Цілі та задачі державно-приватноео партнерства в інноваційній сфері

Як показує міжнародний досві,

за сучасних умов ви­

переджаючий економічний розвиток країни не може бути цілком пов’язаний з державним бюджетом. Такий розвиток в основному має визначатися попитом на дослідження і розробки з боку не­державного (приватного) сектору економіки.

Одним із способів залучення приватного бізнесу в інноваційну сферу і розподіл державою спільно з інвестором первинних ризи­ків є створення технологічних державно-приватних партнерств. В Україні наразі відсутні такі партнерства, тому існує потреба розроблення нормативно-правової бази та механізму формування і функціонування партнерств держави та бізнесу в інноваційній сфері в межах державних науково-технічних програм. Ключовою метою ДПП в інноваційній сфері можна визначити залучення приватного бізнесу до участі в Програмах інноваційного розвит­ку України.

Суть такого соціально-політичного явища, як державно-приват­

не партнерство, не можна пояснити одним лише визначенням зов­нішнього соціального контексту. На даному етапі слід виокреми­ти два головні завдання ДПП як інструменту економічної політи­ки випереджаючого розвитку:

а) призначення державно-приватного партнерства в іннова­ційні сфері (визначення, типологія, форми, характерні ознаки по­дібного роду партнерств);

б) процес запуску науково-технологічних державно-приват­них партнерств (принципи створення й етапи цього процесу) та визначення соціально-економічних результатів.

Однією із сторін державно-приватного партнерства за визна­ченням є держава в особі загальнодержавних або регіональних органів державної влади. Іншою стороною таких відносин є комер­

ційна структура, венчурний фонд, компанія (приватний капітал).

Розрізняють такі основні етапи створення науково-техноло­гічного Д1Ш: 1) формування і вираження ініціативи державою; 2) пропозиції приватного бізнесу з реалізації висунутої ініціа-

тиви; 3) діалог (узгодження істотних умов) держави і приват­

лення нових (більш удосконалених) моделей ДПП; 8) форму­

ного бізнесу з приводу майбутнього проекту Д1Ш; 4) закріп­лення досягнутих домовленостей у контракті між державою і приватним бізнесом; 5) виконання прийнятих зобов’язань у рамках ДПП; 6) аналіз одержаних результатів ДПП; 7) розроб­вання ініціатив.

Можна виокремити шість основних ознак державно-приват­них партнерств в інноваційній сфері:

• сторони партнерства мають бути представлені як держав-

В »

ним, так і приватним сектором економіки;

• взаємовідносини сторін державно-приватного партнерства

мають бути зафіксовані в офіційних документах (договорах, кон­

трактах та ін.);

• взаємовідносини сторін державно-приватного партнерства

мають носити партнерський, тобто рівноправний характер;

• сторони державно-приватного партнерства повинні мати за­гальні цілі й чітко визначений державний інтерес;

• сторони державно-приватного партнерства мають об’єднати свої внески для досягнення загальних цілей;

• сторони державно-приватного партнерства повинні розподі­ляти між собою витрати і ризики, а також брати участь у викори­станні одержаних результатів.

Тип (вид) ДПП в інноваційній сфері — сукупність організа­ційно-правових відносин і дій держави та приватного бізнесу, спрямованих на досягнення загальних цілей інноваційної полі­тики України, що є базовим для побудови інноваційної еконо­міки як субстанціональної форми моделі випереджаючого роз­витку в країні.

Модель ДПП — це конкретний проект, який виник у результа­ті законної і прозорої процедури відбору відповідних учасників лем в інноваційній сфері та спрямований на вирішення часткових задач інноваційної політики країни.

Підвищення уваги до концепції ДІ1П в Україні сприяло актив­ному формуванню необхідної для реалізації проектів ДПП системи, однак цей процес є незавершеним і потребує подальшого науково- практичного обґрунтування. Така система включає нормативно- правове забезпечення і відповідне інституціональне середовище для проектів Д1Ш. На сьогодні діяльність ДПП регулюється за-

гальним законодавством (Господарський кодекс, Цивільний ко­декс, Бюджетний кодекс та ін.), спеціальними законами (Закон України «Про концесії» № 997-XJV від 16.07.1999 р. із змінами і доповненнями; № 1444-VI від 04.06.2009 р., Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999 р.

