Теоретичні основи формування стратегічних цілей економічної політики сучасної держави в умовах глобалізації
Глобалізація (фр. global— загальний; лат. globus — земна куля, усебічний, повний, загальний, універсальний) здійснює суттєвий вплив на трансформацію архітектоніки важелів сучасного економічного розвитку світового суспільства та його стратегічних потреб.
Водночас вона визначає характер політичних, економічних, фінансових, ідеологічних і культурних взаємовідносин між державами, трансформуючи їх убік ускладнення, переплетіння, посилення взаємозалежності. Ці наслідки глобалізації для світової і національних економік детермінують причини зміни стратегічних цілей економічної політики сучасної держави як діяльності щодо реалізації суспільних потреб.У світовій економічній системі, що характеризується нерівномірністю (асиметрією) економічного розвитку, для трансформаційних економік ідеологами неоліберальної концепції розвитку рекомендується модель наздоганяючого розвитку. Однак це є, на нашу думку, безперспективна модель економічного зростання національної виробничої і науково-технологічної баз, оскільки ґрунтується, частіше за все, на запозиченні технологій, з метою виходу на досягнутий іншими країнами вищий рівень розвитку.
В умовах наздоганяючого розвитку держава має компенсувати ринкову невизначеність, особливо слабкість ринкових інститутів, що перебувають на стадії зародження та становлення. Результатом такого розвитку є стагнація держави, її поступовий супротив економічному зростанню. Як наслідок, за такої моделі у країнах з трансформаційною економікою має місце «інноваційна пауза» і закріплення статусу «сировинного придатку», «ринку збуту дешевої продукції», ринку «дешевої» робочої сили, у тому числі висококваліфікованої.
Однак на сьогодні, як ми вважаємо, країни з трансформаційними економіками мають керуватись іншою концепцією економічного розвитку, що є адекватною сучасним процесам антикризових національних стратегій і науково-технологічним трансформаціям, а також моделі інноваційної економіки.
Такою концепцією є власне концепція випереджаючого економічного розвитку.На сьогодні суспільні стратегічні потреби трансформуються у зв’язку зі зміною характеру взаємовідносин людини і природи, людини і економіки, людини і політики. Потреби, що їх виявляє людина і суспільство, тепер пов’язані з реалізацією її зростаючих когнітивних здібностей, інтелектуалізацією характеру її діяльності, вимогами до якості середовища проживання, екологічності, безпечності та ін. Саме тому економічна політика випереджаючого розвитку за цих умов виступає ключовою потребою ринкової економіки на сучасному етапі розвитку глобалізації, капіталу і відносин власності, у руслі тенденцій розвитку світового суспільства, його інтелектуалізації та зміни стратегічних потреб у напрямку якісної трансформації їх ціннісних координат, пов’язаних із загальнолюдськими цілями розвитку людства.
Енциклопедичне тлумачення поняття «стратегія» (грец. Strategia) має такі значення: по-перше, наука про ведення війни; включає теорію і практику ведення військових і бойових операцій; по-друге, мистецтво керувати громадською, політичною боротьбою. Водночас, термін «випереджати, випередити», що означає «встигати в чомусь раніше, швидше за іншого», дозволяє нам сформулювати сутнісний зміст даної стратегії, а отже, визначити діалектику формування стратегічних цілей випереджаючого економічного розвитку порівняно з класичним баченням стратегічних цілей.
Стратегія випереджаючого економічного розвитку (далі — Стратегія) є набором макроекономічних цілей (цільових у стан о- вок) і «вмінь», знань, теоретичних уявлень і практичних навичок про найбільш ефективні способи ведення інноваційної конкурентної боротьби на світовому ринку, з метою «мінімум» — досягнення сталої, стабільної на довгострокову перспективу, конкурентної позиції країни у світовій економіці, з метою «максимум» — досягнення економічного лідерства, забезпечення «запасу міцності» економічної системи на основі набуття інноваційних технологічних переваг, проривних методів державного управління.
