Формування теорії випереджаючого економічного розвитку як відображення об’єктивних потреб функціонування глобалізованого суспільства

Економічна історія демонструє факти того, що розви­нені країни у своєму економічному розвитку випереджали інші країни світу, а отже, так чи інакше, діяли на основі відмінних від інших методів і алгоритмів економічної, наукової і міжнародної торговельної політик, способів міжнародної конкуренції, викори­стовували, на нашу думку, окремі елементи та способи моделі випереджаючого економічного розвитку.

Аналіз протиріч економічної ефективності та соціальної справедливості, глобальних проблем дозволяють обгрунтувати об’єктивну необхідність соціальної орієнтації економічного розвитку, і випереджаючого розвитку зокрема. Соціальна оріє­нтація випереджаючого економічного розвитку обумовлена трансформацією стратегічних потреб глобалізованого суспільс­тва, формування оновленого змісту яких на сьогодні триває, однак намітилися чітко виражені тенденції такого розвитку. Отже, загалом відбувається переосмислення сутності й смислу економічного розвитку глобалізованого суспільства.

Еволюція об’єктивних потреб глобалізованого суспільства вимагає сьогодні від економічної теорії адекватних відповідей щодо моделі економіки проривного характеру для подолання розриву із розвиненими країнами, лімітування нееквівалентного обміну, всебічного розвитку людського потенціалу, забезпечення нової якості життя людини. Разом з тим на основі принципу зво­ротного руху щодо інтерпретації теоретичного знання в економі­чній науці відкривається простір для перегляду та переосмислен­ня теорії економічного розвитку, оновлення її основних поло­жень за сучасних умов та їх практичного застосування. У цьому контексті для пояснення ex post закономірностей економічного розвитку у світі, що «живе на різних швидкостях»¹, також цілком

Cnenc_t М. Следующая конвергенция: будущее экономического роста в мире, живу­щем на разных скоростях / М. Спенс ; пер. с англ.

логічним вигляцає виникнення теорії випереджаючого економіч­ного розвитку '.

Теорію економічного розвитку всесвітньовідомого австрійсь­кого вченого Й. Шумпетера відносять до прототипів сучасної еволюційної теорії. Heoшумпетеріанський підхід до відображен­ня закономірностей розвитку економіки і суспільства, розуміння природи і характеру їх [економіки і суспільства] власної транс­формації в теорії випереджаючого економічного розвитку врахо­вує якісну зміну цілей розвитку і цінностей щодо економічного буття людства на сучасному етапі. Теорія випереджаючого еко­номічного розвитку має набути верифікації, через підтвердження прогнози, рекомендації, виведені закономірності) і внутрішньої

своєї зовнішньої верифікації (вихідні передумови й висновки,

верифікації (установки і аналітичний апарат) (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Формування та способи верифікації теорії випереджаючого економічного розвитку

Сукупність сучасних економічних теорій, ортодоксального або гетеродоксального напрямів, які співіснують паралельно, час від часу здійснюють переважаючий вплив на економічну політи­ку держав. У свою чергу, стратегічні цілі економічної політики розширюються і ускладнюються з урахуванням змін в умовах зростання вимог сучасного постіндустріального суспільства до якості життя, середовища проживання, задоволення не тільки ма­теріальних, а й духовних потреб людини. Тобто відбувається якісна

* Москаленко О. М. Формування теорії випереджаючого економічного розвитку як прояв еволюції об’єктивних потреб суспільства / О. М. Москаленко // Формування ринкової економіки : зб. наук, праць. — К.: КНЕУ, 2013. — Вип. 29. — С. 6—VL

трансформація потреб світового суспільства в умовах усклад­нення всієї системи світогосподарських зв’язків, взаємин дер­жав, зміни характеру міжнародної конкуренції та способах її ве­дення, постійно зростаючої нерівномірності розвитку, як між країнами, так і всередині самих країн, і безлічі інших чинників економічного й позаекономічного, і більше того, цивілізаційного характеру.

