Потенціал наукової політики в країнах з трансформаційною економікою

Наука та наукова політика постсоціалістинних країн (країни СНД, у класифікації Міжнародного валютного фонду — країни з ринками, що з’являються) постійно перебуває в кризо­вому стані.

Постсоціалістичні країни в розвитку своєї науки мають схожі проблеми, і їх внутрішня наукова політика зазнає великих труд­нощів. В умовах різкого скорочення ресурсів, що їх держави мог­ли б спрямовувати на підтримку та розвиток досліджень і розро­бок, здійснювались нагальні, не завжди послідовні заходи з адаптації наукової сфери до нових соціально-економічних реалій. Завдання полягало в переході від адміністративно-командної до ринково-орієнтованої системи організації науки.

Наука в Радянському Союзі була повністю державною з точки зору джерел фінансування і форм власності установ, які викону­вали науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР). Вона складалася переважно з великих науково-дослід­них і конструкторських організацій. Нові знання, отримані в ре­зультаті фундаментальних досліджень, у плановому порядку пере­давались до прикладних науково-дослідних інститутів, конструк­торських бюро, дослідних заводів і далі до організації нового ви­робництва. Недоліком такої системи була орієнтація на кількісні показники нововведень і масштаби діяльності без урахування швидких змін і потреб економіки, що призводило до постійного дефіциту сучасних приладів та унікального високотехнологічно- го обладнання.

Однак наукова модель і політика, що залишилася в спадок країнам СНД, мала й позитивні переваги, які можна звести до та­кого: 1) можливість концентрації інтелектуальних ресурсів на вирішенні необхідних для держави науково-технічних завдань великих масштабів — надзавдань; 2) зрілі інституціональш пере­думови для розвитку фундаментальних і прикладних досліджень (структура національної академії наук, чітко визначені пріорите­ти досліджень, високий науковий потенціал), які в той час визна­валися такими; 3) можливість вирішувати окремі складні завдан­ня з мінімальними витратами державних коштів за рахунок дешевизни інтелектуальних ресурсів¹.

Оскільки відносини між державою і наукою будувалися за іє­рархічним принципом, а держава здійснювала керівництво нау­кою цілковито, то в неї не було економічної зацікавленості в ефек­тивній науковій політиці. Як результат, розпад адміністративно- командної економіки та планової господарської системи супро­воджувався кризою в науковій сфері. Це позначилось на скоро­ченні ВВП країн. Так, рівня свого ВВП 1990 року Росія досягла у 2007 році, Білорусія — у 2003 році, Казахстан — 2004 року, 30 % від ВВП 1990 року склав ВВП України на початку 2013. Про кризу наукової політики та її ефективності засвідчує частка інно­ваційно активних підприємств у загальній кількості підприємств та організацій, яка у 2012 році склала в Україні 11 %, у Росії — 18 % за нормативного значення світового рівня не менше 50 %. Отже, за обсягом фінансування НДЦКР країни СНД у розрахунку на душу населення опинилися позаду більшості країн OECP, і на­віть низки країн Центральної і Східної Європи. Для порівняння внутрішні витрати на дослідження і розробки в таких країнах сві­ту, як Ізраїль, США, Німеччина, Великобританія, Франція, Росія та Україна подано в табл. 3.13. Більш детальну інформацію з ва­лових і внутрішніх витрат досліджень і розробок у розрізі країн світу подано у табл.

Як свідчать дані табл. 3.13, найбільшу частку внутрішніх ви­трат на ДіР мав Ізраїль, який упродовж аналізованого періоду збільшив свої витрата з 2,5 % у 1990 році до 4,2 % у 2012 р. Рі­вень внутрішніх витрат на ДіР США коливався в межах від’ 2,51 % мінімального рівня 1995 року до максимального, рівня у 2,79 % у 2010 році. За даним показником Україна значно посту-

* Дежина И. Г. Научная политика в контексте изменения модели науки / И. Г. Де-. ■ жина // Мировая экономика и международные отношения. — 2012. — №9. — С. 3—19.

² Мунтиян В. Интеграция и безопасность Украины [Электронный ресурс] // Ежене­дельник 2000. — 21.01.2013. — Режим доступа к статье : http√∕200θΛet.ua∕2000∕ fonιm∕ sosedi/87361.

