Чинники випереджаючого розвитку країн євразійських цивілізацій

Загалом економічна система Японії, що забезпечила результа­ти «економічного дива», характеризується як культурорегульова- на ринкова економіка неідеальної конкуренції. Це система, що базується на общино-обмеженому прагненні до збільшення інди­відуальної корисності, на приватній власності й на узгодженій системі оплати праці, відсоткових ставок та обмінних курсів ва­лют. Комуналістичний^{[258] [259] тиск відіграє важливішу роль, ніж закони договірного права, унаслідок чого ринкові ціни залежать від обов’язків. Відповідно й соціальний договір в Японії базується на правилах кому наді стичної етики. Комуналістичний характер рин­кової економіки Японії часто тлумачать помилково, прирівнюю­чи до корпоративності, притаманної континентальній Європі, за якої бізнес-групи об’єднуються для захисту своїх індивідуальних інтересів. Іноді комуналізм плутають із системою соціального за­безпечення, яку реалізує японський уряд у прагненні допомогти знедоленим. Однак Японці не прагнуть об’єднуватися в групи для досягнення особистих цілей і не вважають державу винятко­во захисником знедолених. Вони більшою мірою занепокоєні збереженням та підтримкою своєї суспільної і національної куль­тури. Найяскравіше це виявляється в тому, що японці віддають перевагу довічному найму. Отже, комуналізм проникає всюди. Його вплив є джерелом стабільності та ключем розуміння своєрід­ності японської економіки. Ділові кола, державні чиновники й організована злочинність сплітаються, поєднуються через загаль­нонаціональний процес пошуку консенсусу. Вплив результатив­ності комуналізму на економіку є очевидним. Японська культура створила високомобілізовану, інтенсивно-трудову, регульовану державою, макроекономічно стабільну, відносно егалітарну рин­кову економічну систему з надзвичайно високим життєвим рівнем і невеликою кількістю злочинів проти особи.}

Однак успішність та ефективність японської економіки, що

заснована на культурі комуналізму, піддається сумніву в рамках проамериканского наукового погляду на глобалізовану світову економіку, лібералізм та індивідуалізм. На підставі свого захід­ного культурного досвіду західні вчені вважають комуналізм ниж­чим ступенем розвитку. На їхню думку, комуналізм обумовлює невисоку продуктивність японської економіки, змушуючи трудя­щих до понаднормової роботи, а також накладає групові обо­в’язки, які знижують якість життя.

На нашу думку, виникає певний цивілізаційний конфлікт, в основу якого покладено відмінні соціокультурні системи, які безпосередньо впливають на принципи функціонування альтер­нативних економічних систем, механізм інституцій, системну структуру, відносини у суспільстві, попит і пропонування суспіль­них благ, модель ринків та ін.

На сьогодні Китай, виходячи із цивілізаційних передумов, пропонує альтернативну неоліберальній модель політичного роз­витку, а також демонструє зовсім інший економічний шлях.

Чи здійснить лібералізацію економіки і політики Китай у найближчі два десятиліття стане — особливо важливою пере­віркою довгостроковості життєздатності альтернативної моде­лі порівняно із традиційною західною. Фахівці відзначають можливий специфічний китайський варіант демократизації, яка відбуватиметься повільно, однак супроводжуватиметься зрос­танням середнього класу, котрий вимагатиме від влади відпо­відальності за підтримку економічного зростання та розв’язання проблем якості життя, таких як забруднення навколишнього середовища, якість медичних і освітніх послуг. Прагнення уряду підтримувати науку і технології та сформувати наукоєм- ну економіку збільшать стимули до більшої відкритості для розвитку людського капіталу всередині країни і приваблення експертів та ідей із-за кордону.