Відзначаючи особливості сучасного соціально-економічного розвитку, економічна теорія рефлексує процеси, що відбуваються у суспільстві, чому зобов’язана поява теорії економічного розвитку, теорії «нового» зростання, теорій інституційно-еволюційного на­прямку. Проте країни в реальній дійсності мають різний рівень економічного розвитку, а також відмінну цивілізаційну специфі­ку, господарську систему. Неокласика, наприклад, намагалася відкрити економічні закони на всі часи, до того ж багато з її ре­комендацій і висновків зроблені стосовно тільки до розвинених країн, і «не працюють» для країн з посттрансформаційними еко­номіками чи країн, що розвиваються. Це дозволяє зробити висно­вок про те, що виникає потреба в принципово іншому підході, напрямку теоретичної економічної думки, у новій теорії, яка буде здатна дослідити, вивчити і описати економічну дійсність менш успішних економік, визначити ключові закономірності їх розвит­ку, особливості інституціонального середовища та виробити аде­кватні їх потребам і можливостям практичні рекомендації.

У цьому зв’язку виникнення теорії випереджального розвитку,

на наш погляд, є закономірним результатом постіндустріального розвитку і об’єктивною необхідністю сучасного світового суспі­льства, що формує нові стратегічні потреби в системі духовно- матеріальних координат. Останнє [система духовно-матеріальних координат] є наслідком еволюційного розвитку людини, її твор­чого потенціалу, креативності. Отже, сучасна людина детермінує новий техніко-економічний спосіб виробництва, який визначає і формує нові потреби, що виникають на випередження, — духовні, інтелектуальні, фізіологічні (наприклад, потенціал здоров’я), — тобто вимоги до якості та рівня життя, а також до навколишньо­му середовища існування. Змінюється спосіб життя людини, ви­никає новий образ суспільства з підвищеною інтелектуальною активністю, який за типом можна віднести до інноваційного сус­пільства, постіндустріального суспільства та деяких інших типів суспільств із футурологічного погляду.

Вихідною точкою в обгрунтуванні формування теорії випере­джаючого економічного розвитку можна вважати, на нашу дум­ку, метапарадигмальні основи концепції теоретичного знання В. С. Стьопіна¹. Відповідно до такої точки зору сучасна економіч­на теорія є постнекласичною наукою, що виникла в останній тре­тині XX ст. і панує сьогодні. Сучасна економічна теорія, таким чином, має свої інструменти методології, які складаються не в протиставленні, а в деякому уточненні, синтезі, інтегруванні кла­сики і некласики. Основним предметом дослідження постнекла- сичної науки стають надскладні, нерівноважні й еволюційні сис­теми, а її об єктом, як констатують учені, стають надскладні людиновимірні системи універсального типу, на противагу прос­тим, стійким і природним суспільним системам класичної науки і складним, нестійким, невизначеним системам у некласичній. У межах сучасної економічної теорії як постнекласичної науки, яка наділена синтезуючим методологічним потенціалом, таким чином, виникають передумови для формування нового теоретич­ного простору, що охоплює як розроблені, апробовані теорії, і неоформлені, ідеї і гіпотези, що зароджуються, прообрази нових теорій, і упущення, вузькі місця, конфігурація яких окреслює шляхи і сфери можливого нового наукового пошуку. У цьому зв’язку побудову та обгрунтування теорії випереджаючого еко­номічного розвитку, в рамках нового теоретичного простору пост­некласичної економічної науки, можна почати з визначення її власних (внутрішніх) і допоміжних (методологічних, логічних, прототеоретичних і філософських) основ.

