Мотивація та кращі практики наукової політики розвинених країн

В основі прискореного економічного розвитку поля­гає фундаментальний базис — випереджаючий розвиток науки. Разом із тим наука у світовому суспільстві є оптимальною техно­логією відкриття та отримання нових знань, перш за все про ви­живання та розвиток людини і людства.

Одним із найважливіших мотивів, що спонукають державу до випереджаючого розвитку, є прагнення зайняти гідне місце на світовій арені і стати рівноправним учасником міжнародних еко­номічних відносин. Серед внутрішніх спонукальних мотивів слід виокремити такі: 1) прагнення держави до збереження або на­дбання міжнародного економічного лідерства; 2) закріплення міжнародних технологічних переваг; 3) активна взаємодія з роз­виненими державами світу через прагматичне відстоювання сво­го права на участь у міжнародному поділі праці високотехнологі- чного рівня.

Інноваційна форма організації економіки не зможе обійтися без високоінтелектуальної праці. Але для цього потрібні не тіль­ки переорієнтація у сфері перепідготовки та підвищення кваліфі­кації кадрів, а й впровадження принципово нових освітніх техно­логій, які містять соціальні, організаційні та психологічні аспекти процесу створення наукоємних нововведень, використання меха­нізму творчості та саморозвитку особистості. Вони однаково потрібні як на традиційних для економіки виробництвах, які не­обхідно модернізувати в найкоротші терміни, так і в нових галу­зях, наприклад, орієнтованих на нанотехнології. Як результат, збільшується контингент кадрів, оплата праці яких здійснюється за принципами моделі «дорогої» робочої сили. Однак роботода­вець погоджується на високий рівень оплати високоінтелекту- альних кадрів, оскільки такі «просунуті» кадри приносять за ра­хунок використання свого інтелектуального потенціалу прибуток як власне його носієві — людині, так і організації.

Використовуючи сучасні інформаційно-технологічні можли­вості, розподіл вищої освіти по країні за сферами діяльності, за­лежно від регіональної спеціалізації виробництва, міжгалузевий характер наукових зв’язків, можна досить швидко перейти до до­говірної схеми підготовки кадрів потрібної кваліфікації та спеці­алізації для конкретних галузей економіки. Відтак, формуються кластерні конструкції, що мають тісні коопераційні зв’язки з освітою, венчурним фінансуванням, кадрами з цільовою підготов­кою, інноваційними виробництвами та мережами просування но­вого товару на ринки збуту.

Отже, мотиваційні підсистеми економічних систем, де голов­ним державним пріоритетом стає розвиток науки, мають такі ви­ключні риси:

— основним ресурсом, що забезпечує зростання добробуту неекономічно мотивованої частини населення, становлять знання і здібності, які не можуть бути ні відчужені, ні перерозподілені;

— матеріальні фактори відходять на другорядний план, що, по суті, є трансформацією системи цінностей і являє собою одне із ключових досягнень постіндустріального суспільства;

— постіндустріальне суспільство рухається новими, нематері­альними прагненнями, виходить за рамки економічної мотивації, і його розвиток стає все більш динамічним у міру зростання час­тки населення робітників інтелектуальної праці, які своїми орієн­тирами обирають постекономічні цінності.

Однак не можна не враховувати матеріального фактора в роз­витку науки. Науково-технологічний прогрес, перш за все, ство­рив матеріальну основу трансформації системи мотивації, цінніс­них орієнтирів постіндустріального суспільства. Тобто, коли за­доволені утилітарні потреби, коли стає зрозумілою роль знань, є попит на них, що виражається в перетворенні здібностей людей на продукти, традиційні та інноваційні, тоді спонукальним моти­вом людини стає її прагнення бути соціально корисним, удоско­налювати себе, творити.

Трансформація системи мотивації праці із суто економічної мотивації на постекономічну на психологічному рівні, метою якої виступає самореалізація особистості, забезпечує на сьогодні більш значущий вплив на всі сторони людського життя.