У Китаї, аналогічно до Японії, економічна система є культу- рорегульованою східною ринковою економікою, що базується на обмеженому прагненні індивідуума до максимізації корисності, державній власності на засоби виробництва та договірних цінах, і діє в умовах авторитарного невтручання держави^{[260] [261] [262]. Її відрізняють широке поширення державної власності на засоби виробництва, контроль підприємств з боку призначених державою директо­рів, економічне регулювання комуністичної партії на основі марксистських принципів у поєднанні з традиційною культу­рою Китаю. У ній (культурі) культура вини[263] превалює над культурою сорому1. Це означає, що конфу ціанська дисципліна та комуністичний ідеалізм мають виступати моральними принци­пами для апарату державної влади, бізнес-структур, робітників для того, щоб вони працювали якомога краще з дисциплінованим проявом ініціативи. Однак це не дозволяє повністю ліквідувати моральний ризик, який виникає у разі об’єднання приватної влас­ності та контролю більшою чи у меншою мірою в одних руках, що виявляється у корупції та зловживаннях державного апарату. Саме тому, вважають учені, китайська «східна» ринкова система, де компартія використовує власницькі, регулятивні та дереіуля- тивні повноваження державної влади, щоб досягти власних інте­ресів і виконувати повсякденні завдання соціалістичного управ­ління, вона не буде діяти відповідно до західних ідеалістичних шаблонів, заснованих на конкуренції і відсутності морального ризику. Мотиваційна система, механізми та інституції, що регу­люють попит і пропозицію, значно відрізняються від тих, що ле­жать в основі англо-американської моделі. Вони породжують та­ку систему, за якої суверенною є компартійна еліта, а не окремі особи.}

(мировой порядок) ⁱ Там же. —C

Основними економічними механізмами, що використовуються у Китаї, є державне адміністрування, управління та передання повноважень, «соціалістичні» ринки та комуністичні й конфуці- анські обов’язки державного апарату. Авторитарне невтручання держави в економіку виявляється через визначення законності соціалістичних ринкових інститутів, ліберальний нагляд держа­ви, контроль сільськогосподарського ринку та землі, лібераліза­цію цін і розширену легалізацію державного обміну^{[264] [265].}

Вважаємо, що цивілізаційні особливості розвитку Китаю та­кож полягають у тому, що необтяжливість компаній історичними шаблонами розвитку розширює можливості для розбудови нової інфраструктури, створює унікальну можливість розвитку бага­тьох технологій.

Цивілізаційні чинники сучасного піднесення Китаю є дуже міцними, оскільки диктуються його успішним у культурно- історичному та економічному плані минулому. Протягом п’яти тисяч років Китай є однією з найбільших світових цивілізацій. Він зробив значний внесок у мистецтво, архітектуру, науку, тех­ніку та державний устрій. І до того часу, як Захід досяг великих успіхів унаслідок промислової революції, життєвий рівень Китаю був вищим за європейський. Як свідчить економічна історія, Ки­тай не відреагував, на відміну від Японії, на науково-технічне піднесення та появу соціальних технологій інституціонального управління державою впродовж останніх двохсот років¹.

На сьогодні економічне зростання Китаю, на нашу думку, мож­на визначити як форму «наздогнати і випередити» лідируючі країни, запозичуючи у них технології та інновації. Так чи інакше, освоєння технологій розвинених країн приводить до скорочення розриву з ними в доходах, однак, як вважають експерти, можли­вості для «полегшеного» зростання, завдяки імпорту технологій, звужуються. Отже, ключовими умовами успіху в сучасному Ки­таї, у поєднанні із цивілізаційними чинниками, стали: 1) поєд­нання іноземних технологій та іноземного капіталу з дешевою китайською робочою силою,-що створило можливість виробниц­тва на експорт товарів з високими витратами праці; 2) лібераліза­ція сільського господарства, що сприяла появі нових стимулів до праці, забезпечила робочою силою експортоорієнтований сектор; 3) створення сучасних зон вільної торгівлі, що зробило китайські реформи більш суттєвими та основоутворюючими; 4) наявність сотень мільйонів робітників, готових працювати за дуже низьку заробітну плату; 5) запозичення (імпорт) сучасних технологій; 6) масовані інвестиції; 7) надійне та безпечне ділове оточення; 8) економічне регулювання, що здійснюється комуністичною партією і яке визначається марксистськими принципами в поєд­нанні з традиційною китайською культурою.