Прототеоретичними основами, якими є теорії, що використо­вуватимуться як базис теорії випереджаючого економічного роз­витку, на наш погляд, повинні виступати такі, як: теорія економіч­ного розвитку, теорії довгострокових циклів, теорії інноваційної економіки, неоінстітуціональна теорія, інші теорії інституційно- ^{[84] [85] еволюційного напрямку, теорія «нового» зростання як неокласич­на теорія.}

Тлумачити випереджаючий розвиток як процес можна, як мі­німум, у вузькому і широкому розумінні. По-перше, як характе­ристику результатів економічної політики особливо успішних в економічному аспекти країн. По-друге, як інституціональну фор­му існування конкурентної економіки для країн, що намагаються

• •

не стільки наздогнати, а, перш за все, випередити економічно ус­пішні країни в розумінні субстанціональних причин трансформа­ції природи і закономірностей економічного розвитку на довго­строкову перспективу, пріоритетних напрямів розвитку сфер науки, освіти, технологій, соціальних інститутів, механізмів дер­жавного управління, способів ефективної взаємодії держави і людини (не тільки як економічного агента, але як інноваційного індивіда, креативного агента), держави і бізнесу, індивіда і бізне­су, способів ведення конкуренції на інших принципах і критеріях, а також механізму реалізації в практичній економічній політиці логіки і змісту випереджаючого розвитку.

Процес «організації» випереджаючого економічного розвитку стає можливим за умов уточнення та наукового обгрунтування країнами цілей довгострокового розвитку випереджаючими, при­скореними темпами. В основі таких темпів розвитку покладені відмітні методи макро економій ного управління, характерні або альтернативні ідеології неолібералізму, тип яких [методів управ­ління] «встигати швидше іншого» в ідентифікації нових потреб, відстеженні та виявленні ключових тенденцій у науці, освіті, ін­новаційних перспективах, конкуренції і т.

Нормативний аспект теорії випереджального економічного

розвитку складається у виведенні концепцій, концептуальних підходів, як основи для побудови нової моделі економічного роз­витку країн. Наприклад, в основу моделі інноваційної економіки, у рамках даної економічної теорії, на нашу думку, можуть бути покладені концепції прискореного та випереджаючого економіч­ного розвитку.

Позитивний аспект випереджаючого економічного розвитку виявляється в широкому сенсі його тлумачення, як процесу за­безпечення нової якості життя людини, функціонування держави і діяльності бізнес-структур в їх взаємодії, комплементарності та суперечливості існування, з погляду постановки цілей.

Наші пошуки методологічних і прототеоретичних основ но­вої моделі і концепції економічного розвитку в сучасній світовій економіці, адекватних стратегічним потребам сучасного світово­го суспільства, привели нас до низки економічних теорій, у рам­ках яких, на наш погляд, існування моделі випереджаючого еко­номічного розвитку стає можливим. Це такі сучасні економічні теорії, як: 1) гетеродоксальний напрям: а) у рамках теорії циклів розвитку — теорія техніко-економічної парадигми (або теорія Великого Вибуху) Карлоти Перес; теорія збігу обставин розвитку Гжегожа Колодко; теорія інноваційної економіки, теорія інфор­маційної економіки; б) у межах неоінституціонального напряму економічної думки: теорія економічної політики (теорія суспіль­ного вибору) Джеймса Б’юкенена і Джеффрі Бреннана і теорія динамічної ефективності Уерта де Сото X. (австрійська школа), 2) ортодоксальний напрям: теорії «нового» зростання Роберта Лукаса, Пола Ромера; теорія людського капіталу Гаррі Беккера.

Однак, якщо сягнути глибше в синтезуючий методологічний потенціал сучасної економічної теорії, як постнекласичної науки, то в ній можна віднайти велику сукупність ідей і гіпотез, що заро­джуються, конфігурацію економічних систем нового типу, теоре­тичних моделей і практичних концепцій розвитку в їх варіатив­ності й розпорошеності ідейних початків у даному синтезуючому методологічному потенціалі. Важливим є те, що повинна сфор­муватися теорія, котра через свою синтезуючу сутність буде на­цілена не тільки на спроможність прогнозування, а насамперед на передбачення сценаріїв економічного розвитку, пошук економіч­них інваріантів та їх вбудовування в економічну систему із зада­ним результатом, і, головне, пояснення реальної дійсності, виве­дення ключових закономірностей і пропонування на цій основі варіантів ефективної економічної політики.

