Інституціонально-правові засади реалізації концепції випереджаючого розвитку в економічній політиці України

Слід зазначити, що ефективне використання інститутів моделі випереджаючого розвитку потребує інституціональної зріло­сті держави та приватного сектору. Ивень ризиків, позитивний со­ціально-економічний результат або негативні наслідки для суспіль­ства в результаті запровадження нових форм співробітництва держави і приватного сектору залежать від зрілості громадянського суспільства, ступеня розвитку суспільних інститутів і наявності су­спільного контролю над діяльністю органів державної влади.

Коли розпочалася політико-економічна кампанія з перетво­рення соціалістичних країн, то міжнародний економічний поря­док визначала політика неолібералізму, яка брала свій початок у розвинених країнах і міжнародних фінансових установах. Класич­ні принципи неоліберальної політики виходили із того, що одні й ті самі економічні закони можна застосовувати до будь-яких національних економік. У цьому й була головна помилка рефор­маторів у постсоціалі стичних країнах, які стали на шлях трансфор­мації своїх інституціональних структур за західним зразком. Транс­формація країн вимагала іншого підходу, а не підтримки швидкої стабілізації та лібералізації економічної сфери, що спровокувало глибоку системну кризу в них, наслідки якої не подолані й сьогодні. Тому проблема виведення теоретичної моделі випереджаючого економічного розвитку та її реалізація в економічній політиці для посттрансформаційних економік є актуальною. Альтернативи «чис­тому» неоліберальному підходу випливають з усвідомлення необ­хідності трансформації архітектоніки важелів функціонування су­часного суспільства. Такі наукові течії, як неоструктуралізм, нео- інституціоналізм, еволюційна економіка, наголошують на структур­них відмінностях кршн одна від одної і наполягають на тому, що «кожна економіка, що розвивається, заслуговує на незалежний ана­ліз своїх економічних та інститу цінних параметрів»^[319].

У звіті про глобальну конкурентоспроможність (GCI), за версією Світового економічного форуму за 2012—2013 рр., указується повер­нення України в норму на 73 позицію (із 144-ої) у GCI після затяжної економічної кризи. Економічний оптимізм підкріплює те, що конку­рентоспроможність України, зокрема, дістає переваги від підвищення якості макроекономічного середовища порівняно з попередніми ро­ками. Дефіцит бюджету був скорочений до 2,7 відсотка ВВП у 2011 році, відношення боргу до ВВП дещо знизилося, інфляція скоротила­ся, хоча вона як і раніше залишається досить на високому рівні, май­же 8 %. Загалом Україною збережено її конкурентні переваги; це під­тверджує закріплення за нею відносно великих обсягів ринку (38-ме місце) і стабільної системи освіти, яка забезпечує легкий доступ до всіх рівнів освіти (займає 47-ме місце з вищої освіти та професійної підготовки і 54-те за початковою освітою). Зазначається, що хороші результати освіти забезпечують основу для подальшого розвитку ін­новаційного потенціалу України (71 -ше місце). Водночас наголошу­ється, що переведення економічного зростання на більш стабільну основу в майбутньому вимагатиме, щоб Україна вирішила нижу ва­жливих проблем. Можна стверджувати, що в країні найважливішою проблемою є необхідність реконструкції інститущональної сгрукту- ри, на яку не можна робити ставку в економічному розвитку, оскіль­ки вона має низку обтяжень, є непрозорою і потерпає від «фаворити­зму». Пропонується, що Україна може реалізувати подальше підви­щення ефективності доходів від упровадження сильнішої конкуренції на ринках товарів і послуг (117-те місце) і продовження реформуван­ня фінансового та банківського секторів (114-те місце)¹.

Глобальний індекс конкурентоспроможності в розрізі таких груп індикаторів, як базові вимоги, підсилювачі ефективності, інновації та фактори зручності ведення бізнесу для України за період 2012—2013 рр., мав такі рейтингові оцінки (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

ГРУПИ КРИТЕРІЇВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ З ОЦІНКИ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ, 2012—2013 рр.

Примітка. The Global Competitiveness Report 2012—2013: Full Etata Edition is published by the World Economic Forum within the framework of The Global Benchmarking Network / Klaus Schwab, Xavier Sala-i-Martin etc.

