створення інститутів мотивації, можна оцінити за допомогою підходу Д. Норта щодо співвідношення структурної та технічної меж народного господарства. Наскільки структурна межа суспіль­ного господарства наближається до його технічної межі є резуль­татом впливу інститутів мотивації. Тобто, наскільки близько біля технічної межі своїх виробничих можливостей функціонує еко­номіка. Щоб економіка функціонувала поблизу технічної межі своїх виробничих можливостей, для економічних агентів мають бути створені адекватні стимули. Наявність стимулів залежить від системи економічної влади. Одна система влади створює сти* мули до зближення структурної межі виробничих можливостей економіки з їх технічною межею, а інша може перешкоджати продуктивній економічній діяльності.

Інститути мотивації в моделі випереджаючого економічного розвитку пов’ язані з готовністю держави, бізнесу та людини зок­рема діяти й формувати нові інститути. Інститути мотивації мо­жуть існувати на рівні держави, корпоративного сектору, суспіль­ства та індивідів. Робота інститутів державної влади зводиться до формування таких механізмів, які сприятимуть якісній трансфор­мації економіки, народного господарства і суспільства, технічній і комерційній реалізації нових наукових ідей, що випереджають інші країни. Інститути державної влади та суспільства мають ви­ступити як цілепокладаючі, такі, що здатні ставити цілі розвитку й визначати технологічну межу, якої необхідно досягти, щоб сформувати та вступити в новий технологічний уклад не еволю­ційним, а проривним шляхом. Фактично під ці процеси форму­вання і переходу до нового технологічного способу виробництва потрібно проводити політичну модернізацію в бік демократи­зації.

Випереджаючий розвиток суспільних інститутів визначає ви­переджаючий розвиток потреб та інтересів сучасного суспільства та його членів, творчої людини. Це, у свою чергу, динамізує еко­номічні процеси в країні, запускає механізми інноваційної конку­ренції. Навіть якщо має місце дисфункція держави, дисфункціо- нальна економічна політика, інвестиції в людський розвиток сприятимуть становленню підприємницького інноваційного мис­лення індивідів та набуватимуть прискорення у своєму креатив­ному розвитку. Тож ефективна економічна політика в моделі випереджаючого економічного розвитку — це політика, яка створює інституціональні умови для переключення типів поведін­ки економічних агентів, сприяє появі позитивних зрушень у мо­тивації бізнесу щодо продуктивної інноваційної діяльності, за­сновується на високому рівні інвестицій і сильній орієнтації на майбутнє.

Безумовно, базовими інститутами моделі випереджаючого економічного розвитку виступають інститути науки і освіти, орі­єнтовані на випереджаючий розвиток людини, її потенціалу — творчого й інтелектуального — та потенціалу здоров’я. Основ­ними механізмами цих суспільних інститутів є випереджаюча підготовка науковців і фахівців для перспективних науково- технологічних напрямків до того, як на них виникне попит з боку промисловості, а також прогнозування та передбачення провід­них технологій, їх розвиток в умовах пануючого технологічного способу виробництва. Ці механізми широко використовуються розвиненими країнами світу та сприяють переключенню типів поведінки економічних агентів (індивідів) з традиційного (консе­рвативного) на інноваційно-підприємницький тип, за умови до­статності насичення потреби в інвестиційних ресурсах цих інсти­тутів, а також фінансового діапазону. Прагнення людини до престижної вищої освіти сприяє її включенню у творчу діяль­ність, що трансформується в інноваційну в умовах господарської практики випереджаючого розвитку. У скандинавських країнах відбувається трансформація від людини економічної як раціональ­ного суб’єкта, що максимізує свій прибуток, до людини інновацій­ної, наділеної підприємницьким елементом та здатністю до пиль­ності щодо знань про можливості в ринковій економіці.

Механізмами випереджаючого економічного розвитку є ефек­тивне функціонування громадянського суспільства, інституту ці­леутворення та його передавального механізму. Основою випе­реджаючого економічного розвитку виступає людина як під­приємець, а також інститут соціальної справедливості. Водночас людська діяльність, як підприємництво, формує пильність до ви­явлення можливостей людського розвитку, визначає координа­цію знань та інформації на ринку.

