Сучасні форми економічного зростання та способи його дослідження методами аналізу довгих хвиль Кондратьева

Світова економіка XXI століття — це складно струк- турована інституціоналізована система, із соціально-економіч­ною дійсністю, що перебуває в безперервній трансформації. Ди­намічність економічних процесів у світовій економіці, їх залеж­ність від кон’юнктурних чинників стають абсолютно очевидними явищами, які досліджував у своїх працях російський учений- економіст М.

Сучасна світова економіка сьогодні знаходиться на хвилі цик­лу Кондратьева, який бере свій початок з 1980-х рр. Нагадаємо, що цикли Кондратьева тривають приблизно 49—52 рр. У першій половині такого циклу підприємці і власники капіталу з високим ступенем інтенсивності вкладають його в розвиток нових техно­логій. Друга половина циклу, навпаки, характеризується знижен­ням стимулів до інвестування в новітні технології, з причини ри­зикованості для великого бізнесу вкладати гроші в проекти з не- визначеною перспективою. За цих умов питання про підвищення таких стимулів перебуває в полі необхідності формування випе­реджаючої комерціалізації венчурних проектів.

Специфіка сучасної світової економіки та особливостей еко­номічного зростання хвилювала економістів у всі часи. Міжнарод­ний компаративний аналіз дозволив ученим визначити часові межі сучасного економічного зростання, його ключові тренди та напрямки поширення. Інноваційно-інтенсивне економічне зрос­тання як специфічна сучасна його форма за своїм функціональ­ним контекстом відповідає випереджаючому розвитку. Останній реалізується у формі моделі конкурентної економіки та може бути теоретично описаний у контексті теорії циклів Кондратьева.

Також має місце така сучасна форма економічного зростання, як соціалізовано-технологічна, в якій технологічне зростання країн сприяло соціалізації суспільних та економічних відносин, підвищенню соціальної мобільності, зміні тендерних ролей, по­ширенню масового доступу до благ науково-технологічного про­гресу. Те позитивне, що отримало людство, можна описати як зростання суспільного добробуту і, відповідно, рівня життя насе­лення країн. Однак сучасне економічне зростання призвело й до колосального розриву між багатими і бідними. Тож економічний розвиток і економічне зростання стають ключовими об’єктами політекономічних досліджень в умовах, коли дестабілізована кризами і затяжною рецесією міжнародна економічна система го­стро потребує моделі економіки нового типу. Особливо це стосу­ється країн з посттрансформаційною економікою, які володіють істотним економічним потенціалом, але з огляду на несприятливі умови збігу обставин розвитку опинилися поза центром концент­рації переваг сучасного економічного зростання на основі техно­логій, тобто на периферії економічного розвитку інноваційного типу. Тому питання, що носять науково-практичне значення, про можливість ліквідації даного розриву між розвиненими країнами та країнами з меншим рівнем економічного розвитку набувають своєї актуальності у сучасній світ-системі.

Російські вчені Л. Гринін, А. Коротаев, С. Цірель^[87] відзначають, що кондратьевські хвилі є важливою компонентою соціально- економічної динаміки світової системи. Звідси можна чекати їх виявлення на рівні основних світових макроекономічних агрега­тів і, насамперед, світового реального ВВП. Однак варто конста­тувати той факт, що до теперішнього часу спроби виявити конд- ратьєвські хвилі в динаміці світового реального ВВП дають досить суперечливі результати (рис.

Рис 1.3. Реальне зростання ВВП, у %, середні темпи

за період, 1970—2011 рр.

Примітка. Побудовано автором за даними: Real GDP growth rates, total and per capita, annual, 1970-2011 (Electronic resource] I UNCTADSTAT I United Nations Conference on Trade and Development. — Mode of access: thttp 7∕unctadstat.unctad.orgZT able ViewerZtableV ie w. aspx7Report!d= 109.