Глобальний індекс конкурентоспроможності Світового еко­номічного форуму виділяє 22-ві інституції для рейтингової оцін­ки і отримання інтегрального показника їх розвитку. На прикладі України розглянемо цю групу якісних індикаторів (табл. 4.6).

Таблиця 4.6 ГРУПА КРИТЕРІЇВ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ ОЦІНКИ ЯКОСТІ ІНСТИТУТІВ У ГЛОБАЛЬНОМУ ІНДЕКСІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ, 2012—2013 рр.

Примітка.

За якістю інститутів, як інтегрального показника, Україна по­сідає 132 місце серед 144 країн. Тобто базові вимоги (інституції, інфраструктура, макроекономічне середовище, система охорони здоров’я та базова освіта), які визначають перехід країни від еко­номіки, що рухається підсилювачами ефективності (вища освіта і підготовка кадрів, ефективність товарного ринку, ефективність ринку робочої сили, розвиток фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку), до економіки, що рухається інновація­ми (бізнес-досвідченість та інновації), перебувають на край низь­кому рівні.

Поряд із цим визначення міжнародної конкурентоспроможно­сті країн здійснюється й за іншими методиками. За цими підхо­дами виокремлюють три рівні конкурентоспроможності — дійсної конкурентоспроможності, потенціальної конкурентоспроможно­сті й такої, що несе в собі передумови для потенціальної конку­рентоспроможності. При цьому країни світу розподіляють за розміром відповідно до чисельності населення, що дає змогу більш обгрунтовано проводити порівняння й оцінювати їх конку­рентоспроможність. За оцінками A. K Субботіна, середні країни першої категорії (20—50 млн осіб) формують групу із 27 країн, до якої входять дві високорозвинені конкурентоспроможні краї­ни — Австралія і Канада, одна середньо розвинена конкуренто­спроможна країна — Саудівська Аравія, шість потенційно конку­рентоспроможних країн — Південна Корея, Україна, Іспанія, Аргентина, Польща, Малайзія і 18 країн з передумовами набута потенційну конкурентоспроможність*. Тобто, наголосимо, що за даним підходом Україна визнається країною потенційно конку­рентоспроможною.

Які ж Україна має шанси на перехід до економіки, що руха­ється інноваціями? Інституціонально-правові засади для реаліза­ції концепції випереджаючого економічного розвитку, інстатуці- ональною формою втілення якої виступає інноваційна економіка, в Україні, на наш погляд, сформовані.

¹ Субботин А. К. Гиперконкуренция и эффективность управления: Анализ экономики стран-лидеров современного мира: Взгляд из России / Андрей Константинович Субботин / Предисл. В. Л. Макарова. Изд. стереотип. — M.: Книжный дом «ЛИБРИКОМ», 2014. — С. 44—46.

Найбільш проблемними факторами для ведення бізнесу в Україні визнаються такі, як низький доступ до фінансування, ко­рупція, система податкового регулювання та ставки податків, не­ефективність та бюрократія уряду, інфляція, політична та урядова нестабільність, невідповідність сукупної пропозиції інфраструк­турі, недовіра до національної валюти та регулювання іноземної валюти, неефективні можливості для здійснення інноваційної ді­яльності тощо.

Системні дослідження щодо інноваційного розвитку економі­ки України проводяться багатьма відомими вченими. Слід зазна­чити, на наше глибоке переконання, що наукове обґрунтування сутності структурної проблематики України, її характеру та фор­ми, перспектив подолання негативних тенденцій у розвитку наці­ональної економіки вже сформувалося. На жаль, спостерігається глибокий розрив між поглядами науковців на характер тенденцій, їх закономірності, системні причини проблем та рекомендації щодо економічної політики від реальних можливостей їх реаліза­ції інститутами державної влади.

Ураховуючи перспективи економічного зростання та стратегіч­не завдання досягнення рівня економічного розвитку розвинених країн, можна припустити, що країна з трансформаційною еконо­мікою на етапі відновлення світової економіки після затяжної ре­цесії, буде спроможною підтримувати темпи зростання ВВП у 2—3 рази вищі у довгостроковій перспективі¹, ніж аналогічні по­казники країн з розвиненою ринковою економікою.