лається розвиненим країнам світу, зокрема Росії, та у 2012 році внутрішні витрати. на дослідження й розробки становили лише 0,75 %.

Таблиця 3.13

ВНУТРІШНІ ВИТРАТИ НА ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ В КРАЇНАХ СВІТУ, % від ВВП

Примітка. Складено за даними джерел: 1. Дежина И. І : Научная политика в кон­тексте изменения модели науки / И. Г. Дежина // Мировая экономика и международные отношения. — 2012. — № 9. — С. 6. 2. Наукова та інноваційна діяльність (1990—2012 рр.) / Статистична інформація / Державний комітет статистики України. — Режим доступу : http7∕www_jukrstat.gov.ua∕. 3. Asia Drives Growth in 2013 Global R&D [Electronic resource]. —Mode of access: http://www.rdmag.com/articles/ 2012/12∕asia-drives-growth-2013 -global-r-d.

У розвинених країнах зберігається тенденція до збільшення асигнувань на НДДКР: глобальні витрати за останнє десятиліття зростали швидше, ніж глобальний ВВП. Упродовж останніх де­сяти років зростання капіталовкладень у НДДКР відбувається у США (на 46 %), Японії (на 27 %), ЄС-27 (на 18 %). Високі темпи демонструють також Фінляндія, Ізраїль, Угорщина, Китай та Ін­дія, що є ознакою значних зусиль економічних систем інтенсифі­кувати розвиток знань і технологій.

На сьогодні фундаментальні зміни в економіці й суспільстві ставлять перед державами з трансформаційними економіками нові завдання з регулювання науки, переведення її на якісно нові принципи управління ефективністю. Виникла потреба стимулю­вати попит на результати НДДКР з боку бізнес-структур, розви­вати зв’язки між наукою і реальним сектором економіки, реконс­труювати власне державний сектор науки. Теперішній стан нау­кової сфери в Україні багато в чому перегукується з іншими країнами СНД, зокрема з Росією, маючи схожі тенденції.

Якщо в розвинених країнах світу лідируючу роль у фінансу­ванні досліджень і розробок відіграє бізнес-сектор, то в Росії ос­новним джерелом фінансування залишається держава, де її пито­ма вага у внутрішніх витратах на НДДКР зросла з 60,1 % у 2005 році до 70 % у 2010 році¹. В Україні на державу як джерело фінансування інноваційної діяльності у 2005 році припадало 0,48%, за підсумками 2012 року цей показник становив 1,95 %. У вітчизняній економіці за підсумками 2012 року на власні дже­рела підприємств та організацій у фінансуванні інноваційної діяль­ності припадає 63,89 %, питома вага іноземних інвестицій у цьо­му фінансуванні становить 8,66 %, інших джерел —■ 25,48 %^{[278] [279].}

Науково-технічна та інноваційна політики на сьогодні в Україні реалізуються Кабінетом Міністрів України, Міністерст­вом освіти і науки, Державним агентством з питань науки, інно­вацій та інформатизації України.

Законодавча база України щодо реалізації науково-технічної політики представлена такими нормативно-правовими актами, як Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», За­кон України «Про внесення змін до Закону України «Про пріори­тетні напрями розвитку науки і техніки», Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1084 «Про затвердження По­рядку формування і виконання замовлення на проведення науко­вих досліджень і розробок, проектних та конструкторських робіт за рахунок коштів державного бюджету», Постанова Кабінету Міністрів України від 7 вересня 2011 р.

Наука в Україні впродовж тривалого часу перебуває в транс­формаційному процесі, міру якості якого наразі оцінити не так просто, оскільки існують як позитивні, так і негативні тенденції. Зокрема, структура і склад наукових кадрів вищої кваліфікації за об’єктивними даними викликає ряд побоювань про можливості не тільки збереження, але, що є умовою випереджаючого розвит­ку, й примноження кадрового потенціалу науково-технічної сфе­ри України. Негативною тенденцією, що викликає побоювання, є значне скорочення залучення молоді до наукової діяльності та водночас стрімке старіння науковців. Цей чинник ми можемо на­звати в термінах моделі випереджаючого розвитку та її стратегіч­них завдань — низька науково-технічна інклюзивність. Хоча власне завдяки науковим кадрам старшого покоління вдалося та­ки зберегти потенціал науки України. Однак на сьогодні сфера науки в Україні налічує значну чисельність докторів і кандидатів наук віком понад 60 років з дефіцитом наукових працівників ви­щої кваліфікації середнього віку.