Стратегія є орієнтованою на досягнення соціальних цілей і ірун- тується на принципі випереджаючого передбачення провідного технологічного способу виробництва, форм власності, фінансової сфери, напрямів розвитку науки, освіти, механізмів удосконалення і підтримки людського капіталу, інститутів влади, соціальних інститутів.Це спонукає до комплексного наукового підходу до стратегії та постановки стратегічних цілей як суспільного феномену. Стратегія, що за свій кінцевий результат має досягнення довгострокових цілей і задоволення суспільних потреб, є «складовою суспільних відносин, що розвивається за певними внутрішніми законами». Якщо термін «тактика» у військовій справі означає навчання використання військової сили в битвах, то «стратегія — як використовувати самі битви для досягнення військових цілей»1. Водночас під економічною стратегією вітчизняні вчені пропонують розуміти «цілісну систему дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань і пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, що розрахована на тривалий період часу»[140] [141]. Враховуючи військовий та економічний підходи до тлумачення стратегії, ми можемо визначити сутність стратегії випереджаючого економічного розвитку, яка є комплексом дій (логіки дій) держави з використання досягнутих нею ефективних економічних, технологічних, управлінських результатів, унаслідок інноваційної конкурентної боротьби, для досягнення суспільних цілей, задоволення стратегічних потреб у довгостроковій перспективі. Однак стратегічні цілі не повинні бути лише планом дій у довгостроковому періоді. Доцільним стає їх широке розуміння в системі координат загальнолюдських і цивілізаційних цінностей розвитку людства. Невизначеність як ключова характеристика глобалізації у своєму впливові на національні економіки вимагає врахування ідеологічної складової до формування стратегічних цілей, яка б скеровувала дію економічної влади і політичних сил у процесі реалізації суспільних потреб. У стратегії випереджаючого економічного розвитку пріоритетними стають засоби максимального врахування закономірностей розвитку сучасних економічних систем, зміна суспільного світогляду, формування відносин соціального та державного приватного партнерства, а також прогнозованість, відкритість та інклю- зивність. Суспільні стратегічні потреби в межах стратегії їх задоволення визначають мотиви найкращого використання можливостей ринкової економіки щодо випереджаючого розвитку в підвищенні якості життя, зміцнення здоров’я, поліпшення людської функціональності, екологізації виробництва, дематеріалізації споживання тощо. Отже, стратегічні потреби економічного розвитку та випереджаючого економічного розвитку не є тотожними. Вони мають певний діалектичний зв’язок. Суспільні стратегічні потреби, які виникають у системі координат випереджаючого економічного розвитку, засновуються на трансформації системи мотивації, яка тепер рухається потребами комфортності середовища проживання людини, високих стандартів життя, гуманізації бізнесу, а також когнітивних та естетичних потреб. Водночас випереджаючий а також обумовлює відтворення мотивів соціально-економічного розвитку. Його механізмами стають випереджаючі відповіді на виклики та загрози глобальної економіки, випередження в діловій активності, формах організації праці, кількісних і якісних результатах народного господарства щодо забезпечення розширеного відтворення, методах державного управління. Випереджаючий розвиток рівною мірою проникає в наукову, освітню, культурну, соціальну сфери та державне управління, створюючи передумови для їх удосконалення та зростання потенціалу. розвиток забезпечує задоволення в суспільній потребі з досягнення стійкого економічного зростання, однак на новій якісній основі з урахуванням потреб щодо людського розвитку, зниження вразливості економічної системи та ін. Специфіка формування стратегічних потреб суспільства в умовах розгортання випереджаючого економічного розвитку обумовлена тим, що він [випереджаючий розвиток] викликає зміщення у світогляді суспільства про можливості трансформації способів задоволення цих потреб, Інформаційно-діалектичний світогляд, у свою чергу, визначається вченими як «система поглядів