Україна, як держава з посттрансформаційною економікою, із номінальним ВВП на душу населення за 2012 рік у 30,901 тис. грн (або близько 3,867 тис. дол. при переведенні за курсом дола­ра СІЛА середнім за період), за збереження темпів приросту ВВП у 3—4 % за рік досягне рівня розвинених країн приблизно через 50 років². Для подвоєння ж доходу кожні 10 років потрібні щоріч­ні темпи зростання ВВП не менше 7 %, можливі в умовах збу­рення ділової активності в країні. Тоді сценарій досягнення «се-

Економічне зростання в перехідний період / Перехідна економіка : підручник І В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова та ін. \ за ред. В. М. Гейця. — К. : Вища шк._ц2003. — 591 с.: іл. —С. 421.

“ Валовой внутренний продукт Украины в 2012 г. [Электронный ресурс] / Минфин. — Режим доступа: http://index.niinfin.coin.ua/index/gdpZ. 14. Офіційний курс гривні щодо долара США: середній за місяць [Електронний ресурс] / Національний банк України. — Режим доступу: www.bank.gov.ua/files/Exchange_r.xls?.

реднього рівня доходу» розвинених країн для України вигляда­тиме так (табл. 4.7).

Таблиця 4.7

ЕМПІРИЧНЕ СТАТИСТИЧНЕ ПРАВИЛО ПОДВОЄННЯ ДОХОДУ КРАЇНИ, ЗАСТОСОВАНЕ ДЛЯ УКРАЇНИ

Примітка. 1 Ірогноз складено автором, на основі застосування правила «72-х», практичний аспект якого продемонстрований у праці Нобелівського лауреата з економіки Майкла Спенса «Наступна конвергенція».

З табл. 4.7 видно, що якщо подвоєння доходу на душу насе­лення в Україні буде відбуватися кожні 10 років, то вона досягне нижньої межі рівня розвинених країн лише через 25 років. Які ж можливості є в України для прискорення свого економічного розвитку? Те, що в України немає іншого варіанта, крім форму­вання економічної моделі проривного характеру — моделі випе­реджаючого економічного розвитку, — стає, на наш погляд, оче­видним фактом, який не піддається сумніву.

Можливості реалізації теоретичної моделі випереджаючого економічного розвитку в економічній політиці держави визнача­ються не тільки фінансовими можливостями та збігом інвести­ційних цілей фінансового і промислового капіталу в синергетич­ній фазі економічного циклу. Інтереси держави та її інституцій тісно переплелися з інтересами бізнес-груп, які, на жаль, не заці­кавлені в модернізації економіки, переведенні її на колію іннова­ційного розвитку. Високі рентні доходи в традиційних галузях економіки не сприяють переключенню моделей поведінки еко­номічних агентів з традиційної на інноваційну.

¹ Спенс, М. Следующая конвергенция: будущее экономического роста в мире, живущем на разных скоростях / М. Спенс ; пер. с англ. А. Калинина; под ред. О. Филаточевой. — М.: Изд-во Института Гайдара, 2013. — С. 35—36.

Тому вітчизняні науковці, в інформаційній системі глобальних масштабів, ураховуючи вплив міжнародних тенденцій, адекватно оцінюючи місце України в глобальній конкурентоспроможності та розуміючи субстанціональні причини світової фінансово- економічної рецесії, механізми трансформації світового економіч­ного порядку та зміщення центру економічного лідерства, оці­нюють її шанси на випереджаючий розвиток досить песимістич­но. Економічний песимізм, на жаль, стає «пасткою» сучасної економічної думки, яка виявляється не спроможною обійти об’єктивні тенденції світового господарства та розстановки еко­номічних і політичних сил на світовому ринку, а також ендогенні причини, що стримують економічне зростання. Так, Л. Федулова, відомий економіст з проблем інноваційного розвитку, зазначає: «На основі проведеного нами системного аналізу виявлених тен­денцій і чинників розвитку... можна зробити висновок, що Україна нині не в змозі забезпечити випереджаючий розвиток технологій і високотех но логічних галузей, оскільки параметри її інноваційно технологічного розвитку вже давно знаходяться за межами граничних інтервалів»¹. Україна, отже, як держава з ма­лою економікою, відображає в практичній реальності весь зміст негативних тенденцій, що спостерігаються в нерівномірно-розпо- діленій системі конкурентних переваг і преференцій глобальної економіки. А саме, для нашої держави характерні такі процеси, сутність яких виявляє закономірності нееквівалентного зовніш­ньоекономічного обміну, залежність від екзогенних чинників зміни кон’юнктури світового ринку, залежність від моделі сиро­винного придатка, моделі «дешевої» робочої сили та постачаль­ника інтелектуальних ресурсів для розвинених країн загалом.