Ha жовтень 2011 року частка докторів наук — чоловіків пен­сійного віку збільшилась до 58,4 % (для порівняння у 20] 0 р. — 58,0 %). їхній середній вік становив 62 роки. Частка докторів на­ук — жінок пенсійного віку у 20] 1 становила 53,2 % порівняно з 2010 роком у 52,0%. Як наслідок, середній вік жінок-учених зменшився з 57 до 56 років у 2010 і 2011 рр. відповідно. Разом з тим частка молодих учених віком до 40 років залишається досить незначною — 4,4 % (655 осіб у 2011 році)¹.

У 2008 році чисельність дослідників скоротилася в 2 рази по­рівняно з рівнем 1995 року^{[280] [281]. В Україні, усупереч світовим тенден­ціям, триває скорочення загальної чисельності кадрів, зайнятих у сфері досліджень і розробок. З 2005 р. кількість працівників нау­кових організацій в Україні скоротилася на 23,9 %, у т. ч. дослід­ників — на 19,5 %. Складною залишається ситуація щодо вікової структури науковців. Упродовж останніх років найбільш чисель­ною серед українських дослідників є вікова група від '50 до 59 років, хоча у 2012 р. порівняно з 2009 відбулося зниження її питомої ваги (на 2,4 %) та зростання питомої ваги вікової групи 30—39 років (на 2,6 %)[282]}

Однак, незважаючи на значне скорочення чисельності праців­ників наукових організацій упродовж 1992—2012 рр., за якої в 2012 році частка науковців в організаціях становила лише 27,8 % від рівня 1991 року, насиченість України науковими кадрами за­лишається досить високою. На нашу думку, Україну можна вва­жати сьогодні державою, яка має достатньо високий науково- технічний кадровий потенціал. Цей фактор визначає її позитивні перспективи щодо можливості побудови моделі випереджаючого економічного розвитку, основу якої становить розвиток людсько­го потенціалу. Водночас чисельність наукових кадрів з наукови­ми ступенями в Україні зростає, що видно з даних, представ­лених у табл. 3.14. Так, у 2012 році частка докторів наук зросла на 91,71 % відносно рівня 1991 року, а кандидатів наук — на 52,85 % від рівня 1995 року.

Таблиця 3.14 НАУКОВІ КАДРИ УКРАЇНИ ТА КІЛЬКІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЙ, ЯКІ ВИКОНУВАЛИ НАУКОВІ РОБОТИ, 1990—2012 рр.

Примітки. 1. Починаючи з 2006 р. не звітують організації, які виконували лише науково-технічні послуги; 2. З 1998р. — станом на І жовтня, з 2012 р. — на 31 грудня. 3. Розраховано автором.

Джерело. Наукова та інноваційна діяльність (1990—2012 рр.) / Статистична ін­формація /Державний комітет статистики України. — Режим досту­пу : http://www.ukrstat.gov.ua/.

Аналіз кадрового потенціалу вищої кваліфікації засвідчує про кризову ситуацію. Наукова політика в Україні має бути спрямо­вана на вирішення цього завдання як одного із пріоритетних, оскільки кадрове питання— це питання наукового потенціалу країни.

Для порівняння, кадрова ситуація в науці Росії послідовно теж погіршувалась. На сьогодні частка дослідників віком від 60 років і старше є домінуючою і склала 26,3 % у 2010 році, тоді як пито­ма вага цієї вікової групи в загальній чисельності науковців ще в 1994 році становила 13,5 %. Водночас спостерігається значний провал у віковій групі 40—50 років (14,7% у 2010 році проти 23,1 % у 2010 році). Проблемою наукових кадрів Росії залиша­ється їх низька мобільність, включаючи міжнародну, регіональ­ну, секторальну^[283].