Орієнтовну структуру економічних теорій, що становлять, на наш погляд, методологічні та прототеоретичні основи теорії ви­переджаючого економічного розвитку можна побудувати за кла­сифікацією науки, як некласичної та постнекласичної (рис. 1.2).

Тож ми наполягаємо на тому, що зазначені теорії становлять прототеоретичні основи теорії випереджаючого економічного розвитку. Даними теоріями, на нашу думку, створена система економічного знання, котра:

— описує і пояснює природу, характер закономірностей, за­кони економічного розвитку сучасного суспільства, модель пове­дінки людини;

— обґрунтовує причини нерівномірності (асиметрії) економіч­ного розвитку між країнами світу;

— доводить пріоритетну роль функції інститутів у економіч­ному розвитку, а також значення науково-технічного прогресу для майбутнього людства, способу становлення наднового висо- котехнологічного способу виробництва та ін.

Відповідно методологічні основи теорії випереджаючого еко­номічного розвитку, методи її дослідження беруть початок у ши­рокій сукупності її прототеоретичних основ, і є певним інтегра­тивним методологічним інструментарієм теорій еволюційно- інституціонального та неокласичного напрямів, які визначають межі побудови теоретичної моделі випереджаючого економічно­го розвитку. Звідси виникає необхідність теоретичного синтезу 1 неухильного підпорядкування емпіричному досвіду.

Зазначимо, що модель випереджаючого економічного розвит­ку є стратегічною потребою у виборі варіантів економічної полі­тики для країн, які в певних історичних обставинах опинилися поза процесом світового економічного лідерства, однак мають високий економічний потенціал і довгострокові цілі свого розвит­ку обгрунтовують в умовах досягнення високих і стабільних тем­пів якісного зростання економіки. Поняття «економічне лідерст­во» є досить умовним і, на наш погляд, орієнтовним, оскільки не визначає стабільний статус для країни в тому розумінні, що сві­това економіка є динамічною системою, і в ній ніколи не буває статичних станів, які закріплюють за країною статус абсолютної успішності. Особливо важливе з практичного погляду питання, відповідь на яке є стратегічною потребою світового суспільства на сучасному етапі, це те, чи є «шанси», економічні можливості, для формування та реалізації моделі випереджаючого економічного

Рис. 1.2. Методологічні та прототеоретичні основи теорії випереджаючого економічного розвитку

Примітка. Складено автором.

розвитку? Часткову відповідь знаходимо в теорії довгострокових циклів економічного розвитку — теорії Великих циклів розвитку (інша назва— теорія техніко-економічної парадигми) Карлоти Перес. Тобто економічне зростання одних країн створює корот­кочасні шанси для міжнародної економічної конвергенції, а саме, за правильної економічної політики не тільки наздогнати, а й ви­передити в економічному розвитку передові країни^[86]. У цьому ми бачимо можливості для створення стартових умов для випере­джаючого економічного розвитку та реалізації відповідної моделі.

Особливо важливою науковою теорією, як нам вбачається, та яка може виступити методологічними і прототеоретичними ос­новами теорії випереджаючого економічного розвитку, що має істотний, логічний і філософський потенціал допоміжних підстав теорії, є неоінституціоналізм. Найбільш яскравими представни­ками неоінстітуціоналізму є Рональд Коуз, Джеймс Б’юкенен, Джеффрі Бреннан, Дж. Кеннет Гелбрейт, Дуглас Норт та ін. Оскільки неоіституціоналізм центральною проблемою вважає соціальні інститути, що виступають інструментами з економії трансакційних витрат, а існування інститутів пов’язане з вигода­ми і витратами, то зміна співвідношень між ними [соціальними інститутами] викликає зміни в поведінці економічних агентів. Тобто має місце динамічний підхід до аналізу сутності економіч­них відносин у їх розвитку та еволюції, що, на наш погляд, є важ­ливим методом аналізу трансформації цих відносин і форму- вання нових їх форм, адекватних потребам випереджаючого роз- витку. Інституціональне середовище виступає як динамічне, а отже, нерівноважне, що постійно знаходиться в процесі розвитку. Формування і функціонування інститутів, у свою чергу, потребує значних витрат. Тому власне розвиток інститутів, ступінь їх фун­кціональної ефективності, визначають форми соціальної органі­зації. Соціальна організація як функціонуюча структура суспільс­тва має певну сукупність, набір соціальних, економічних, політичних, мотиваційних факторів і визначає характер розвитку економічної системи.

