Полювально-збиральницький принцип виробництва: сутність та головні риси

Полювально-збиральницький принцип виробництва — це такий етап розвитку продуктивних сил суспільства, протягом якого забезпечення умов життєдіяльності людини здійснювалось прямим чи безпосереднім привласненням людиною дарів природи.

Історія економічного розвитку суспільства почалася приблиз­но 30—40 тис. років тому, коли, згідно із загальноприйнятою дум­кою, з’явилася «людина розумна». Уже ті види мавп, що дали початок гомінідам, імовірно, використовували знаряддя праці (особливо дерев’яні) і вживали тваринну їжу. Знаряддя праці су­проводжують людину з найперших кроків її виокремлення з тва­ринного світу. Знахідки Ліки в Африці показують, що історія кам’яних знарядь налічує 2—2,5 млн років. Але головними досяг­неннями людства того періоду були: а) перехід до організованого полювання, тобто трансформація (у певному вигляді вона існува­ла ще в мавпоподібних предків людини) громадської організації з добування їжі; б) оволодіння могутнім енергетичним джерелом — вогнем, а відповідно і вживання смаженої їжі.

І кількість різновидів знарядь праці, і техніка їх оброблення, і обсяги території, що заселяється, і кількість використовуваних природних матеріалів — усе це, хоча і вкрай повільно, але зрос­тало. Неандертальці (у цілому як біосоціальний вид), за деякими підрахунками, робили до 60 видів різних знарядь з каменю, кіст­ки (зокрема рубала, шкребки, шила і т. ін.). Судячи зі знахідок кіс­ток тварин, поселення неандертальців були ближче до осілого, ніж до кочового типу, можливо, із сезонними перекочуваннями.

У той період люди існували в умовах достатньої щедрості природи, коли не було іТотрібно надмірних зусиль, аби забезпе­чити себе їжею. Сучасні етнографічні дослідження свідчать, що навіть нинішні примітивні народи, що живуть у відносно бідних їжею районах, мають культуру, яку в таких місцях створити не­можливо, там її ледь можна зберегги. Виходить, раніше предки цих народів жили на зручніших територіях. Але якщо десятки ти­сяч років тому планета була майже ненаселена, то хто б став се­литися в таких убогих місцях, якщо були кращі? Мова не йде про райський клімат, на зразок деяких островів у Тихому океані. У колодних зонах, звичайно, жити було непросто. Проте там води­лось безліч дичини й риби, яку до того ж можна було довго збері­гати. Тому не можна визнати правильною думку, що первісні люди були вічно голодними, зайнятими лише пошуками їжі, при­гнобленими труднощами існування і змушеними постійно кочу­вати.

Розміри колективів, знаряддя праці, способи господарювання, спосіб ЖИ'П'Я й основні суспільні відносини — словом, майже все винятково залежало від навколишніх природних умов. Зрозуміло, що з їхньою зміною життя могло змінюватися різко: потрібно бу­ло або пристосовуватися на місці, або шукати райони з придат­нішими умовами. Це й було однією з провідних рушійних сил економічного розвитку тогочасного суспільства. На базі різних географічних умов починає зароджуватися і спеціалізація.

Звідси зрозуміло, що найважливішою частиною первісних продуктивних сил були природні продуктивні сили. І чим краще поди опановували їх, чим краще пристосовувалися до їхніх особ­ливостей, тим продуктивнішою була діяльність людини.

1 все-таки, врешті-решт, повільний розвиток протягом десят­ків тисяч років привів до заселення величезних територій і появи перших осередків землеробства. Висловлене добре погоджується і з припущеннями деяких учених про різке зростання чисельності населення в період переходу від раннього до пізнього палеоліту.

Головні риси соціально-економічного розвитку первинного су­спільства такі'.

• низький рівень розвитку техніки і продуктивних сил в цілому;

• напівкочовий спосіб життя більшості населення;

• перевага в економіці полювально-збиральницького принципу одержання благ;

• повсюдне панування натурального господарства і практично цілковита відсутність обміну;

• існування статево-вікового поділу праці та практично цілко­вита відсутність будь-якої іншої форми спеціалізації;

«існування родової чи племінної громади як головної вироб­ничої одиниці;

• відсутність надлишкового продукту, незважаючи на наяв­ність потенційних можливостей для його створення.

2. L2, Полювально-збиральницький принцип виробництва: основні етапи розвитку та варіанти

Весь період існування первинного (первісного) суспільства, що відповідає прогресивному розвитку, а не підтримці вже досяг­нутого рівня, становить приблизно 25—ЗО тис. років: від початку пізнього (верхнього) палеоліту, тобто появи 1 Iomo sapiens, до кін­ця в’юрмського зледеніння і початку так званого голоцену (при­близно 10 тис. років тому). Десь наприкінці цього періоду почи­нається перехід до сільського господарства. Після цього суспіль­ства, які жили за рахунок прямого привласнення дарів природи, існували ще багато тисяч років, але вони вже були поза генераль­ною лінією економічного розвитку.

Отже, перші два етапи (перехідний, у цьому разі з антропоге­незу й молодості) полювально-збиральницького принципу вироб­ництва можна співвіднести з періодом до останнього зледеніння (у Європі це Оріньякська й більш ранні культури), тобто до епохи 20 тис. років тому. Хоча про ці етапи відомо мало, проте все-таки варто висловити одне зауваження.

Досить довго панувала ідея (і сьогодні вона не цілком відійш­ла в минуле), що люди в стародавні часи через незмогу прогоду­ватися на одному місці постійно кочували, подібно до деяких ві­домих нині первісних народів. Це хибна думка. Чому? З одного боку, цьому суперечать багато археологічних фактів.