Аналіз розподілу дослідників за сферами основної діяльності вказує на те, що найбільша зайнятість наукових кадрів спостері­гається в технічних галузях, де працює 29 228 осіб за підсумками 2012 року. Далі йдуть природничі галузі — 26 790 осіб, багатога­лузевий профіль охоплює зайнятістю 5892 особи, суспільні галу­зі — 4653 особи та найменша частка дослідників припадає на гу­манітарні науки — 2034 осіб (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Розподіл працівників основної діяльності наукових організацій за галузями наук у 2012 р., осіб

За даними Держінформнауки, значна частка вчених із науко­вими ступенями працює в галузі природничих наук, зокрема док­торів наук — 61,6% (25,3% з них— у сфері фізико-матема- тичних наук), кандидатів наук — 54,4 %.

Незважаючи на складні економічні та соціальні умови, науко­ва та науково-технічна діяльність в Україні характеризується де­якою стабілізацією протягом останніх років. Проте погіршення матеріальних умов науково-дослідної діяльності перешкоджає припливу молодих учених у науку. В Україні понад 50 % тих, хто працює в науці, — це пенсіонери і науковці середнього віку. Ін­терес же молоді до науки є надто низьким, оскільки середня за­робітна плата молодого науковця значно нижча за середні заробіт­ні плати фахівців аналогічного фаху без наукових ступенів.

У кадровій сфері — це проблема моделі дешевої робочої сили, низькі зарплати. Середньомісячна заробітна плата у сфері дослі­джень і розробок за 2012 р. зросла порівняно з 2011 р. (3270,0 грн) і становила 3790,0 грн, що значно менше, ніж у вітчизняній сфері фінансової діяльності та оплата праці науковців у розвинених країнах. Так, для порівняння, у США науковці та інженери зага­лом мали середньорічну заробітну плату, що перевищувала серед­ню зарплату за всіма спеціальностями в СІЛА. У 2011 році се­редня заробітна плата, професійна і непрофесійна, становила 45,230 тис. дол. Менеджери науковці та менеджери інженери ма­ли найвищу заробітну плату серед усіх груп науковців у розрізі галузей науки, яка склала 127 тис. дол. Дещо нижчу заробітну плату за підсумками того самого року мали вчені-інженери — 89 тис. дол., учені математичного фаху— 81,4 тис. дол., учені з комп’ютерних наук — 78,6 тис. дол., учені наук про життя (при­родничих) — 76,8 тис. дол. Однак науковці та інженери в СІЛА технологічним лідерством, інноваціями та конкурентоспромож­ністю, національною безпекою, продуктивністю виробництва та загальною ефективністю економіки.

отримували меншу середньорічну заробітну плату, ніж представ­ники інших професій, зокрема, лікарі та хірурги — 190 тис. дол., стоматологи — 166, 9 тис. дол. і юристи— 130,9 тис. дол.’. Це, власне, викликає занепокоєння з боку влади США, оскільки несе в собі загрози щодо зниження припливу молоді в наукову сферу. Традиційно, на рівні усталеної громадської думки і на державно­му рівні, чисельність науковців у СІЛА має прямий зв’язок з їх

Показники фінансового забезпечення сфери науки в Україні є значно нижчими за світові стандарти, що зумовлює подальше по? силення технологічного відставання української економіки від провідних економік світу. Удосконалення інституціонапьних пе­редумов і підвищення оплати праці та інші соціальні ініціативи держави могли б виправити цю ситуацію.

Деякі кроки в бік поліпшення умов роботи молодих науковців на державному рівні все ж таки робляться, однак ефективність функціонування їх у практичній реальності залишається, вкрай низькою. Так, Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження від 31 жовтня 2011 р. №1121-р «Про затвердження,плану заходів із залучення молодих учених до роботи в наукових установах та вищих навчальних закладах», яким окреслено деякі основні захо­ди для поліпшення привабливості наукової сфери для молодих учених, які стосуються створення консультативно-дорадчого ор­гану — Всеукраїнської ради молодих учених при Держінформнауки, інформаційного забезпечення наукових установ і вищих навчальних закладів, заходів щодо оновлення матеріально-техніч­ної бази вищих навчальних закладів, пільгових довгострокових кредитів на житло, заходів з популяризації досягнень світової та вітчизняної науки.