на світ, яка обумовлює необхідність подолання ентропійних1 процесів у природі та соціальному середовищі за посередництвом випереджаючої інформаційної креативносгі». Повертаючись до диференціації стратегічних цілей економічної політики випереджаючого розвитку, пропонуємо таку їх класифікацію: • цілі економічного розвитку, спрямовані на реалізацію ендогенних мотивів функціонування суспільства на рівні країни; • цілі економічного розвитку, спрямовані на реалізацію екзогенних мотивів існування держави на міжнародному рівні; • цілі економічного розвитку держави глобального характеру, які реалізуються на міждержавному та міжнародному рівнях, у межах ендогенних та екзогенних мотивів її існування. Звичайно, запропонована класифікація є досить умовною, і ми це розуміємо, оскільки відбувається взаємопроникнення і накладання зазначених цілей на різних рівнях і часових проміжках їх постановки та реалізації, а також їх розширення або звуження в різних специфічних національних умовах країн. Тому вважаємо за доцільне здійснити деталізацію запропонованої класифікації стратегічних цілей економічного розвитку світового суспільства на сучасному етапі його існування. До стратегічних цілей економічного розвитку, спрямованих на забезпечення ендогенних мотивів функціонування суспільства на рівні країни, можна віднести; • досягнення високих стандартів життя населення країни, що виявляється в наявності ефективної системи перерозподілу доходів, достатньо рівномірному доступі населення до необхідних споживчих благ, освітніх та медичних послуг, їх високій якості; • подальша інтелектуалізація праці, формування «економіки знань»; • збалансований оптимальний економічний розвиток, який дозволяє використати переваги поліпшення за Парето, що полягає у такому; поліпшення становища одних суб’єктів досягається без погіршення становища інших суб’єктів; • зростання рівня зайнятості; • подолання бідності; • зростання частки населення, охопленого вищою освітою. Серед зазначених стратегічних цілей економічного розвитку важливе значення в концепції випереджаючого розвитку, на нашу думку, має збалансований оптимальний економічний розвиток, який досягається в межах створення такої структури економіки, що забезпечить найбільшу економічну і соціальну ефективність. Визначальну роль у забезпеченні оптимального економічного розвитку відіграють політичні інститути, міра збігу їхніх цілей із інтересами суспільства, яке має (або не має в існуючій системі правил і стратегій дій суб’єктів у межах цих правил) можливість здійснювати всебічний контроль за діяльністю політичних інститутів через конституціоналізовану систему суспільного вибору. У методологічному полі теорії суспільного вибору «рівень удосконалення роботи політичних інститутів має вимірюватися в одиницях забезпеченості людей усіма необхідними благами»[144]. Як приклад структуризації стратегічних ендогенних цілей економічного розвитку, наведемо цілі, які ставляться країнами ЄС. Так, за результатами Світового Економічного Форуму 2010 р. було видано звіт під назвою «У напрямку більш конкурентної Європи?» (The Lisbon Review 2010: Towards a More Competitive Europe?), в якому ухвалено нову стратегію десятирічного зростання Європейського Союзу. Зазначена Стратегія прийнята до 2020 року і дістала назву «Європа 2020» (далі — Стратегія ЄС), метою якої є посилений пошук зростання робочих місць на наступне десятиліття. Тобто, основна роль відводиться людському капіталу. Ключовим у цій стратегії є «швидке, стале, інклюзивне зростання, що формується за рахунок більшої координації національних і європейської політик»[145]. У Стратегії ЄС визначаються три ключові пріоритети, а саме: • швидке зростання: розвиток економіки, що базується на знаннях та інноваціях; • стале зростання: запровадження більш високої ресурсної ефективності, більш «зелена» і більш конкурентоспроможна економіка; • інклюзивне зростання: сприяння економіці з високим рівнем зайнятості через соціальний і територіальний зв’язок. Стратегія «Європа 2020», отже, базується на сильнішому фокусуванні на сталості, ніж це було в попередній Лісабонській стратегії. Велике значення продовжує надаватися розвитку професійних компетенцій робочої сили в умовах функціонування цифрової економіки. Ключовими завданнями в Стратегії ЄС є: становлення і розвиток низько-вуглецевих галузей, інвестиції в розвиток нових продуктів, поширення цифрової економіки та модернізація освіти і навчання. З метою реалізації завдань Стратегії ЄС, були запропоновані такі п’ять специфічних цілей: 1. Зростання рівня зайнятості до 75 %. 