Власне динаміка світового реального ВВП є кривою тренду. Однак саме щодо використання Кондратьєвим кривих тренду у виявленні довгих хвиль у динаміці світового виробництва вугілля і чавуну (виробничій динаміці) ученому були висунуті найбільш серйозні критичні зауваження. Метод, яким користувався М. Кондратьев, полягав у первинному підборі довгострокової кривої тренду до емпіричного часового ряду, і в подальшому під­рахунку різниці між значеннями змінного середнього емпірично­го ряду та значеннями трендової кривої.

Розгляд цих різниць як флуктуацій навколо лінії тренду доз­воляв виявляти довгі хвилі. Сучасні методики виявлення дов­гих хвиль пішли вперед. Серед них значного поширення набу­ли такі методи: поліномінальної регресії¹, спектрального аналі­зу^{[88] [89], спектрального аналізу на основі вдосконаленої методики оцінки статистичної значущості виділених хвиль[90]. За моделлю циклічної динаміки кондратьєвські хвилі є частиною повного еволюційного циклу міжнародної економічної та політичної системи[91]. У цій моделі довгострокові цикли об’єднані у два і включають чотири фази, які збігаються з хвилями кондратьєв- ського циклу (низхідна хвиля — фаза структурної кризи; ви­східна хвиля — фаза технологічного перевороту; спадна хви­ля — фаза великих потрясінь; висхідна хвиля — фаза революції міжнародного ринку), причому кожен наступний цикл коротший за попередній на 24 роки за рахунок скорочен­ня періоду низхідних і кризових фаз (табл. 1.3).}

Таблиця 1.3

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЦИКЛІВ ЕВОЛЮЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ

І ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Джерело: Oneuuco А. Взаємозв’язок циклів і криз різної етимології у динаміці розвитку соціально-економічних систем / А. Олешко // Бюлетень міжнародного Нобелівського економічного форуму.— 2010.— №1(3).—Томі. —С. 244.

Визначимо тимчасові рамки сучасного кондратьєвського цик­лу (табл. 1.4) для виявлення економічних можливостей для країн, які створюються на підвищувальній / знижувальної фазі довгої хвилі, а також ідентифікуємо приклади в економічній історії, що демонструють напрямки і способи використання механізмів еконо­мічного розвитку якісно прискореними, випереджаючими темпами.

Таблиця 1.4

ДОВГІ ХВИЛІ ТА ЇХНІ ФАЗИ: СУЧАСНИЙ ЕТАП

Джерела; Tausch A. From the «Washington» towards a «Vienna Consensus»? A Quantitative Analysis оті Globalization, development and Global Governance

[Electronic resource] I A. Tausch. — Buenos Aires: Centro Argentino de Estudios intemacionales, 2006. — 426 p. — Mode of access: http√∕mercury.ethz.ch∕serviceengine∕Files∕ISN∕l 2505 l/ipublicationdocument sk⅛gledocumenVl D75719-cd55-4851 -8a92-fd7154383082/en/ebook 1.pdf;.

l 'риши Jl. E. Циклы развития современной Мир-Системы / Л. Е. 1 ’ри- нин, А. В. Коротаев, С. В. Цирель ; отв. ред. С. Ю. Малков. — М. : Книжный дом «ЛИБРИКОМ», 2011. — 248 с. — С. 70; Олешко А. Взаємозв’язок циклів і криз різної етимології у динаміці розвитку со­ціально-економічних систем / А. Олешко // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. — 2010. — № 1(3). — Том 1. — С. 244.

Венесуельська вчена Карлота Перес зробила спробу розвитку теорії циклів Миколи Кондратьева в теорію Великих хвиль, у рам­ках якої набула значного поширення концепція техніко-еконо- мічних парадигм. Однак слід відзначити наявність правомірної критики щодо цієї теорії. У монографії «Методологія та можли­вості економічної науки» (2013) Олег Сухарев доводить і обґрун­товує причини, з яких підхід Карлоти Перес не може претендува­ти на пояснювальну модель технологічного розвитку. Власне сама К. Перес трохи дистанціює свої дослідження від робіт М. Кондратьева, зауважуючи, що вчений вірив у синхронність довгих хвиль і очікування, що вони проявляться одночасно в усіх країнах. К. Перес, отже, хоча й будує власну теорію в часі, проте вказує на проблематику найбільш точної періодизації, оскільки така призводить до ще більших неточностей у дослідженні. При­чина цього, на її думку, полягає в асинхронності прояву фаз Ве­ликих хвиль технологічної революції, а також в їх накладенні, нерівномірності й диференціації зростання, затримках у поши­ренні технологій по всьому світу^{[92] [93].}