Уведення в модель випереджаючого економічного розвитку потужного інноваційного потенціалу науки прискорює процеси

інтелектуального виробництва і дозволяє визначити періоди та обсяги вилучення інтелектуальної ренти. Для отримання інтелек­туальної ренти, яка створюється поколіннями, необхідно розви­вати ті напрямки науки, які є найбільш перспективними, тобто наукомісткі технології. їх частка за зростання валового продукту розвинених країн нині досягає 90 %. У нових продуктах частка інтелектуальної ренти може становити до 50 % ціни і вище¹.

Технологія та знання виступають акумулятором якісного еко­номічного розвитку країн, а технологічна політика більшості держав концентрується на використанні нових ідей. Активна ін­новаційна політика держав здійснює фіксацію ефективних форм

державного регулювання та стимулювання науково-технічної ді­яльності через інституціоналізацію в законодавчій системі.

Світова економіка має вдалі приклади наукової політики, як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Актуаль­ним прикладом з метою нашого дослідження є досвід азійських країн, таких як Республіка Корея та Китай. Наукова політика цих країн має деякі спільні риси, обумовлені реалізацією моделі на­здоганяючого розвитку. Однак, слід наголосити на тому, що вка­зати на наявність єдиної моделі наукової політики азійських країн не уявляється можливим. До того ж модель наздоганяючого розвитку цих країн має певні особливості, і її не можна прирівня­ти до аналогічної моделі, що, наприклад, пропонується для України в її інституціональному середовищі. Кожна країна — Південна Корея, Китай, Тайвань (провінція Китаю), Сінгапур змогли побудувати власну специфічну модель економічного зро­стання, стрижнем якої стала наукова політика, обумовлена різ­ним науковим потенціалом і національними особливостями.

На сьогодні Корея за показником міжнародної конкуренто­країна входить до групи розвинених країн, що стало результатом продуманої загальної економічної політики уряду з формування й випереджаючого розвитку високотехнологічного сектору еконо­міки, орієнтованого на експорт, стрижнем даної стратегії розвит­ку стала наукова політика. Республіка Корея, на наш погляд, є тією країною, якій вдалося завчасно оцінити перспективи розвитку світової економіки, напрямки трансформації конкурентних пере­ваг країн у напрямку високотехнологічності, розвитку промисло­вості з високою часткою доданої вартості, а також виробити й ре­алізувати форми випереджаючого економічного розвитку в економічній політиці держави. За браку власних конкурентних переваг, уряд країни зробив ставку в технологічній стратегії на концентрацію капіталу в межах місцевих великих корпорацій, приватних конгломератів, яким надавалася всебічна фінансована підтримка у вигляді субсидій та інших методів протекціонізму з метою мінімізації конкуренції з THK. Проблеми дефіциту капіта­лу, кваліфікованої робочої сили, технологій, інфраструктури вда­лося вирішити за рахунок таких інституціональних механізмів, як диверсифікація структури корпорацій і венчурне фінансування науково-технічної діяльності. Це дозволило сформувати високо- технологічне виробництво, просувати на міжнародний ринок власні науково-технічні розробки, створення міжнародного імі­джу, власних брендів і каналів збуту на зовнішній ринок.

спроможності за 2012—2013 рр. посідає 19 місце. У 1970-х рр. Республіка Корея була аграрною країною. На теперішній час ця

Слід наголосити на такій формі випереджаючого економічно­го розвитку, як імпорт технологій і заохочення імміграції квалі­фікованих кадрів.

