Випереджаючий економічний розвиток і його ключові ознаки в полі досліджень еволюційної теорії

Нова наукова парадигма про економічний розвиток зміщується в площину еволюційної теорії, яка ввібрала в себе до­сягнення теорії поведінки організацій, теорії економічних проце­сів, економічної історії.

У своїй відомій статті «Чому економіка не еволюційна нау­ка?», що стало, по суті, початком розвитку економічної науки в цьому теоретичному напрямі, Т. Веблен писав: «Будь-яка еволю­ційна наука... прихильна до теорії. Це теорія процесу, теорія по­слідовності подій, що розгортаються. З цієї точки зору економіка, здавалось би, відповідає вимогам»^{[102] [103].}

З методологічного погляду та позитивної функції еволюційна економіка в цілому є альтернативною до ортодоксії, зокрема нео­класики, течією економічної науки. Положення еволюційної еконо­міки, що є альтернативними до мейнстриму, можна звести до таких:

1) відмовляється від рівноважного підходу, орієнтована на процес;

2) у цьому процесі «історія має значення»і тобто зростаюча віддача веде до залежності від попереднього розвитку і виник­нення ефекту блокування; залежність економічного розвитку від попереднього стану економіки (path dependence), що викликає, у свою чергу, ефекти блокування та замикання розвитку (lock in effect) — це ключові ідеї еволюційної концепції;

3) економічні агенти пристосовуються до середовища, що є коеволюцією;

4) пристосування до середовища диктує певні правила поведін­ки економічних суб’єктів: вони не максимізують корисність, їх поведінка є рутиною, вони діють шляхом «проб і помилок», уда­ючись часто до імітації;

5) процес економічного розвитку носить досить спонтанний характер, не маючи оптимального стану або стану рівноваги;

6) нівелюється значення теорем добробуту та концепцій ефек­тивності : оптимізація на індивідуальному рівні та на рівні суспіль­ства відсутня;

7) шляхом природного відбору «найкращі» у розумінні ево­люціоністів «виживають», тобто не стимули, а кінцевий резуль­тат має значення.

Результатом застосування еволюційного підходу до аналізу економічного розвитку, на думку С. Ю. Глазьева, стало виокрем­лення таких закономірностей у довгостроковій перспективі: 1) нерівномірність, що виявляється та ідентифікується шляхом чергування довгих хвиль економічної кон’юнктури; 2) обумовле­ність структурних криз, які виникають періодично у світовій економіці та проявляються глибокими технологічними зрушен­нями, кардинально змінюючи її структуру, склад і співвідношен­ня факторів економічного зростання; 3) нерівномірність процесів техніко-економічного розвитку, де життєвий цикл кожного про­цесу має певний набір чинників, внутрішню логіку та обмеження об’єктивного характеру; 4) нелінійність траєкторій розвитку, по­ширення та заміщення технологій; 5) невизначеність і альтерна­тивність технологічних траєкторій у рамках життєвого циклу відповідних напрямів техніко-економічного розвитку, унаслідок чого знижується конкуренція і формуються глобальні монополії; 6) наявність розривів між фазами життєвого циклу еволюції тех­нологій, можливості подолання яких залежать від стану інститу­тів інноваційно-інвестиційної системи^[104].

Звернемося до вихідних передумов еволюційної теорії та спро­буємо оцінити її методологічний потенціал для пояснення сутності випереджаючого економічного розвитку, його ключових ознак, ін- ституціональних параметрів та адекватності його теоретичної моде­лі (теорії) для прискорення не тільки темпів економічного зростан­ня, а й забезпечення змістовно-якісного економічного розвитку.

Теорію економічного розвитку всесвітньовідомого австрійсь­кого вченого Й. Шумпетера відносять до прототипів сучасної еволюційної теорії. На основі принципу зворотного руху щодо інтерпретації теоретичного знання в економічній науці відкрива­ється простір для перегляду та переосмислення теорії економіч­ного розвитку, оновлення її основних положень у сучасних умо­вах та їх практичного прикладання.

У методологічному аспекті праця Й. Шумпетера «Теорія еко­номічного розвитку» (1912 р.) містить ключову ідею про розви­ток, що спирається на факт постійних змін історичних умов та неповторності господарського кругообігу і на появу кожного на­ступного історичного стану з попереднього, що по суті стало ключовою ідеєю еволюційної концепції (path dependence, lock in effect).