Які ж існують механізми, що визначають випереджаючий економічний розвиток у довгохвильовій динаміці? Що ж може запустити такі механізми випереджаючого розвитку в національ­них економіках? У відомому сенсі пояснення механізму випере­джаючого економічного розвитку можна знайти в теорії довгих циклів М. Кондратьева, котра була розвинена його послідовниками. Приєднання теорії довгих хвиль до теорії Світ-системи, теорії біз- нес-циклів К. Перес, теорії міжнародної економічної конвергенції Дж. Гелбрейта^[94] формує методологічне поле для обгрунтування субстанціональних причин і умов, що дають імпульс випереджа­ючому розвитку. У світовій економіці, у довгостроковій динаміці її розвитку, з'являлися країни-лідери, які виступають локомоти­вом, генератором імпульсів для всіх країн, зокрема з меншим рів­нем економічного розвитку. Виникали точки зростання, лідиру­ючі сектори економіки і, власне, провідні економіки. Так само як провідний сектор веде за собою національну економіку, шляхом дифузії технологій і нових, більш ефективних, методів управлін­ня, власне так і лідируючі в економічному аспекті країни ведуть за собою світову економіку на сучасному етапі. Аналогічно пере­даються і сигнали для спаду. Наприклад, тенденція спаду у світо­вій економіці — сучасна світова фінансово-економічна криза — виникла внаслідок послаблення старого центру економічного лі­дерства, де США виступають як багатофункціональний центр і велика економіка. Внутрішні економічні проблеми США, таким чином, генеруючи тенденцію до зниження економічної активнос­ті, послаблюють структурну єдність світової системи і додатково підсилюють тенденцію на зниження темпів її розвитку, заганяю­чи у рецесію. Визнання того, що зниження темпів економічного розвитку часто відбувається за рахунок уповільнення темпів роз­витку лідируючих країн (країн світового «центру»), стає «емпі­ричною правильністю» нашого часу. У сучасній світовій еконо­міці, починаючи з 1970-х рр., на арену виходять країни, що розвиваються, які демонструють прискорені, випереджаючі тем­пи зростання. У період 1984—1991/2001—2007 рр. економічний розвиток генерується вже не стільки розвиненими країнами, скі­льки країнами, що розвиваються. З'являються напівпериферійні країни, наприклад Китай. Торговельний обмін і обмін ресурсами між країнами—лідерами і менш розвиненими країнами здійсню­ється так, що промислові виробництва переносяться в країни, що розвиваються, а розвинені країни імпортують дешеві виробничі товари, сировину і трудові ресурси. Країни центру стають нетто- імпортерами фінансів. Обмін, таким чином, йде на користь роз­винених країн. Проте країни шляхом міжнародного технологіч­ного обміну у фазі зрілості довгого циклу знижувальної хвилі отримують можливості для нагромадження капіталу, його істот­ного здешевлення, який за умов правильної економічної політики держави може знайти попит найбільш ефективного свого застосу­вання, трансформувавшись із капіталу-власності в капітал-функ- цію. «Такий процес, — зазначає Карлота Перес, — можна роз­глядати як прояв всеохоплюючої світової конвергенції»’. Проте країни-периферії мають лише короткострокові шанси для ривка, оскільки зміна довгої хвилі тягне за собою зміну основного тех­нологічного способу виробництва в розвинених країнах, більш ефективного і вдосконаленого, що може звести нанівець резуль­тати, досягнуті країнами, що розвиваються. Ці шанси для ривка менш розвинених країн або країн з трансформаційними економі­ками ми ідентифікуємо як шанси для апробування та закріплення моделі випереджаючого економічного розвитку. Перебуваючи у фа­зі знижувальної хвилі великого циклу 2001—2007/2015—2020, на сучасному етапі, у ситуації наявності вільного фінансового капі­талу, за правильно організованої економічної політики націона­льних держав, за умов функціонування «емпіричної правильнос­ті» М. Кондратьева^{[95] [96], можна створити інституціональні умови для перетворення його на продуктивний промисловий капітал. Від­носини міжнародної економічної конвергенції, на нашу думку, виникають як об’єктивні та альтернативні конкуренції за умов зміни фаз довгохвильового розвитку.}

