Причини, чинники та особливості випереджаючоео розвитку західної цивілізації
Пошук субстанціональних причин проблеми нерівномірності економічного розвитку, відносної економічної успішності та лідерства і відставання в економічному зростанні, привели наші наукові міркування до практичної необхідності вбудовуван-
ня процесу економічного розвитку в систему загальноцивіліза- ційних чинників загалом, і розвитку випереджаючими темпами зокрема.
Актуальність поставленої проблеми дослідження зростає у призмі циклічності розвитку світової економіки^ що супроводжується переглядом результативності економічних моделей розвитку. Стає зрозумілим, що використовувані, актуальні сьогодні, економічні моделі країн можуть втрачати свою практичну функціональність і значення. Трансформаційний характер сучасного економічному розвитку виявляється в ускладненні економічних явищ і процесів, які вже не мають чистих форм з позиції суто економічного аналізу, а набувають інституціональної форми підвищеної складності, із абсорбцією в себе не тільки позаекономічних факторів, які не враховуються науковими течіями мейнстріму, але й цивілізаційних чинників соціально-культурного, психологічного, етичного, ментального, морального, наукового, освітнього характеру. Саме вони, в усій своїй багатоманітності, визначають напрям, характер, міру, інституціональну форму і тип економічного розвитку сучасних економічних систем.Наукова проблематика цивілізаційних чинників економічного розвитку західної цивілізації стала нині особливо актуальною у прагненні надати відповідь на запитання про причини нерівномірності економічного розвитку, проблеми багатства і бідності у світовій економіці, а також про напрямки уточнення моделей економічного зростання в умовах посилення дестабілізаційних процесів у глобалізованій економіці, пошуку «вікон можливостей» для менш успішних економік і міжнародної конвергенції.
У своїх наукових дослідженнях американський економіст Джеффрі Сакс1 доводить, що на сьогодні ми маємо світову економіку з нерівномірним економічним зростанням, що стало наслідком інклюзивності країн у процес індустріалізації, а пізніше й постіндустріалізації.
Найбільш багаті країни, представники західної цивілізації, спромоглися забезпечити 200 років сучасного економічного зростання. Найбіднішим вдалося почати економічне зростання лише багато десятиліть поспіль, до того ж в умовах значних історично-цивілізаційних ускладнень. Отже, на наш погляд, виникає необхідність здійснення міжнародних порівнянь і виділення субстанціональних причин, цивілізаційних чинників уСакс, Дж. Д Конец бедности. Экономические возможности нашего времени [Текст] / Дж. Д Сакс; пер. с англ. Н. Эдельмана. — М.: Изд. Института Гайдара, 2011. — 424 с. — С. 183—191, 198—199.
їх функціональній різноманітності й значущості в економічному сенсі, що сприяли розвитку країн західної цивілізації випереджаючими темпами.
Як зазначає П. С. Селезньов, концепт «прогресу» і «випереджаючого розвитку» закладений в основах західної цивілізації[252]. Суспільна та політична культура провідних країн Заходу в історичних обставинах виходила з необхідності забезпечення найбільш комфортного існування людини в земному житті навіть у ті часи, коли церква була могутньою політичною силою. Дух «першості» і «конкуренції» знайшов своє відображення передусім у протестантській етиці. Остання орієнтувалась переважно на життєві потреби людини, а активність людини в земному житті визнавалася службою Богу. Тобто сучасна етична культура господарювання країн західної цивілізації, моральне ставлення до праці й комерційної діяльності беруть свій початок у протестантській етиці. Метою праці в період Реформації визнавалося придбання і примноження багатства, накопичення власності й прагнення до прибутку. У протестантській етиці власність важлива як основа і фундамент свободи особистості. Зміна ролі праці, фінансовий успіх, прагнення до максимізації прибутку, велика роль приватної власності і багатства в житті людини, що виходили із етики протестантства, є домінуючими чинниками в розвитку західної цивілізації й сьогодні.
Такий підхід багато в чому визначив основу економічної і політичної політик Заходу із забезпечення випереджаючого характеру розвитку і досягнення глобального економічного, політичного і технологічного лідерства.
