Базові елементи моделі науково-технологічного партнерства держави і бізнесу та міжнародний досвід

Механізми ДІІ11 застосовуються у світовій практиці за напрямком залучення приватних компаній для довгостроково­го фінансування і управління об’єктами соціальної інфраструкту­ри, а саме транспортом, житлово-комунальним господарством, охороною здоров’я, судовою системою (наприклад, будівництво та реконструкція споруд судів), культурою, освітою та ін.

У СІЛА програми державно-приватних партнерств орієнтова­ні на сприяння приватному сектору в реалізації провідних і висо- коризикованих технологій з довгостроковим циклом розробки та ефективне використання досягнень науки у виробництві, що має на меті стимулювання випереджаючого розвитку економіки. При цьому зазначені партнерства є коопераційними угодами, що об’єднують у різноманітних комбінаціях приватні промислові компанії, університети та урядові відомства, організації і науко­во-дослідні лабораторії для спільного досягнення конкретних на­уково-технологічних результатів за умови чіткого розподілу вар­тості виконаних робіт у сфері НДЦКР, необхідних для цього ре­сурсів і досвіду.

ДПП на сьогодні набули найбільшого поширення у Велико­британії, дещо менше — у Канаді, Австралії, Франції та ін., актив­но розвиваються у ЄС і США. Практично важливим для України є досвід Великобританії. Британська форма ДШ1 є так званою «приватною фінансовою ініціативою» (private financing initiative, або PFI). Суть її полягає у тому, що приватний сектор будує об’єкти з використанням власних ресурсів, а потім експлуатує їх упродовж певного проміжку часу, отримуючи від цього прибу­ток. Дохід може бути або від безпосередньої експлуатації даного об’єкта, або у вигляді платежів від держави. Основним операто­ром проектів ДПП з боку держави є компанія Partnerships UK. Співробітники цієї компанії не є чиновниками. їхній фонд оплати праці фінансується не з бюджету, а з доходу від успішно реалізо­ваних проектів. Названа компанія є акціонерним товариством або «товариством на паях». Частка держави в цій компанії — 49 %, і 51% — частка бізнесу¹.

Кількість країн, у яких у різних формах розвивається партнер­ство держави і приватного сектору постійно зростає (рис. 4.3).

Partnerships (JK. About Us [Electronic resource]. — Mode of access: http: Z/www/partn ershi psu к. org.uk.

Рис. 4.3. Частка країн ЄС у загальному фінансуванні партнерства держави і приватного сектору

Джерело: Сильвестров С. Партнерство государства и частного сектора [Элект­ронный ресурс] / С. Сильвестров И Журнал «Экономика России: XXI век».— 2005.— № 18.— Режим доступа к статье : http://www.ruseconomy.ru/nomer 18_20050 l∕ec24.html

Щодо різновидів проектів ДПП у розрізі розподілу ризиків, то можна виокремити два їх види: 1. Приватний партнер бере на се­бе бізнес-ризики, але у подальшому отримує прибуток від екс­плуатації об’єкта (наприклад, будівництво та експлуатація плат­ної дороги). Вступають у дію ринкові принципи на етапі проектування і будівництва дороги, що виявляються у попиті ко­ристувачів платної дороги. 2. Держава платить попередньо зафік­совану в договорі суму на основі бізнес-домовленостей за існу­вання і функціональність об’єкта При цьому держава бере на себе ризики щодо його використання, а приватний сектор від цих ризиків звільнений.

У рамках концепції ДПП сформувалося п’ять базових моде­лей співпраці держави і приватного сектору, що характеризу­ються особливими формами власності, фінансування і управ­ління (табл. 4.4).

Міжнародний досвід інституціонального управління партнер­ствами держави та бізнесу доводить економічну доцільність створення спеціальних компаній з ДПП, із можливим поєднан­ням державної і приватної власності на координаційний центр. Так, серед таких національних центрів партнерств можна виділити':

¹1[енір ЧІП Казахстана / Официальный сайг. — Режим доступа: http://www.ppp-center.kz/ ru s/zakon vo∕gp4∕.