Шумпетер визнавав, що будь-яке виробництво націлене на за­доволення виникаючих потреб, що притаманне звичайному гос­подарському кругообігу. Однак нововведення виникають не з причини появи нових потреб (хоча він і не заперечував цього), а в результаті нав’язування виробництвом нових потреб спожива­чам. Тобто ініціатива залишається за пропозицією, а не за попи­том. Отже, завершення традиційного кругообігу відбувається не за звичною траєкторією, а вже на якісно вищому рівні, що харак­теризується нововведеннями, запропонованими виробником. Власне з теорії Шумпетера випливає, що застосування наявних у цей момент часу ресурсів у формі «нових комбінацій» слугує ос­новою економічного розвитку. Зростання ж нагромадження ре­сурсів відіграє другорядну роль^{[105] [106]. З цим твердженням ми не мо­жемо погодитись повною мірою, оскільки вважаємо, що між можливостями випереджаючого економічного розвитку і нагро­мадження ресурсів — фізичних, людських, інтелектуальних і фі­нансових — існує прямий зв’язок, характер і міру пропорції яко- го ще потрібно з’ясувати Однак емпірична дійсність має прикла­ди в економічній історії, які доводять прямий вплив ланцюга «можливості економічного розвитку •— нагромадження фізично­го і людського (інтелектуального) капіталу» на прискорення тем­пів економічного зростання1, що дають поштовх економічному розвитку проривного, випереджаючого характеру (термін, який використовується МВФ стосовно до економік країн з ринками, що виникають, і країн, що розвиваються, — takeoff[107] [108] [109]- «злет»),}

Шумпетер обґрунтував своє припущення про те, що капіталіс­тична система кредиту фактично виросла з необхідності фінансу­вання нових комбінацій.

Й. А. Шумпетер визнає істотну роль грошей та інших платіж­них засобів у перерозподілі ресурсів між сферами застосування, за умови що ресурси не перебувають у розпорядженні однієї осо­би. Учений доводить, що застосування продуктивних сил народ­ного господарства можна здійснювати тільки через зрушення в купівельній спроможності суб’єктів господарювання. Кредит, на погляд ученого, слугує цілям промислового розвитку. Підпри­ємець спочатку повинен мати купівельну спроможність, яку за відсутності ресурсів він може дістати за допомогою кредиту. Кредит учений називає «важелем вилучення благ», обґрунтовую­чи це тим, що кредит дозволяє підприємцю, за посередництвом формування власного попиту на потрібні йому засоби виробниц­тва, вилучати їх зі сфер традиційного застосування і тим самим спрямовувати розвиток економіки новим шляхом^[111]. Капітал, у свою чергу, — це засіб отримання блага, що виступає у ринково­му господарстві у ролі третього агента, що забезпечує зв’язок між підприємцем і ринком.

У свою чергу, грошовий ринок И. А. Шумпетер характеризу­вав як штаб капіталістичної економіки, звідки виходять вказівки окремим її галузям, і приймається план подальшого розвитку¹. Головною функцією грошового ринку він назвав здійснення кре­дитних операцій в інтересах формування нової системи вартос­тей, тобто фінансування розвитку^{[112] [113]. Отже, Шумпетером були ви­явлені рушійні сили економічної динаміки.}

Причини порушення економічного розвитку, за Шумпетером, які можна аналізувати в моделі випереджаючого економічного розвитку, поділяють на дві групи: причини поза економікою та ті, що знаходяться в ній.

Еволюційна економіка та її моделі відрізняються від класичної економетрики тим, що необхідне «програвання» ситуації в часі після того, як зв’язок між змінними (параметрами) системи вста­новлений, визначений. При цьому важлива властивість агентів, котрі змінюють власні моделі поведінки залежно від припущень моделі або економічної теорії, зазвичай не береться до уваги. До того ж закономірності зміни інститутів, що детермінують еконо­мічний розвиток, досить не просто включати в подібні моделі. Результат може бути отриманий будь-який, однак важливим є точ­ність його інтерпретації, узгодженість з практичними, емпірич­ними даними, що їх має дослідник.