2. Підвищення витрат на дослідження і розробки до 3 % ВВП. 3. Досягнення цілей європейської програми 20/20/20 клімат І енергія (включаючи зростання до 30% вимог щодо зменшення викидів). 4. Виведення 20 млн. людей із бідності. 5. Зменшення чисельності учнів, які вибули (виключені) зі шкіл, з поточного рівня 15 % до нижчого рівня в 10 %, і збільшення частки молоді, яка має університетські ступені, із 31 до 40 %. З метою посилення спроможності досягти поставлених цілей Стратегією також визначається сім головних ініціатив, які ЄС має здійснити. Серед них: «Інноваційний союз», «Молодь у русі», «Цифровий порядок для Європи», «Ресурсно-ефективна Європа», «Промислова політика для ери глобалізації», «Порядок нових навичок та роботи», «Європейська платформа проти бідності». Зазначені ініціативи є програмами розвитку в межах Стратегії 2020, тобто визначають оперативні цілі та заходи економічної політики на ринку праці та мобільності молоді як людського капіталу в інноваційній сфері, інформаційній економіці, промисловості та її пріоритетах, ресурсній ефективності, покращанні системи освіти, подоланні бідності. Отже, цілі економічного розвитку, визначені в Стратегії ЄЄ, є цілями ендогенного характеру і помітно перетинаються із класифікованими нами цілями існування суспільства, мотивованими внут- рішньокраїновими пріоритетами[146]. До стратегічних цілей економічного розвитку, спрямованих на реалізацію екзогенних мотивів існування держави на міжнародному рівні, належать: • забезпечення економічної безпеки національної економіки; • забезпечення збереження економічного суверенітету, під яким ми розуміємо здатність держави реалізовувати незалежну внутрішню і зовнішню економічну політику на основі національних економічних пріоритетів та інтересів без впливу та тиску ін- ституціональних агентів різних рівнів — держав і міжнародних валютно-фінансових організацій; • зростання міжнародної конкурентоспроможності країни на ринках високотехнологічної продукції, випереджаюче набуття міжнародних технологічних переваг; • забезпечення стабільності національної грошової одиниці, її внутрішня і зовнішня конвертованість за поточними і капітальними операціями; • відкритість економіки та ринків на основі принципу свободи підприємництва на міжнародному рівні з дотриманням принципів міжнародного економічного права. До цілей економічного розвитку держави глобального характеру, які реалізуються на міждержавному та міжнародному рівнях, у межах ендогенних і екзогенних мотивів її існування, відносять: • отримання переваг країною від членства у провідних міжнародних фінансово-економічних організаціях на засадах партнерства, справедливості, доцільності, актуальності, рівноправності; • залучення країни до розв’язання глобальних соціально- економічних, екологічних і гуманітарних проблем, реалізації відповідних міжнародних програм; • набуття країною поважного статусу в глобальній економіці як впливового актора, надійного партнера, ключового гравця міжнародних відносин різної спрямованості та складності; • гарантування міжнародної безпеки країни за допомогою механізму інтеграції, колективного розв’язання проблем; • інтеграція в єдиний інформаційний простір, міжнародний науково-технологічний обмін, науково-технічне співробітництво за пріоритетними напрямками п’ятого та шостого технологічного укладів. Стратегічні цілі випереджаючого розвитку галузей народного господарства країн базуються на принципах екологічної мотивації, випереджаючого набуття нових технологічних конкурентних переваг, дематеріалізації^ та які ми можемо звести до таких: • відтворювально-орієнтовані виробничі цілі (передбачають створення відтворювальних циклів генерування та/або утилізації продуктів, розширене відтворення); • функціонально-орієнтовані науково-технічні цілі (орієнтація не на продукт, а на інноваційні функції); • формування