Інститут цілеутворення є достатньо складним суспільним ін­ститутом. Цілі, які ставляться державою щодо соціально-еконо­мічних і політичних оперативних і стратегічних завдань, зале­жать від інституту цілеутворення, який сформувався в даному суспільстві. Від інституту цілеутворення залежить, яким чином, на яких умовах, за якими правилами та процедурами, у якому се­редовищі ідентифікуються пріоритетні цілі, способи і механізми їх досягнення. Інститут цілеутворення в моделі випереджаючого економічного розвитку носить особливо важливе значення. У роз­винених країнах сформувалися зрілі форми державного плану­вання та програмування, що являють собою довгострокові (стра­тегічні) плани щодо економічного, промислового, науково- технічного, освітнього, інноваційного розвитку держави з обгрун­тованими пріоритетами та детермінують неухильне дотримання їх урядом, а також механізми їх реалізації зашбами економічної політики та інститутами суспільної ініціативи. Ключова роль у цілеутворенні належить державі та суспільству, котре реалізує свій суспільний вибір у політичному обміні. Сильна держава як рівноправний діловий партнер на основі конституції економічної політики займається формуванням національної свідомості та бе­ре на себе ініціативу зі стимулювання й підтримки випереджаю­чого економічного розвитку. Взаємодія між державою і суспільс­твом полягає у стратегічному цілепокладанні з урахуванням суспільних інтересів та цінностей.

Французький учений, лауреат Нобелівської премії з економіки, Mopic Аллє у своїх працях виступає проти неефективності та не­справедливості. Його міркування органічно перекликаються з описом моделі випереджаючого економічного розвитку і зво­дяться до такого: по-перше, економічна ефективність є вихідною і невід’ємною умовою вирішення всіх соціальних завдань. Ви­вчення історії, спостереження за сучасними суспільствами дово­дять, що ефективність економіки не тільки обумовлює реалізацію широкого спектра соціальних цілей, а й одночасно становить не­обхідну умову розквіту культури і цивілізації; по-друге, існує су­ворий об’єктивний доказ того, що стану максимальної ефектив­ності (уточнюємо, у моделі випереджаючого розвитку має місце не максимальна ефективність, а прагнення до позитивної ефектив­ності, що виходить з відмови від раціональної економічної поведін­ки, а навпаки, схильності до ірраціональних, спонтанних учинків, позитивних аберацій) можна досягнути тільки в процесі функціону­вання «економіки ринків» (уточнюємо, ринковий процес, ринкова економіка). Основною умовою досягнення ефективності є достат­ність інформації, децентралізація рішень і самостійність економіч­них агентів, зацікавленість у пошуку та реалізації більш ефективних рішень, конкуренція; по-третє, на відміну від економічної ефектив-

• • # « ⅛ •

ності, міра справедливості в розподілі доходів є поняттям етичного порядку, тобто суб’єктивною. «Розподіл доходів має задоволь­няти, — вважає Аллє, — подвійній умові: забезпечувати достатнє стимулювання ефективності, бути соціально прийнятним». Пошук цього співвідношення є, по суті, пошуком соціального компромісу, що забезпечується значною мірою функціонуванням політичної си­стеми (інститутів політики), який спрямований на підтримку мир­них і стабільних умов життя в суспільстві.

Отже, вважаємо, що соціальна справедливість досягається шляхом соціального компромісу через рівномірний розподіл ви­гід від економічного зростання та благ науково-технічного про­гресу між усіма членами суспільства. Національна свідомість та єдність виступають сильним інструментом в моделі випереджаю­чого економічного розвитку. Створюються інститути, які набу­вають змісту прагнення до реалізації інтересів національної дер-

* • • »

жави і загальних суспільних інтересів.

