Соціальні інститути, соціальний механізм і способи вивільнення потенціалу випереджаючого розвитку

Те, що в Україні немає іншого варіанта, крім форму­вання економічної моделі проривного характеру — моделі випе­реджаючого економічного розвитку, стає, на наш погляд, очевид­ним, безсумнівним фактом.

¹ Павленко Ю. В. Институциональные аспекты становления и развития независимой Украины / Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразо­ваний ; под ред. д-ра экон, наук А. А. Гриценко. — X.: Форт, 2008. — С. 269.

Питання координації економіки, усунення зазначених супереч­ностей у напрямку випереджаючого економічного розвитку може бути вирішене, на нашу думку, в умовах створення й розвитку демократичних, адекватних стратегічним інтересам людей, меха­нізмів і способів регулювання та саморегулювання господарсько­го життя країни. Для цього необхідно реалізувати низку якісних змін не тільки в інститутах, але й цілях і методах їх координації. Необхідним є зміна суб’єкта регулювання, що виявляється не в посиленні ролі держави в економіці, хоча ми й не відмовляємось і від такої позиції, а у витісненні регулюючого впливу «груп особ­ливих інтересів», тобто корпоративних олігархічних структур і бюрократичного апарату, що інтегрується із таким «великим» біз­несом.

Необхідною умовою випереджаючого економічного розвитку України є інвестиції в її економіку. Для запуску моделі випере­джаючого розвитку в економічну систему потрібно ввести такі економічні інваріанти щодо інвестицій^{[330] [331]:}

— інвестиції в освіту впродовж усього життя для забезпечен­ня випереджаючого її розвитку — 10 % ВВП;

— інвестиції у сферу охорони здоров’я та спорт як сферу під­тримки розвитку людського потенціалу — 8 % ВВП;

— інвестиції в науку, соціально культурну сферу та інші сфе­ри створення цінностей, ідей і технологій (галузі прориву) — 5 % ВВП (у тому числі інвестиції на НДДКР не менше 2,5 % ВВП);

— інвестиції у сталий розвиток (рекреацію природи) — не мен­ше 5% ВВП.

Однак очевидно, що сьогодні інвестиції в економіку і суспіль­ний сектор України здійснюються на рівні набагато нижчому за той, що відповідає інтересам суспільства. Ця проблема випливає з існуючої [олігархічної] монопольної влади над ринком, де над­високими є рентні доходи. Низькотехнологічна укладність еко­номіки не сприяє формуванню економічного інтересу у виробни­чому доході високотехнологічних факторів, адже поки існує високий рентний дохід на класичні фактори виробництва, пере­пливання капіталу із низькотехнологічних галузей у високотех- нологічні пов’язано із трансакційними витратами, ризиками інве­стицій, часовим лагом, що виникає від моменту відмови від рентного прибутку і до моменту отримання виробничого доходу у високотехнологічних галузях.

Отже, існує реальна проблема, коли держава і бізнес настільки переплітаються між собою, що інтереси великого бізнесу інтег­руються в інтереси держави, заміщуючи суспільні інтереси. За цих умов, безперечно, знижується роль і значення державних ін­вестицій, що здійснюються в національне виробництво.

Власне, аналіз недоліків ринкового механізму проводиться в межах економічної теорії добробуту, яскравим представником якої є англійський економіст Apiyp Пігу У своїй праці «Еконо­мічна теорія добробуту» (1920) учений вивчав проблему ролі «активної держави», досліджуючи процеси активного державно­го втручання в економіку з метою досягнення суспільного добро­буту. Однак присутність держави в економіці, її роль знижується

за умов, що мають місце в Україні. Якщо держава і бізнес тісно переплітаються, а інтереси великих бізнес-структур, наділених монопольною владою, інтегровані в структуру національних ін­тересів за посередництвом неформального законодавчо-ініціатив­ного механізму, заходи незалежної державної політики зі втру­чання в ринковий механізм (наприклад, контроль над цінами) ви­являються неефективними, недієвими, формальними.

Уряд має важливе значення. Своєю діяльністю він реалізує державні стратегії розвитку, спрямовані на поліпшення умов життя, зростання доходів населення, підвищення соціальної мо­більності між поколіннями. Однак важливою умовою ефективно­сті уряду є висока довіра до даного інституту влади, сприйняття його народом як таким, що діє в інтересах народу.