Відкритість неоінституцінальної теорії до сприйняття інфор­мації з інших суспільних наук, визначають її методологічні мож­ливості для виконання нею нормативної функції — вироблення рекомендацій для економічної практики в системі інструментарію інституційно-компаративного аналізу. Поєднання в рамках нео- інстітуціоналізму методологічного інструментарію неокласики і власної методологічної бази, розширення предмета дослідження на інституціональному, організаційному та індивідуальному рів­нях, подолання обмеженості абстрактного методу, модифікація методологічного індивідуалізму, з одночасним використанням позитивних практичних сторін абстрактно-дедуктивного методу, у площині розкриття сутності характеру відносин «чорного ящи­ка» неокласичної теорії і багато інших методологічних ініціатив у їх різноманітності роблять дану теорію зручною для пояснення субстанціональних причин і ключових факторів, характеру об’єктивності та невідворотності випереджаючого економічного розвитку.

Випереджаючий розвиток як еволюційний тип розвитку пе­редбачає трансформацію всіх суспільних форм в їх якості та ефек­тивності, визначає сутність прогресу, як науково-технічного, так і соціального, у його комплектності, різноспрямованості, досяг­ненні стратегічних цілей економічного зростання. Отже, неоінс- титуціоналізм має суттєвий методологічний потенціал для пояс­нення сутності та перспектив випереджаючого економічного розвитку із системних позицій.

В економічній теорії мають місце різні типи економічної ефек­тивності: статична — у неокласичній теорії, адаптивна за Д Нор­том, ефективність «креативного руйнування» Й. Шумпетера та динамічна ефективність, підприємницький елемент у будь-якій людській діяльності, конкурентна діяльність у методологічному полі австрійської школи. Вважаємо, що динамічна ефективність пов’язана з необхідними і достатніми умовами, що забезпечують реалізацію моделі економічного розвитку нового типу. Динаміч­на ефективність стає можливою в аспекті етичних норм і мораль­них принципів¹. Практичну значущість теорії динамічної ефектив­ності вбачаємо в тому, що вона вказує на необхідні умови дина- мізації економічного розвитку країн, що нас особливо цікавить у виведенні ключових принципів теоретичної моделі випереджаю­чого економічного розвитку, у пошуках можливості усунення ди- сфункціональності інститутів ринку, шляхом стимулювання тво-

рчого підприємництва. Останнє забезпечує координацію інфор­мації і знань, а також дає змогу об’єктивно оцінити роль держави і суспільства в забезпеченні захисту результатів творчої праці — інтелектуальної власності, — і напрямках інших законодавчих ініціатив, оцінці ефективності інститутів та ін.