Історичні аспекти формування національної свідомості вияви­лися в такому важливому факторі інноваційного розвитку Кореї, як постійне, зафіксоване з давніх часів прагнення корейського народу до освіти. Ця характеристика нації дістала назву «освітній синдром»^[CCLXXIV], який набув ментальної форми традиційної поваги знань і впевненості в потребі неперервного розвитку людини. Отже, корейська культура містить вбудований, на рівні національ­ної свідомості, механізм саморозвитку, який запускається вірою в те, що тільки найбільш освічені можуть керувати країною та сус­пільством. Саме тому значна увага держави до освіти в Кореї є головною причиною її швидкого розвитку, де соціальним ідеалом є чинов ник-учений, а державою керує наука. Вважаємо, що вели­чезне прагнення корейців до освіти є ментальним інваріантом національної моделі випереджаючого економічного розвитку. Ін- теблішмент Кореї в стратегії зростання конкурентосіфоможності зробив ставку на освіту як основний інструмент розвитку, навко­ло якого вибудовувалася власна, непомітна конкурентам страте­гія з перетворення країни на одного зі світових лідерів виробниц­тва високотехнологічної продукції та зайняття нею відповідного місця на світовому ринку.

Китай вступив на шлях модернізації, а потім і на інноваційний шлях не тільки в умовах несприятливої зовнішньополітичної кон’юнктури, але й в умовах загального наукового і методологіч­ного скепсису стосовно реформаторського потенціалу соціаліс­тичних країн.

Слід наголосити, що Китай підійшов до науково-інновацій­ного розвитку поступово, причому реалізовував його випереджа­ючими, форсованими темпами. Учені виокремлюють три етапи розвитку Китаю.

Перший етап (1949— середина 1980-х рр.) характеризується формуванням політичної системи неоліберального типу, а також активною індустріалізацією і формуванням національної еконо­мічної моделі. У цей період вирішальних інноваційних завдань уряд Китаю не ставив. Відбувалася орієнтація на створення від­носно нової промислової технічної бази, щоб створите основу для подальшого розвитку країни. Однак з удосконаленням еко­номічної і політичної системи керівництву держави довелося від- реагувати на глобальні виклики та радикально змінити державні підходи до стимулювання інновацій, причому акцептувати рин­кові принципи управління в умовах державного контролю і регу­лювання.

Другий етап (кінець 1970-х — середина 2000-х рр.) пов’язаний з промисловою модернізацією Китаю та інтегруванням його еко­номіки до міжнародного поділу праці. Відбувся перехід від ра­дянської моделі соціалізму до будівництва «соціалізму з китайсь­ким обличчям», в якому визнавався товарний характер економіки та її багатоукладність, а план і ринок стали засобами економічного регулювання. 1982 року приймається спеціальна програма інно­вацій у соціально-економічній сфері, що дістало назву «штурмових планів». Результатом функціонування останніх, наприклад, стала ідея створення наукових парків і ліквідації науково-технологіч­ного відставання від провідних розвинених країн. Система вен­чурного фінансування в Китаї почала складатися в 1985 р. 1986 року розпочалась реалізація програми «Іскра», метою якої було сприяння розвитку сільської економіки на основі застосування науково-технічних досягнень. Останні з 1990-х рр. за державним планом почали фінансуватися з кредитів, капітальних інвестицій, власних коштів підприємств, акумуляції суспільних засобів, кош­тів галузей і провінцій^[CCLXXV].

У 1986 р. запущено програму «863», яка була орієнтована на розвиток високих технологій, щоб у період до 2000 р. підготува­ти підірунтя для забезпечення стабільного зростання економіки країни. У програмі було виокремлено як пріоритетні вісім науко­вих сфер: біоінженерія, космічна техніка, інформатика, лазерна техніка, автоматика, енергетика, нові матеріали, техніка освоєння Світового океану. 1988 року відбувся запуск програми «Факел» з освоєння високих і найновіших технологій, сприяння комерціалі­зації, індустріалізації виробництва товарів високих і новітніх технологій та інтернаціоналізації індустрії цих технологій. Дже­релом фінансування програми «Факел» є акумульовані суспільні кошти¹. За програмою «Факел» створено 53 Зони розвитку висо­ких технологій державного рівня, низку місцевих і регіональних зон розвитку, а також об’єктів інноваційної інфраструктури, роз­ташованих у цих зонах. На думку фахівців, зазначені інноваційні програми розвитку Китаю виступили механізмами реалізації стра­тегії випереджаючого економічного розвитку та дозволили йому в короткі строки не тільки ліквідувати відставання від розвине­них країн, але й розвинути власну науку і техніку, експортоорієн- товані галузі промисловості.