Отже, ефективний ринковий процес є невід’ємним елементом моделі випереджаючого економічного розвитку, що забезпечує узгодженість економічної ефективності та соціальної справедли­вості на основі соціального компромісу. Ринковий процес є суку­пністю систем зміни планів, породжених інформаційними пото­ками, що йдуть від учасників ринкового процесу. Економічна

• ф •

політика випереджаючого розвитку та системних інститутів рин­ку й держави знижує невизначеність, використовуючи механізми прогнозування, передбачення та програмування. Економічна по­літика координує економічну поведінку індивідів, що носить ін­новаційний підприємницький аспект, поширює інформацію про пріоритетні науково-технічні розробки та їх перспективи, формує звички пильності, уваги до підприємницьких можливостей, що виникають в інноваційній сфері, сферах розвитку людини.

За науковими поглядами Mopica Аллє, конкурентна економіка уявляється не образом реальності, а стає системою відліку, що допомагає зрозуміти, якою мірою суспільство не використовує свої можливості. У тлумаченні австрійської школи, конкуренція є результатом конкурентної діяльності, оскільки характеризує про­цес рівноваги. Відхилення від рівноваги характеризується як про­тилежне конкурентному та, відповідно, «монопольне»^[200]. Однак це не є негативним явищем, якщо монопольне становище досягається в результаті уваги та пильності до нових технологічних можливостей, їх комбінації, відкриття нових ресурсів. Тому інноваційна конкурен­ція в моделі випереджаючого економічного РОЗВИЛО' є ніщо інше, як винагорода за підприємницьку пильність, кмітливість, ризикова­ність та ініціативність щодо пошуку інформації, координації знань про можливості, що приносять очікуваний позитивний прибуток ін­новаційному учаснику ринкового процесу.

Інноваційна конкуренція, як динамічний процес, набуває фор­ми інноваційної конкурентної діяльності, яка є результатом ініці­ативної поведінки людини, п іманентного «підприємницького елементу». За цих умов роль підприємця в ринковій економіці, як інноваційного «підприємницького елемента» в людських діях, зростає. Це динамізує економічний розвиток за принципами «всти­гати швидше за іншого», «еволюційного розширення», «комбіна­торного нарощування», а також «обганяти, не наздоганяючи». Останній принцип стосується не тільки науково-технологічної діяльності, а й, на думку В. Кушліна, інституціональних пере­творень¹.

Таким чином, інноваційний підприємницький елемент є в будь-якій людській діяльності, науковій, освітній, управлінській, економічній, торговельній та ін. Людській діяльності притаманні позаекономічні мотиви. І. Кірцнер таку перетворену систему мо­тивацій, де переважають загальнолюдські цінності, що рухають економічний розвиток в якісному еволюційному напрямку, нази­ває «позаекономічний підприємницький елемент». Звідси можна вивести, що ринковий процес породжує такий елемент, як інно­ваційне підприємництво. Інноваційна конкурентна діяльність стає визначальною особливістю випереджаючої людської діяль­ності, орієнтованої на покращання якості та стандартів життя, що стає можливою в умовах ринкового процесу. Випереджаюча людська діяльність та інноваційна конкуренція як процес, на нашу думку, є усвідомленою та підсвідомою цілеспрямованою діяльніс­тю, яка дозволяє «перевершити зусилля інших» щодо задоволення зростаючих потреб людини в системі ціннісних координат.

Водночас, з досягненням соціального компромісу для моделі випереджаючого економічного розвитку, на наш погляд, іманен­тними є етичні норми, свобода підприємництва, свобода у при­йнятті рішень економічними агентами, так званий етичний комп­роміс бізнесу. Тож інноваційна конкуренція виступає, по суті, як фактор, що привносить етичний коректив у нерівність при розпо­ділі вигід. «На практиці саме етичні мотиви і складають найсиль- нішу основу... економіки»^{[201] [202].}

Інститути випереджаючого розвитку розкриваються через усю економічну систему, утворюючи економічну модель, мають своє особливе місце в соціальній системі та втілюються в інституціо- нальних формах. Так, наприклад, інститути інноваційного розвит­ку втілюються в інноваційній економіці як модельній інституцю- нальній формі. Інноваційна економіка, таким чином, є економіч­ним явищем системного характеру, субстанціональною формою існування моделі випереджаючого економічного розвитку.

