Основні тенденції, що виникають у суспільстві, яке здійснює перехід до машинно- промислового принципу виробництва

Виокремлені етапи розвитку машинно-промислового принципу виробництва характеризують генеральний напрямок економічного розвитку, а тому більшою мірою вони притаманні промислово роз­винутим країнам і характеризують часові межі саме їхнього перебу­вання на цих етапах.

Передумови індустріального економічного розвитку в Європі пов’язані з формуванням капіталістичних інститутів, розвитком ринкової економіки, зміцненням гарантій приватної власності.

Індустріальний економічний розвиток почався в Нідерландах і Англії наприкінці XV—XVI ст., поступово він втягував у свою ор­біту Францію, США, потім Німеччину, Австро-Угорщину, Італію, а починаючи з 80-х років XlX ст. — Австралію, Японію і Росію. На початку XX ст. до цього процесу приєдналася Латинська Америка.

Середина XX ст. характеризується залученням до процесу ін­дустріального економічного розвитку практично всіх частин світу. Основні тенденції, що відбуваються в цей період у найважливіших сферах соціально-економічного життя суспільства, можна виявити, проаналізувавши дані наведеної нижче табл. 2.

Таблиця 2

ДЕЯКІ ПОКАЗНИКИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇН 13 РІЗНИМ РІВНЕМ ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ

Продовження табл. 2

* Дм розглянутого періоду 1950—1970 рр. до 100 дол./особу у цінах 1964 р. відпові­дало 450 дол./особу у цінах 1994 р.

У таблиці наводяться узагальнені статистичні дані не в дина­міці, а в статиці, тобто порівнянням структурних характеристик сучасних економік різного рівня розвитку, що належать до пері­оду 1950—1970 рр. Однак, подібні тенденції можна виявити й у статистичних даних про відповідні параметри по окремих країнах у процесі їх історичного зіставлення, тобто в динаміці. Зрозуміло, конкретні траєкторії розвитку різних країн неоднакові. Але для переважної більшості з них загальні тенденції є незмінними.

Як видно з табл. 2, сучасний індустріальний економічний роз­цінок, що забезпечує підвищення ВВП у розрахунку на одну осо- иу від доіндустріального рівня (нижче 100 дол./особу в цінах І ‘>64 р.⁸) до рівня високорозвинутих держав (ВВП на душу насе- Iiciіня вище 1000 дол./особу на рік у цінах 1964 р.), характеризу­ется такими процесами:

• посилюється процес нагромадження:

зростає частка заощаджень у ВВП (від 10,3 % до 23,3 %); зростає частка інвестицій у ВВП (від 13,6 % до 23,4 %); водночас зменшується приплив іноземного капіталу (від 3,2 % BBH до 0,1 %);

«збільшується державне навантаження на економіку (частка державних доходів зростає від 12,5 % ВВП до 30,7 % ВВП);

»підвищується рівень освіти:

частка охоплених середньою освітою зростає від 24,4 % до K(>,3 %;

витрати на освіту зростають від 2,6 % ВВП до 3,9 % ВВП; змінюється структура споживання:

у структурі споживання частка продуктів харчування знижу- I ■ і ься від 41,4 % до 16,7 %;

приватне споживання знижується від 77,9 % ВВП до 62,4 % ВВП;

державне споживання зростає від 11,9 % ВВП до 14,2 % ВВП;

«знижується частка первинного сектору (сільське й лісове гос­подарство):

у структурі виробництва від 52,2 % до 12,7 %;

у структурі зайнятості від 71,2 % до 15,9 %;

^e зростає частка міського населення від 12,8 % до 65,8 %;

«збільшується ступінь відкритості економіки (частка експорту у ВВП зростає від 17,2 % до 24,9 %);

* радикально змінюється структура експорту:

частка експорту сировини у ВВП знижується від 13,0% до 5.8 %;

частка експорту обробних галузей у ВВП зростає від 1,1 % до 13,1 %;

частка експорту послуг у ВВП зростає від 2,8 % до 5,9 %;

« радикально змінюється демографічний режим:

знижуються показники народжуваності від 45,9 % до 19,1 %; знижуються показники смертності від 20,9 % до 9,7 %; ^[9]

знижуються темпи приросту населення;

«відбуваються зміни в рівні диференціації населення:

на ранніх стадіях індустріалізації показники нерівності зрос­тають, досягаючи максимуму в групах країн з доходом на душу населення в діапазоні 200—300 дол./особу (у цінах 1964 р.);

потім показники нерівності починають знижуватися.

Крім того, спостерігаються виразні взаємозв’язки економічно­го й соціально-політичного розвитку. Яскравий приклад — зрос­тання рівня життя і процеси демократизації. Швидкий економіч­ний розвиток обумовлює перехід до демократичних основ побудови суспільства, що пояснюється підвищенням рівня осві­ти, насамперед зростанням доступу громадян до інформації вна­слідок розвитку засобів комунікації, а також урбанізацією, поши­ренням стандартів життя середнього класу, нагромадженням економічних ресурсів, що створюють базу для досягнення соціа­льного компромісу.

Традиційне аграрне суспільство дуже стійке. Форми соціаль­ної диференціації, політичний режим сягають коренями далеко в історію і тому розглядаються більшістю населення як непорушні. Селянські заворушення та бунти — природна реакція на пору­шення звичаєвого права під час розподілу результатів виробни­цтва, спроби землевласницької еліти вийти за межі, що встанов­лені традицією. Але навіть великомасштабні селянські повстан­ня, як правило, — інструмент підтримання стабільності, а не ра­дикальних змін. У тих поодиноких випадках, коли вони закінчувалися перемогою, нова еліта, дещо підновлюючи тради­ційні інститути, лише змінювала персональний склад правлячої еліти.