Соціально-економічна система України ускладнюється. За цих умов стає зрозумілим, що традиційні форми і методи державного управління нею не справляються із зростаючим навантаженням і впливом кризових подій.

В економіці один і той самий інструмент, урядові заходи здат­ні впливати й тим самим змінювати одразу кілька параметрів си­стеми. Сукупність інструментів економічної політики, які вико­ристовуються одночасно, може неочікуваним чином змінити параметри системи та її елементи. Для інституціональних змін також має значення, у якій послідовності та на якому часовому інтервалі здійснюється використання інструментарію, що впли­ває на загальний результат змін параметрів економічної системи. Досить часто в економічній історії ставали можливими результа­ти, коли економічна політика розвивалася в бажаному напрямку не завдяки впливу на неї, а всупереч цьому впливу. Цей ефект економісти називають кумулятивним (принцип «кумулятивного нарощування»). Він здійснює вплив на економічний розвиток і на вибір засобів економічної політики. Нагромадження капіталу, ін­телектуального потенціалу, наприклад, дає імпульс для випере­джаючого економічного розвитку.

Реалізація концепції випереджаючого економічного розвитку вимагає створення нового господарського порядку, який визнача­тиме ефективні правила ведення бізнесу та сприятаме зростанню людського потенціалу в країні. Однак ці правила мають бути обов’язковими для виконання усіма учасниками економічних відносин.

Особливо слід наголосити на тому, що в Україні спочатку має виробитися відповідна допитливість і зацікавленість суспільства у формуванні ключових напрямків державної стратегії розвитку.

Інклюзивність як форма зовнішнього прояву моделі випере­джаючого розвитку формується в результаті впливу вдало культи­вованого господарського порядку, тобто за посередництвом ви­користання «ручного» управління процесу відкритості економіки, а також під впливом об’єктивних чинників і передумов глобаліза­ції — економічної та фінансової. Інклюзивність може проголо­шуватися на рівні конституційно закріплених державних завдань або встановлюватися внаслідок політики лібералізації міжнарод­ної торгівлі, під керівництвом наднаціональних координуючих

¹ Бім Франц. Частноправовое общество и рыночная экономика // Теория хозяйственного порядка: «Фрайбургская школа» и немецкий неолиберализм : пер с нем. / составл., предисл. и общ. ред. В. Гутника. — М.: Экономика, 2002. — 482 с. — (Экономическое наследие). — С. 216.

органів, таких як Світова організація торгівлі (далі — СОТ). Од­нак наголосимо, що політика інклюзивності країни має бути вда­ло продуманою. Надмірна лібералізація міжнародної торгівлі в умовах України, навіть поетапне виконання економічних умов і законодавчих ініціатив у митно-тарифному регулюванні, унаслі­док набуття членства нашою державою в СОТ, виступили скорі­ше дестабілізуючим економічним фактором, ніж принесли вигоди для національної економіки. Оскільки це питання не є предметом детального розгляду в рамках даного дослідження, однак вищеза­значене дозволяє нам зробити попередній висновок, що на основі міжнародного досвіду розвинених країн інклюзивність може роз­глядатись як цивілізована форма взаємодії національних економік та їх суспільств із глобальним економічним простором (міжна­родним співтовариством), на основі культивованого осмислення сутності такої взаємодії на користь національних інтересів і заін­тересованості в ній держав з позиції утримання міжнародної кон­курентоспроможності. Отже, інклюзивність як зовнішня форма прояву моделі випереджаючого економічного розвитку формує культуру політики міжнародної економічної взаємодії в науково- технічній (інноваційній) та економічній сферах.

У контексті випереджаючого розвитку державне управління має величезне значення, детермінуючи соціальні процеси єдності та ідентичності, що формують відчуття загального суспільного інтересу. Це відчуття сприяє формуванню моделі «інклюзивнос­ті», економічна природа якої також полягає у впевненості в тому, що пересічні громадяни не залишаться у програші, а ті, хто від­чуватиме тимчасові труднощі, будуть захищені. Це сприяє набуттю нацією єдності, міцності, а економічній системі стійкості. Мораль­не лідерство інститутів влади прискорює формування спільних цінностей у суспільстві, національної ідентичності та гордості за свій народ.