Саме такий тип світовідчуття сформував концепцію прогресивної, цивілізаційної місії Заходу у взаємовідносинах із країнами відмінної від західної цивілізаційної специфіки. Тому домінування західної (західноєвропейської та північноамериканської) цивілізації вилилося у цілий комплекс суперечностей між країнами світу, які відносяться до інших цивілізацій. Політика абсолютної «вестернізації», що проводиться розвиненими країнами, намагання прилаштувати «під себе» неза- хідні країни у політичній та економічній сферах досить тривалий час давала очікувані позитивні результати прозахідним суспільствам, однак вилилася у низку цивілізаційних суперечностей, таких як нерівномірність економічного розвитку, соціальна нерівність усередині суспільств, дестабілізація світової економіки та зниження впливовості й ролі міжнародних урядових організацій, у тому числі фінансово-економічних. За незахідними країнами і народами визнається лише право на наздоганяючий розвиток, причому на основі рекомендацій західних країн, за їхніми соціально-економічними моделями. Тому перспектива появи багатопо- лярного світу з домінуванням нових гравців на світовому ринку, таких як Китай, Індія, Бразилія, Росія та інші, формує загрозу виникнення нових політико-економічних і соціально-культурних потрясінь у міжнародному масштабі, оскільки багатополярні системи є більш нестабільними, ніж біполярні1.Наприклад, взірцем західної цивілізації виступають США. Варто нагадати, що унікальні соціальні досягнення цієї країни, такі як показник гарантованого рівня якості життя кожному громадянину, багато в чому базуються на механізмах присвоєння національних багатств інших держав. Основна частина населення далека від розуміння причин соціального процвітання і джерел національного багатства США, однак це не слугує перепоною для сприйняття свого статус-кво як природного прояву буття[253] [254]. На сьогодні стало абсолютно очевидним, що неоліберальний шлях економічного розвитку не є універсальним, оскільки несе в собі суттєві ризики, особливо для незахідних країн. Серед конструктивних положень, сформульованих А. Тойбі, погоджуємось із його критикою ролі західної цивілізації у загаль- ноцивілізаційному процесі. Дослідник наголошував на тому, що західне суспільство, котре постійно розширюється, за весь час свого існування так і не зайняло домінуючого становиша у світі за економічним, політичним і культурним векторами[255]. Отже, А. Тойнбі відкидає можливість уніфікації світу за західним зразком, що вважається закономірним результатом розвитку історії людства. Однак тоді, як економічна і політична карта світу дійсно майже повністю «вестернізовані», культурна карта й нині залишається такою, якою вона була до початку західної економічної і політичної експансії. Незахідні суспільства пішли шляхом вибіркового засвоєння елементів західної культури. Проте ми бачимо також, що суперечливий влив економічної і політичної експансії країн Заходу виявляється у соціальній несправедливості, духовному відчуженні, втраті людиною природних зв’язків з навколишнім світом, посиленні нерівномірності економічного розвитку. Економічна історія демонструє факти того, що розвинені країни у своєму економічному розвитку випереджали інші країни світу, а отже, так чи інакше, діяли на основі відмінних від інших методів і алгоритмів економічної, наукової і міжнародної торговельної політик, способів міжнародної конкуренції, використовували, на наш погляд, окремі елементи та способи моделі випереджаючого економічного розвитку. Завжди в усі часи економічного успіху досягали ті країни, які змогли побудувати ефективно функціонуючу економіку і стабільну політичну систему. У нестабільному багато полярному світі загострюватимуться міжнародні конкурентні відносини. Міжнародну конкуренту позицію акторів визначатиме ефективність національних економічних систем, міра залучення в міжнародну інноваційну конкуренцію на основі нових методів, відмінних від попередніх, нових способів управління національними економіками із сукупністю ефективно діючого інструментарію економічної політики. Той, хто діятиме швидше за інші країни в просуванні технологій, прогнозуванні панівних технологічних перспектив і рішень, той, хто випереджатиме суперника в мисленні, інтелектуалізації індивідів, колективів і націй загалом, саме той актор матиме змогу отримати переваги адаптивної ефективності. 3.2.4.