Перехід до машинно-промислового принципу виробництва, або індустріалізація, радикально змінює справу. За життя одного- двох поколінь величезна частина суспільства виявляється змуше­ною змінити місце роботи, спосіб життя, організацію сімейних відносин і багато чого іншого. При цьому зачіпаються глибинні, стрижневі умови життя значної частини населення. Незалежно від того, відбуваються ці зміни на тлі зростання рівня життя тих груп населення, які мають низькі доходи, чи на тлі їхнього падін­ня, сам процес соціального зламу є вкрай хворобливим.

Урбанізація, поширення грамотності, втрата традиційних, особистісно забарвлених зв’язків (наприклад, селянин—феодал) підривають основи легітимності політичних інститутів традицій­ного аграрного суспільства і, зокрема, абсолютної монархії.

Відносини з приводу землі в аграрному суспільстві, як прави­мо, дуже складні, заплутані, багато в чому регламентовані сфор­мованими в суспільстві традиціями. І в короля, і в селян, і у фео- ч.і і і в є дотичні, які важко відокремити, елементи права на землю. Привнесення в цю сферу норм приватноправових відносин, що виросли на зовсім іншому ґрунті — ґрунті торгового обороту, — революційний злам традицій аграрного суспільства.

За намагання провести чітке розмежування і твердо визначи- HiCb — кому, власне (феодалу, селянину чи громаді), належить и-мля, ламається вибудувана звичаєм система суспільних проти- Ibii. Конфлікт навколо землі стає відкритим, вибухонебезпечним. Vcc це поглиблюється, як правило, зростаючою на ранньому ета­пі індустріалізації нерівністю доходів, відсутністю в містах тако- ю традиційного для села компенсатора абсолютної бідності, як натуральне господарство. Обмеженість фінансових ресурсів дер­жави на початковому етапі розвитку машинно-промислового принципу виробництва обумовлює відсутність фінансованої за рахунок податків системи соціальної підтримки знедолених, івідси неважко зрозуміти гостроту конфліктів періоду початкової індустріалізації.

ІІоказники смертності від групового насильства (революцій, і ромадянських війн, масових заворушень і т. ін.) на душу насе­лення — надійний критерій рівня соціально-політичного конфлік­ту й суспільної нестабільності. Навряд чи можна знайти надійну статистику з цього питання за минулі століття. Але характерно, ню під час аналізу сучасних суспільств різних рівнів розвитку найвищі показники смертності від групового насильства знахо­димо не в найбідніших суспільствах (з ВВП на душу населення до IOO дол. на місяць у цінах 1964 p.)₅ а в наступній групі (від 100 до 200 дол. па місяць). Тобто цей показник досягає максимально- ю значення в країнах, що переживають найбільш хворобливі по­чаткові етапи становлення машинно-промислового принципу ви­робництва (первинної індустріалізації), коли дестабілізуються традиційні інститути аграрного суспільства.

З часом індустріальний економічний розвиток створює ресур­си для пом’якшення конфліктів. Показники нерівності, що дося­гали максимуму на ранніх стадіях індустріалізації, починають скорочуватися; зростання державних доходів і тиск тих груп на­селення, доходи яких є найнижчими, породжують універсальну тенденцію до зростання соціальних витрат; розвиваються фінан­совані державою системи: освіти, охорони здоров’я, пенсійного забезпечення та допомоги з безробіття. Міський стиль життя стає звичним, перестає бути джерелом соціально-психологічних травм. Швидке скорочення частки населення, що зайнята в сіль­ському господарстві, знімає гостроту конфліктів навколо земель­ної власності. Однак на ранньому, максимально конфліктному етапі сукупний вплив усіх цих факторів може обумовити зміну політичних інститутів суспільства в непрогнозованому напрямку.

Аграрні суспільства, як правило, є стійкими традиційними монархіями. Індустріальне суспільство в політичному плані є, як правило, демократією з розвинутими соціальними гарантіями. Але перехідний період — це зона слабких традиційних режимів, молодих нестабільних демократій, революцій, авторитарних і то­талітарних експериментів. На цьому історичному відтинку най- небезпечнішим для соціально-політичної стабільності є період становлення машинно-промислового принципу виробництва чи початковий період індустріалізації.

Початковий період — це зона соціальної дестабілізації та зро­стаючої нерівності, де конфлікти раннього капіталізму наклада­ються на гострі суперечності навколо землі між селянами й фео­далами. За всіх соціально-історичних особливостей окремих країн новітні соціальні революції, починаючи від нідерландської XVI ст., припадають на країни, що проходять саме цей етап свого розвитку. Частки населення, що були зайняті в сільському госпо­дарстві в Англії середини XVII ст., у Франції кінця XVIII ст., у Росії та Мексиці початку XX ст. і в Китаї середини XX ст., близь­кі. В усіх цих країнах каталізатором конфлікту, що обумовив йо­го інтенсивність, залучення до політичної боротьби багатоміль­йонних мас населення, було питання про землю. У цьому сенсі революції рапньоіндустріального чи ранньокапіталістичного пе­ріоду є селянськими.

3.1.3.