Перспективи економічного розвитку України, безу­мовно, визначаються великою сукупністю факторів: зовнішніх і внутрішніх, економічних, політичних, соціальних, цивілізаційних.

Економічна політика, у свою чергу, виступає ініціатором ін- ституціональних змін. Останні також залежать від попереднього стану інституціональної структури. Попередні інституціональні структури утворюються відповідно до економічної політики, за­снованої на інших теоретичних основах.

економічної політики економічного розвитку економіки та суспіль­ства, націленої на випередження.

Визначальним у теорії інституціоналізму є те, що економіка країни є єдиним народногосподарським комплексом, системою, у якій рух будь-якої складової є рух частини цілого і визначається ним. Підхід до економіки як цілісної системи, інституту, на нашу думку, власне й надає можливість розроблення наукової концеп­ції випереджаючого економічного розвитку. А радикальне пере­творення продуктивних сил, науково-технічний прогрес, інтелек­туальна праця є основними засобами в реалізації стратегії випереджаючого економічного розвитку.

Разом з тим випереджаючий економічний розвиток визнача­ється передусім успіхами трансформування економіки. Але ро­зуміння того, що для трансформаційних економік саме випере­джаючий економічний розвиток є безальтернативною основною стратегією довгострокового розвитку, має закріпитися в держав­них концепціях розвитку. На сьогодні уряди цих країн [emerging market countries] у своїй економічній політиці повинні виходити з необхідності пошуку механізмів розв’язання проблем економіч­ного зростання. Вихідні умови, в яких потрібно віднайти механі­зми запуску випереджаючого розвитку, є складними. Так, транс­формаційні економіки характеризуються низкою спільних ознак, а саме: дешева кваліфікована робоча сила, ємний внутрішній ри­нок, наявність природних ресурсів, низькоукладний характер ви­робництва, скорочення державного сектору, превалювання обся­гів іноземних інвестицій над внутрішніми, одночасна експортна та імпортна залежність, високий рівень інфляції та безробіття, порівняно вищі темпи економічного зростання з розвиненими країнами, обмежено конвертовані національні валюти, помірні зовнішні борги та налагоджені механізми їх обслуговування, за­лежність від зовнішніх кредитів, подекуди «добровільне» обме­ження національних суверенітетів через вступ у міжнародні полі- тико-економічні організації на умовах «молодшого» учасника, демографічні показники, що погіршуються, тощо. Однак усі ці негативні вихідні умови, за вдало обраної стратегії економічного розвитку, орієнтованої на випереджаюче зростання, можна роз­глядати як економічні резерви.

Одночасно у процесі аналізу інституціональних умов випере­джаючого економічного розвитку постає проблема доцільності вибору того чи іншого методологічного інструментарію економіч­ної політики. Дослідники економічного розвитку Південно- Східної Азії ставлять центральну методологічну проблему, роб­лячи спробу відрізнити урядові втручання, що сприяли економіч­ному зростанню, від втручань, які були шкідливими. Але запро­понувати сценарій розвитку подій, за умови відсутності таких втручань, на переконання цих авторів, власне не можна. Тому, на їхню думку, у країнах, що розташовані в Південно-Східній Азії, результатом урядового втручання в деяких випадках стали більш високі й стійкі темпи зростання.

Однак не тільки державне втручання мало свої позитивні ре­зультати, а особливістю таких економічних досягнень на макро- рівні є те, що їх передумови були настільки специфічними і своє­рідними, що держави, які зробили спробу використати досвід BEKCA в інших країнах Східної Азії, зазнали поразки. Отже, на­укова проблема випереджаючого економічного розвитку полягає не тільки і не скільки в тому, щоб зрозуміти і дослідити, які саме інструменти і заходи економічної політики сприяли підвищенню загальної ефективності економіки, а власне в тому, щоб виявити інституціональні та соціально-економічні умови, середовище та обставини, які зробили таку економічну політику та її заходи діє­вими, життєздатними, конкурентоспроможними.

4.3.1.