Переосмислення теорії Шумпетера, адекватне її прилашту­вання до сьогоднішніх умов, застосування в економічних моде­лях дозволяє по-іншому подивитися на економічну дійсність, ви­явити існуючі в ній закономірності. Теорія випереджаючого розвитку повинна набути статус верифікованої, через підтвер­дження своєї зовнішньої верифікації (вихідні передумови й ви- сновки, прогнози, рекомендації, виведенні закономірності) і внут­рішньої верифікації (установки і аналітичний апарат)¹.

З позиції часткової зовнішньої верифікації теорії випере­джаючого економічного розвитку цікавою, на наш погляд, є за­пропонована російським ученим О. С. Сухаревим модель неошум- петеріанської конкуренції (конкуренції капіталів) «новатор — консерватор», як новий підхід до інтерпретації та переосмислен­ня ідей теорії економічного розвитку Й.

Задаючи різні початкові умови та імітуючи модель, О. С. Су­харев дійшов таких підсумкових висновків^{[114] [115], які, на наш погляд, дозволяють зрозуміти вектори формування передавального меха­нізму економічної політики для розвитку секторів з випереджаю­чими конкурентними перевагами з позиції еволюційної теорії:}

1. «Новатори» і «консерватори» являють собою дві групи еко­номічно активних агентів, котрі беруть участь у конкурентній боротьбі між собою і всередині групи. Результат конкуренції (яку ми можемо назвати інноваційною) залежить від умов розташу­вання агента на ділянці монетарного діапазону (поточного гро­шового забезпечення інноваційної діяльності — прим. О. М.) і схильності змінювати модель поведінки. Під монетарним діапа­зоном або поточним грошовим забезпеченням інноваційної діяль­ності, на нашу думку, розуміються фінансові можливості еконо­мічних агентів (з традиційною та інноваційною моделями пове­дінки) від мінімальних до максимальних, які визначають їх мож­ливості (неможливості) для утримання ринкових позицій («ніш»), а також на зміну (набуття або втрату) статусу економічного аген­та, його провідної ролі в інноваційному процесі.

2. Ефективна економічна політика має бути спрямована не тільки на створення системних умов для інновацій і «новаторів», але й на зміцнення консервативної моделі поведінки (традицій­ної, характерної для переважаючого технологічного способу ви­робництва), оскільки її руйнування здатне різко збільшити безро­біття з відповідними негативними наслідками для майбутніх інвестицій і розвитку.

3. Доктрина «креативного руйнування» Й. Шумпетера дедалі важче пояснює нові економічні явища, породжені сучасною ди­намікою глобалізованого капіталізму, коли спад ділової активно­сті може супроводжуватися дедалі більшим економічним доміну­ванням конкретної країни і впровадженням передових технологій і розробок у серійне виробництво зі скороченням зайнятих у ви- сокотехнологічних галузях. Водночас кількість новаторів може збільшуватися за уповільнення темпу зростання ВВП або зни­ження ВВП, безробіття при цьому може не змінюватись або тро­хи зрости за зростання ВВП (класичне бачення, що зі зростанням ВВП завжди зростає зайнятість). Разом з тим ця модель пояснює, чому можливий і спад зі зростанням безробіття у разі зростання цін, а також спад зі зростанням безробіття без відчутного зрос­тання цін.

4. Структура «новатор — консерватор» знімає питання взаєм­ної ресурсозалежності, тобто інноваційний підприємець перестає бути залежним від ресурсної бази підприємця традиційного. Це пояснюється так: для створення інноваційних типів виробництв не обов’язковим є відволікання вільних капіталів із традиційних галузей економіки, а необхідним є створення власних ресурсів за принципом «комбінаторного нарощування». Ці висновки стають релевантними при плануванні макроекономічної політики, а мо­дель вимагає розширення за рахунок включення фінансового сек­тору, ринку праці та пов’язаних з цим ефектів.

Ідея достатності поточного грошового забезпечення іннова­ційної діяльності є, як вважаємо, вдалою, оскільки дає змогу вра­хувати грошовий (фінансовий) чинник для моделі випереджаю­чого економічного розвитку. Розвиток моделі може бути здійсне­ний у напрямку включення ефекту «ірраціональності поведінки» або «аберацій» фінансового сектору та оцінки його впливу на спроможність економічних агентів займатися інноваційною діяль­ністю. Пропонуємо називати цей чинник «діапазон фінансових можливостей випереджаючого економічного розвитку».