У цей же період відбулося усвідомлення на державному рівні необхідності паралельного розвитку соціальної політики, як під­тримки людського фактора, що виступає головним інституціональ- ним ресурсом моделі випереджаючого економічного розвитку.

Третій етап (середина 2000-х рр. — по теперішній час) пов’я­заний із просуванням Китаю в інноваційному напрямку. Запрова­джено головний програмний документ «Основи державного плану середньострокового і довгострокового розвитку науки і техніки на 2006—2020 роки», метою якого є зменшення залежності Ки­таю від імпорту технологій і перетворення країни на інноваційно- орієнтоване суспільство до 2020 року. Імпорт технологій, однак, відіграв у Китаї дуже важливу роль. За відсутності власних вони сприяли побудові певних галузей китайської промисловості. Од­нак сьогодні до них висуваються нові вимоги. Імпортовані тех­нології мають бути найкращими і найсучаснішими та прияти під­вищенню ефективності економіки Китаю. Імпорт технологій, на наш погляд, є однією із форм випереджаючого розвитку, який надав змогу багатьом країнам світу не тільки ліквідувати відрив у технологічному розвитку від провідних держав, але й сприяв ста­новленню власної науки та галузей проривного характеру.

Вищим керівництвом Китаю ставляться такі цілі: 1) побудова державної інноваційної системи; 2) вироблення і реалізація політичних заходів, які сприяють розвитку власних інновацій; 3) створення базової науково-технічної системи, сприятливої для

проведення самостійних інновацій¹. Тож у Китаї вже сьогодні створено наукову базу для здійснення всебічного розвитку еко­номіки і суспільства, а також для суверенного наукового розвит­ку. Завдяки вдало продуманій науковій політиці Китай зможе здійснити прорив в галузі інновацій і вивести китайську науку на передові рубежі. Відтак, цивілізаційна специфіка Китаю, в якій освіта, наука і технології з початку нової епохи його розвитку розглядаються керівництвом країни як головний стратегічний ін­струмент набуття глобального технологічного лідерства. Поєд­нання впродовж останніх двадцяти років масової схильності на­селення до освіти і науки з ефективним стимулюванням і під­тримкою цього прагнення на всіх рівнях влади також сприяло формуванню моделі випереджаючого розвитку Китайської На­родної Республіки. Усвідомлення якості та імперативу освіти, ефективної системи освіти, по всій вертикалі влади, виступає ос­новою дієвого розвитку науки і технологій^{[276] [277].}

Наукова політика США є основним інструментом підтриман­ня її міжнародного технологічного лідерства та інноваційної кон­курентоспроможності. Причини такого економічного успіху США слід шукати як в основах протестантської етики, так і в держав­ній політиці. Американці завжди із захопленням ставилися до технологій, їхній прагматизм і винахідництво сприяли створенню глибоко технологічного суспільства Від технологій США завжди намагалися дістати переваги, яких вони надавали, подекуди нех­туючи соціальними і духовними аспектами останніх. Це сприяло накопиченню колосальної могутності США і всього світу за по­середництвом прискореного впливу технологічних інновацій на всі сторони суспільного буття. Інший тип могутності, що його надає технологія, є могутність знань. Вони стали базовим джере­лом багатства країни в теперішній час. Володіння провідними технологіями примножило могутність США на світовій арені. Через масово-індивідуалізоване виробництво інноваційних про-, дуктів США дістали можливість впливати на весь світ.: Оцінюю­чи технологічну могутність США, дослідники зазначають, що

досягнутий розрив може бути скорочений тільки за колосальних витрат у технології їхніми конкурентами. Частка витрат на дослі­дження і розробки CIIIA склала у 2012 році 2,68 % від ВВП, що у вартісному вираженні складає 418,6 млрд дол. СІЛА¹.