Компаративний аналіз відносин конкуренції та конвергенції як основи моделі інформаційно-мережевої економіки і довгохви­льової динаміки проводить український вчений Анатолій Галь­чинський, обгрунтовуючи, що: «... Конвергенція затверджується за межами конкуренції, заперечує її функціональні інституції...... відносини конвергенції відображають зростання потенціалу економічної свободи,... затверджуються як важливий механізм заперечення системної ієрархічності і стратифікації, як інструмен­тарій соціального вирівнювання»¹. Що особливо важливо, на наш погляд, у застосуванні теорії конвергенції паралельно з теорією довгих циклів, так це інтеграція соціального аспекту в процес ана­лізу зміни фаз довгої хвилі розвитку. Більше того, цитований ви­ще учений, думку якого поділяємо, розуміє під конвергенцією «атрибут більш високого рівня еволюції», а також визначає сут­ність моделі соціальної економічної конвергенції^{[97] [98].}

Випереджаючий економічний розвиток, таким чином, в умо­вах функціонування сучасних світ-системних відносин набуває залежності не тільки від циклічної довгохвильової динаміки, внут­рішніх механізмів її впливу, але також і від сил міжнародної еко­номічної конвергенції. Остання виступає основою розвитку ви­переджаючими темпами, основою для закріплення відповідної їй моделі розвитку для країн, що розвиваються, та країн з трансфор­маційною економікою, набуваючи форми нової соціальної еко­номічної конвергенції.

Випереджаючий розвиток як модель економіки, що орієнтована на розвиток суспільства і людини, може забезпечити вирішення зав­дання формування нової якості розвитку, коли перспективний роз­виток стає можливим тільки випереджаючими темпами. Указаний тип розвитку передбачає постановку стратегічних цілей відмінних від тих, які реалізуються сьогодні в розвинених країнах світу, і за­безпечує перехід до суперництва з національними економічними системами на основі інноваційних принципів та інституціональних критеріїв прогресу. До таких принципів і цілей слід віднести:

1) принцип збереження економічної свободи національних держав;

2) принцип ідентичності та оригінальності взаємодіючих країн;

3) зростання вільного часу для розвитку людини; 4) формування умов для реалізації принципів справедливості, ефективного розпо­ділу і використання національного багатства (власності).

Загалом нами виявлено, що до типу розвитку, який з пев- ною часткою похибки, на наш погляд, можна назвати випере­джаючим, розвинені країни йшли поетапним шляхом, через зміну типів виробництва і відповідних їм типів економічного зростання, з різними стратегічними цілями держав і способами їх реалізації. Еволюцію типів економічного розвитку в XX — на початку XXI століття, а також визначення «точок» фаз дов­гих хвиль переходу до випереджаючого розвитку у світовій економіці зображено на рис. 1.4.

Приклади випереджаючого розвитку в парадигмі масового ви­робництва в розрізі знижувальної і підвищувальної фаз довгого циклу можна теж віднайти в економічній історії. Вдалим прикла­дом вважаємо СІЛА, які виступають великою економікою і багато­функціональним центром світової економічної системи. 1950 рр. для CIIIA стали періодом поширення парадигми масового вироб­ництва, що сприяло підтримці лідируючих європейських країн (висхідна фаза довгої хвилі розвитку). Завершальний етап ви­східної фази довгої хвилі 1960 років відзначений у новій еконо­мічній історії появою німецького, італійського та японського «дива». У 1970-рр. на низхідній довгій хвилі починається стрім­кий розвиток Бразилії, Тайваню і Кореї. Розвиток випереджаю­чими темпами цих країн саме на спадаючій фазі довгого циклу має цілком сучасне пояснення — міжнародна конвергенція, роз­біжність фаз циклу в різних країнах і асинхронність їх прояву (теорія Великого вибуху К. Перес).