Перспективи наукової політики України, ефективність заходів, правильність постановки цілей функціонування науки визначати­муть перспективи останньої в глобальному масштабі. Оцінити місце науки України на світовому рівні можна опосередковано через між­народні рейтингові порівняння, наприклад Глобального інновацій­ного індексу, Глобального індексу конкурентоспроможності таін. У рейтингу Глобального інноваційного індексу 2012 року Україна по­сіла 63 місце серед 141 країни світу. Рівень розвитку вищої освіти та становище сфери досліджень і розробок (далі — ДІР) є чинниками, що визначають якість інноваційної діяльності, а саме.

— за рівнем розвитку вищої освіти Україна у 2012 р. посіла 34 міс­це, зокрема, за показником охоплення вищою освітою—8-ме, за част­кою випускників наукової та інженерної спрямованості —19 місце;

— оцінювання сфери ДІР включає 3 показники: кількість до­слідників на 1 млн населення — 44 місце, витрати на НДДКР — 37-ме та якість дослідницьких інститутів — 69 місце;

— за результативністю наукових досліджень Україна у 2012 р. посіла 30. місце (40-ве — у 2011 р ), зокрема, за показниками: зі створення нових наукових знань, що характеризується кількістю патентів і наукових статей— 21 місце, поширення знань— 55, впливу знань — 66 місце.

Основними факторами, які визначають перспективи випереджа­ючого економічного розвитку України та інших країн СНД, є сис­тема освіти, науки, технологічної готовності та інновацій. Керую­чись методикою Всесвітнього економічного форуму щодо визначення Глобального рейтингу конкурентоспроможності, можна розглянути експертні оцінки цих показників порівняно з Росією.

Як свідчать дані табл. 3.15, показник охоплення населення вищою освітою в Україні дещо вищий — 10 місце, якість мате­матичної освіти — 34 місце, у Росії — 52-ге.

Таблиця 3.15 ГРУПА КРИТЕРІЇВ З ОЦІНКИ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ПІДГОТОВКИ КАДРІВ У ГЛОБАЛЬНОМУ ІНДЕКСІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ, 2012—2013 рр.

Примітка. Складено за: The Global Competitiveness Report 2012—2013 : Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of Tne Global Benchmarking Network / Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin etc. Geneva, 2012. — P. 305,355.

За технологічною готовністю (табл. 3.16 ) Україна випереджає Росію за рейтингом показника «наявність останніх технологій» — 80 місце, проти 129 місця Росії в цьому рейтингу. Досить ви­соким є рейтинг абсорбції технологій на рівні фірми — 69 місце із 144 країн, що на нашу думку, вказує на досить високий попит на інновації з боку бізнес-структур. Однак за сукупністю показ­ників доступу до Інтернету Україна відстає від Росії. Має місце низька інформаційна інклюзивність населення.

Таблиця 3.16

ГРУПА КРИТЕРІЇВ З ОЦІНКИ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ _ В ГЛОБАЛЬНОМУ ІНДЕКСІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ, 2012—2013 рр.

Примітка. The Global Competitiveness Report 2012—2013: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Benchmarking Network / Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin etc. Geneva, 2012. — P. 305,355.

Оцінювання інновацій у рейтингу вказує на досить високий, на наш погляд, інноваційний потенціал України (табл. 3.17) — 58 місце у рейтингу проти 56 місця Росії. За наявністю науковців та інженерів Україна посіла 25 місце проти 90 місця Росії. Тобто, це вказує на високий людський потенціал вітчизняної науки. Однак активність патентування в Україні за рейтинговою оцінкою (51 місце) є нижчою від російської (44 місце).

Таблиця 3,17

ГРУПА КРИТЕРІЇВ З ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙ У ГЛОБАЛЬНОМУ ІНДЕКСІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ, 2012—2013 рр.

Примітка. The Global Competitiveness Report 2012—2013: Full Data Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Benchmarking Network / Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin etc. Geneva, 2012. —P. 305, 355.

Кількість організацій, які здійснювали науково-технічну діяль­ність у 2012 р., становила 1208, з яких найбільша частка (52,8 %) — організації галузевого профілю (рис. 3.6).