Отже, економіка Китаю є різновидом саморегульованої соціа­лістичної ринкової моделі, що заснована на міцних цивілізацій- них принципах і соціокультурних передумовах. ^{[266] [267]}

Економічні успіхи аналізованих країн — Японії та Китаю — обумовлені конкретними цивілізаційними чинниками, що від­крили їм «вікна можливостей». Якщо заглибитись в історію еко­номіки, то можна віднайти безліч фактів цивілізаційного харак­теру, що вплинули на сучасні форми існування економічних систем цих країн. Однак, хочемо зауважити, що висока економіч­на результативність цих країн сьогодні — це, безумовно, вдала економічна політика в минулому, яка, однак, супроводжувалася довготривалим періодом у століття негативними соціальними на­слідками, несправедливістю в перерозподілі національного про­дукту, експлуатацією природних і людських ресурсів власних країн або сусідніх держав, військовими завоюваннями і погрозою силою тощо.

Стартові можливості для сучасного періоду економічного зро­стання країни отримали у період середини XIX — початку XX століття. Становлення монополітистичного капіталізму відбува­лось як політичне і технологічне протистояння. Як наслідок, у ході технологічної революції зросла нерівномірність економічно­го розвитку країн Західної Європи, СІЛА та Японії. Зросли про­тиріччя між попередніми і майбутніми лідерами світового капі­талістичного господарства. Англія і Франція, які не змогли адаптуватися до технологічної революції, оновити технологічні та інституціональні структури, обезсилені експортом фінансового і людського капіталу, здавали свої позиції. Однак США, Німеч­чина і Японія побороли сировинну спеціалізацію своїх економік завдяки послідовній реалізації національних стратегій розвитку, ефективним інституціональним реформам, форсованому спряму­ванню інвестицій у лідируючі галузі промисловості й комунікацій, а також в освіту, науку і культуру. Кризи прискорили централіза­цію банківського сектору*. Тобто видно, що основи сучасного економічного розвитку були закладені більш як 1OO років тому та мають видимі цивілізаційні передумови.

У табл. 3.10 подано результати впливу макроуправлінських стратегій економічного розвитку через призму індексу людського розвитку в економічних системах, що розвинулися у різних циві- лізаційних умовах, власне таких країн, як США, Японія, Китай, Україна, Норвегію подано для порівняння як еталонну лідируючу

країну за показниками індексу людського розвитку та людського потенціалу в 2011 році¹. Сучасні високі показники економічного розвитку були досягнуті Норвегією завдяки стійкому економіч­ному зростанню після Другої світової війни та після нафтової кризи 1973—1974 рр.

Таблиця 3.10

ПОКАЗНИКИ ПОРІВНЯЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ ЗА ІНДЕКСОМ ЛЮДСЬКОГО РОЗВИТКУ ВІНСТИТУЦІОНАЛЬНОМУ ПОЛІ РІЗНИХ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ ТА УМОВ, 2011р.

'Закінчення табл. 3.10

Примітка. Складено автором за даними: Human Development Report 2011. Sustainability and Equity: A Better Future for All [Electronic resource] / Published for the United Nations Development Programme (UNDP). — 1 UN Plaza, New York, NY 10017, USA— Mode of access: http JIhdi. undp.org/en/media/HDR_2011 -ENComplete.pdf.