Інституціональна готовність економіки України до випере­джаючого економічного розвитку може бути оцінена через при­зму міри функціональності інститутів інноваційного розвитку, інститутів законодавчої ініціативи, соціальних інститутів і гро­мадянського суспільства, націлених на різке нарощування інно­ваційної активності у формі прориву. Інституціональна готовність визначається такими чинниками та умовами, як законодавча іні­ціатива, активна громадянська позиція, ефективна система науки та освіти, зрілість державних інституцій, збіг національних інте-

Федулова Л. І. Підходи до формування дієвої інноваційної' стратегії України / Л. І. Фе­дулова, І. А. Шовкун // Наука та інновації. — 2009. — Т. 5. — № 3. — С. 8.

ресів із суспільними, бізнес, який націлений на реалізацію націо­нальних і суспільних інтересів. На державному рівні визнано, що Україні сьогодні потрібна модель конкурентної економіки про­ривного характеру, яка заснована на стимулюванні споживання, і перш за все, високотехнологічної продукції.

Термін «стратегія» найчастіше використовується для визна­чення довгострокових концептуальних планів впливових еконо­мічних сил, які мають достатню потужність для їх утілення в життя. Довгострокові стратегії досягнення суспільних цілей, ці­лей розвитку галузей економіки і народного господарства зага­лом мають розроблятися, оприлюднюватися, обговорюватися, концептуалізовуватися, легітимізуватися на найвищих суспіль­них рівнях.

На етапі трансформації архітектоніки важелів економічного розвитку та українського суспільства зокрема, стратегічний під­хід до визначення суспільних потреб і перспектив, а також уті­лення ефективних стратегій їх реалізації через інструменти економічної політики має життєво важливе значення. Стратегія є основою визначеності перспектив економічного розвитку, в якій відбувається постановка тактичних завдань, визначаються засоби їх досягнення, а тому попит на неї в суспільстві закономірно зро­стає. Стратегічні потреби українського суспільства нині можуть бути реалізовані тільки в межах проривних стратегій на основі досягнення суспільних цілей і виконання надзавдань, тобто за­вдань проривного характеру в трансформації якості суспільного життя, економіки та політики. Саме тому стратегія випереджаю­чого розвитку, на нашу думку, стає перетворювальною силою та керівництвом до дії. Відповідно зростають «...її суспільна вага, і ціна похибок в її створенні та реалізації»^[320].

Серед законодавчих ініціатив, які закріпили формально корот­ко- та середньострокові фрагментарні пріоритети та визначили стратегічні цілі випереджаючого економічного розвитку, як мо­делі конкурентної економіки для України, можна назвати такі за­конодавчі та інші нормативно-правові акти: Стратегічна програ­ма «Україна 2010» (1999 р.); Стратегія економічного і соціаль­ного розвитку на 2000—2004 рр. «Україна: поступ у XXI сто­ліття» (2000 р.); Стратегія подолання бідності (2001 р.); Державна програма розвитку промисловості на 2003—2011 рр. (2002 р.); регі­ональні стратегії розвитку, Постанова Верховної Ради України №965 VI «Про проведення парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010—2020 рр. в умовах гло- балізаційних викликів» від 17 лютого 2009 р.; Концепція розвит­ку національної інноваційної системи, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 680; Про­грама економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспіль­ство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Концепція реформування державної політики в інноваційній сфері (розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2012 р. № 691-р). Огляд українського законодавства з питань розвитку інноваційної економіки подано в табл. 3.1 дод. 3.

