Цивілізаційний підхід у дослідженні економічного розвитку

Проблематика загальноцивілізаційних чинників еко­номічного розвитку набуває сьогодні особливої актуальності у науковому середовищі. Ґрунтовний розвиток теорія цивілізацій отримала у працях представників соціологічних шкіл, представ­лених розвідками таких учених, як Ш.

B. Каволіс, Е. Калло, А. Кребер, Д. Макнейл, М. ∏eppi, Р. Редфолд, А. Тойнбі, Д. Уілкінсон, А. Швейцер, О. Шпенглер та ін. До проб­лематики цивілізаційних основ влади та влади і цінностей звер­тались у своїх працях М. Вебер і Е. Шилз. Причини падіння циві­лізацій, їхні фази та динаміку досліджували такі вчені, як Ф. Бро­дель, Л. Гумільов, X. Ібн, Р. Кулборн, К. Квіглі, Дж. Тейнтер, К. Ясперс та ін. Доцільність цивілізаційної компаративістики економічних систем опосередковано відстоюють у своїх працях зарубіжні вчені, а саме: В. Давидов, В. Козирьов, С. Роузфілд,

C. Єрасов та ін. Серед видатних вітчизняних учених, які в дослі­дженні міждисциплінарних наукових, суспільно-економічних проблем макро- і макрорівнів використовували цивілізаційний підхід, слід відзначити праці В. Базилевича, А. Гальчинського, А. Гриценка, В. Ільїна, Ю. Зайцева, С. Кримського, I. Kypaca,

A. Метлінського, Ю. Пахомова, Ю. Павленка, Л. Радіонової,

B. Тарасевича, А. Філіпенка та ін. Цивілізаційні основи еконо­мічного розвитку розглядаються також у працях російських учених, а саме М. Данілевського, Б. Кузика, Г. Овчиннікова, Ю. Осіпова, А. Пороховського, Є. Рашковського, А. Соловьйо- ва, О. Шимякіної, Ю. Яковця¹.

Водночас слід зазначити, що проблематика випереджаючого розвитку, до того ж у цивілізаційному вимірі, не знайшла широ­кого розповсюдження в наукових дослідженнях. Російський еко­номіст С. Глазьев, наприклад, розуміє під випереджаючим розвит­ком довгострокову антикризову стратегію проривного характеру і зазначає, що випереджаючий розвиток ґрунтується на стрімкому нарощуванні інноваційної активності для своєчасного створення нових можливостей економічного зростання¹, на новій технологіч­ній базі, для переходу економіки на якісно вищий рівень ефектив­ності.

Чи можна ідентифікувати загальноцивілізаційні чинники ви­переджаючого економічного розвитку? Відповідь на це запитан­ня знаходимо у науковій позиції вчених, згідно з якою процес формування та реалізації загальнолюдських цілей і цінностей, на базі економічного розвитку, пов’язаний також із проблемами іде­нтифікації принципів і критеріїв їх розуміння та сприйняття в країнах з різною цивілізаційною належністю, де переважає різ­ний технологічний спосіб виробництва і, відповідно, різні підхо­ди до розуміння функцій економічного розвитку у житті суспіль­ства. Адже «цивілізація іманентна економіці, — зазначають В. Базилевич та В. Ільїн, — вона в ній «сидить», а тому економі­ку можна лише умовно розглядати поза неекономічними за при­родою, але економічними за функціями і самою участю в еконо­міці цивілізаційними компонентами»^{[231] [232] [233].}

Ураховуючи перспективи посилення політичної, економічної і соціальної нестабільності в міжнародному інституціональному середовищі^[234], визначальним для країн з посттрансформаційними економіками, і власне для України, є процес адаптації до зовніш­ніх умов, що швидко змінюються. Завжди в усі часи економічно­го успіху досягали ті країни, які змогли побудувати ефективно функціонуючу економіку і стабільну політичну систему. У не­стабільному багатополярному світі на довгострокову перспекти­ву пануватиме тенденція загострення міжнародних конкурентних відносин.

У країна історично є порубіжною цивілізацією, яка нині пере­буває на порозі цивілізаційного вибору, який здійснить вплив на її можливості до випереджаючого розвитку. Ю. Павленко¹, у своїх дослідженнях спільно з Ю. Пахомовим, зазначає, що Україна є складовою частиною Православно-Східнослов’янської цивілі­зації Макрохристиянського цивілізаційного світу, у системі якого Західна, а в наш час Північноатлантична-Західноєвропейсько- Північноамериканська цивілізація, відіграє роль центру випере­джаючого розвитку. Цей «статус» Західної цивілізації, на нашу думку, став можливим на основі функціонування таких інститу- ціональних складових, як: прорив у формах створення та викори­стання інтелектуального капіталу; наукове обгрунтування страте­гічних цілей економічного розвитку; нові форми технологічного способу виробництва; використання ефективних ендогенних мо­тиваційних факторів економічного розвитку; «нееквівалентний обмін» на користь розвинених країн за посередництвом THK. Усе це обумовлює трансформаційні процеси як країн Макрохристи­янського світу, так і всіх інших країн. При цьому Україна, будучи органічною частиною слов’янського світу, у геополітичному сен­сі має відношення до євразійського світу, і, отже, вона буде залу­чена до хвилі цивілізаційних трансформацій щодо вироблення глобального механізму партнерства цивілізацій для відповіді на виклики XXI ст.