Звідси, на наш погляд, можна зробити важливий висновок для планування економічної політики для розвитку інноваційної діяль­ності: її заходи мають бути розподілені між необхідністю зни­ження безробіття, у тому числі й шляхом заохочення консерватив­ної (традиційної) моделі поведінки, і стимулювання розвитку ін­новаційного потенціалу, а не призводити до перенагромадження ресурсів у інноваційному секторі за рахунок зосередження зусиль на заохоченні виключно інноваційних підприємців. Важливим є питання про здатність наукоємних галузей компенсувати стагна­цію вчорашніх лідерів зростання і спроможність високотехноло- гічних галузей створювати відповідну і більшу кількість місць, ніж та, що втрачається за зменшення частки в економіці країни галузей попереднього технологічного способу виробництва.

Отже, модель «новатор— консерватор» має практичний ас­

пект, оскільки дозволяє зрозуміти механізм переходу від запро­понованих диференційованих заходів економічної політики, що мають локалізовану сферу застосування, до довгостроково орієн­тованої господарської політики, що поширює дію на різні типи агентів (традиційних підприємців, інноваційних підприємців, безробітних, які перебувають у варіативному виборі щодо типу і виду діяльності) в їх системній сукупності.

Модель взаємодії традиційного та інноваційного типу поведін­ки економічних агентів дозволяє показати, що економічне зрос­тання можливе за переважання в макроекономічній системі і кон­сервативної моделі поведінки (традиційної психології поведінки економічних агентів). А інноваційна психологія економічних агентів (здатність ризикувати, випереджаюче передбачення пов­них потреб), часто-густо, може спровокувати кризу і погіршення їх матеріального та фізичного комфорту, рівня їх добробуту.

Проблема еволюційної економічної теорії, на її сучасному етапі розвитку, полягає в тому, що вона, захоплюючись моделю­ванням, не враховує в необхідному обсязі інституціональні особ­ливості різних країн і проблематику їх відставання, обумовлену специфічними інститутами.

Говорячи далі про інновації як визначальну ознаку випере­джаючого економічного розвитку в економічній науці подальшої теоретичної експлуатації зазнає ідея Шумпетера про «нові комбі­нації». Учений зазначав, що справжні новації стосуються засобів виробництва та їх заміни. Тобто, ідея про нові комбінації має си­лу в тому, що дійсно нова комбінація створює попит, підвищуваль­ну динаміку цін, зміщує сукупний попит вправо вгору, збільшу­ючи продукт, а криву пропозиції — вправо вниз, створюючи в перспективі ефекти економії, масштабу, підвищення продуктив­ності. Однак це відбувається через деякий часовий лаг.

На сьогодні вчені класифікують інновації за типами і видами у варіативній сукупності (наприклад, епохальні, які радикально змінюють склад і можливості продуктивних сил і засобів вироб­ництва; поліпшуючі, які відбуваються в ході виробничого процесу і створення благ). Однак Шумпетер обходить питання пов’язаності інновацій. Окрім того, виокремлюючи п’ять випадків нових ком­бінацій, таких як «виготовлення нового..., впровадження нового..., освоєння нового ринку збуту..., отримання нового джерела сиро­вини або напівфабрикатів,...забезпечення монопольного стано­вища... або підрив монопольного становища іншого підприємст­ва...»^[116], учений у своїй праці ніде не звертається до того, який із цих випадків може мати перевагу або в яких пропорціях між кіль­кома випадками, тобто співвідношення різних типів нових комбінацій, від чого це залежить і як впливає на економічний розвиток. У цьому полягає складність розуміння процесу еволю­ції. За сучасних умов стає зрозумілим, що внутрішню будову комбінацій визначає початкова інституціональна структура, схильність економіки здійснювати ті чи інші інновації, а. також економічна та технологічна структура, сформовані в країні на теперішній час. Ці п’ять випадків нових комбінацій можуть вести між собою конкурентну боротьбу, а тому «креативне руйнуван­ня» буде відбуватися за конкуренції різних типів інноваційних підприємців. Останні не однорідні, так само, як і підсистеми еко­номіки не однорідні та породжують різні кількості та якості но­вих комбінацій, що конкурують одна з одною за ресурси (природні, людські, фінансові). Кожна нова комбінація може не запозичува­ти або відволікати ресурс від «старої» комбінації, а створювати його для себе. Успішність для розвитку нової комбінації визнача­тиме також можливість користуватися або примноженим капіта­лом, нарощеним ресурсом, або результатами економічного зрос­тання попереднього етапу. Тим самим, починає діяти принцип «комбінаторного нарощування», який уведений у неошумпетері- анську теорію конкуренції^[117]. Цей принцип виступає закономірною корекцією принципу «креативного руйнування» і більш адекват­но відображає ситуацію у сфері сучасного технологічного розвит­ку з можливостями створення незалежного фінансового забезпе­чення випереджаючого розвитку від капіталу попередніх провід­них галузей.