Рис. 3.6. Частки організацій, підприємств та установ, які виконували наукові та науково-технічні роботи, у розрізі секторів науки у 2012, %¹

¹ Науково-технологічна сфера України [Електронний ресурс] // Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України. — K., 2013. — С. 5. — Режим доступу : http://www.dkn і і. go v.ua∕7q=sy stem/fi les/buklet 2013.pdf.

Галузева структура наукових установ засвідчує перевагу тех­нічних (42,1 %) і природничих (35 %) наук порівняно із суспіль­ними (12,6 %) та гуманітарними (3,7 %) науками у 2012 році. На нашу думку, це є позитивним фактором, оскільки вказує на наяв­ність потенціалу для розвитку нового технологічного способу виробництва, в основі якого матиме місце нано-, біо-, інфо- і ког- нітивна конвергенція.

Академічна, галузева та вузівська структура науки дозволяє Україні відстежувати пріоритетні напрями розвитку проривних технологій конвергентного характеру, які стануть панівними упродовж наступних двадцяти років. На сьогодні інноваційна ін­фраструктура України, представлена технологічними парками, • ф ∙ ⅜ •

дозволяє реалізовувати науково-технічні проекти світового рівня. Інформацію про функціонування технологічних парків в Україні, основні проекти, що ними реалізуються, та їх опис, за даними Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатиза­ції України, подано в табл. Ж. 1 дод. Ж. Опис проектів, що реалі­зуються в технопарках України, по суті є дослідженнями світово­го рівня. їх діяльність в Україні регулюється відповідним зако­ном, а нагляд за ними здійснюється Комісією з організації діяль­ності технопарків та інноваційних структур інших типів.

Про важливість і світовий рівень НДДКР вітчизняної науки свід­

чить, наприклад, нещодавнє набуття У країною статусу асоційовано­го члена Європейської організації з ядерних випробувань (ЦЕРН). Інформація щодо вітчизняних результатів фундаментальних і при­кладних досліджень (далі — Укр IHlEI), яка може бути цікавою іно­земним інвесторам, що, по суті, є трансфером технологій, упоряд­ковується Українським інститутом науково-технічної та економіч­ної інформації. УкрІНТЕІ, отже, має бази даних АСФІ МІР, а саме:

База інноваційних технологій і розробок; База інвестиційних проек­тів; База технологічних замовлень.

Міжнародне науково-технологічне співробітництво України визначає перспективи її інтеграції до європейського і світового економічного простору на рівних партнерських засадах і міцній конкурентній позиції. Україна в особі наукових установ та уні­верситетів має партнерські відносини з НАТО, Фондом цивіль­них досліджень і розвитку для країн колишнього CPCP (ФЦДР), Об’єднаним інститутом ядерних досліджень (ОІЯД), Організацією чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Міжна­родним центром науково-технічної інформації (МЦНП) та ін.

За даними Держінформ науки за кількісно реалізованих проек­тів Наукової програми НАТО Україна посідає друге місце після Російської Федерації. Участь вітчизняних учених у цій програмі сприяє не тільки міжнародній інтеграції нашої держави, а й підтримує розвиток вітчизняного науково-технологічного по­тенціалу. Міжнародне науково-технологічне співробітництво визначає тенденцію участі країни в міжнародному поділі праці в науковій сфері.

Національна академія наук Україна представлена приблизно в 40 міжнародних організаціях, зокрема: у Міжнародній асоціації академій наук (MAAH), Міжнародному комітеті з космічних до­сліджень (COSPAR), Виконавчій раді Міжурядової океанографіч­ної комісії (МОК) ЮНЕСКО, Міжнародному союзі, Всеєвро- пейській федерації академій наук (ALLEA), та бере активну участь у діяльності міжнародних наукових об’єднань і центрів: Міжнародного інституту прикладного системного аналізу (ΠASA), Європейської наукової асоціації геофізичних дослі­джень (EISCAT), Європейської організації ядерних досліджень (CERN) тощо¹.