Взірцевою інституціональною структурою моделі випере­джаючого економічного розвитку, на наш погляд, є модель скан­динавських країн. У цих країнах основою економік є високотех- нологічний сектор, розвитку якого відводиться пріоритетне значення для підтримки якісного економічного розвитку та під­вищення добробуту і якості життя. Скандинавські вчені заклали теоретичні основи інноваційної політики. Вважаємо, що інститу- ціональна структура моделі випереджаючого економічного роз­витку набула контурної інституціоналізовано-комплексної фор­ми — національної інноваційної системи. Б. Лундваль розробив теорію національної інноваційної системи та інтерактивного на­вчання в процесі виробництва¹ (цей якісний індикатор вноситься до міжнародних рейтингів з оцінки якості людського розвитку як «training» — тренування, навчання).

Національна інноваційна система як інститут заснована на ви­сокому ступені розвитку кооперації між університетами, що під­тримуються державою, і приватними компаніями, у процесі здій­снення НДДКР. Саме створення національної інноваційної систе­ми дозволяє прискорити застосування наукових і технологічних досягнень на практиці, перетворити науку та інновації на продук­тивну силу суспільства. Інноваційна політика має у скандинавсь­ких країнах дуже високий статус. Її висока віддача пов’язана з невіддільністю від інших видів державних політик — соціальної, інвестиційної, територіальної, фіскальної, монетарної, зовніш­ньоекономічної. Усі скандинавські країни (Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія, Норвегія) мають першокласну якість державних установ з дуже високим ступенем ефективності, довіри і прозо­рості. Приватні установи також мають високу якість, особливу бізнес-культуру, демонструють відмінну етичну поведінку. На­рощуванню потенціалу випереджаючого економічного розвитку, міжнародної конкурентоспроможності сприяє стабільність мак­роекономічного середовища (збалансованість бюджету і керова­ність рівня державного боргу). На випереджаючу конкурентоспро­можність цієї групи країн також впливає збільшення витрат на НДДКР з боку бізнесу, більш тісна співпраця між діловими і нау­ковими колами та збільшення державних закупівель новітніх технологічних продуктів. Скандинавські країни мають найвищі рейтингові оцінки системи вищої освіти та навчання на виробни­цтві, яка поповнює ринок робочої сили висококваліфікованими фахівцями, що є необхідним для швидкої адаптації до мінливих умов навколишнього середовища, і закладає основи для високого рівня технологічних інновацій. У країнах побудована інституціо- нальна структура одна з найкращих у світі та налагоджений ефек­тивний механізм її функціонування.

Для сощал-демократичної моделі скандинавських країн є харак­терним те, що бізнес і держана мають подібні цілі та установки для досягнення економічного, соціального і екологічного балансу, на перехід до стійкого розвитку економіки та суспільства, як мета ін­ститутів, що є недосяжним без активації науково-технічного, техно­логічного і людського потенціалу^[203]. Розвиток останнього фактора, який є детермінантою моделі випереджаючого економічного розви­тку, забезпечує соціальна орієнтація економіки.

Рейтинг Скандинавських країн за індексом людського потен­ціалу, глобальної конкурентоспроможності та інноваційної здат­ності подано в табл. 3.1.

Висока віддача інноваційної політики в цих країнах забезпе­чується завдяки двом найважливішим особливостям. По-перше, інноваційна політика тісно переплітається з іншими формами ді­яльності держави, а саме: із соціальною, інвестиційною, регіональ­ною, екологічною, освітньою, податковою тощо. По-друге, у Північній Європі рівень розвитку кооперації між різними елемен­тами інноваційної взаємодії, що утворюють національну іннова­ційну систему, є високим. У рамках цієї системи університети за підтримки держави тісно координують свої НДДКР з приватними компаніями, що забезпечує високу віддачу від вкладених у дослі­дження коштів. Саме створення НІС дозволяє прискорити засто­сування наукових і технологічних досягнень на практиці. А наука та інновації безпосередньо перетворюються на продуктивну силу суспільства.