дематеріалізованої економічної парадигми (передбачає орієнтацію на підвищення інформаційно-інноваційної складової виробничих і соціальних систем). Дематеріалізація передбачає не тільки зниження матеріаломісткості групи товарів, що традиційно споживаються, але й зменшення частки їх споживання. Вона [дематеріалізація], на наш погляд, виступає стратегічною потребою суспільства у зменшенні матеріальної компоненти (матеріальних та енергетичних ресурсів) у структурі витрат підприємств (організацій) і кожної людини зокрема в умовах трансформації суспільного світогляду та сутності економічної політики у бік посилення інформаційної та інтелектуальної складової виробництва та споживання. Концепція випереджаючого економічного розвитку, яка лежить в основі відповідної економічної політики, має такі складові, як система цілей у їх взаємозв’язку, ключові принципи, стратегії, інструменти зваженого та цілеспрямованого впливу на економіку. Керуючись метою нашого дослідження, зазначимо, що, отже, випереджаючий економічний розвиток потребує нової теорії економічної політики, що являє собою економічну політику життєвого стандарту. Економічна політика, яка відповідає вимогам моделі суспільства та концепції випереджаючого економічного розвитку, має проводитись у національних інтересах держави і бути спрямованою на: підвищення ефективності промислового виробництва; здобуття нових знань і технологій на базі нового технологічного способу виробництва; випереджаючий розвиток людського капіталу за допомогою інвестицій у нього; зменшення соціальної нерівності та нерівномірності економічного розвитку всередині країни, якщо має місце така ситуація. Щоб економічна політика була ефективною, вона має орієнтуватися на формування продуктивної структури стимулів, а не на балансування абстрактних макроекономічних параметрів. За цих умов уряд має змогу контролювати економічний стан у країні, а економічна політика відповідає характеру соціальних відносин і практиці господарювання. Ідеологія випереджаючого розвитку заснована на стрімкій активації людського фактора з опорою на традиційні цінності. Це означає перехід держави до масового вкладення зусиль і засобів у людський капітал, соціальну сферу — охорону здоров’я, освіту, науку, культуру за рівного доступу до них кожного громадянина. Випереджаючий розвиток можливий тільки з розвитком, удосконаленням і примноженням людського капіталу, що стає головною виробничою силою (актором) економіки знань; Актуальним є звернення до неоінституціоналізму з позиції його методології дослідження економічної політики як складової політики, а також можливостей оцінювання її ефективності. Власне розгляд політики як сфери обміну є важливим для розроблення нормативної теорії економічної політики. Покращання в політиці так чи інакше можна виміряти ступенем задоволення стратегічних потреб індивідів. Якщо в політиці є цілі, що їх поділяють більшість, то спільне узгодження реалізується здійсненням вибору індивідами, шляхом їх виборчої мотиваційної поведінки. Отже, чи є якісь критерії оцінки політики, її результату, у тому числі економічної політики? Спираючись на методологію неоінституціоналізму, зазначимо, що відповідь на це запитання полягає у площині конституції економічної політики. Так, нормативна теорія економічної політики, яка виробляє конкретні практичні рекомендації, знаходиться в сукупності обмежувальних обставин, що виявляється у відсутності будь-якого конкретного критерію оцінки політики. Безпосереднє оцінювання може спиратися на те, яким чином «політич- ний процес сприяє перетворенню явних індивідуальних інтересів на конкретні політичні результати»1. Тобто, поліпшення в економіці слід шукати власне в процесі реалізації економічної політики, інституціональному зміщенні, які дозволять економічній політиці зрозуміло та чітко відображати ту сукупність результатів, які є бажаними для її учасників. У межах країни учасниками є її громадяни, які реалізують свої приватним чином визначені інди- е ♦ ⅜ ∙ ∙ ∙ ⅛ > відуальні інтереси через різні інституцюнальні середовища. Отже, ступінь погодження на конкретну модель економічної політики є мірою задоволення її інструментарієм, що виявляється в характері впливу і результатах