З іншого боку, якщо вдуматися, то чи могли з’явитися мова, і Vi цільна свідомість (включаючи релігійні уявлення), соціальні норми й багато чого іншого, якби люди не жили досить тривалий час відносно стабільно й сукупно (нехай із сезонними перекочу­ваннями), а постійно кочували малими групами? Сумнівно.

Вироблення навичок соціального гуртожитку було провідним механізмом пристосування до умов зовнішнього середовища на перших етапах суспільного розвитку. А деякий надлишок їжі і і ворював умови для зростання культури. Свідчення тому — чу­вші й дуже стародавні печерні малюнки. Успішне загінне полю­вання могло давати періодами достаток первісній громаді (але це і іе виключає, звичайно, і тимчасових голодувань). Л разом із до­сі атком (та осілістю) з’являються свята та можливість годувати носіїв знань і вірувань, а також старих чи хворих, можливість на­роджувати та виховувати більше дітей.

Третій етап — розквіту принципу виробництва — можна пов'язати з періодом останнього зледеніння і максимального по­холодання, тобто дуже умовно 20—16 тис. років тому (у Європі це культура солютре та її наступники). Протягом цього й наступ­ного четвертого етапу (зрілості) — приблизно 16—13 тис. років і ому — ступінь пристосування до зміни природних умов сильно іростає. Отже, зрілість полювально-збиральницького принципу виробництва настає наприкінці палеоліту, а його вищі етапи на- нежать уже до мезоліту.

П’ятий етап — високої зрілості — зручніше пов’язати з могут­нім відступом льодовиків, унаслідок чого заселяються величезні іериторії.

Потім від інтенсивного збиральництва деякі громади та суспі­льства в цілому йшли до шостого — «підготовчого» етапу, звідки відкривався шлях до нового аграрно-ремісничого принципу ви­робництва. Можна нагадати, що генеральна лінія переходу до шостого етапу, а потім до первісного сільського господарства проходила через регіони, що ніколи не піддавалися зледенінню (Близький Схід). Проте, унаслідок глобальних змін, пов’язаних з кінцем льодовикового періоду, клімат істотно змінився і там.

На перших етапах знаряддя праці ще дуже недосконалі. Але і їхня кількість, і техніка оброблення вже істотно відрізняються від знарядь неандертальців. Головні зміни в продуктивних силах відбувалися не стільки в царині техніки, скільки в самій людині, що вже докорінно відрізнялася від своїх попередників за інтелек­том, рівнем організації та здатністю до спільних дій.

Чергова зміна клімату виявилася серйозним випробуванням. Проте до нього люди підійшли достатньо підготовленими. Вони вже мали певний рівень розвитку продуктивних сил і соціальнос­ті, аби значна частина громад змогла не лише вижити за більш суворих умов, але навіть благоденствувати на основі одержання певного надлишку продукції та здатності запасати їжу на досить тривалий період. Прогрес був не лише в мисливців. З'являлися також інтенсивні збирачі, важливого значення набуло рибальство (пізніше полювання на морського звіра). З’являються також зби­рачі молюсків і раковин. Взагалі з освоєнням різних природних ніш посилюється спеціалізація.

Зміна природних умов викликала зростання кількості та різ­номаніття спеціалізованих знарядь праці, що привело до повні­шого освоєння природних ресурсів, дало могутній поштовх роз­витку продуктивних сил.

Але мінливість природи в остаточному підсумку руйнує ці громади. Унаслідок потепління і чергової зміни клімату й ланд­шафтів у мезоліті великої дичини стало менше, і великі громади, що підтримували своє існування колективним полюванням і ри­бальством, були змушені розпадатися на менші чи вчитися нових технічних прийомів добування їжі.

Тому стадію високої зрілості для суспільства в цілому варто пов’язувати з появою технічних і технологічних можливостей для підтримання автономного існування більш дрібних груп і на­віть окремих родин. У деяких випадках це можна пов’язувати з появою лука та стріл, в інших — з появою духової труби з отрує­ними стрілами, у третіх було достатньо списометалки, у четвер­тих з’явилися особливі метальні снаряди і т. ін.

Усе це дало людям змогу заселити нові місця, зокрема й такі, де колись великим громадам прогодуватися було складно. Гнучка громадська організація дозволяла колективу розпадатися на дріб­ні групи чи родини, щоб у певні періоди чи для певних дій схо­дитися докупи знову. Зменшення величини господарських оди­ниць і перехід на дрібну й середню дичину привели й до зміни багатьох правил розподілу продукції, оскільки тепер роль індиві­дуального мисливця мала враховуватись більшою мірою.

Безсумнівними були й'успіхи в інших сферах життєдіяльності: в умінні добувати вогонь, у побудові й освітленні житла, у ство­ренні одягу, сховищ, транспортних засобів (плотів, човнів, лиж, саней-волокуш), у кількості використовуваних матеріалів і, на­решті, у рівні знань про навколишню природу (етнографічні на­роди часто дивували європейців здатністю знати властивості та використовувати сотні рослин). Подекуди приручили собаку. І Іоширювалося застосування рослинних отрут, зокрема й для ри­боловлі. З’явилися інтенсивні способи як рибальства, так і під­тримання поголів’я риби на певному рівні, завдяки чому громади могли існувати на певній території досить тривалий проміжок ча­су. У зв’язку з міграціями посилювались і контакти між різними громадами, отже, швидше поширювалися знання про нові спосо­би добування їжі.

2.1.3.