Рівні розвитку продуктивних сил

Вивчення логіки економічного розвитку суспільства неминуче приводить до необхідності виокремлення в історичній ретроспек­тив! різних рівнів чи ступенів розвитку продуктивних сил.

У цьому зв’язку як основу для виокремлення різних рівнів розвитку продуктивних сил доцільно взяти зміни панівного в су­спільстві способу виробництва благ. Під час переходу на новий ступінь розвитку продуктивних сил відбувалася різка його зміна, що визначало зміну спрямованості та галузевого складу госпо­дарства й усієї соціальної структури суспільства. При цьому змі­ни в суспільному житті могли відбуватися як паралельно з розвит­ком продуктивних сил, так і з певним відставанням.

Відмінності в рівнях розвитку продуктивних сил і відповідних їм способах виробництва благ є принциповими, а тому й катего­рію, що описує ці ступені, що якісно розрізняються між собою, доцільно назвати принципом виробництва благ.

При цьому, розглядаючи блага, не можна обмежуватися лише матеріальними благами, оскільки «духовне виробництво» є орга­нічним складовим елементом усього суспільного виробництва. У сучасних умовах це, крім усього іншого, дуже великий і швидко зростаючий сектор. Отже, надалі, коли йтиметься про виробницт­во благ, будемо мати на увазі виробництво всього того, що при­значено для підтримки нормальної життєдіяльності суспільства, неважливо, чи це матеріальні предмети, чи соціальні послуги, чи духовні знання.

Отже, принцип виробництва благ це категорія, що описує дуже великі якісні ступені розвитку продуктивних сил у процесі їхнього історичного прогресу. Кожен принцип виробництва — особливий ступінь, тому подібність між ними, — насамперед, у масштабі змін, у рівні їхньої революційності.

а) характеристику рівня продуктивних сил за:

— складністю їхньої структури;

— рівнем продуктивності праці;

— характером взаємодії людини з природою;

б) здатності продуктивних сил:

— розвиватися й поширюватися на інші території;

— сприймати нові досягнення і входити в контакти, не підда­ючи докорінній трансформації себе й суспільство;

в) можливості продуктивних сил:

— забезпечити певну кількість населення продуктами харчу­вання;

— створити такий надлишок благ, що веде до утворення пев­них політичних, соціальних і культурних систем і т. ін.

Кожен принцип виробництва — це ціла епоха в розвитку люд­ства. Щоб зміст цієї категорії став зрозумілішим, доцільно вказа­ти, які ж зміни відбуваються в разі зміни принципу виробництва.

• Ускладнюється структура продуктивних сил, у ній з'являються нові елементи. У результаті змінюється структура економіки, у ній з’являються нові сектори. Поступово нові секто­ри, зі своїми особливими технологіями, підходами, знаннями, стають провідними й частково перебудовують уклади тих прин­ципів виробництва, що панували раніше.

» Продуктивність праці збільшується багаторазово.

•Різке зростання продуктивності праці приводить до появи того, що порівняно з попереднім етапом розвитку суспільства можна назвати надлишком благ.

* Перехід до нового принципу виробництва дозволяє забезпе­чити продуктами харчування в багато разів більшу кількість на­селення. Відповідно спостерігається або його кількісне зростан­ня, або (як у сучасних розвинутих країнах) зростання якості та тривалості життя.

«Значно зменшується залежність від природи і зростає здат­ність впливати на неї. Принципово змінюються межі, поставлені географічним середовищем.

«Обов’язково, хоч і з відставанням, відбуваються глибокі якіс­ні зміни й у всіх інших сферах жипя суспільства.

Нині можна виокремити чотири принципи виробництва благ.

1.

2. Аграрно-ремісничий принцип виробництва (на основі якого виникають просте товарне господарство й аграрне суспільство).

3. Машинно-промисловий принцип виробництва (на основі якого виникають капіталістичне товарне господарство й індуст­ріальне суспільство).

4. Інформаційно-послуговий принцип виробництва (на основі якого формується постіндустріальне суспільство).