Серед прикладів таких національних лідерів, які виступили «зовнішнім імпульсом» для економічної системи для переведен­ня її на стартові позиції прискореного зростання, можна назвати Лі Куан Ю, який разом із своєю командою, незважаючи на те що Сінгапур був малою і багатоетнічною державою, успішно реалі­зував стратегію розвитку. Її ключовими кроками було виконання обіцянки рівності та залучення народу всіх класів у розвиток, що реалізувалося через політику доступу до освіти і державного жит­ла всім громадянам, незалежно від етнічного походження.

Важливим виглядає соціальний механізм у ракурсі цивіліза- ційного підходу. Механізм впливу загальноцивілізаційних чин­ників на випереджаючий економічний розвиток України виступає як процес забезпечення духовно-матеріальних потреб суспільства на новому рівні економічної ефективності та створення можливо­стей економіки задовольняти ці потреби на випередження. Тож, вихідною умовою випереджаючого економічного розвитку для У країни, за сучасних реалій ускладнення соціально-економічних та інституціональних процесів, стає постійний випереджаючий розвиток фундаментальних знань, проривних технологій, що пе­редбачає також випереджаюче відтворення людського потенціа­лу. Це означає, що для випереджаючого розвитку системоутво­рюючими є сфери науки і освіти, тобто сфери виробництва нових знань і високоосвіченої інноваційної людини. Отже, вважає­мо, що розвиток соціокультурної сфери стає пріоритетним і ви­ступає передумовою подолання кризи трансформаційної еконо­міки України з метою переведення її на інші стартові умови і конкурентні позиції — на випереджаючий економічний розвиток як модель «вікон можливостей».

Концепція випереджаючого економічного розвитку також мі­стить у собі соціальний механізм успішної реалізації відповідної економічної політики. Реалізація економічної політики випере­джаючого розвитку, в умовах збагачення її соціально-економіч­них цілей, спрямована на досягнення якісно нової свідомості лю­дей, підвищення ступеня зрілості громадянського суспільства, що створює стимули та інституціональне поле для якнайшвидшої ре­алізації цілей такої стратегії розвитку.

Соціальний механізм реалізації економічної політики випере­джаючого розвитку (рис. 4.13) передбачає:

• зрілість громадянського суспільства;

• появу ініціативного суб’єкта випереджаючого розвитку;

• інституціонально-функціональне поле реалізації економіч­ної політики випереджаючого розвитку.

Дієвість такого передавального соціального механізму випе­реджаючого розвитку стає можливою за умов взаємного впливу і зворотного зв’язку всіх складових такого механізму. Ініціативний суб’єкт випереджаючого економічного розвитку може з’явитися в ситуації досягнення зрілості громадянського суспільства. Зрі­лість громадянського суспільства, тобто готовність до позитив­них змін через суспільну ініціативність і дієва активність, вини­кає там і тільки тоді, коли відносини суспільства і держави мають особливий «приятельський характер». Для того щоб виник такий тип відносин, необхідною умовою є довіра суспільства до держа­ви, передбачуваності її дій, яка виявляється в усіх без винятку соціальних сферах. Достатньою умовою виступає відповідаль­ність держави перед суспільством, формами якої є суспільна від­критість уряду, його підзвітність перед суспільством. Довіра до держави, інститутів влади, їх функціональності формується як наслідок інституціонально-функціональної зрілості останніх. Під інституціонально-функціональною зрілістю інститутів влади ми розуміємо такий стан їхніх компетенцій, що визначає їх струк­туру, відповідну реальним актуальним потребам розвитку української економіки та здатну реалізувати свій функціональний потенціал, утілюючись в оперативних проектах, національних програмах розвитку, довгострокових економічних стратегіях, ді­євість яких можна оцінити через покращання якості інституціо- нального середовища та загальної ефективності економіки.

Рис. 4.13. Соціальний механізм у моделі випереджаючого розвитку

Якість інституціонального середовища, міра її зростання ви­значається оцінкою покращання свого становища економічними суб’єктами різних рівнів (економічними агентами, домашніми господарствами). Для економічних агентів бізнес-структур — це покращання інвестиційного клімату, прозорості й зрозумілості фіскальної та регуляторної політики, що позитивно впливає на умови ведення бізнесу, розвитку його економічного та інновацій­ного потенціалу. Для домашніх господарств якість інституціональ- ного середовища визначається через реальне відчуття покращан- ня/погіршення життя кожного окремо взятого індивіда, персоні­фіковану ідентифікацію підвищення життєвого рівня, життєвих стандартів кожною людиною.