Таблиця 3.1

РЕЙТИНГ КРАЇН ПІВНІЧНОЇ ЄВРОПИ ЗА ДЕЯКИМИ ПОКАЗНИКАМИ ЯКІСНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Примітка. Складено за джерелами: 1. Human Development Report 2011. Sustainability and Equity: A Better Future for All / Published for the United Nations Development Programme (UNDP) [Electronic resource). — 1 UN Plaza, New York, NY 10017, USA— Mode of access: http://hdr.undp.org/en/media/HDR_2011_EN_Complete.pdf.

2. The Global Competitiveness Report 2012-2013: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Benchmarking Network / Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin etc. Geneva, 2012. — Mode of access: http://www3.weforum.org/docs/ WEF_GlobalCompctitivenessReport_2012-13.pdf — 545 ρ. 3. 252. The Global Innovation Index 2013: The Local Dynamics of Innovation Editors Soumitra Dutta and Bruno Lanvin / World International Property Organization. — 392 p. — Mode of access: http√∕www.globalinnova- tionindex.org/ content.aspx? page= gii-full-report-2013.

Інноваційна політика в Північних країнах Європи має високий статус. Наприклад, Фінська Рада з наукової і технологічної полі­тики підконтрольна лише парламенту і Прем’єр-міністру, тобто має такий само статус, як кабінет міністрів, і значно більший ста­тус, ніж галузеві міністерства. Він підконтрольний у своїх діях тільки фінському парламенту. У Данії інновації визнані основним засобом забезпечення національних інтересів країни в умовах глобалізації¹.

Отже, інновації в скандинавських країнах є найважливішим пи­танням політичного життя, навколо якого склався консенсус. Ін­ститути політичної влади цих країн розглядають інновації голов­ним стратегічним ресурсом. Постійно відбувається концептуаль­не опрацювання інноваційної політики, у процесі якого державна інноваційна стратегія набуває інституціоналізованої форми. Нор­вегія, наприклад, з 2005 року керується білою книгою «Зобо­в’язання з НДЦКР». У Данії в концептуалізованих документах, стратегіях розвитку в глобальній економіці інновації визнаються як найважливіший засіб забезпечення національних інтересів. На програмному рівні здійснюється підтримка конкурентоспромож­ності промисловості скандинавських країн, наприклад, як держав­на програма «Інноваційна Швеція».

Скандинавські країни ставлять перед інноваційною політи­кою такі цілі: сприяти підвищенню рівня і якості життя; під­тримувати конкурентоспроможність на експортних ринках; сприяти переходу на стійкий розвиток і підвищувати захист навколишнього середовища. Інновації в цій групі країн здійс­нюються за напрямками, які охоплюють найважливіші аспекти розвитку суспільства:

— технологічні інновації, які ведуть до збільшення наукоем­кого експорту і вдосконалення становища країн у міжнародному поділі праці;

— соціальні нововведення, які сприяють зменшенню соціаль­ної диференціації, ліквідації бідності та збільшують соціальну мобільність;

— екологічні інновації, які спричиняють зменшенню антропо­

генного навантаження на навколишнє середовище.

Соціально-демоіфатична скандинавська модель економічного розвитку за своєю інституціональною структурою — це модель випереджаючого економічного розвитку. Вона містить усі скла­дові елементи: інститути розвитку людини (інститут науки та освіти); інститут цілепокладання; інститут інформації; ефективні моделі поведінки економічних агентів; ефективна національна інноваційна система та ін. Головне в цій моделі — конкурентна економіка вибудовується виходячи з національних інтересів на основі всебічної підтримки державою високого розвитку науки і технологій, освіти, охорони здоров’я. Важливою є соціальна орі­єнтація скандинавської моделі, що сприяє розвитку наукоємного експорту, оскільки вона розширює внутрішній попит на високо-

якісні товари, які комерціалізуються на внутрішньому ринку, а потім заволодівають міжнародним ринком.