Таблиця 4.4

БАЗОВІ МОДЕЛІ ПАРТНЕРСТВА ДЕРЖАВИ ТА БІЗНЕСУ

Примітка. Складено автором за даними: Сильвестров С. Партнерство государства и частного сектора [Электронный ресурс] / С. Сильвестров // Журнал «Экономика России: XXI век». — 2005. — № 18. — Режим доступа к статье: http://www.ruseconomy.ru/nomerl8_200501/ec24.html.

Партнерство Великобританії (Partnerships UK), Центр ДПП Кореї, AT «Регіональний фінансовий центр міста Алмати», Національна Рада США з Ці 111, Комітет з інвестицій і стратегічних проектів Уряду Санкт-Петербурга, Міжнародна фінансова корпорація, Міжнародна Асамблея столиць і великих міст, Центр ДІЛІ Чехії, Європейський центр ДШ1 (Угорська республіка), Центр ДПП Державної корпорації «Банк розвитку і зовнішньоекономічної ді­яльності» (РФ), Місія з підтримки реалізації партнерських конт­рактів (Франція), ДПП відділу Міністерства транспорту, суспіль­них робіт і управління водними ресурсами (Нідерланди), Центр ДПП Італії.

Основними кроками формування ДПП в Україні, на наш по­гляд, можна визначити такі:

• створення інституціонального та бізнес-середовища розвит­ку ДПП в інноваційній сфері;

• ухвалення Закону України «Про державно-приватне парт­

нерство в інноваційній сфері» та посилення іншого нормативно- правового забезпечення ДПП;

• створення єдиного державного органу з питань Д1111 (на­приклад, Центр ДПП України при Міністерстві економічного розвитку України);

• підвищення підтримки і гарантій держави партнерам із при­ватного сектору;

• узгодження проектів ДПП суб’єктами угоди, налагодження зворотного зв’язку із суспільством з питань погодження іннова­ційних проектів;

• найшвидше забезпечення поширення інституту ДПП на ін­новаційну сферу на основі визначених державою пріоритетних напрямів науково-технічної та інноваційної діяльності.

Поширення партнерств держави і бізнесу на інноваційну сфе­ру потребує ухвалення Закону України «Про коопераційні дослі­дження», виходячи із досвіду СІЛА, який сприяв би міжфірмо- вим об’єднанням у сфері науки і технологій. Цим законом можна визначити основні засади створення Дослідницької венчурної компанії (ДВК), яка створює умови для спільних наукових дослі­джень і розробок державного і приватного сектору^[306]].

Міжнародний досвід демонструє, що 9 компаній із 10, що бра­ли участь у проектах ДПП, виявляють своє бажання взяти участь у реалізації різноманітних проектів і в майбутньому¹. Це свідчить про високу зацікавленість бізнесу та про перспективи ДПП. У формуванні моделі ДПП в Україні потрібно зважувати, що інсти­тути ринкової економіки та громадянського суспільства є недо­статньо розвиненими, тому екстернальні чинники можуть здійс­нити значний вплив. Мається на увазі «тиск успіху лідерів», що призводить до копіювання загальносвітових тенденцій і практики без адаптації до конкретних умов країни. Така економічна полі­тика, без урахування національних умов може привести до прямо протилежного результату, що відбулося, наприклад, в Аргентині, Мексиці, Парагваї’, Бразилії, де ДПП через недосконалість інсти- туціонального забезпечення не набуло значного поширення у фор­мі проектного фінансування або залучення іноземних інвестицій в інноваційні проекти.

Отже, підвищення ефективності використання результатів до­сліджень і розробок залежить від уміння держави сформувати як на державному, так і на рівні суб’єктів господарювання, сприят­ливі рамкові умови підтримки інновацій. Цей процес має носити системний характер і включати в себе комплекс правових і орга­нізаційно-економічних заходів, спрямованих на стимулювання інноваційної активності виробників високотехнологічної продук­ції та послуг (податкова, амортизаційна, антимонопольна, митна і зовнішньоторговельна політики); фінансове забезпечення інно­ваційних процесів (державна політика щодо фінансування дослі­джень і розробок за рахунок коштів державного бюджету, пайове фінансування, залучення позабюджетних джерел, включаючи фонди міжнародних організацій, венчурних фондів, приватного капіталу, коштів населення); інтеграцію науки і промисловості.