Ми глибоко переконані, що розроблення Концепції випере­джаючого економічного розвитку України та відповідної довго­строкової державної Стратегії вкрай необхідне. Однак під концеп­цію випереджаючого економічного розвитку потрібно підвести науково визначені технологічні пріоритети та ідентифікувати економічні й інституціональні можливості їх реалізації. Наукова, технологічна, освітня, демографічна база, громадянська ініціати­ва та активна позиція суспільства щодо свого майбутнього, які визначають перспективи України, не формується одномоментно, а створюється роками, вирощується з цивілізаційних передумов.

Програмою економічних реформ на 2010—2014 роки «Замож­не суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» визначено завдання щодо активізації інноваційних процесів у національній економіці, повноцінного використання потенціалу науки в процесі технологічної модернізації національ­ної економіки. Результатами цієї програми, у разі її успішної реа­лізації, має стати збільшення з 10,7 до 25 % частки промислових підприємств, які провадять інноваційну діяльність, та підвищен­ня з 0,95 до 1,5 % наукоємності валового внутрішнього продукту за рахунок усіх джерел фінансування^[321]. Вважаємо, що реалізація цієї програми економічних реформ потребуватиме від держави ефективності як партнера, системності, виваженості та інклюзив- носгі суспільства та бізнесу.

Якщо порівняти з економічно успішними суспільствами країн світу, то очевидно, що можливості для покращання життя зви­чайних людей створюються та ініціюються державою на постій­ній основі, і кожен член суспільства бачить приклади тих, хто ви­користовує ці можливості. Ми також намагаємося віднайти подіб­ні можливості, «шанси» в економічному розвитку для країни. Чи може український уряд ужити дієвих заходів для якісного розвит­ку вітчизняної економіки?

Потрібно віднайти «вікна можливостей». Ці прориви в еконо­мічному розвитку вчені К. Перес та Е. Райнерт називають тимча­совими шансами або можливостями для країн, які виникають з огляду на процеси міжнародної економічної конвергенції. З нор­мативного погляду, Україні потрібна теорія випереджаючого економічного розвитку як основа для ефективної практичної по­літики. Як зазначають учені, існує потреба в економічній теорії для побудови моделі економіки, яка б систематизувала факти зростання доходів країн, поліпшення якості життя, стрімкі злети чи падіння в темпах зростання країн з різним рівнем економічно­го розвитку, «щоб відрізняти випадковість від можливості»¹.

Україні сьогодні потрібна модель «можливостей», модель «шансів», модель «прориву», яка грунтується на різкому нарощу­ванні інноваційної активності для своєчасного створення нових можливостей економічного зростання, на новій технологічній ба­зі та технологічному способі виробництва для переходу економі­ки на якісно вищий рівень ефективності.

Вважаємо, що основним результатом концепції випереджаю­чого розвитку є швидкозростаюча економіка Основою успіху моделі випереджаючого економічного розвитку є висококваліфі­кована робоча сила, державні та іноземні інвестиції в пріоритетні галузі національної економіки, технологічні інновації, ефективна інфраструктура та інтегрований у глобальну ринкову систему механізм виробництва й реалізації продукції. Пріоритетними сферами в моделі випереджаючого розвитку, економіки, що ру­хається інноваціями, стає освіта, наука і технології. Україна, як держава зі значним економічним і науково-технічним потенціа­лом (який, на жаль, стрімко знижується з огляду на несприятливі чинники ендогенного впливу, що ідентифікується нами не тільки як «провали ринку», а и як «провали політики», у рамках неоінс- титуціональної теорії), потребує вибору із таких альтернатив;

• вектор «внутрішньої орієнтації», який передбачає підне­сення науки в ранг найважливіших національних пріоритетів, її інституціонально-фінансову підтримку, стимулювання внутріш­нього попиту на технології та інновації вітчизняного виробницт­ва, акумуляцію та приваблення внутрішніх інвестицій в іннова­ційну сферу;

• вектор «зовнішньої орієнтації», який передбачає акцент на імпорт технологій та імпорт «умів», стимулювання іноземних ін­вестицій, приваблення іноземного капіталу в перспективні інно­ваційні галузі;

• вектор «комбінованої орієнтації», який передбачає паралель­не освоєння, як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій в освіту і науку, й інноваційний сектор української економіки.