Як зазначають Ю. Яковець і Б. Кузик, остання чверть XX ст. пройшла під гаслом глобалізації і ствердження в центрах випере­джаючого розвитку, Західному, Північноатлантичному і частково Далекосхідному, постіндустріального суспільства. Передбачення щодо цивілізаційного вибору України різняться. Однак учені се­ред тенденцій цивілізаційних трансформацій указують на можли­вість поглинання західною цивілізацією східноєвропейської ци­вілізації¹. Як зазначає відомий український учений В. Тарасевич, усе більш явними стають ознаки вичерпання Заходом і західною цивілізацією власних цивілізаційних ресурсів, передусім духов­них і соціальних, що визначали її світове економічне лідерство. Цивілізаційною відповіддю на виклики експансії Заходу стає по­ступальний розвиток ісламської економіки, конфу ці анської еко­номіки і економіки індуїзму^{[235] [236]. Підтвердження цієї думки знахо­димо і в працях багатьох інших вітчизняних та іноземних учених з цивілізаційної проблематики. Так, має місце тенденція транс­формації цивілізацій, яка продовжуватиме домінувати до середи­ни XXI ст. Цивілізаційна дискретність людства виявляється в то­му, що глобалізація, як зазначає Ю. Павленко, не відкидає її. Більше того, найбільш явні успіхи серед незахідних країн демон­струють власне ті, де у відповідності з державними програмами цілеспрямовано здійснюється адаптація провідних досягнень людства на власному цивілізаційному фундаменті. Прикладами є Японія, Південна Корея (Японсько-Далекосхідна цивілізація) та Китай (Китайсько-Далекосхідна цивілізація) упродовж останніх трьох десятиліть. Саме ці цивілізації утворюють Далекосхідний[237], альтернативний по відношенню до Західного, Північноатлантич­ного, центр випереджаючого економічного розвитку.}

Цивілізаційний підхід є одним із варі антів подальшого розвит­ку досліджень у сфері світового господарства. Теорія цивілізацій входить до складу постіндустріальної парадигми суспільних на­ук, і, власне, за її допомогою можна отримати адекватну відпо­відь щодо сутності глобальних трансформацій, які простежують­ся нині у світовій економіці.

Наукова думка щодо визначення сутності такої суспільної ін- ституціональної форми, як цивілізація, тривалий час формувала­ся переважно у працях істориків, соціологів, культурологів, філо­софів і політологів. У зв’язку з цим цивілізація, як термін і категорія, трактується по-різному. Як вважає французький істо­рик Люсьєн Февр¹, термін цивілізація в науковий обіг увів фран­цузький інженер Буланже у книжці «Старовина, виявлена у своїх звичаях» (1766). Отже, поява поняття «цивілізація» в науковій лі­тературі датується XVlH ст. Серед перших робіт із цивілізаційної теорії слід назвати праці французького історика Француз Гізо «Історія цивілізацій в Європі» (1828) та «Історія цивілізацій у Франції» (1862), а також англійського історика Генрі Томаса Бук­ля «Історія цивілізацій в Англії» (1861), книгу українського етно­графа А. Метлінського «Про сутність цивілізації та про значення її елементів» (1839), російського соціолога М. Данілевського «Росія і Європа» (1869).

З методологічними цілями нашого дослідження надамо визна­чення поняття «цивілізація» (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНА «ЦИВІЛІЗАЦІЯ»

Февр Л. Цивилизация: эволюция слова и группы идей // Бои за историю / Февр,

Люсьен, Бобович, А. А., Гуревич А. Я., АН СССР. — М.: Наука, 1991. — С. 239— 281. — 629 с. — (Памятники исторической мысли).

Закінчення табл. 3.8

Подані визначення терміна «цивілізація» (див. табл. 3.8) мають спільні критерії, такі як — спільність людей, самоідентафікація на­ціями себе, найвищий рівень розвитку⁷, людський розвиток, духовні цінності, соціокультурний лад, технічні досягнення. Найбільш акту­альними на часі визначення цивілізації, які імпонують нашій думці, вважаємо визначення С. Хантінгтона, Б. Кузика і Ю. Яковця Також поділяємо позицію вчених^[238] cto∞bho того, що цивілізація пов’язана, передусім, з духовними аспектами розвитку суспільства, а саме з ті-

Ключові принципи та чинники формування моделі випереджаючого економічного... 287 єю його частиною, яка визначається не тільки наявним технологіч­ним способом виробництва. Матеріально-речові аспекти в розвитку цивілізації відходять на другий план. Тобто цивілізаційний підхід грунтується на визнанні критерію духовності як умови та результа­ту економічного, соціального, культурного розвитку суспільства в межах даної цивілізації. За цих умов необхідним є дослідження су­часного економічного розвитку не абстрактного, а конкретного сус­пільства на основі критерію духовності, а також діалектики дуаліз­му природи та механізмів саморозвитку (тип економіки з її мотиваційними системами, власне суспільство з його економічними і соціальними цілями, інтересами, мотивами, провідна роль серед­нього класу в прийнятті політичних рішень).

Отже, за сучасних умов зростає актуальність проблеми пошу­ку і вибору нової моделі економічного розвитку, заснованої пере­важно на принципах і засадах випереджаючого розвитку в систе­мі загальноцивілізаційних закономірностей¹ і цінностей людства.

3.2.2.