у конкретному інституціональному середовищі (економіці загалом, системі податків і зборів, системі охорони здоров’я, рівні та якості освіти, ступені незалежності судової системи, рівні захисту екології в країні, рівні заробітних плат та інших соціапьно-орієнтованих і бізнес-орієнтованих показниках). Конституція економічної політики знімає ряд обмежень, які не дозволяли політекономам здійснювати оцінки конкретних політичних дій на певному етапі, якщо такі дії мали обмеження за попередньо взятими урядами зобов’язаннями (наприклад, фінансові зобов’язання з обслуговування довгострокового зовнішнього боргу). Усе це звужувало нормативні функції теорії економічної політики, адже остання має надавати рекомендації щодо змін в економічних процесах і правилах, які можуть знайти згоду в суспільстві, оскільки будь-яка пропозиція має надаватися на основі врахування часу, і спиратися на відповідальне розуміння політичної дійсності. Тобто можливості уряду ідентифікувати стратегічні цілі економічного розвитку та обирати той чи інший інструментарій економічної політики мають залишатися у сфері досяжного, а індивідуальні приватним чином визначені інтереси, що реалізуються через політичний вибір, мають визнаватись як межі можливого. Усе зазначене вище, а саме проблема обмеження можливостей реалізації нормативної функції теорії економічної політики в часі знімається в теорії конституції економічної політики через можливість договірної угоди про правила, яка допускає певні бюджетні трансферти і витрати всередині часового лагу. Виходячи з теорії суспільного вибору, наявність трансфер- ■ 1 Бьюкенен Джеймс. Конституция экономической политики: [Нобелевская лекция 8 де- кабря 1986 г.] / Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков. В 5 т. / сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов. T V. В 2 кн. Всемирное признание: лекции нобелевских лауреатов / отв. ред. Г. Г. Фетисов. Кн. 1. — М.: Мысль, 2004. — С. 567. тів правил у середині періоду є допустимим за умови, що вони відповідають загальній згоді. «У нормативному сенсі завданням конституційного політеконома є допомога індивідам — громадянам, які врешті-решт контролюють свій соціальний порядок, в їх безперервному пошуку таких правил політичної гри, які найкращим чином слугують їх цілям, щоб останні собою не являли»[147]. Для того щоб оцінити економічну політику будь-якої країни з позиції результативності, необхідним є перегляд її заходів, інструментів, підходів до її планування. Політика зростання та й, власне, економічне зростання не виникають випадково, а на організаційній основі. Для організації економічного зростання потрібні економічні ресурси, їх відволікання на пріоритетні напрямки, які визначені державою за допомогою методів прогнозування та передбачення. Однак потрібно враховувати, що за короткий проміжок часу створити міцну основу економічного зростання для країни, яка має проблеми з інституціональною структурою економіки, що виявляється в системній економічній кризі, навряд чи вдасться. Для запуску економічного зростання потрібні ресурси, джерела цих ресурсів, час і механізми запуску такого зростання, що передбачають перегляд існуючої системи правил і стимулів. Отже, сприйняття економічного зростання як базової мети економічної політики є необхідним, але не достатнім. Одночасною метою, що покладається паралельно економічному зростанню, стає вдале структурування усіх інститу- ціональних підсистем. Під «інституціональною підсистемою» слід розуміти підсистеми політики, економіки та суспільства, а саме: державну владу як регуляторну підсистему, законодавчу підсистему, судову, інститути інноваційної ініціативи, мотиваційні підсистеми, систему освіти і науки, людський капітал, підсистему культури, систему охорони здоров’я тощо. Чому ми включили до вищезазначених інституціональних підсистем охорону здоров’я, так це тому, що зростаюча економіка вимагає наявності в країні здорового населення, котре здатне реалізувати свій людський потенціал з використання всіх фізичних і психоемоційних людських ресурсів на найвищому рівні. Інтенсивність праці, що визначається мірою зростання продуктивності праці, де верхньою межею є фізичні й психічні можливості людини, не