Наука і технології в ідентифікації нової моделі зростання у світовій економіці виступають пріоритетним сектором на перс­пективу для економік усіх без винятку країн, які розробляють дов­гострокові стратегії сталого розвитку. Українська економіка не є винятком. Саме тому економічна політика випереджаючого роз­витку, що націлена на підтримку якісного економічного розвитку і високих темпів економічного зростання, має створити сприят­ливе інституціональне середовище та забезпечити монетарну під­тримку інституту науки та освіти. Ключовими завданнями ініціа­тив випереджаючого розвитку науково-технологічної сфери в Україні мають стати: розвиток науки, інноваційних технологій і створення наукоємної продукції як національний пріоритет; фі­нансування НДДКР на рівні 2,5 % ВВП; зростання чисельності наукових співробітників; збільшення чисельності випускників вищих навчальних закладів за спеціальностями, на які є попит з боку високотехнологічного сектору економіки (за відсутності та­кого попиту, необхідно його сформувати, підтримуючи розвиток високотехнологічних галузей); сприяння поданню кількості за­явок на патенти PCT вітчизняними вченими; програми зниження залежності від зарубіжних технологій за рахунок розвитку влас­них новітніх технологій; стимулювання програм фінансування старт-апів і стимулювання вчених; створення комплексу науко­вих парків із залученням університетів у інноваційні розробки.

Позитивним є створення в країні нового виконавчого централь­ного органу виконавчої влади — Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (Держінформнауки України), діяльність якого спрямовується і координується Кабі­нетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Це агентство було утворено для реалізації держав­ної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування й використання національ­них електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства. Основними завданнями Держінформнауки України визначено такі: 1) реалізація держав­ної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності, інформатизації, формування, використання й захисту державних електронних інформаційних ресурсів і створення умов для розвитку інформаційного суспільства; 2) внесення на розгляд МОНУ пропозицій щодо формування державної політи­ки у зазначених сферах^[322].

Залишається відкритим питання фінансування науки. В Украї­ні ліквідовано Державний інноваційний фонд, а Державний фонд фундаментальних досліджень зведено нанівець. Реально діючих венчурних фоцдів практично не існує. У зв’язку з цим Держінформ­науки започатковано роботу з формування механізму створення системи венчурного фінансування інноваційної діяльності. Цією виконавчою інституцією планується створення венчурного інно­ваційного фонду, який забезпечить широке залучення інвестицій в економіку України та вкладення їх в інноваційні проекти з ме­тою дослідження, освоєння та комерціалізації нововведень.

Не менш важливим для економічної політики України, націле­ної на зменшення деструктивних наслідків системної кризи, є пе­рехід до моделі економіки, більш орієнтованої на розвиток внут­рішнього ринку і зростання внутрішнього споживання. У системі суспільних інститутів актуальними питаннями є: захист приват­ної власності, скорочення розриву між найбагатшими і най бідні­шими до 6 разів, зниження безробіття, зниження диспропорцій в економічному розвитку регіонів; розвиток програм доступного житла, підтримка зростання якості рівня життя населення.

Основними індикаторами економіки України, що визначають фінансові можливості випереджаючого економічного розвитку, на наш погляд, є такі: нагромадження капіталу, інвестиції в еко­номіку, фінансування науки та інновацій у розрізі джерел, показ­ники міжнародної торгівлі. Нагромадження капіталу, наприклад, за дослідженнями провідних учених-неокласиків з теорії еконо­мічного зростання, має тісний кореляційний зв’язок з показником «капітал знань» (нова теорія економічного зростання Лукаса— Ромера). У цьому контексті погоджуємось із абсолютною актуаль­ністю висновків Пола Ромера стосовно того, що «... великі країни завжди зростають швидше, ніж малі країни»¹. І зростання нерів­ності в нагромадженні капіталу — людського і фізичного — ука­зує на зростаючу віддачу, тобто на те, що віддача від інвестицій вища там, куди були вкладені будь-які інвестиції^{[323] [324] [325].}