Специфічність цієї сфери полягає в наявності ефектів поєд­нання ресурсів різних галузей економіки і, що особливо цікаво, різних типів технологічного способу виробництва (комбінаторні ефекти). Така сфера виступає специфічною, оскільки комбінатор­ні ефекти, явища синтезу та дифузії, розмивання кордонів у кон­вергенції нано-, біо-, інфо-, когнітивних технологій стають атри­бутами технологічного розвитку провідних країн світу. При цьо­му для виникнення «нової комбінації» потрібно створювати власний ресурс, бо запозичення не надає аналогічної можливості. Цей принцип, на наш погляд, може бути включений до методології дослідження теорії випереджаючого економічного розвитку. Разом з тим в інноваційному суспільстві не меншу роль, ніж підприємець- новатор Шумпетера, починають виконувати структури з високою часткою бюрократії та нагромадженим капіталом — транснаціональ­ні корпорації, фінансово-промислові групи і держава

Наступна причина, яка гальмує розвиток еволюційної теорії, полягає у фіксуванні ідей Шумпетера — сприйняття їх сьогодні в незмінному вигляді, відмова усвідомлення часткової втрати їх­ньої відповідності новій реальності. Дослідження випереджаючо­го технологічного розвитку на тривалому етапі є складним і має враховувати дію факторів невизначеності, випадковості, з метою отримання точних узагальнень і виведення ключових закономір­ностей. Незворотність є атрибутом еволюції, а непередбачува- ність її властивістю. Саме тому в умовах інституціональних змін не діють правило Парето-оптимальності та інші критерії ефективності (Калдора-Хікса). Непередбачуваною є поведінка економічних агентів та її ефективність.

Моделі еволюційної економіки (наприклад, «дилема в’язнів») доводять, що «неефективний агент» може виграти в конкурент­ній боротьбі. Навпаки, програти може ефективний гравець. І еко­номічний агент з традиційною психологією, та інноваційний під­приємець можуть володіти як старим, так і новим основним капі­талом. Лінійне уявлення про те, що інноваційні підприємці володіють виключно новим капіталом, а підприємці традиційних галузей виключно старим, є некоректним. Однак перевагою про­цесу інноваційної конкуренції є те, що традиційні гравці та інно­ваційні підприємці оновлюють капітал (промисловий, інтелекту­альний). Часто нова технологія виникає взагалі на старих виробничих фондах або за допомогою об’єднання традиційних технологій («комбінаторне нарощування», всеохоплююча техно­логічна внутрішня конвергенція).

Значення з погляду перспектив еволюції має якісний стан ка­піталу, можливість його використання і структура. Найвищий рі­вень конкурентної боротьби спостерігається між капіталом усе­редині груп агентів (між капіталом інноваційних галузей, і між капіталом традиційних галузей). Причина технологічної гонки між країнами світу за класичну ціль має випереджаюче набуття переваг у військово-технічній галузі. Це, по суті, є конкуренцією капіталу в інноваційній галузі, яка закріплює міжнародні техно- логі чні переваги за країною.