Кордонами між різними принципами виробництва служать виробничі революції: аграрна (неолітична), промислова (індуст­ріальна) і науково-інформаційна (науково-технічна). Ці революції — не просто рубежі, що відокремлюють один принцип виробни­цтва від іншого, це і чіткі показники початку якісних змін у про­дуктивних силах, і показники початку зміни всієї соціальної сис­теми суспільства.

Цикл принципу виробництва можна подати як класичний триетапний: зародження, зрілість, занепад. Такий поділ має свої зручності. Проте, з погляду вивчення логіки економічного розвит­ку продуктивнішим буде поділ циклу кожного принципу вироб­ництва на шість висхідних етапів, кожна пара з яких показує до­даткові особливості зміни якісних і кількісних характеристик продуктивних сил.

1. Перший етап — «перехідний». Він пов’язаний з появою но­вого принципу виробництва в одному чи кількох місцях, але ще дуже нерозвиненого й недосконалого. Цей етап можна схаракте­ризувати як перший етап виробничої революції. Тут нові явища лише починають самостійний розвиток, готуючись перетворити­ся на систему, що саморозвивається.

2. Другий етап — «молодості» — пов'язаний з більш значним поширенням нових видів господарювання і зміцненням нового принципу виробництва, що тепер уже панує в багатьох місцях. Деякі риси нового вже стають досить виразними і більше поши­рюються. З’являються вже регіони, де нове переважає чи значно поширене.

3. Третій етап — «розквіту» — пов’язаний із другим етапом виробничої революції, новим якісним ривком, що тепер уже створює адекватну матеріально-технічну основу для становлення зрілих форм принципу виробництва.

4. Четвертий етап — «зрілості» — пов’язаний із процесом по­ширення нових технологій на більшість регіонів чи галузей. На цьому етапі принцип виробництва набуває своїх класичних форм, а специфічні й осередкові в минулому відносини стають вже го­ловними та загальноприйнятими.

5. П’ятий етап — «високої зрілості» — веде до інтенсифікації виробництва, доведення його потенцій майже до межі, за якою вже виникають кризові явища. Усі структури на цьому етапі ма­ють завершені, класичні форми.

6. Шостий етап — «підготовчий». Інтенсифікація посилюєть­ся, відносини вже досягають тієї межі розвитку, яка є нормаль­ною для певного принципу виробництва, частково навіть перерос­тають її. З’являється дедалі більше несистемних елементів, що готують народження нового принципу виробництва. Але вони ще не складаються в систему. На тлі досягнення межі розвитку принципу виробництва поступово виникають і підсилюються кризові явища, що свідчать про підготовку до його зміни. Шос­тий етап — останній у плані розвитку генеральної лінії історич­ного процесу. Далі в деяких суспільствах можливий перехід до нового принципу виробництва і цикл повторюється.

Сьомий етап характерний для суспільств, що відійшли від ба­зового чи генерального напрямку економічного розвитку, але продовжують власний розвиток як засіб для розв’язання своїх локальних проблем. Тобто розвиток не зупиняється, він продов­жується, але йде у бік від генеральної лінії історичного прогресу всього людства.

1.1.3. Виробнича революція

Категорія «виробнича революція» (чи аналогічні їй) з’явилася у вітчизняній і закордонній науці досить давно. Інтерес до таких процесів різко підсилився в 40—50-ті роки XX ст. разом з дослід­женням неолітичної революції (Г. Чайлда та ін.^[4]) і усвідомленням того, що світ вступив у науково-інформаційну (науково-технічну) революцію.

Виробнича революція — це категорія, що описує докорінний переворот у продуктивних силах, який приводить до зміни прин­ципу виробництва, і, зрештою, як результат цього, змінюються панівний тип господарства й характер суспільства в цілому.

Усі виробничі революції унікальні та мають зовсім неповторні риси. Але водночас усі виробничі революції мають і багато принципово схожих чи навіть спільних рис, що дозволяють гово­рити про модель виробничої революції як явища.

Кожна революція відбувається не миттєво і швидко, а є трива­лим. розтягнутим у часі процесом, що починається в одних міс­цях і поширюється на все більшу кількість суспільств і територій.