За оцінками фахівців, Україні потрібно 500 млрд дол. інвести­цій, щоб відтворити ВВП на рівні 1991 року. На сьогодні Україна експортує переважно сировинну продукцію і продукцію з низь­ким рівнем переробки та доданої вартості, що робить національ­ну економіку чутливою і залежною від кон’юнктури світового ринку. У 1991 році експорт продукції з високою часткою доданої вартості у 2 рази перевищував експорт сировини, у той час як сьогодні більш ніж на 2/3 експортується більше сировини, ніж готової продукції Частка сировинного експорту (промисловості) із низьким ступенем переробки в загальному обсязі експорту то­варів становить близько 65 %, за нормативного значення не біль­ше 40 %.

За оцінками В. Мунтіяна, на початку 2013 року ВВП України склав лише ЗО % від її ВВП 1990 року. Серед країн СНД свого ВВП рівня 1990 рожу досягли у 2003 році Білорусія, у 2004 — Ка­захстан, у 2007 році — Росія^[326].

Темпи валового нагромадження капіталу є вкрай низькими, що видно з даних, поданих на рис. 4.8.

Рис. 4.8. Динаміка валового нагромадження капіталу в Україні, 2004—2011 рр., % від ВВП

Примітка. Складено автором.

За січень-вересень 2012 року темпи нагромадження капіталу склали 17,6 %, за нормативного значення не менше 25 % щоріч­но. Це свідчить про стан «інвестиційного шоку», низький рівень інвестицій стосовно ВВП. Звідки випливає ситуація, яку Л. Кравчук називає деіндустріалізацією.

Одним із чинників, що визначає курс національної грошової одиниці та її стабільність, є вартісний обсяг золотовалютних ре­зервів (далі — ЗВР), а також показник відношення ЗВР до ВВП (табл. 4.9). За даними НБУ на 1 січня 2013 року ЗВР України ста­новили 24,546 млрд дол. США. МВФ прогнозував зниження ЗВР НБУ до 24 млрд дол. до кінця 2012 року та передбачає зниження ЗВР у 2013—2014 р. на тлі внутрішньоекономічних проблем, зо­крема зниження експортного виторгу, ризиків відпливу капіталів і зовнішніх небезпек. За прогнозами МВФ, дефіцит платіжного балансу У країни у 2013 році становитиме 5,5 % ВВП, здебільшо­го через імпорт енергоносіїв, а середньорічна інфляція досягне 5 %. Обсяг зовнішнього і внутрішнього боргу України у 2013 ро­ці експерти МВФ оцінюють у 65 і 3 5 % від ВВП відповідно.

Слисаренко И. Леонид Кравчук как зеркало украинской деиндустриализации года [Электронный ресурс] / И. Слисаренко / Еженедельник 2000. — 17.01.2013. — Резким доступа к статье : 2000.net.ua/2000/derzhava/peraona/87276.

Золотовалютні резерви України тануть місяць за місяцем [Електронний ресурс] // Ра­курс. — 12.012013. — Режим доступу: http://racure.uaMews/4946; Платіжний баланс і зовнішній борг Укреши за 1 квартал 2012 року // Щоквартальне аналпичночлатистичне видання Національ­ного банку України. —Режим доступу: http://www.bankgov.ua/doocalBlog^/docunicnt?id=l 18305.

Таблиця 4.9

основні Makpoekohomimhi індикатори, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ ВИПЕРЕДЖАЮЧОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Примітка. Складено та розраховано автором за даними Міністерства фінансів України і джерел: Зовнішній борг України 2004—2013 рр. [Таблиця] [Електронний ресурс] / Національний банк України. — Режим до­ступу : http://www.bank.gov.ua/doccatalog/doc IimentJscssionid= А134 D6E70B2D872587CBA67BECC59D2B7id=63734; Золотовалютні ре­зерви України тануть місяць за місяцем [Електронний ресурс] // Ра­курс.— 12.01.2013.— Режим доступу: http://racurs.ua/news/4946; Платіжний баланс і зовнішній борг України за І квартал 2012 року H Щоквартальне аналітично-статистичне видання Національного банку України. — Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/doccatalog/ document7id= 118305.