Інноваційний розвиток на сьогодні вже не може бути цілком пов’язаний із державним бюджетом, а переважно визначатися попитом на дослідження і розробки з боку недержавного (приват­ного) сектору економіки. Партнерство держави із приватним сек­тором має стати ключовим компонентом інноваційної політики України, оскільки за правильної організації воно забезпечує отримання більш широкого кола переваг від капіталовкладень у державні наукові дослідження, створюючи передумови для стій­кого випереджаючого розвитку.

Відтак, державно-приватне партнерство в інноваційній сфері нині стає актуальним механізмом співпраці бізнесу й держави. В Україні цьому сприяє брак бюджетних коштів, недофінансу- вання сфери НДДКР та інфраструктури. Перевагами ДПП порів­няно з приватизацією та прямими іноземними інвестиціями ми вважаємо такі:

• успішна реалізація великих проектів з розвитку інноваційної інфраструктури, які не можуть бути реалізовані державою само­стійно внаслідок дефіциту державного бюджету;

• ефективний розвиток об’єктів державної власності;

• зниження фінансового навантаження на платників податків; створення можливостей для успішного використання досвіду і професіоналізму приватного сектору за збереження державного контролю над активами; сприяння розвитку інноваційних форм проектного фінансування;

• стимулювання генерації підприємницьких інноваційних ідей в управлінні та сприяння впровадженню їх в органах державної влади;

• сприяння розвитку діалогу між державою та бізнесом у різ­номанітних сферах, у тому числі інноваційній.

За прогнозами корпорації RAND, у найближче десятиліття стрімкому розвитку цільових галузей будуть сприяти наведені нижче технології. Таких технологій налічується близько 50. Вони здійснюватимуть позитивний вплив на світову економіку і світо­ве суспільство до 2020 р. За оцінками експертів RAND, формування нових ринків забезпечуватимуть такі проривні технології, як^[307]:

• системи використання сонячної енергії;

• бездротові системи підключення до телефонних мереж та Інтернету;

• техніка доступу до всіх видів інформації незалежно від міс­ця і часу;

• техніка біологічного експрес-аналізу;

• фільтри і каталізатори для очищення та знезараження води;

• адресна доставка ліків у зони пухлин і патогенні зони людини;

• недороге житло з автономним життєзабезпеченням;

• екологічно чисті виробничі процеси;

• радіочастотні методи визначення місцезнаходження будь- яких рухомих об’ єктів;

• транспортні засоби з гібридними двигунами;

• сенсорна техніка широкомасштабного застосування;

• біоінженерні тканинні технології;

• діагностичні та хірургічні методи нового покоління;

• надпортативні комп’ютери;

• квантова криптографія.

Серед інших важливих технологій майбутнього виокремлю­ють також удосконалені комп’ютерні інтерфейси і системи пере­давання інформації (у тому числі конфіденційної); квантові комп’ютери; «розумні» матеріали; технології з поліпшення люд­ської функціональності; нові методи діагностики й лікування (імунотерапія, ксенотрансплантація, генетичні карти, стволові клітини, трансплантація чипів у мозок); створення ГМО, штуч­них м’язів і тканин; нетрадиційні види транспорту (наприклад, на водневому паливі). Зазначені напрямки виокремлюють як найпер- спективніші у довгострокових прогнозах науково-технологічного розвитку Японії, Великобританії, Німеччини та інших роз­винених країн. Отже, технологічні державно-приватні партнер­ства за умов глобальної інноваційної конкуренції стають дієвим інструментом для досягнення соціальних цілей. В Україні страте­гічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності на 2003— 2013 рр., які визначаються Законом України «Про пріоритетні на­прями інноваційної діяльності в Україні» від 08.09.2011 № 3715-VI, є більш вузькими, тому, на наш погляд, потребують розширення, виходячи із новітніх світових науково-технологічних тенденцій і прогнозів¹.

Модель розвитку та реалізації партнерства держави і бізнесу в інноваційній сфері України в розрізі складових елементів розроб­лена нами та представлена на рис. 4.4.

Реєстрація договорів ДПП відповідно до чинного законодав­ства має здійснюватись урядом Автономної Республіки Крим, обласними Київською та Севастопольською міськими державни­ми адміністраціями за порядком, що визначається Кабінетом Мі­ністрів України.