Отже, концепція «креативного руйнування» вимагає уточнен­ня (контури якого окреслені у вигляді принципу «комбінаторного нарощування» та принципу «всеохоплюючої технологічної кон­вергенції»), оскільки за її допомогою стає все важче пояснити нові економічні явища, породжені сучасною динамікою глобалі- зованого капіталізму. Реальна дійсність демонструє відхилення від принципу «креативного руйнування». Підтвердженням не­адекватності припущення про відволікання ресурсів новими тех­нологіями («новими комбінаціями») із традиційних секторів гос­подарства є також приклад розвитку інформаційних технологій, їхній розвиток може і не вимагати додаткових капітальних ре­сурсів у принципі, не говорячи вже про запозичення (відволікан­ня) їх із традиційних галузей. За таких умов діє інша логіка, логі­ка інтерспецифічного ресурсу, доконкурентної стадії, ноу-хау — конкуренція за першість в інформаційно-технологічній могутно­сті. Цей алгоритм розвитку стає можливим за умови формування незалежності традиційного та інноваційного секторів у ресурсній базі. Така незалежність секторів з різним типом технологічного способу виробництва обумовлюється можливостями політичних рішень, ступенем розвиненості банківської системи країни (її здатністю до конкурентоспроможного кредитування венчурних проектів) та ефективністю грошово-кредитної політики, доступу до глобального фінансового ринку. Це визначає діапазон фінан- ∞bhx можливостей економічних агентів, традиційних та іннова­ційних, для реалізації поставлених ними комерційних цілей.

На наш погляд, не варто безсумнівно фіксувати неокласику і перебільшувати можливості або пояснювальну силу шумпетері- анських поглядів. Взаємне їх доповнення та інтеграція виникають автоматично. Цінність економічної теорії полягає в тому, наскіль­ки достовірно вона пояснює ефекти соціально-економічної ево­люції, і особливо технологічних змін.

Р. Нельсон і С. Уінтер^[118], сучасні економісти-еволюціоністи, та­кож розходяться з представниками ортодоксальної теорії за дво­ма важливими аспектами: а) когнітивним (дотримуються концеп­ції обмеженої раціональності Г. Саймона); б) мотиваційним (запе­речується мотив максимізації прибутку). Вони також, на відміну від логіки ортодоксії, виокремлюють два види рішень, що при­ймаються фірмами: рішення про зміну рутин та рішення щодо вибору технології.

Проаналізувавши вихідні положення еволюційної теорії, ми можемо виділити ключові ознаки випереджаючого економічного розвитку.

Ознака 1. Випереджаючий економічний розвиток — це такий тип розвитку, який забезпечує якісну зміну економічних явищ, які на основі прискорених темпів економічного зростання, не мен­ше 7 % на рік, отримують поштовх для процесів їх випереджаю­чого пристосування за існуючих умов із сутнісним наповнен­ням майбутніх очікувань щодо прогресивних змін в економіці (наприклад, зародження і розвиток технологій майбутнього в ра­мках існуючого технологічного способу виробництва, ідентифі­кація проривних технологій майбутнього, їх наукове обґрунту­вання).

Ознака 2. Випереджаючий розвиток грунтується на макроеко- номічній політиці, яка має забезпечувати позитивні економічні зміни. Останні забезпечують появу оптимального співвідношен­ня економічних агентів із традиційною та з інноваційною психо- логією поведінки. Вони конкурують між собою і продукують «нові комбінації» в економіці без відволікання ресурсів із «старих» галузей (які виконують роль стабілізатора економічної системи в періоди уповільнення темпів економічного зростання та дають по­штовх інноваційним галузям через потреби власної модернізації) зі створенням нових ресурсів у високотехнологічних галузях на основі процесу міжнародної технологічної конвергенції, дифузії інновацій та їх синтезу (за принципом «комбінаторного нарощування»). Ви­переджаючий економічний розвиток як процес, отже, сприяє фор­муванню бази для зародження перспективних технологій, не обов’язково відволікає ресурси із традиційних галузей, а створює нові ресурси для нових галузей. Тим самим, випереджаючий еконо­мічний розвиток виконує принцип «еволюційного розширення»^[119], на противагу принципу «креативного руйнування».

Ознака 3. Інноваційна конкуренція, як основний вид конкурен­ції в моделі випереджаючого економічного розвитку, сприяє ви­переджаючому набуттю країною міжнародних конкурентних пе­реваг в окремій високотехнологічній галузі, або їх комбінації (конвергенції), на основі концентрації підприємницьких зусиль економічних агентів, вільних фінансових ресурсів (нового капі­талу), що визначають можливості галузі на випереджаючий роз­виток, та ініціатив держави з реалізації відповідної економічної політики (підтримка експорту, адекватна потребам економіки грошово-кредитна політика).