Наукоємний експорт збільшує надходження від зовнішньої торгівлі, допомагає підтримувати функціонування соціальної держави, незважаючи на глобальну рецесію. Високий внутрішній попит на інноваційні товари підтримується високою інновацій­ною культурою населення, а також завдяки цілеспрямованій діяль­ності держави. Остання виділяє значні засоби на закупівлю това­рів і послуг, що пов’язані з безкоштовною освітою, включаючи й вищу освіту, доступним медичним обслуговуванням та ін.

Інноваційна спрямованість економічного розвитку скандинавсь­ких країн знаходить свій прояв у господарській системі країн та їх­ніх суспільствах. На сьогодні промисловість країни діє за принци- нами стійкого розвитку У ⅛, наирик.™, була розроблена державна 15-річна програма зі звільнення економіки від вуглевод­невої залежності до 2020 року. Сьогодні ця країна помітно випере­джає за мірою розвитку «зеленої енергетики» і «зеленого транспор­ту» середні показники Європейського Союзу. Перехід шведської енергетики від використання вуглеводнів до екологічно чистих і від­новлюваних джерел відбувається досить швидко: з 1970 по 2003 рр. частка нафти в енергобалансі Швеції скоротилася з 77 до 32 %, а ча­стка відновлюваних джерел енергії зросла до 26 % (в ЄС -— тільки 6 %), а також на атомну енергетику припадає близько 33 %¹.

Що стосується моделі поведінки економічних агентів, то під­приємницька культура Північної Європи суттєво різниться від культури континентальної Європи. Ці відмінності склались істо­рично, а саме сформувалися під впливом доктрини соціально відповідальної держави, яка була сформована і реалізована у по­воєнний час соціал-демократичними політичними силами. Тому репутація північноєвропейського бізнесу сьогодні ґрунтується на чесності, справедливості та прозорості бізнесу. Стрижнем репу­тації бізнесу є екологічна та соціальна відповідальність. Великі північноєвропейські компанії виступають і виробниками, і екс­портерами одночасно, що стимулює їх до підтримання високої інноваційної здатності. У цьому зв’язку виокремлюють два основ­них напрямки спеціалізації країн. Це інформаційні технології і технології зв’язку, а також наука про життя (наноівдустрія, фар­мацевтика і біотехнології). Широко використовуються апробова­ні на практиці на ефективність такі організаційні форми і методи інтенсифікації інновацій, як наукові парки, кластери і венчурне фінансування. Однак, як зазначають учені, скандинавські форми фінансування та організації інновацій такі самі, що й у розвине­них країнах, однак соціально орієнтована модель економіки доз­воляє більш ефективно використовувати їх потенціал, зважаючи на дійсно існуючий у цих країнах інноваційний клімат¹.

Отже, інституціональна структура моделі випереджаючого еко­номічного розвитку є впорядкованістю, цілісністю, містить формаль­ні та неформальні правила, норми, що елімінують деструктивну по­ведінку економічних агентів і владних інститутів. Усі вищезазначе­ні інститути моделі випереджаючого розвитку можуть бути названі інститутами ініціативи. Вибудовування інститутів ініціативи випе­реджаючого економічного розвитку в певну інституцюнальну стру­ктуру, яку можна подати та описати у вигляді теоретичної моделі, за посередництвом координації держави та інноваційного підприєм­ницького елементу, знижує невизначеність розвитку, лімітує пере­біг економічних процесів з непрогнозованим кінцевим результатом. Така інституціональна структура не може не містити факторів неви­значеності в суспільній та економічній системах, однак їх негатив­ний вплив мінімізується економічними інваріантами випереджаю­чого розвитку, які створюють маржинальний «запас міцності» економічної системи (інвестиції в суспільні блага та освіту не мен-

Інституціональна структура економіки, що забезпечує випере­джаючий економічний розвиток, має бути соціально орієнтова­ною, такою, що створює умови для реалізації творчого, іннова­ційного потенціалу людини та забезпечує людський розвиток.

3.1.2.