Допоміжною логічною підставою для теорії випереджаючого розвитку, що має пояснювальний, описовий потенціал і потенці­ал обґрунтування щодо субстанціональних причин виникнення (походження), механізмів активізації процесу випереджаючого розвитку виступає теорія збігу обставин розвитку польського вченого і відомого фінансиста Гжегожа В. Колодко. Він у своїй книжці «Глобалізація, трансформація, криза— що далі?» зазна­чає, що: «Ефективною може бути лише та стратегія розвитку і та економічна політика, яка виходить з коректної економічної тео­рії». Такою вчений вважає теорію збігу обставин розвитку, що відповідає на запитання, що від чого залежить у довгострокових процесах розвитку. Гж. Колодко наполягає на необхідності ново­го прагматизму, а саме великого прагматизму, що комплексно бере до уваги нові умови господарської діяльності, які проявили­ся в умовах глобалізації та відрізняються від існуючих у поперед­ні епохи. Такими умовами, на наш погляд, є ускладнення умов конкуренції, її трансформація в інші форми, такі як інноваційна конкуренція, а також скорочення тимчасового лага між коротко- і середньостроковими, структурними фінансово-економічними кри­зами та ін. Новий прагматизм, за Гж. Колодко, виступає норматив­ним підходом, що демонструє, як, виходячи з теорії збігу обставин розвитку, можна побудувати краще майбутнє. Власне, вісім голов­них рис цієї теорії, що їх представляє вищезгаданий автор, висту­пають принципами неортодоксально! економічної теорії, орієнтова­ними на практику в макроекономічних масштабах, на соціальну по­літику, а в глобальних масштабах, орієнтованими на міжнародну політику і нову глобальну стратегію розвитку. Основні положення теорії збігу обставин розвитку, як ключові ідеї, здатні відобразити об’єктивну потребу і практичні завдання випереджаючого економіч­ного розвитку, ми вважаємо, полягають у такому :

— відмова від догматизму як інтелектуального обмежувача і фак­тора, який суттєво звужує пошук відповідей на конкретні запитання;

— неприйняття безвідмовної покірності будь-якої ідеології чи політичної лінії, але пошуки об’єктивної істини;

— відмова від спроб створення універсальної теорії економіч­ного зростання і переключення уваги на специфічні риси явищ і процесів тісно пов’язані з макроекономічним відтворенням;

— міждисциплінарний підхід;

— широке застосування компаративного методу економічного аналізу;

— переміщення в багатовимірному просторі, що складається з історичних, географічних, культурних, інституційних, політич­них, соціальних і проблемних вимірів;

— відділення цілей діяльності від засобів їх досягнення;

— інструментальна гнучкість.

Ці положення теорії збігу обставин розвитку є, на нашу думку, релевантними, як логічні, філософські, так і методологічні під­стави для теорії випереджального економічного розвитку (і від­повідної їй моделі). Наголосимо на тому, що теорія випереджаю­чого економічного розвитку не претендує на універсальність, а акцентує увагу на специфічних рисах унікальних економічних явищ і процесів проривного характеру в багатовимірному прос­торі соціально-економічних, політичних, загальноцивілізаційних та інших проблемних факторів економічного розвитку держав.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що методологічні проблеми економічної теорії розгортаються навко­ло трьох етапів наукового пізнання: предмета економічної науки; методу економічної науки; верифікації економічного знання і формулювання теорії. Те, яким чином відбувається досягнення цілей зазначених етапів у формулюванні теорії, визначає її прос­тоту або складність, а також ефективність застосування самого економічного аналізу. З цієї точки зору, верифікація передбачає науковість, логічну узгодженість знання, відповідність досвіду, правила транслітерації на мову господарської практики та вті­лення в економічну політику. Учені вказують на те, що якість те­орії (теоретичних моделей) не залежить від реалістичності перед­умов, покладених в основу, а цілком визначається здатністю теорії давати точні передбачення, пророкування (прогнози)¹. Відо­мо, що наука рухається вперед шляхом виключення фальшивих гіпотез. Отже, простота і складність економічних теорій є своєрід­ною функцією моделі людини, прийнятої тією чи іншою інтелек­туальною доктриною, а також поглядами на критерій верифікації, у ролі одного з яких виступає прогноз. Однак прогноз як критерій верифікації науковості економічних теорій на сьогодні, на наш погляд, втрачає своє значення. Актуальною стає спроможність наукової економічної теорії пояснити субстанціональні причини формування типів економічних систем, виявити ключові законо­мірності та запропонувати адекватні варіанти економічної полі­тики, на основі яких найкращі зразки економічних практик мо­жуть бути впроваджені в реальну дійсність. Власне теорія ви­переджаючого економічного розвитку, на наш погляд, матиме та­кий критерій верифікації.

1.2.3.