Власне сам М. Кондратьев обгрунтував, що низхідна хвиля великого циклу триває приблизно 20—25 років. Це період змін усталених базисних технологій і технологічних структур виробни­чої системи суспільства. У межах цього періоду особливо гостро виявляються кризи малих і середніх циклів. Один з них утворює висхідний пункт для нових вкладень у технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватним не тільки

технологічному оновленню виробництва, а також і якісному оно­вленню структури кінцевого продукту споживчого ринку. Отже, йдеться про принципово значуще обгрунтування, а саме про те, що пік нововведень для Бразилії, Тайваню і Кореї припав на пе­ріод не висхідної, як це часто вважається, а низхідної фази хвилі

великого циклу. Ці процеси, як зазначав М. Кондратьев, най­більш інтенсивно виражені перед початком висхідних хвиль або

Рис. 1.4. Еволюція типів економічного розвитку в XX — на початку XXI століття — «момент» переходу до випереджаючого економічного розвитку

Примітка. Розроблено автором.

на самому їх початку^[99]. Позначений нами останній період у розвитку світової економіки має також іншу конструктивну практичну ха­рактеристику. Відомо, що саме на початок 1970-х років припадає завершальний етап становлення глобалізації світової економіки. Остання у цей період набула рис системної цілісності. Це, у свою чергу, зумовило відчутну девальвацію низку принципових функ­цій держави, які все більшою мірою починають перебирати на себе міжнародні економічні інституції та транснаціональні кор­порації як головний суб’єкт процесу економічної глобалізації. 1970-ті роки, на думку вчених, є особливо значущими також і в контексті початку постіндустріальних перетворень, відходу від індустріального суспільства. Одночасно почали втрачати значен­ня й принципи капіталізму індустріальної епохи.

Із середини 1975 деякі країни — експортери нафти дістали мож­ливість зростання, використовуючи зрілі енергоємні технології в алюмінієвій, нафтохімічній промисловості. Цей шанс на ривок у розвитку темпами, що випереджають основні соціально-економічні показники розвинених країн у вказаний період, країни ОПЕК отри­мали на етапі початку знижувальної фази довгої хвилі. У 1970-х під впливом бурхливого розвитку транспорту і будівництва TEC світо­вий попит на нафту різко зріс. За цих умов нафтовидобувні країни могли узгоджено підвищувати рентні платежі нафтовцдобувачів, значно збільшуючи власні доходи від експорту нафти. При цьому використовувався картельний механізм штучного стримування об­сягів видобутку нафти, що призвело до зростання світових цін.

Друга половина 1970-х стала піком економічного процвітання країн ОПЕК: попит на нафту залишався високим. Злет цін приносив колосальні прибутки країнам — експортерам нафти. Саме в цей пе­ріод країнам ОПЕК удалося значно прискорити темпи свого еконо­мічного зростання, що якісно вплинуло на перспективи їх розвитку на сучасному етапі. Саме сировинна експорто-орієнтована модель, на нашу думку, сформувала стартові умови для нагромадження продуктивного фінансового капіталу, який потім надав можливість для розвитку випереджаючими темпами для окремих країн ОПЕК за такими індикаторами, як індекс людського розвитку і темпи на­громадження національного багатства (Кувейт, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати). В умовах колосального економічного успіху здавалося, ніби це економічне процвітання буде тривати ба­гато десятиліть, однак довгохвильова динаміка розвитку, що носить об’єктивний характер, час від часу вносила свої корективи.