Отже, проведений порівняльний аналіз країн підкріплює нашу наукову позицію та дає змогу виокремити такі основні засади ви­переджаючого економічного розвитку, а саме: 1) інноваційний характер розвитку в основі економічної системи на базі досяг­нень науково-технічного прогресу; 2) випередження досягнутих можливостей економіки та її потреб через багатократне зростан­ня продуктивності та загальної ефективності економіки; 3) розви­ток економіки на випередження на основі систем стратегічного прогнозування та передбачення ключових пріоритетних напрямів розвитку науки, техніки і технології, а відповідно й галузей про­мисловості; 4) завчасна підготовка фахівців для галузей економі­ки наступного технологічного способу виробництва; 5) створення передумов для реалізації і забезпечення нових потреб суспільства не тільки у матеріальних благах, а, насамперед, в якості життя кожної окремо взятої людини у системі духовно-матеріальних координат.

Водночас, ми можемо вивести такі принципи випереджаю­чого економічного розвитку: 1) збалансованість економічного розвитку; 2) створення рівних стартових умов для запуску ін­новаційних галузей; 3) комплексність, сталість і системність урядових заходів із підтримки інноваційних галузей; 4) вико­ристання методів передбачення й прогнозування науково- технологічного розвитку; 5) завчасне закладення базису нового технологічного способу виробництва в діючому технологічно­му укладі; 6) забезпечення рівності в доступі населення до всіх суспільних благ; 7) визнання найвищою цінністю людину че­рез інвестиції в людський капітал на рівні, що відповідає по­требам випереджаючого економічного розвитку; 8) узгодже­ність державної економічної політики зі стратегічними цілями розвитку та потребами суспільства.

Ураховуючи вищезазначене, складовими моделі випереджаю­чого економічного розвитку України мають стати такі напрями інституціонального розвитку:

— випереджаючий розвиток держави, інститутів державної влади та ринкових інститутів. Важливим у даному напрямі інсти­туціонального розвитку є інститут довіри. Довіра виявляється в грошово-кредитній системі як довіра до національної грошової одиниці. Сильна держава починається із стабільної національної валюти, не тільки внутрішньої, а й зовнішньої конвертованості. Довіра до грошей є дзеркалом довіри до держави, яка своїм основ­ним завданням вважає соціально значиму поведінку, що виявля­ється в економічній політиці, знижує невизначеність бізнесу, ре­алізується через стратегічні програми соціально-економічного та інноваційного розвитку. Довіра в бюджетно-податковій системі виявляється у виконанні стимулюючої функції податків, в ефек­тивній системі соціального захисту та забезпечення, що дозволяє людині не тільки «залишатися» людиною, але й підтримувати свій інтелектуальний розвиток і здоров’я. Позитивна регулярна взаємодія держави і суспільства, що створює більш комфортні базисні умови існування й розвитку людини, сприятиме вивіль­ненню мотивації до випереджаючого розвитку, його громадянсь­кого обов’язку щодо суспільного вибору, самореалізації в системі позаекономічної мотивації;

— партнерські відносини ефективної держави, державної влади, і зрілого громадянського суспільства. Саме тому грома­дянське суспільство в Україні має розвиватися випереджаючи­ми темпами. Зріле громадянське суспільство виступає третім учасником відносин, з яким потрібно рахуватися і державі, і бізнес-елітам. Якщо система «держава—бізнес» функціонує на засадах неформальних взаємозв’язків за посередництвом інве­стицій у досягнення особливих інтересів, і ця ситуація влашто­вує її основних учасників, то потрібна «третя» сила, як зовніш­ній імпульс стосовно до замкнутої системи. Потрібен механізм коеволюції підсистем економіки та суспільства. Зріле грома­дянське суспільство, набуваючи випереджаючого темпу розвит­ку, зберігаючи свою автономність, за регулярної взаємодії з державою, зможе передати їй своє прискорення, і еволюція у напрямку її професіоналізації буде навіть сильнішою за тем­пами, ніж еволюція (випереджаючий розвиток) самого грома­дянського суспільства.

¹ Механізм коеволюції інститутів економіки і суспільства як підсистем економічної системи випереджаючого економічного розвитку обґрунтовується нами за законами синергетики. Див. детальніше: Князева Е. Н. Синергетика: Нелинейность времени и ландшафты коэволюции / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. — М.: КОМКНИГА, 2007. — 272 с.