Вітчизняна наука за такими напрямами, як математика, тео­ретична фізика, хімія, біотехнологія, матеріалознавство, тех­нології зварювання та отримання захисних і зміцнювальних покриттів, космонавтика, має визнані позиції серед науковців світу. Про достатньо високий попит на дослідження і розробки науковців України свідчить щорічне надходження від інозем­них замовників в обсязі понад 20 % загального фінансування НДДКР. Таким чином, українська наука зберігає реальні мож­ливості на свій випереджаючий розвиток за умови створення ефективної системи мотивації, формування високої інновацій­ної культури в населення, постійного міжнародного співробіт­ництва, формування попиту на інновації й підняття престижу наукової діяльності серед молоді.

Розподіл укладених угод про співробітництво в науковій сфері з країнами світу зображено на рис. 3.7.

Науково-технологічна сфера України [Електронний ресурс] // Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України.— K., 2013.— Режим доступу: http://www.dloi і і. gov.ua/?q=sy stem/fi J es∕buldet2013. pdf.

² Наукова та інноваційна діяльність (1990—2012 рр.) (Електронний ресурс] / Стати­стична інформація /Державний комітет статистики України. — Режим доступу : http: //www.ufcrstat.gov. uaZ

Рис. 3.7. Міжнародні угоди про сггівробітнищво України в галузі освіти і науки, од.

Також у 2011 р. Україною підписано міжурядові угоди у сфері освіти і науки з Аргентиною, В’єтнамом, Чорногорією, Туркме­ні станом і Монголією та в науковій сфері з Республікою Кіпр.

У світлі підписання Угоди про Асоціацію України та ЄС акту­алізуються перспективи розвитку партнерства між ними в науко­вій сфері. Тому наукова політика України має виходити зі страте­гічних орієнтирів щодо міжнародної економічної інтеграції. Так, Україна співпрацює у рамках таких науково-технічних програм і міжнародних організацій ЄС, як Сьома Рамкова Програма з до­сліджень і технологічного розвитку (РП7), Міжнародна іннова­ційна науково-технічна програма «EUREKA», Європейська орга­нізація ядерних досліджень (CERN).

За результатами конкурсів Сьомої Рамкової програми, за кіль­кістю підтриманих пропозицій Україна посідає дев’яте місце се­ред усіх країн, які не є членами ЄС чи асоційованими країнами, та друге місце серед країн Східної Європи та Центральної Азії. За участю наукових установ України було подано 985 пропозицій і підтримано 194 проекти. Найбільшу кількість пропозицій україн­ськими заявниками було подано (та підтримано) за напрямами: наукова мобільність (Marie Curie Actions) — 208 (64), навколиш­нє середовище— 114 (21), міжнародне співробітництво— 92 (13), продукти харчування, сільське господарство та біотехноло- гії— 81 (13), соціально-економічні та гуманітарні науки— 74 (7), транспорт (у тому числі авіація) — 69 (13), IKT — 49 (8), енер­гетика — 46 (8), космос — 46 (7), розвиток наукової інфраструк­тури— 22(15).

Пріоритети науково-технічного розвитку України, що їх спря­мовано на розвиток новітніх інформаційно-телекомунікаційних, нано- і біотехнологій, на розв’язання найважливіших проблем в енергетиці та екології, відповідають глобальним викликам сучас­ності та збігаються з пріоритетами Сьомої Рамкової програми, а також наступної програми «Горизонт 2020», орієнтованої на нау­кові дослідження в галузі навколишнього середовища та зміни клімату, енергетики, охорони здоров’я та ін.