У 1980 і 1990 рр. на висхідній фазі довгої хвилі на арені світової економіки домінували «азіатські тигри», як приклад периферійних країн, що вириваються вперед і доганяють у розвитку провідні краї­ни. У праці «Основні проблеми економіки розвитку»^[100] проведено до­слідження східноазіатського «дива». Дійсно, Східна Азія отримала приголомшливі результати в стійкому економічному зростанні, які ми сьогодні з великою часткою впевненості можемо назвати випере­джаючим розвитком. При цьому країни скористалися стартовими по­зиціями процесу міжнародної економічної конвергенції, перебуваю­чи на спадаючій хвилі в 1965 р„ перейшовши на підвищувальну п’яту кондратьєвської хвилі, починаючи із середини 80-х рр.

Отже, з 1965 по 1990 рік 23 країни Східної Азії мали вищі темпи зростання, ніж інші регіони світової економіки, в чому знаходимо підтвердження темпів зростання їх реального ВВП (рис. 1.5).

IS ---------------------------------------------------------------------------------------------------

-10

Рис. 1.5. Реальне зростання ВВП, у %, середні річні темпи, 1970-2011 рр., Азія та світ у порівнянні

Примітка Побудовано автором за даними: Real GDP growth rates, total and per capita, annual, 1970-—201Γ [Electronic resourceJ / UNCTADSTAT / United Nations Conference on Trade and Development. — Mode of access : thttp√∕unctadstat. unctad.org/TableViewer/tableView.aspx7ReportId= 109.

Що ж визначило успіхи Східної Азії? Високі темпи економіч­ного зростання цих країн¹ (Японія; чотири країни «тигри»: Гон­конг, Південна Корея, Сінгапур і Тайвань; нові індустріальні країни: Індонезія, Малайзія і Таїланд) пояснюються передусім значним нагромадженням капіталу в цьому регіоні. Приватні ін­вестиції в поєднанні зі швидкими темпами зростання людського капіталу стали основними двигунами прогресу в цих країнах. Ви­сокий рівень інвестування був підтриманий не менш суттєвими внутрішніми фінансовими заощадженнями. Виробництво пред­метів промислового експорту зростало дуже швидкими темпами, що істотно полегшувало освоєння зарубіжних технологій. Заува­жимо, що всі країни, економіка яких зростає високими темпами, а нерівність є низькою, перебувають у Східній Азії. Це має дуже важливе значення, виходячи з кінцевих цілей економічної полі­тики, орієнтованої на випереджаючий розвиток, в якій реалізація принципу справедливості є пріоритетним завданням.

У табл. 1.5 подано динаміку світового ВВП у розрізі регіонів за 2004—2013 рр., а також прогноз на 2014 і 2018 рр.

Так, можна зазначити, що динаміка економічного розвитку за регіонами світу є нерівномірною. Світовий ВВП має тенденцію до флуктуацій, з різким падінням у 2009 році до значення -0,6 %, що, безумовно, можна пояснити світовою фінансово-економіч­ною кризою сучасного періоду розвитку світової економіки. Зно­ву відносно постійно зростаючу динаміку ВВП демонструють краї­ни Східної Азії, Південно-Східної Азії та Тихоокеанського регіону, що є визначальною характеристикою сучасного економічного роз­витку з позиції перенесення активності економічного зростання в зазначені регіони в системі цивілізаційних чинників. Під останніми розуміється вдала економічна політика інноваційного розвитку країн Південно-Східної Азії, що заснована на особливому характері відносин між урядами та бізнес-колами цих країн, високою ефектив­ністю макроекономічного менеджменту, вдалим використанням ен­догенних і екзогенних ресурсів економічного зростання, довірою суспільства до влади, тобто економічною політикою держави, спе­цифіку та характер якої, на думку вчених, неможливо відтворити

Майєр Джеральд М. Основні проблеми економіки розвитку/ Джеральд М. Майєр, Джеймс Е. Райх, Антон Філіпенко. — К.: Либідь, 2003. —С. 67.

² Норгаард О. Економічні інституції та демократична реформа. Порівняльний аналіз посткомуністичних країн / О. Норгаард ; пер. з англ. М. Коцуби та А. Галушки. — К. : Ніка-Центр, 2007. — С. 103.