застосування в Україні однієї з найбільш популярних форм ДПП на Заході — концесії. В інституціональній сфері жодної інститу­ції не створено. Міжнародна практика демонструє переваги ін- ституціо надь ного забезпечення Д1Ш у таких формах, як Інвести­ційні фонди, Дослідницькі венчурні компанії. Національні венчурні компанії, спеціальні економічні зони та ін. Слід зазна­чити, що деякі ініціативи щодо ліквідації цих прогалин державою приймаються. Так, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України заявило про необхідність створення Державного фонду з підтримки пріоритетних інноваційних проек­тів. Однак відсутність системного інституціонального забезпе­чення державно-приватного партнерства стримує його розвиток. Державно-приватне партнерство виступає формою проектного фінансування, джерелом довгострокових інвестицій і є альтерна­тивою приватизації. Як наслідок, держава забезпечує підвищення суспільного добробуту за рахунок ефективної реалізації проектів ДПП і зберігає державну власність на стратегічні ринкові об’єкти (наприклад, інфраструктуру, промислові підприємства, транспортні шляхи, лікарні, навчальні заклади). Порівняння економічного змісту моделі державно-приватного партнерства подано у табл.

Таблиця 4.3

ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА

Примітка. Складено автором на основі аналізу джерел: Варнавский В.Г. Парт­нерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски / В. Г. Варнавский. — М.: Наука, 2005. — 315 с.; Инновационное раз- витие— основа модернизации экономики России: Национальный доклад. — М.: ИМЭМО РАН, ГУ-ВШЭ, 2008. — 168 с.; Партнерст­во государства и частного сектора: финансирование общественного благосостояния / под ред. Б. Вейса. — Вашингтон, 1985. — Режим доступа: http://vasilievaa.narod.ru/mu/urc/dig3.doc.

Отже, особливостями державно-приватного партнерства в ін­новаційній сфері є такі¹;

1. Партнерства в інноваційній сфері є засобом досягнення пріо­ритетних цілей наукової політики країни, а не метою самі по собі.

2. Партнерства допускають взаємний обмін ресурсами і роз­поділ відповідальності, а не односторонній потік ресурсів. При цьому під ресурсами потрібно розуміти не тільки матеріальні або грошові засоби, але й знання, навички, довіру та ін.

3. Партнери повинні бути готові відмовитися від певної част­ки контролю над ситуацією, що викликає як ризики, так і вигоди.

4. Необхідний достатній ступінь взаємної пошани і довіри між партнерами, щоб вони могли працювати разом, а також наявність суспільно-приватних спільних цілей (проте повна єдність цілей не обов’язкова).

Створення партнерства держави і приватного бізнесу в інно­ваційній сфері може виявитися ключовим моментом для подань-

Емельянов C. Партнерство американского государства, местных властей и частного сектора в реализации научно-технических достижений [Электронный ресурс] / С. Емелья­нов. — Режим доступа к статье : http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/15_3_02.htm.

того розвитку України. Забезпечення сприятливих умов для роз­витку ДПП в інноваційній сфері потребує ухвалення відповідних нормативно-правових актів і формування, отже, цілої галузі за­конодавства, що регулюватиме як інноваційну діяльність зага­лом, так і питання, що стосуються безпосередньо державно- приватного партнерства в інноваційній сфері.

Слід зазначити, що партнерство держави і приватного бізнесу забезпечує велику віддачу від фінансування наукових досліджень і дозволяє успішно вирішувати питання подальшої комерціаліза­ції їх результатів. Успіх проектів технологічних державно- приватних партнерств обов’язково передбачає внесок регіональ­них і місцевих органів державної влади та їх структур. Регіональ­на науково-технічна та інноваційна політики мають бути інтегро­вані в економічну політику держави. Концепція та модель роз­витку ДПП в інноваційній сфері має підпорядковуватися визна­ченим цілям і пріоритетам розвитку національної держави та передбачати заходи щодо зміцнення регіонального науково- технічного потенціалу, використання його можливостей для зміц­нення соціально-економічного розвитку регіонів. Цілями станов­лення й розвитку моделі співробітництва держави та бізнесу в ін­новаційній і науково-технологічній сферах мають стати:

— зміцнення науково-технічного потенціалу та прискорення на цій основі соціально-економічного розвитку регіонів;

— ефективне використання інноваційного потенціалу регі­онів, підвищення рівня комерціалізації результатів науково- технічної діяльності, налагодження більш тісних контактів між державними органами влади, науково-дослідними інститутами та приватним бізнесом (промисловими підприємствами, дослід­ними венчурними компаніями, фінансово-промисловими гру­пами та ін.);

— формування інноваційної інфраструктури регіонів (бізнес- інкубатори, технопарки та ін.);

— визначення науково-технологічних (інноваційних) пріори­тетів розвитку країни та її регіонів;

— розвиток виробництва наукомісткої, високотехнологічної продукції, що забезпечить підвищення експортного потенціалу країни (регіонів) і конкурентоспроможності продукції на внутріш­ньому та зовнішньому ринках;

— створення сприятливих умов стимулювання технологічного та інноваційного розвитку країни;

— покращення процесу підготовки наукових кадрів та кадрів з вищою освітою, з урахуванням пріоритетів інноваційного розвит­ку країни.

4.2.2.