Рис. 4.4. Загальна модель співпраці держави і бізнесу в інноваційній сфері

Програми партнерства в інноваційній сфері мають бути спря­мовані на досягнення таких основних цілей:

— специфічна підтримка малих і середніх інноваційних під­приємств;

— розвиток кластерних утворень, що орієнтовані на ринок;

— активізація процесу трансферу результатів досліджень і розробок, створених у державних організаціях, з використанням коштів державного бюджету;

— доведення результатів наукової діяльності, отриманих у державному секторі, до ринку;

— підтримка створення державними організаціями start up и spin off компаній;

— міжнародна співпраця.

Мотивація участі в партнерстві приватного сектору економіки обумовлена можливостями отримання більш високого прибутку і новими можливостями для розвитку інноваційного бізнесу. При­ватні компанії через технологічні державно-приватні партнерства можуть також отримати доступ до державного фінансування, ре-

зультатів досліджень і розробок державного сектору, державної інфраструктури, інформації та обладнання.

Мотивація участі в партнерстві державного сектору також де­термінується як загальними, так і специфічними цілями. До загаль­них цілей можна віднести: а) економічне зростання і забезпе­чення конкурентоспроможності науково-технічної продукції і послуг; б) стимулювання інноваційної активності виробників ви- сокотехнологічної продукції і послуг; в) створення нових науко- містких фірм і підтримка малих і середніх інноваційних підпри­ємств; г) залучення позабюджетних коштів; д) підвищення ефективності державних витрат на дослідження і розробки. До більш специфічних цілей відносять такі: а) розробка ключових технологій для державних потреб; б) залучення до економічно­го обігу та комерціалізація результатів досліджень і розробок, отриманих з використанням коштів державного бюджету; в) ви­користання засобів державного бюджету та розвиток інфра­структури².

Найбільш поширення за кордоном формою ДПП при здійс­ненні великих, капіталомістких проектів, у тому числі в іннова­ційній сфері, є концесії. Концесія — це система відносин між державою (концендентом) і приватною юридичною та фізичною особою (концесіонером), що виникає в результаті надання концен­дентом концесіонеру прав користування державною власністю за договором, за плату на зворотній основі, а також прав на здійс­нення видів діяльності, які становлять виключну монополію дер­жави. Отже, концесії — це найбільш розвинена, перспективна і комплексна форма партнерства. По-перше, вони, на відміну від контрактних, орендних та інших відносин, носять довгостроко­вий характер, що дозволяє обом сторонам здійснювати стратегіч­не планування своєї діяльності. По-друге, у концесіях приватний сектор вільний у прийнятті адміністративно-господарських і управлінських рішень, що відрізняє їх від спільних підприємств. По-третє, у держави в межах як концесійного договору, так і за­конодавчих норм залишається достатньо інструментів впливу на концесіонера у разі порушення ним умов концесії, а також при виникненні необхідності захисту суспільних інтересів. По- четверте, держава передає концесіонеру тільки права володіння і користування об’єктом своєї власності, залишаючи за собою пра­во розпоряджатися нею¹. Тому, на нашу думку, керуючись світо­вим досвідом, Україна має активно крокувати в напрямку інсти- туціоналізації концесій^{[308] [309].}

Створення сприятливих нормативно-правових та інституціо- нальних умов для розвитку державно-приватного партнерства в інноваційній сфері, у тому числі прихильне ставлення громадян­ського суспільства, підприємницького класу, фінансово-промис­лових груп, вимагатиме від України ліквідації законодавчої неви­значеності з питань ДІЛІ в інноваційній сфері, зокрема воло­діння, користування й розпорядження результатами науково- технічної діяльності, що створені з використанням коштів держав­ного бюджету, а також послідовного формування правових, ор­ганізаційно-економічних і фінансових механізмів взаємовигідно­го партнерства.

Основну роль також відіграватиме ставлення суспільства до програм Д11Г1 в інноваційній сфері. Тому держава має сприяти розвитку інноваційної культури громадянського суспільства в Україні, яке може як інституціонально сприяти використанню ін­ституту ДНІ І, так і перешкоджати його розвитку. Дієвим спосо­бом завоювати довіру суспільства до інноваційної діяльності є поширення інформації серед населення про перспективні напрям­ки науково-технологічної діяльності у світі та позитивні економі­чні й соціальні результати наслідування світових інноваційних і технологічних тенденцій.

4.2.3.