Аналітичні розрахунки основних показників зовнішньої торгів­лі — експортної та імпортної квоти, які показують ступінь від­критості економіки України та залежності від імпорту, а також коефіцієнта покриття експорту імпортом за період 2003 — поча­ток 2012 року, подано в табл. 4.10.

Таблиця 4.10

ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИЙ СЕКТОР, 2003—2012 (І кв.) рр.

Примітка. Коефіцієнти міжнародної торгівлі (експортна квота, імпортна квота, коефіцієнт покриття експортом імпорту), розраховані автором за да­ними рахунку поточних операцій платіжного балансу України. Дже­рело: Платіжний баланс і зовнішній борг України за І квартал 2012 року // Щоквартальне аналітично-статистичне видання Націо­нального банку України. — Режим доступу : http://www.bank.gov.на/ doccatalog/document?id=l 18305.

Із табл. 4.10 видно, що економіка У країни є одночасно експор- тозалежною та імпортозалежною, причому імпортозалежність України зростає темпами більшими, ніж зростають доходи від експорту. Це свідчить про високу чутливість економіки України до змін кон’юнктури світового ринку, станів його нестабільності, робить залежною від екзогенних факторів і знижує її макроеко- номічну ефективність. Остання прямо впливає на розвиток усіх без винятку суспільно-економічних процесів і сфер в Україні.

Будь-який сценарій розвитку світової економіки, пов’язаний із виходом із глобальної кризи, буде заснований на економічному зростанні, який виникне на новій технологічній основі з новими виробничими можливостями та якісно новими споживчими пере­вагами. Відбудуться зміни в структурі та значенні факторів вироб­ництва, а також у системі економічних інститутів і механізмах управління господарською діяльністю. На жаль, в Україні сьогодні можна визнати суспільно-економічну неспроможність до нових типів економічної активності, і, власне, інституціональну неготов- ність до випереджаючого розвитку. Однак об’єктивна необхід­ність у побудові моделі випереджаючого розвитку в Україні стає очевидною і має важливе практичне значення для розвитку наці­ональної економіки на перспективу. Крім того, випереджаючий економічний розвиток не уявляється в принципі можливим без перегляду алгоритму нинішньої економічної політики на користь розвитку національного людського потенціалу, що формує «капі­тал знань». Важливою стає також адаптивна ефективність інститу- ціональної структури економічної системи України та суспільства.

Випереджаючий економічний розвиток, що ґрунтується на до­сягненнях науково-технічного прогресу, надає можливість країні багатократного зростання продуктивності праці та загальної ефек­тивності економіки¹. Інша особливість — прискорення цього зро­стання на основі переходу до використання все більш значних досягнень науки. Можна передбачити, що у недалекому майбут­ньому з’являться такі досягнення фундаментальної науки, які доз­волять перейти до нових етапів прискорення розвитку ефектив­ності економіки.

Особливу роль у випереджаючому економічному зростанні відіграють економічні відносини. Завданням економічної політи­ки є створення стимуляційної властивості економічної системи. Система стимулів економічної системи є об’єктивною і виклика­на перевагами ринкових відносин. Ця здатність дозволяє еконо­міці позбавлятися застарілих форм економічних відносин. Зміна останніх прямо виражає посилення впливу цілеспрямованості прискорення економічного зростання на підвищення добробуту населення, визначає розвиток системи ефективного використання ресурсів, підвищує дієвість стимулів. Оновлення економічних відносин створює для них умови у вигляді нової мети, стимулів, і тому є вирішальним фактором випереджаючого розвитку

* Глазьев С. Ю. Стратегия опережающего развития России в условиях глобального кризиса: монография / С. Ю. Глазьев. — М.: Экономика, 2010. — 287 с. — С. 39—50.

Отже, у концепції випереджаючого розвитку важливе значен­ня має активна інтервенціоністська держава, яка, з одного боку, може підтримувати близькі стосунки з економічними і політич­ними лідерами суспільства, з іншого боку, держава та її службовці повинні мати повноваження і престиж, що породжує можливість реалізації довгострокового курсу економічного і соціального роз­витку на засадах зменшення зростання нерівності та бідності. Тобто, у розкритті наукової проблеми пошуку нової моделі еко­номічного зростання, особливо актуальною є роль держави.

4.3.2.