Статистичну інформацію в табл. 3.10 подано для економічних систем констит’юнтизму¹, комуналізму, корпоративізму та авто­ритарного «невтручання». Уряди європейських країн (Північна Європа представлена Норвегією) засновують свою політику на культурі корпоративизму^{[268] [269].}

На відміну від європейських цивілізаційних традицій, Японія, котра більше покладається на общинність, аніж на державне ад­міністрування, керується принципами культури комуналізму. Для СІЛА характерною є культура констит’юнталізму. Зазначені типи соціокультур формують відповідні економічні системи. За індек­сом людського розвитку, який фахівці вважають більш адекват­ним сучасним реаліям показником оцінок і міжнародних зістав­лень рівня економічного розвитку країн, проаналізовано експертами OOH за відповідною методикою у розрізі таких сукуп­них індикаторів, як індекс здоров'я, індекс освіти, нерівність, бі­дність, індекс тендерної нерівності, стійкість (сталість, підтриму­ваний розвиток), демографія. Також здійснено вибіркову деталі­зацію зазначених індикаторів з метою нашого аналізу, а саме констатації основних результатів економічного розвитку країн у системі відмінних загальноцивілізаційних умов та чинників.

З табл. 3.10 видно, що за рівнем людського розвитку Норвегія у 2011 році посідає перше місце, маючи значення індексу людсь­кого розвитку 0,940, що за шкалою методики оцінки OOH є дуже високим показником. Із поданої вибірки в агрегованому показни­кові «здоров’я» найвище значення має Японія, випереджаючи за показником очікуваної тривалості життя при народженні країни даної вибірки, та маючи менші видатки на охорону здоров’я від США — на 0,6 відсоткових пункта та від Норвегії — на 1 %. От­же, висока тривалість життя та абсолютне здоров’я нації є її на­дбанням, що випливає із цивілізаційних передумов. Китай у цій країновій вибірці за індексом розвитку посідає 101 місце, висту­паючи аутсайдером, що, на нашу думку, випливає із його демо­графічних особливостей і, відповідно, нерівності доступу до умов підтримки людських якостей і здоров’я. Однак Китай, як зазна­чалося вище, реалізує цю проблему стратегією приваблення фа­хівців та ідей із-за кордону. Україна за агрегованим показником індексу людського потенціалу значно поступається розвиненим країнам, займаючи 77 місце, однак значно випереджає Китай, що вказує на наявний потенціал використання цього чинника як важ­ливого у спробі реалізації моделі випереджаючого економічного розвитку.

Отже, проведений міжнародний порівняльний аналіз підкріплює нашу наукову позицію і дозволяє виокремити такі основні засади теоретичної моделі випереджаючого економічного розвитку, а саме: 1) цивілізаційні чинники, такі як соцюкультурні особливос­ті економічної системи, що визначають форму та специфіку її мобілізаційних факторів (наприклад, комуналізм в Японії, куль­тура вини в Китаї), мають важливе значення для запуску форм випереджаючого економічного розвитку; 2) інноваційний характер розвитку в основі економічної системи на базі «соціальних інно­вацій», творчих імітацій на базі досягнень науково-технічного прогресу та імпорту технологій, ідей і приваблення фахівців із-за кордону; 3) відкритість економіки для ідей, інновацій та стиму­лювання експорту; 4) відхід і подолання сировинної моделі еко­номіки; 5) випередження досягнутих можливостей економіки та її потреб через багатократне зростання продуктивності та загаль­ної ефективності економіки, що також має культурологічну осно­ву та виявляється у макроекономічній ефективності; 6) розвиток економіки на випередження на основі нових методів управління, які стають «здоровим глуздом» економічного розвитку, систем стратегічного прогнозування та передбачення ключових пріори­тетних напрямів розвитку науки, техніки і технології, і відповід­но галузей промисловості; 7) випереджаючий розвиток освіти, що виявляється через завчасну підготовку фахівців для галузей економіки наступного технологічного способу виробництва — ефективна система освіти; 8) шанована система державної служ­би, заснована на довірі до влади, що формує особливий характер відносин між владою, бізнесом і суспільством; 9) створення пе­редумов для реалізації й забезпечення нових потреб суспільства не тільки у матеріальних благах, а передусім в якості життя кожної окремо взятої людини у системі загальноцивілізаційних чинників.

3.3.