Виробнича революція — результат тривалого нагромадження кількісних і якісних змін, що ведуть до наростаючого ускладнен­ня суспільного поділу праці.

Виробнича революція є складовою частиною циклу розвитку принципу виробництва. Точніше сказати, вона є його початковим етапом. Унаслідок здійснення виробничої революції з’являються, а потім стають провідними принципово нові сектори виробницт­ва. А це, у свою чергу, веде до корінної зміни й в інших сферах життя суспільства.

Під час виробничої революції відбуваються найважливіші якіс­ні зміни, що обумовлюють перехід від одного принципу вироб­ництва до іншого. Однак найширші зміни (точніше, наймасовіші, а тому й найпомітніші, що торкаються всього і всіх) відбувають­ся вже після виробничої революції. Адже після її здійснення пе­решкод для розвитку нового стає значно менше, а тому його мож­ливості розкриваються повніше. Отже, якісна зміна набуває кіль­кісного поширення, і на базі первинних (і теоретично найбільш видатних) якісних змін наростають вторинні, третинні і т. д., що змінюють спосіб життя всього суспільства.

Виокремлюють три основні виробничі революції:

7. Аграрна чи сільськогосподарська революція, яку часто нази­вають неолітичною. Її результат — перехід до систематичного виробництва їжі, що в кінцевому підсумку викликало появу сус­пільного поділу праці.

2, Промислова чи машинна революція, унаслідок якої основне виробництво зосередилося в промисловості та почало здійснюва­тися за допомогою машин і механізмів.

3. Науково-інформаційна (звичайно говорять про науково- технічну революцію), внаслідок якої з’явилась могутня інформа­ційна техніка й технологія, почали використовуватися нові мате­ріали й види енергії, поширилася комп’ютеризація й автоматиза­ція.

Виробнича революція має свій власний цикл. Він містить у собі три головні етапи, що збігаються з трьома першими етапами циклу принципу виробництва. При цьому умовно їх можна розді­лити на два етапи якісних змін і на етап кількісного зростання, який розділяє їх. Проте тут варто зауважити, що немає суто кіль­кісних і суто якісних змін, а є сукупність чи єдність того й іншо­го. Але співвідношення в пропорціях якісних і кількісних змін можуть бути різними. З огляду на ці пропорції можна говорити про зміну першого якісного етапу кількісним, під час якого нова якість набуває значного поширення, а потім знову настає етап глибоких якісних перетворень.

Кожен етап виробничої революції — дуже великий ривок у виробництві. На першому етапі формуються окремі осередки но­вого принципу виробництва, зміцнюються ті сектори, у яких зо­середжене це принципово нове. Проте старий принцип виробни­цтва і старі суспільні відносини ще довго співіснують поряд, іноді заважаючи новому, але завжди частково трансформуються.

Перший етап змінюється перервою, протягом якої нова якість одержує кількісний розвиток, поширюється на нові суспільства й території, виникають нові осередки розповсюдження нового принципу виробництва, Між ними відбувається обмін досягнен­нями в найрізноманітніших формах. Іде пристосування виробни­чих досягнень, зроблених в одному місці, до інших умов. Пара­лельно з цим відбувається процес поступового нагромадження критичної маси нововведень. Це сприяє глобалізації змін. У цей період здійснюється могутня трансформація старих відносин, усуваються ті з них, що найбільше заважають новому.

У ході революції виникають кілька моделей, але перемагають лише деякі, у яких акумулюються досягнення всіх інших. Там, де створилися не лише виробничі, а й суспільні умови та сформував­ся найпсрспективніший варіант виробництва, відбувається пере­хід до третього етапу виробничої революції, який знаменує роз­квіт нового принципу виробництва. У міру того, як розгортається третій етап виробничої революції, стають очевиднішими сутність і основний зміст нового принципу виробництва й цивілізації в ці­лому, їхні можливості та межі. І тепер уже дедалі активніше від­бувається втягування в новий принцип виробництва тих секторів господарства, що раніше відставали. Здійснюється їхнє поступо­ве переродження на нових, якісно інших основах.