Ознака 4. Випереджаючий розвиток забезпечується паралель­ною інноваційною модернізацією традиційних галузей економіки (принцип зворотної підтримки стабілізаційного економічного фактора), підтримкою державою економічних агентів із тради­ційним мисленням, які можуть виступити каталізаторами пожвав­лення посткризового економічного зростання в періоди еконо­мічних спадів за умов дії чинників глобальної економіки та внут­рішніх причин політичного характеру.

Ознака 5. Розвинений фінансовий сектор, який визначає діа­пазон фінансових можливостей економічних агентів, як суб’єктів традиційної та інноваційної сфер економіки, до випереджаючого економічного розвитку, які в умовах його [діапазону] стабільнос­ті приймають рішення про зміну свого статусу та обирають вид

інноваційної діяльності. Фінансовий сектор у моделі випереджа­ючого економічного розвитку розглядається як екзогенна вели­чина, що схильна до «ірраціональності поведінки» або аберацій та визначає спроможність економічних агентів (створює позитив­ні умови або погіршує їх) займатися інноваційною діяльністю.

Ознака 6. Оптимальне нагромадження інтелектуального капі­талу в моделі випереджаючого економічного розвитку країни, що створює інтелектуальну ренту як надприбуток в економіці. Від­повідно умова, що визначає мотиваційну систему випереджаючого розвитку: суспільна вартість, що створюється людським капіталом, не повинна надмірно переважати вартість, що перерозподіляється носію людського капіталу, оскільки тоді втрачаються мотиви до ін­телектуальної праці. Однак за випереджаючого розвитку економічні стимули втрачають своє перманентне значення і лише частково впливають на розширення бази наукових знань. Важливу роль по­чинає відігравати людська допитливість, яка стає неекономічною силою та рушієм випереджаючого розвитку. Креативність і праг­нення до суспільного визнання, й частково наступні матеріальні можливості, стають головним людським мотивом.

Ознака 7. Економічна система в моделі випереджаючого роз­витку є деяким адаптивним механізмом, що здійснює вибір дій на основі переважно позаекономічних цілей мотиваційних систем (досягнення не максимального прибутку та максимізація корис­ності, а прагнення до креативності, суспільного визнання та по­зитивного прибутку), спрямованих на досягнення економічної успішності країни, суспільства та індивідів, за умов невизначено­сті, неповноти інформації та інноваційної конкуренції. Інновацій­на конкуренція в моделі випереджаючого економічного розвитку є конкуренцією між державами, суб’єктами економічної діяльно­сті та індивідами зокрема, яка переміщується у сферу знань і за основний інструмент має механізм випереджаючого набуття кон­курентних переваг у високотехнологічних галузях, випереджаю­чого передбачення провідних технологій майбутнього, випере­джаючого нагромадження інтелектуального капіталу компаніями та нарощення людського капіталу індивідами^[120].

Еволюційна теорія, на наш погляд, має синтезуючий методо­логічний потенціал як постнекласична наука, що дозволяє вико­ристовувати її наукові досягнення у формулюванні нових теорій, як, наприклад, теорія (теоретична модель) випереджаючого еко­номічного розвитку. Метод еволюційної теорії, її основні припу­щення, принципи та моделі дозволили нам сформулювати основні принципи випереджаючого економічного розвитку як об’єктив­ного процесу, поза яким подальше існування людства та держав зокрема, розв’язання основних глобальних проблем стає немож­ливим. Принцип еволюційного розширення дозволяє вибудовувати економічну політику випереджаючого розвитку на основі проце­су коеволюції людини і природи. Інноваційність економіки, но­ваторство економічних агентів, їх незалежний ресурсний розви­ток, з одночасним збереженням традиційних галузей як «запасу міцності» економічної системи, і перманентний розвиток люди­ни, нагромадження інтелектуального капіталу, інтелектуалізація економічного розвитку, трансформація економічних мотивів на основі прагнення до саморозвитку та суспільного визнання ста­ють ключовими ознаками випереджаючого економічного розвитку.