в інших країнах. Отже, названі чинники випереджаючого еконо­мічного розвитку, що стимулюють його позитивну динаміку і є бажаними з погляду стратегічних цілей існування світового су- спільства, відображають рівень та якість розвитку тих чи інших інститутів, які визначають і формують певне інституціональне середовище функціонування сучасних економічних систем.

Таблиця 1.5

РЕАЛЬНИЙ ВВП, СВІТ І РЕГІОНИ, % за 2004—2013 рр., ПРОГНОЗ на 2014,2018 рр.

Примітка. Складено автором за даними: Global employment trends : January 2010 / International Labor Office. — Geneva: ILO, 2010. — 84 p. — P. 45; World Economic Outlook: Growth Resuming, Dangers Remain I World Economic and Financial Surveys / International Monetary Fund. — April, 2012. — 233 p. — P. 190; World Economic Outlook: Hopes, Realities, Risks / World Economic and Financial Surveys / International Monetary Fιmd. — April, 2013. — P. 149.

За даними Міжнародного валютного фонду (див. табл. 1.5), також видно, що темпи зростання країн з посттрансформаційною економікою значно випереджають темпи зростання розвинених країн. Однак, незважаючи на відносно високі темпи зростання країн СНД — 4,8 і 3,4 % ВВП у 2011 і 2012 рр. відповідно, а та­кож ураховуючи його прогнозне значення у 4,0 %, говорити про випереджаючий економічний розвиток наразі не доводиться. Причина полягає в низькій інституціональній якості їх економіч­ного розвитку, застарілому технологічному способі виробництва, технологічній низькоукладності національних економік, а також в інших, власне якісних чинниках, що відрізняють випереджаю­чий тип економічного розвитку. Динаміка реального ВВП країн з трансформаційною економікою, як оцінка довгохвильового роз­витку (рис. 1.6), показує не тільки сучасну динаміку, але в істо­ричному ракурсі видно, що Радянський Союз наблизився до ліде­рів на четвертій хвилі, хоча сильно відстав у п’яту.

Рис. 1.6. Реальне зростання ВВП, у %, середні темпи, 1970—2011 рр., світ, країни, що розвиваються, та країни з трансформаційною економікою в порівнянні.

Примітка. Побудовано автором’

¹ Real GDP growth rates, total and per capita, annual, 1970—2011 [Electronic resource] / UNCTADSTAT / United Nations Conference on Trade and Development. — Mode of access : th ttp:/Am Ctadstat. unctad.org/Table ViewerZtabIe View. aspx7ReportId≈ 109.

Навпаки, темп зростання ВВП у 3—4 % на рік рівнозначний визнанню факту відсутності перспектив економічного розвитку у країн СНД, Росії та України зокрема. Причина полягає в інститу- ціональній якості економічного розвитку цих країн, у застарілому технологічному способі виробництва, низькоукладносп національ­них економік, а також інших, власне якісних факторах, що відріз­няють новий тип економічного розвитку.

У найближчі 20 років, як відзначають учені^[101], унаслідок вступу економіки в понижувальну фазу кондратьєвського циклу техно­логічне відставання країн з трансформаційною економікою, Росії і України зокрема від світових лідерів відбуватиметься меншими темпами, ніж у попередні тридцять років на підвищувальній хвилі. Отже, країни пострадянського простору, які потребують тех- ніко-економічного розвитку в знаходженні «вікон можливостей», мають деякі середньострокові шанси, за умови правильно спря­мованої стратегії економічної політики, через механізм прориву, вийти на підвищувальну фазу довгої хвилі Кондратьева з випере­джаючою динамікою такого розвитку. Повторимося, новітня економічна історія має такі приклади, як зокрема, приклад країн Південно-Східної Азії у попередній кондратьєвській хвилі у 60— 80-ті рр. XX століття, котрі шляхом технологічного ривка на ос­нові вдалих макроекономічних рішень спромоглися увійти до чис­ла країн найбільш ефективних економік світу з темпами зростан­ня і соціального розвитку, що випереджали розвинені країни.

1.2.4.