є безмежною. Однак, з погляду концепції випереджаючого економічного розвитку, саме здоров’я нації й визначає значною мірою ресурсні можливості реалізації політики випереджаючого економічного розвитку, через повне використання людського капіталу населення країни. Тому інвестиції в людський капітал — це інвестиції не тільки в його навчання, тобто в освіту, що є, безумовно, пріоритетним, а також у його здоров’я, високий рівень якого й забезпечує найвищу ефективність таких інвестицій. Іще один підхід до оцінювання результативності економічної політики є підходом з позиції економіки загального добробуту. Так, економічна політика має здійснюватись відповідно до криякий виявляє себе у визначенні пріоритетними інтереси населення країни, а не тільки інтереси великого бізнесу та груп особливих інтересів і їх економічної діяльності. Управління на державному рівні має також орієнтуватися на підвищення загального добробуту населення і безпеки його життєдіяльності, на приведення основних мак- роекономічних показників (ВВП, рівня безробіття, інфляції, ставки відсотка, бідності) та неекономічних показників (демографічних, соціальних, рівня корупції, криміногенного стану) у відповідність до найкращих аналогів і світових стандартів, заснованих на принципах існування функціональних економічних систем[148]. Тобто необхідним є перехід від політики «слабкої держави» та її економічних заходів і реформ до політики «сильної держави». терію Калдора—Хікса, згідно з яким перехід від одного стану економічної системи до іншого збільшує загальний добробут, якщо ті члени суспільства, які виграють при цьому переході, здатні компенсувати програш тим, чий стан погіршується*. Концепція випереджаючого економічного розвитку2 для забезпечення реалізації економічної політики, що їй відповідає, потребує, на нашу думку, сильної держави, присутність якої в економіці явно відчувається, через високу якість макроекономічного менеджменту, Під «функціональною економічною системою» В. Д. Адріанов розуміє «сукупність інститутів і організацій, що утворюють механізми саморегуляції, які забезпечують підтримку рівноваги навколо певних заданих макроекономічних параметрів та індикаторів»[149]. Такі макроекономічні індикатори, міра їх досягнення, на нашу думку, можуть також визначати рівень якості макроекономічного менеджменту в концепції випереджаючого економічного розвитку. Зазначені індикатори представлено в табл. 2.1. Таблиця 2.1 ОПТИМАЛЬНІ ЗНАЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ІНДИКАТОРІВ У КОНЦЕПЦІЇ ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Примітка. Складено автором за даними: Адрианов В. Д. Эволюция основных концепций регулирования экономики от теории меркантилизма до теории саморегуляции [Текст] : [монография] / В. Д. Адрианов. — М. : Экономика, 2008. — С. 101—102. Отже, усе зазначене дозволяє дійти висновку, що економічний розвиток потребує наявності відповідним чином орієнтованого уряду, який своїм покликанням має вирішення низки завдань згідно із сучасними стратегічними цілями існування суспільства країни1. Класична економічна політика, яка генерує економічне зростання та балансує відтворювальні процеси в економічній системі, вибудовується приблизно у такий спосіб: висока частка заощаджень через кредитні механізми, ураховуючи граничну схильність населення до заощадження та інвестування, через систему державних стимулів і мотивів вивільняється і перетворюється на капітальні інвестиції, що здійснюються у виробництво, зростають випуск, заробітна плата і національний дохід, що приводить до наступного зростання заощаджень, амортизаційних відрахувань, капітальних інвестицій у виробництво, зростання сукупного попиту тощо. Однак питання: чи спрацює такий ланцюг у кожній конкретній країні, що має намір впровадження концепції випереджаючого економічного розвитку та здійснює пошук політики її реалізації?— залишається відкритим. Тому важливим є пошук такого набору і направленості цілей і завдань економічної політики, що забезпечить формування й реалізацію концепції випереджаючого економічного розвитку за умов збагачення цілей існування світового суспільства на засадах покладення людського капіталу в основу такого розвитку 2.1.3.