Схема двох етапів якісних змін у виробничій революції така.

Аграрна революція (сільськогосподарська чи неолітична) починається включенням землеробства і скотарства в постійний виробничий процес і закінчується створенням стійкої (у масшта­бах великої держави) системи іригаційного землеробства з пере­ходом до використання плуга й тяглових тварин. Останнє також дало основу для завершення в більш пізній період аграрної рево­люції в неполивних районах, де без плуга й тяглових тварин ба­гато землі не можна обробити.

Перший етап якісних змін — перехід до примітивного ручно­го (мотичного) землеробства; другий — до іригаційного, а потім і неполивного (богарного) плужного обробітку землі.

Друга — промислова (індустріальна) революція починаєть­ся в XVI ст. могутнім розвитком техніки й морського транспорту, значним поширенням водяного двигуна, поглибленням суспіль­ного поділу праці, а закінчується промисловим переворотом на­прикінці XVIII СТ.

Перший етап якісних змін — перехід до примітивної промис­ловості у вигляді мануфактур різних типів, створення різного ро­ду механізмів, удосконалення морського транспорту, небачене розширення світової торгівлі, розвиток інтенсивних видів сільсь­кого господарства і т. ін.; другий — промисловий переворот, пов’язаний із упровадженням різних машин, що використовували паровий двигун.

Нарешті, третя революція почалася в 40—50-ті роки XX ст. і триває досі. Вона одержала назву науково-технічної, хоча точні­ше її було б назвати науково-інформаційною, тому що саме у сфері створення й оброблення інформації відбулися найбільш глобальні зміни. Дуже важливо відзначити перехід до науково- інформаційного керування виробництвом на основі нової напів- автоматизованої та автоматизованої техніки й технології. Головні зміни, очевидно, ще попереду, вони відбудуться, коли почнеться другий етап якісних змін.

Перший етап якісних змін пов’язаний із низкою науково- технічних проривів в автоматизації, енергетиці, у галузі синтетич­них матеріалів, але особливо важливим є створення електронних засобів керування, зв’язку й інформації; другий — може мати «біологічний» ухил, що веде до змін у характері самої біологічної природи (керування нею). Він, судячи із сьогоднішніх наукових і медичних новинок, можливо, почнеться зі зміни генетичної при­роди самої людини.

Тут же доцільно звернутися до поняття «технологічний спосіб виробництва», що має певну популярність і використовується під час опису великих етапів розвитку продуктивних сил. Досить ча­сто він визначається як особливий спосіб (історичний тип) зв’язку людини з технікою.

Звичайно виокремлюються три такі технологічні способи ви­робництва: 1) інструментальний, що базується на ручній праці; 2) машинний, який ґрунтується на механізованій праці; 3) авто­матизований, що базується на праці з обслуговування автоматич­них пристроїв. Однак, надмірний наголос на техніку й перене­сення її вирішальної ролі в продуктивних силах також на доіндустріальні цивілізації призводить до того, що виробничий аспект історичного процесу розкривається неадекватно. Не див­но. що не вдається виокремити особливий тип техніки і її з’єд­нання з працівником для аграрного виробництва. І це невипадко­во, оскільки для останнього роль техніки не була провідною.

Також варто зазначити, що зовсім неприйнятно підміняти по­няття «виробнича революція» іншими, вужчими за змістом, та­ким як, наприклад, «технічна революція». Адже в аграрній рево­люції головний момент аж ніяк не технічного характеру. І, навпаки, таке глобальне технічне зрушення, як перехід до оброб- нения металів (навіть заліза) у багатьох суспільствах не вело до таких змін у виробництві, які можна було б порівняти з перехо­дом до землеробства.

Виробнича революція обов’язково пов'язана з технічною, але це не синоніми. Остання — складова частина першої. Адже будь- яка виробнича революція містить у собі технічні перевороти, так само як і субреволюції в енергетиці, транспорті, передачі інфор­мації, а віднедавна — і в науці.

1.1.4.