Співпраця Росії та України в науково-технічній сфері теж є дуже актуальною. Вона створює можливості для відновлення на­укових зв’язків, ефективного використання наукових і технічних досягнень обох країн, забезпечує швидке просування в електро­ніці, оптоелектроніці, інформаційних технологіях та інших важ­ливих галузях науки і техніки. Прикладом багаторічної комплекс­ної програми співробітництва у сфері нанотехнологій є програма від ЗО вересня 2009 року між Міністерством освіти і науки Украї­ни та Федеральним агентством з науки та інновацій Російської Федерації. Основними завданнями програми стали. 1) проведен­ня спільних фундаментальних досліджень для їх подальшої прак­тичної реалізації; 2) створення сучасної інфраструктури наноін- дустрії для спільних інноваційних проектів зі впровадженням спільних розробок у виробництво; 3) взаємозбагачення існуючих в Україні та Російській Федерації наукових шкіл; створення су­часної системи трансферу розроблюваних технологій та захисту інтелектуальної власності. Головною організацією з боку Украї­ни виступив Науково-виробничий концерн «Наука» (у сфері при­кладних досліджень) та Інститут фізики напівпровідників ім. В. Є. Лашкарьова НАНУ (у сфері фундаментальних досліджень), а з боку Росії — Національний дослідницький центр «Курчатов- ський інститут». Цей приклад, на наш погляд, показує відповідні часу і викликам сучасності напрямки співпраці Росії і України, які необхідно закріплювати як основні цілі науково-технічного співробітництва, на шляху реалізації стратегій випереджаючого розвитку вітчизняної економіки, у тому числі в рамках дискусій­них взаємодій щодо євразійської інтеграції.

Концепція програми розвитку співробітництва між Міністерством науки і освіти України та Федеральним агентством з науюі та інновацій Російської Федерації [Електронний ресурс]. —Режим доступу: http://nauka.kiev.ua/ index.php/ uk∕men35∕meπ352.

Отже, наукова політика як найважливіша складова економіч­ної політики випереджаючого економічного розвитку має, на на­шу думку, виконувати такий набір оперативних завдань і довго­строкових цілей:

— орієнтуватися на всебічний, системний і комплексний роз­виток національної науки на основі прогнозування та випере­джаючого передбачення перспективних технологій майбутнього і створювати умови для їх становлення за умов панівного техноло­гічного способу виробництва;

— підтримувати зв’язок між поколіннями вчених, забезпечу­вати стимули й мотивації для молодих учених, та створювати умови для активного залучення молоді до наукової сфери: підвищувати престиж науковця, запровадити культ науки в суспільстві;

— здійснювати всебічну підтримку розвитку людського потен­ціалу на основі механізму випереджаючого розвитку освіти, суть якого полягає в якісному управлінні якісною освітою;

— поряд із науковим потенціалом вітчизняних учених і дослі­дників активно включатися в міжнародне співробітництво, у процес міжнародного трансферу технологій, імпортувати провід­ні технології, здійснювати їх імітацію за потреби, а також удо­сконалення з одночасним форсованим розвитком національної науки, працюючи за принципом «обганяти не наздоганяючи»;

— підвищувати престиж української науки на світовій арені шляхом участі в міжнародних наукових організаціях, галузевих академіях, наукових консорціумах, спільних рамкових програмах та ін.; залучати українську науку до глобальної економіки знань, сприяти зайняттю Україною провідного місця в міжнародному поділі інтелектуальної праці;

— розвивати наукові дослідження в пріоритетних напрямах з поліпшення функціональності людини, намагатися активно включитися в процеси міжнародної наукової конвергенції в умо­вах НБІК-революції.

Можна констатувати, що потенціал науки в Україні досить високий. Створено законодавчо-інституційну базу, наука має ди­ференційовану галузеву структуру з переважанням технічної сфери, що закономірно та відповідає потребам випереджаючого розвитку. Питання відносної неефективності вітчизняної нау­ки— це проблема вузького монетарного діапазону, складності переключення моделей поведінки економічних агентів з тради­ційної на інноваційну, низька готовність бізнесу до інвестування в ризиковані проекти через відсутність податкових стимулів з бо­ку держави, відсторонення держави від законодавчих ініціатив з приводу відновлення прийнятих законодавчим шляхом пільг або встановлення нових, корупція та ін.

Отже, наукова політика має використовувати механізм випе­реджаючого управління розвитком науки, орієнтуючись на тех­нологічне прогнозування, розуміти зростаючу роль технологій з поліпшення людської функціональності, а також ураховувати по­тенціал нано-, біо-, інфо- і когнітивної конвергенції. Наукова й освітня політики мають бути взаємодоповнюючими, оскільки перспективи розвитку науки визначають наукові кадри та їх осві­тня підготовка на випереджаючих принципах. Випереджаюче управління наукою і освітою — це якісне управління якістю нау­ки і освіти.