- Наукова політика СІЛА проводиться з метою забезпечення ефективного функціонування національної моделі інноваційного лідерства та інноваційної самодостатності. Із середини 1990-х рр. у американської політичної еліти, бізнес-структур і громадянсь­кого суспільства сформувалося уявлення, що політика у галузі розвитку інформаційних технологій стосується таких важливих сфер суспільного буття:

— міжнародна технологічна і комерційна конкурентоспро­можність;

■ — зайнятість і створення можливостей для високопродуктив­ної праці;

— освіта впродовж усього життя, ефективність системи освіти та перепідготовки кадрів;

— розвиток соціальної активності та доступ до послуг і мож­ливостей;

— ефективність і результативність органів державної влади;

— регіональний розвиток;

— розвиток прав інтелектуальної власності.

Отже, у сфері політики, спрямованої на розвиток інформацій­ної інфраструктури, визнавалося особливе значення розвитку та­ких напрямів: 1) розвиток інформаційних і телекомунікаційних мереж з метою забезпечення ефективного використання їх для реалізації національних інтересів; 2) забезпечення універсального доступу до мереж індивідуальних користувачів; 3) забезпечення спільного функціонування мереж².

Державна наукова політика СІНА у сфері розвитку ІКТ-тех- нологій має за мету вдосконалення таких напрямів: 1) удосконален­ня діяльності органів державної влади; 2) формування економіки, заснованої на знаннях; 3) розвиток електронної торгівлі; 4) підви­щення ефективності системи освіти та перепідготовки.

Головним державним органом, який реалізує наукову політи­ку США, є Управління з технологічної політики Міністерства то­ргівлі СІЛА. Цей інститут слугує площадкою для обговорення ключових питань в інноваційній сфері на загальнонаціональному рівні. У рамках повноважень цього управління — надання пропо­зицій з розроблення відповідної державної науково-технологічної політики і законодавства, спрямованих на покращання підприєм­ницького клімату і розвитку науково-інноваційної діяльності. ^:

Наукова політика США передбачає здійснення державою ве­ликих інноваційних проектів власними силами, а також само­стійне використання результатів науково-дослідних розробок, отримання інтелектуальної ренти, і прагнення максимально довго утримувати технологію в національних рамках. Останнє забезпе­чує технологічні конкурентні переваги та лідируючі позиції за певними інноваційними напрямками. Тому одним із пріоритетів економічної політики СІЛА є всебічне сприяння науково-техніч­ному прогресу, розвитку науки і освіти. Фундаментальні дослі­дження у сфері знань офіційно визнаються основою економічно­го зростання. Наукова політика США в програмних документах має за мету забезпечення підвищення конкурентоспроможності американської економіки на початку XXI століття. Отже, наукова політика охоплює такі напрямки:

— стимулювання на рівні федерального уряду довгострокової політики з розвитку цивільних НДДКР у провідних сферах науки

ДКР у провідних сферах науки

і технологій;

— створення сприятливого клімату для здійснення НДЦКР;

підприємницько-інноваційного

— активізація, за посередництвом держави, формування і діяль­ності дослідницьких партнерств для розширення промислових інновацій;

— відповідність федеральних досліджень потребам економіки та фінансовим можливостям;

— постійне сприяння та підтримка закладів освіти з удоскона­лення шкільної і вузівської підготовки.

Тож, наукова політика виступає основним інструментом за­безпечення міжнародної інноваційної конкурентоспроможності провідних держав світу, є важливою складовою їх довгостроко­вих національних стратегій із закріплення міжнародного техно­логічного лідерства і збалансованої моделі випереджаючого еко­номічного розвитку.

3.3.3.